“Шаблями в мовному питанні махати не можна!”

Павло Гриценко, директор Інституту української мови НАН України, – про роль української мови, її популяризацію та завдання влади

Освіта і виховання, управлінська сфера, сфера обслуговування та медійна сфера – це сьогодні ті центральні ділянки, де маємо особливо дбати про українську мову. На цьому наголосив Павло Гриценко, український мовознавець, доктор філологічних наук, директор Інституту української мови НАН України під час засідання клубу “Коло”-Львів.
“Ми перебуваємо в стані переходу від домінації російської мови до домінування, посилення та утвердження української мови. Тобто відбувається процес, який торкається всіх, держави загалом. Нам потрібна ясність: якою має бути Україна, яке місце української мови в Україні? Українськоцентричній Україні альтернативи немає. І українській мові в Україні альтернативи немає. Стратегічний рух і напрям обрані правильно, – зазначає професор Павло Гриценко. – При цьому маємо розуміти: рух до українськомовної України є складний та повільний. Чому? Бо потрібно не лише надрукувати нові підручники, а й закласти програми на рівні індивідуального мислення. Тобто в свідомості та ментальності мають статися зміни. А достукатися до кожної особистості не так просто. Та чи робимо ми зусилля? Якщо робимо, то чи вони є системними? І чи доходить наш голос до того, хто мав би його почути?”.
– Мова – це найцінніше в нації. Це те, що потрібно плекати і підтримувати. Скажіть, будь ласка, чи затишно сьогодні українській мові в Україні?
– Мові буде затишно тоді, коли буде затишно нам… Чи затишно українцям? Частині затишно з українською мовою, частині – ні, бо вони виросли з іншими мовними та культурними орієнтирами. Частину людей взагалі дратує те, що, мовляв, українська мова начебто витісняє інші.
– А кого саме витісняє?
– Дратує насамперед тих, що свого часу втратили зв’язок із українською мовою через життєві обставини. Обставини знову їх штовхають, аби вони повернулися в лоно української мови. Тому така ситуація дається людині важко. І це дратує… Колись на багатьох спеціальностях навчали лише російською. І українці йшли вчитися. Відтак втратили зв’язок із українською мовою. В армії була російська мова. В усіх силових структурах документи були російською мовою. На підприємствах уся документація також була російською. Ось так і переходили на російську.
Має бути домінування української мови в офіційно-діловій сфері, в медійному просторі, в системі освіти та в обслуговуванні
Згодом, коли Україна стала незалежною, знову перейшли на українську.  Зараз маємо перехідний етап трансформації, і він вимагає усвідомлення. Досі відбувається поступове повернення частини так званих російськомовних до української мови. Свого часу їх піддали тотальній русифікації, а тепер відбувається процес повернення.
– Скільки часу ще потрібно, аби цей процес повернення завершився? Чи реально, щоб Україна стала українськомовною?
– Ніколи жодна держава на сто відсотків не буде мономовною. Елементи чи сфери, де існуватимуть інші мови, звісно, залишаться. Безперечно, має бути домінування української мови в офіційно-діловій сфері, в медійному просторі, в системі освіти та в обслуговуванні. Зараз маємо перехідний період із виразною динамікою посилення українського складника. Оптимістично дивлюся на ситуацію.
– Чи достатньо зусиль докладають перші особи держави для того, щоб українська мова була захищена, щоб була ширша популяризація української мови?
– Перші особи багато зробили тим, що цілковито не відгородилися від цієї проблеми. Задекларували свою позицію як українськоспрямовану. Чого ще не зробили? Ще відсутня так звана дорожня карта поетапного посилення українського складника. Певен, що тут без мовознавців не обійтися.
– Чи чують вас, мовознавців, перші особи держави?
– Не завжди. Бо ще є залишкові моделі радянського способу організації діяльності вищих ешелонів влади. Є потреба спілкуватися щодо мовного питання і з Президентом, і з прем’єром. Головне бажання влади до спілкування. Такі зустрічі на часі, бо є потреба пояснювати. Тут має бути все виважене, має бути пропрацьована етапність. Шаблями в мовному питанні махати не можна! Коли буде системність і наступність, тоді й будуть ефекти.
– Під час засідань Кабміну міністри спілкуються, навіть на камери, російською і не встидаються цього. Люди це бачать і кажуть: “Якщо державним чиновникам можна, то чому нам не можна?”. Коли зміниться ця ситуація?
– Зміниться тоді, коли Володимир Борисович Гройсман скаже: “Відзавтра ми всі розмовляємо українською”. Підлеглі мали б це зрозуміти та виконувати волю першої особи в державі.
– Але ж він сам не послуговується українською, коли їде в російськомовні регіони. У столиці часто-густо в крамницях, транспорті і серед міських посадовців також чуємо російську. Коли, на вашу думку, столиця стане більш українськомовною?
– Будь-яка зміна починається від усвідомлення змін, від розуміння значення змін, а далі випрацьовується технологія їх досягнення. І коли випрацьовується технологія і ми починаємо втілювати зміни, тоді можемо говорити, що вони йдуть. На сьогодні змін немає, бо немає плану… Він мав би бути у Київській міській держадміністрації. Про знесення пам’ятників історик В’ятрович постійно говорить. Там є програма декомунізації. Це і є програма дій. Покажіть мені програму “Україні – українськомовне обличчя”. При міському голові Києва Олександру Омельченкові така програма діяла. Сьогодні в Україні такої програми нема. Змінити мовне обличчя Києва можна за два роки! Головне, аби була програма, за яку будуть відповідати і крок за кроком до неї йти.
– А скільки часу потрібно, аби змінити мовне обличчя України загалом?
– Не більш ніж п’ять років, якщо цим займатися. Звісно, мають бути задіяні і Президент, і глава уряду, і перші особи на місцях.
– Прошу сказати, чи добре володіє українською мовою Львів? Чи грамотно спілкуються містяни?
– Є володіння літературним стандартом, а є життя української мови. Львів’яни живуть українською мовою. Живуть у тому варіанті – красивому локальному, де почуваються комфортно. І дай їм Боже тисячоліття наперед, аби вони все це зберігали! І коли потрібно перейти на літературний стандарт, вони легко перейдуть. Коли я чую слово “бабця”, то одразу асоціюю його зі Львовом. “Бабуся” – це загальноукраїнське, а “бабця” – локальне, львівське.
Коли відбувається політиканство, коли торгують мовними питаннями, коли використовують мову ситуативно – це погано
– Я захоплююся людьми, які свого часу виїхали до США чи Канади і добре спілкуються українською! Вони так люблять рідну мову! А тим часом у Києві велика частина людей наче соромляться говорити українською, навіть не бажають на неї переходити. Чому так?
– Ті, що виїхали до США чи Канади, не просто зберегли мову. Для них українська мова була сув’яззю, і вони у собі плекали українську закоріненість. Для них це було важливо. Вони і своїх дітей та внуків так вчать – берегти й шанувати рідну мову. Хтось скаже, що це якась зархаїзована мова. Але вони зберегли її так, як зберегли.
– Коли в Україні починаються вибори, одразу ж постає мовне питання. Чому політики використовують його, згадують про мову саме в час виборів?
– Питання мови і політики складне, але потрібне. Але коли відбувається політиканство, коли торгують мовними питаннями, коли використовують мову ситуативно – це погано. Не можна торгувати мовними проблемами! Це принизливо для національної культури і для нації загалом. Віра, рідна земля, батьки, мова, культура ніколи не можуть бути об’єктом торгів!
– Але ж погодьтеся, що вони є об’єктом торгів?
– На жаль, є і будуть…
– І що робити, аби мова не була об’єктом торгів?
– Треба ставити питання: а що ти зробив для української мови? Скажімо, чи спонсорував видання книжок. На жаль, у політиків не випросиш цього.
– А ви особисто знаєте тих, що долучаються до видання словників, енциклопедій, книжок?
– Дуже мало. Ба більше, знаходять форми, як делікатно відмовити… У мене є “лакмус”: якщо на три мої дзвінки секретарка відповідає “на засіданні”, то четвертого дзвінка я не роблю.
– До кого ви так телефонували?
– Не буду казати… Є такі. Маю гіркий досвід: коли фундаментальні праці нашого інституту не можна було роками опублікувати, звертався до людей, які могли б допомогти. Вони обіцяли мені щось зробити, натомість… Мовиться про “вічних” політиків. Це дуже сумно. На щастя, я знайшов інші джерела і зробив те, що треба.
– Кому в житті ви хотіли б подякувати за навчання? Ви так гарно плекаєте рідну мову, даєте нам приклад, навчаєте нас!
– Любов до слова народжена в мені моїми батьками – рядовими хліборобами. У нас в родині завжди було шанобливе ставлення до мови. Я навчався у звичайній сільській школі, де були обдаровані вчителі – вчителі від Бога. У мене були прекрасні викладачі в університеті. Все це й спровокувало фокусування моєї уваги на мові. Вдячний і батькам, і всім педагогам!
– На вашу думку, що мала б зробити влада найближчим часом для підсилення української мови?
– Треба прийняти кілька важливих законів – закон “Про українську мову”, видозмінений закон “Про освіту”, де немає місця жонглюванню щодо мови й освіти. Також варто розробити детальну дорожню карту і почати її реалізовувати. Коли розпочнеться цей рух – а він має бути чіткий, прозорий і зрозумілий суспільству – це діятиме магічно. Влада має все це розуміти і в неї повинне бути бажання все це робити. А далі крок за кроком втілювати це у життя.
– Зараз багато хто з українців, від малого до великого, активно вчить англійську. Це добре. Але при тому поганенько знає рідну українську мову. Чого зичите українцям?
– Звісно, іноземні мови потрібно вчити, але починати треба з рідної. Філігранне володіння мовою і засадами хоча б елементарного мовознавства, тобто розуміння сутності мови – що це не лише засіб комунікації, а ціла планета емоцій, канали зв’язку з родиною, історією, з етносом. І кожен українець повинен розуміти, як цими каналами володіти. Плекайте, любіть свою рідну мову!
Розмовляла Ірина Цицак
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7329 / 4.45MB / SQL:{query_count}