Львівський бронетанковий іде під суд

Закінчилося розслідування танкової оборудки на 14 мільйонів гривень

фото: bloomberg.com
Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) скерувала до Солом’янського районного суду Києва обвинувальний акт у справі за фактом розтрати коштів під час закупівлі двигунів для потреб Збройних сил України (ЗСУ). “Зібраними доказами встановлено достатні підстави для розгляду судом обвинувачення щодо директора та заступника директора ДП “Львівський бронетанковий завод”, начальника Центрального бронетанкового управління ЗСУ, начальника відділу в управлінні ЦБТУ ЗСУ та засновника ТОВ “Булет Лайн”, – мовиться в повідомленні прес-служби САП. Фігурантам загрожує до 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати відповідні посади та з конфіскацією майна.

Генерал та Герої України

За версією слідства, Львівський бронетанковий завод (ЛБТЗ) виграв конкурсні торги щодо поставки бронетанковому управлінню ЗСУ нових двигунів В-46-6. Згідно з документами, ЛБТЗ придбав у ТОВ “Булет Лайн” і поставив ЗСУ 40 двигунів. Водночас докази свідчать, що двигуни ці були аж ніяк не нові, а такі, що перебували у вжитку. До того ж, за версією правоохоронців, ці самі двигуни у 2008 – 2009 роках вже були реалізовані на внутрішньому ринку як надлишкове майно Міністерства оборони. За роки зберігання вони поіржавіли, забилися брудом і пилом, але це не завадило державним коштом знову придбати їх у приватної фірми… як нові.
Детективи Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) проводять розслідування в цій справі з листопада 2016 року, про підозру осіб, причетних до реалізації корупційної схеми із закупівлі двигунів, повідомили в липні 2017 року. Тоді, до речі, в НАБУ називали вдвічі більшу суму завданих державі збитків – 28 млн грн (тепер, нагадаємо, мовиться про 14 млн). Загалом у справі фігурувало п’ятеро осіб: директор ЛБТЗ Роман Тимків, його заступник, а також начальник Центрального бронетанкового управління ЗСУ генерал-майор Юрій Мельник, начальник одного з відділів цього управління і засновник комерційної структури, що брала участь у схемі.
Влітку 2017-го за рішенням суду їх узяли під варту. Щоправда, тоді справа нічим не закінчилася. Генерал Мельник пробув у слідчому ізоляторі лише десять днів і після поручительства низки народних депутатів та Героїв України, котрі отримали це звання за бої на Донбасі, вийшов на волю та повернувся на службу. Під заставу 2 млн грн відпустили й директора ЛБТЗ Романа Тимківа. Тоді вони всі обвинувачення заперечували, тепер останнє слово залишається за судом.

Мелітопольський скандал

Найцікавіше те, що вже через кілька місяців після арешту та звільнення на поруки генерал-майор Юрій Мельник знову опинився в центрі скандалу. І знову мовилося про закупівлю вживаних танкових двигунів під виглядом нових. У вересні 2017 року на полігоні 17-ої танкової бригади ЗСУ під Мелітополем (Запорізька обл.) раптово вийшли з ладу одразу 35 танків Т-64. Після декількох годин роботи в польових умовах машини різко втратили в потужності, деякі заглухли, і заводити їх вдавалося тільки з буксира. При цьому, за даними бронетанкової служби оперативного командування “Схід”, на танках були встановлені нові двигуни, які відпрацювали по 3-4 мотогодини. Тому військові заявили, що в усьому винні неякісні пальне та мастило.
Була створена спеціальна комісія з інженерів Харківського конструкторського бюро із двигунобудування, заводу ім. Малишева, представників Міноборони та інших фахівців. Їй на експертизу до Харкова привезли три несправні двигуни, які зняли з танків 17-ої бригади.
Комісія розібрала мотори і дійшла несподіваного висновку. Виявилося, що паливно-мастильні матеріали відповідали всім стандартам, чого не можна сказати про самі двигуни. Вони були аж ніяк не нові, як свідчили документи, а добряче зношені. Комісія виявила значний пиловий знос деталей, корозію металу та інші докази “багаторічної служби” моторів. Наприклад, кільця клапанів були стерті на майже 100%, а у відпрацьованому мастилі, яке злили з картера, лабораторні дослідження виявили значний вміст бруду і металу, а також домішки пального, які потрапили туди в процесі роботи двигуна. З новим двигуном такого не могло статися ні за чотири, ні за 40 мотогодин. Комісія дійшла однозначного висновку – танкові двигуни вийшли з ладу внаслідок порушення порядку їх зберігання та розконсервації.
І тут вигулькнув той самий генерал-майор Мельник, який наказав… згорнути роботу комісії. Наразі про якісь результати розслідування “мелітопольського скандалу” нічого не чути. Таке враження, що керівництво Міністерства оборони вирішило цю неприємну справу банально “зам’яти”.

Не все так однозначно

Водночас багато експертів кажуть, що не варто поспішати з висновками. Однією з організацій, яка влітку 2017 року висловила цілковиту підтримку генералові Мельнику, була Рада волонтерів при Міністерстві оборони України. Її представник тоді описав своє бачення ситуації на інтернет-ресурсі Цензор.НЕТ. Найперше звернув увагу на те, що детективи НАБУ мали претензії до генерал-майора Юрія Мельника через закупівлю вживаних двигунів до танків Т-72.
Водночас офіційно основними бойовими машинами ЗСУ є Т-64 і Т-80 та їхні модифікації. Через те, що Т-72 – виключно російський танк, який виробляють у Нижньому Тагілі, Україна не має ні власних комплектуючих, ні ремонтних баз для цієї техніки, хоча на українських складах з часу розпаду Радянського Союзу були законсервовані сотні таких машин.
У 2008 – 2010 роках Т-72 і ремкомплекти до них (включно з двигунами) активно перекваліфіковували на “надлишкове майно” і розпродували комерційним структурам за дуже низькими цінами (скажімо, танковий двигун потужністю 750 кінських сил можна було купити за 5-15 тис. USD). Часто-густо ще цілком придатну для ведення бойових дій броньовану техніку взагалі оцінювали… як брухт.
Відтак наближені до влади бізнесмени заробляли десятки мільйонів доларів, продаючи бойову техніку на зовнішніх ринках. Досить нагадати хоча б історію суховантажу “Фаїна” під прапором Белізу, який 25 вересня 2008 року захопили сомалійські пірати. Тоді морські розбійники перелякалися, виявивши в трюмі корабля… величезну кількість стрілецької зброї, гранатометів та боєприпасів, а також 33 танки Т-72. Увесь цей арсенал мав українське походження.
Спочатку пірати висунули вимогу викупу за 35 млн USD, однак вже наступного дня цю суму зменшили до 20 млн. Після тривалих переговорів і передачі викупу, який становив лише 3,2 млн USD, “Фаїну” відпустили, не чіпаючи вантажу, і корабель продовжив шлях до кенійського порту Момбаса.
Танки та інше озброєння, за твердженням офіційного Києва, були законно продані міністерству оборони Кенії. Однак представники США заявили, що насправді зброю везли сепаратистам у регіон Дарфур в Судані, причому ООН ввела ембарго на постачання зброї в цю конфліктну місцевість. Ще цікавіше, що один із лідерів сомалійського клану Дород, бойовики якого захопили “Фаїну”, здобув освіту в одному з військових вишів Харкова.
Але повернімося до теперішньої історії. Після введення на схід України регулярних підрозділів збройних сил РФ наша країна зазнала серйозних втрат у бронетехніці, тож командування ЗСУ прийняло рішення повернути з “надлишкового майна” понад 300 одиниць Т-72, провести їх ремонт і передати на передову. Згаданий Цензор.НЕТ наводить такі цифри: “Станом на 28.12.2015 року в наявності було 367 одиниць Т-72, з яких були справні 132 і потребували ремонту 235. Потреба в двигунах становила 130 штук”. Те саме підтвердив і сам генерал-майор Юрій Мельник у інтерв’ю “Громадському”: “Потреба закупівлі двигунів існувала та існує. На даному етапі під час ведення бойових дій ця техніка вкрай потрібна збройним силам”.
Міністерство оборони почало шукати приватні фірми, які могли б відпродати придбані в часи “великого розпродажу” двигуни. Очевидно, це були не нові двигуни, оскільки із заводу в російському Нижньому Тагілі давним-давно жодних поставок не було. За даними Ради волонтерів при Міноборони, зголосилося чотири компанії, які виставили ціни в межах 830 – 900 тис. грн за двигун. “А що тут скажеш – це ж ринок?! Однак яким чином Юрій Мельник міг в цьому випадку вплинути на ціну? Потрібні двигуни? Є ціни комерційних компаній. Не хочеш купувати – шукай далі”, – писав Цензор.НЕТ.
Щоправда, в усій цій історії залишається один важливий нюанс. Якщо двигуни для Т-72 Міноборони було змушене купувати на ринкових засадах, то чому на полігоні поблизу Мелітополя у вересні заглухли 35 танків Т-64, які вважають основною бойовою машиною української армії? Адже нові двигуни до них теоретично мали б виготовляти на підприємствах Державного концерну “Укроборонпром”…

Техніка зі сховищ

На початку літа прогримів ще один танковий скандал. Цьогорічний чемпіонат з танкового біатлону під егідою НАТО Strong Europe Tank Challenge, який традиційно проводять на полігоні Графенвоер у Німеччині, обернувся для України величезною ганьбою. Танкісти української 14-ої механізованої бригади – першокласного з’єднання, яке брало участь в бойових діях на Донбасі, в підсумку посіли останнє – восьме місце. Причина неймовірна – чотири Т-84 “Оплот” змогли разом випустити лише 16 снарядів із необхідних 40. “На Т-84 замість ручного механізму заряджання використовують автоматичний, але на трьох з чотирьох танків цей механізм заклинило. Ще одна проблема – недосконала система управління вогнем 125-міліметрової гармати, через що танки не можуть точно вразити ціль на відстані понад один кілометр”, – розповів у інтерв’ю сайту Новинарня командир роти 14-ої механізованої бригади капітан Роман Багаєв, який командував українськими танкістами на Strong Europe Tank Challenge.
Причому саме Т-84 “Оплот” українське командування позиціонує як надсучасну бойову машину, хоча, нагадаємо, на озброєнні більшості танкових підрозділів перебувають старі Т-64 (тобто ті, що розроблені ще за часів СРСР у далекому 1964 році). Виникла парадоксальна ситуація: Україна перебуває в стані війни, має низку потужних бронетанкових заводів (Харків, Львів, Миколаїв), але бійці ЗСУ воюють з агресором на Донбасі на старих радянських танках, які кілька десятків років іржавіли на складах!
“Фіаско нашої танкової команди на Т-84 “Оплот” у ході міжнародних танкових змагань Strong Europe Tank Challenge 2018 з новою силою порушило питання переозброєння і модернізації наших танкових сил. Адже цілком очевидно, що заявлений на змагання “Оплот” (їх, до речі, в українській армії всього 10 одиниць) є всього лиш глибокою, але модернізацією найсучаснішого на 1991 рік, але радянського Т-80 УД. Фактично за весь час незалежності Україна, володіючи замкнутим циклом виробництва танків, так і не змогла “викотити” повністю новий зразок. Все, що було – “Оплот”, “Булат”, Т-72АГ і так далі – тільки та чи інша модифікація радянської техніки – Т-64, Т-72 і Т-80”, – пише Ділова столиця.
З початком війни на Донбасі про жодні перспективні розробки вже не мовилося – армія гостро потребувала будь-яких танків. У підсумку бронетанкові заводи повністю переключилися на розконсервацію та ремонт усіх бойових машин радянського виробництва, які були в сховищах. Але військові експерти наполягають: Україні необхідно визначитися з якоюсь однією базовою модифікацією, оскільки такого розмаїття танкового парку держава просто не потягне фінансово, бо кожна модифікація потребує окремих запасних частин для ремонту. Відрізняються й умови технічного обслуговування.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8157 / 4.47MB / SQL:{query_count}