“Війна зміцнила українське суспільство”

Роман Безсмертний, політик, – про війну, “перезавантаження” держави та силу України

“Ми живемо в країні, де народ воює, а влада ні!”. Дійсно, солдат воює, офіцер воює. А де зафіксовано, що влада воює? Інформаційно Україна у війні, а формально, юридично вона не воює. Суспільство перебуває в одному стані – в стані постійного похорону, а влада каже: ні, ні – це не війна! – наголосив, перебуваючи у Львові, український політик Роман Безсмертний. – Ми маємо вирішити проблему – нам треба перемогти і нам треба збудувати державу”.
Що стосується ситуації з полоненими, то політик зазначив, що якщо Україна не піде на прямі переговори з Росією, то так і залишиться в невизначеному стані. З його слів, прийняття правового режиму воєнного стану та закону про оборону стане особливо життєво необхідним для визначення статусу військовополонених. “Без сильної армії та агресивної дипломатії не обійтися”, – вважає Роман Безсмертний, який у 2015 – 2016 роках був  представником України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи із врегулювання конфлікту на сході України. У мінському процесі принципово відстоював позицію, що Донбас і Крим були, є і будуть українськими!
Зі Львова почалися зустрічі-дискусії Романа Безсмертного “Якої ми хочемо України”. Далі будуть Дніпро, Харків, Одеса, інші обласні та районні центри. 52-річний політик (зараз займається викладацькою діяльністю) публічно оголосив 29 травня про свій намір балотуватися на пост президента України. А у Львові спростував тезу, що він – технічний кандидат: “Який я технічний кандидат? Ні!”. В січні 2018-го, нагадаємо, підсумовуючи своє попереднє політичне життя, заявив, що “стомився підносити патрони тим, що не вміють стріляти”.
“Україні потрібна загальнонаціональна розмова “Якої ми хочемо України”. Ми перебуваємо в умовах, де надмірна кількість популізму, де відсутній пошук відповідей на найгостріші питання. Те, що зараз в Україні, є пародією на політику, те, що дискредитує політику. І така політика підвищує температуру в суспільстві. Критичним явищем у цій ситуації є протиставлення Києва та регіонів”, – запевняє Роман Безсмертний.
“Львів завжди формував відповіді на питання про українську державність. Тому загальноукраїнську дискусію “Якої ми хочемо України” я вирішив почати саме з цього міста. Саме у Львові колись почалася велика національна політика незалежної України. Сьогодні ми знову повертаємося до того, що державу треба перезасновувати! – акцентує Роман Безсмертний. – Жодні ситуативні реформи, жодні нові-старі курси політиків уже не зможуть нічого змінити. Все треба будувати з нуля. Розпочинаємо всеукраїнську дискусію “Якої ми хочемо України?”. Має відбутися національний мозковий штурм.
Зі слів політика, цей штурм можна проводити тільки на основі знань, закладених у книгах. “Озброєна знаннями людина легко вистоїть перед потужним інформаційним потоком. Українцям сьогодні як ніколи потрібно повернутися до книги, до необхідності читати. Тоді сформується критична маса людей, які поведуть за собою. Це шлях до того, щоби нація сформувала еліту. В краще життя Україну та українців зможе повести еліта. Еліта – це ті люди, які завдяки своєму авторитету та величі препарують цінності й подають їх як інструмент. Це ті люди, які засвоїли знання попередніх поколінь, вірять у істинність своїх ідеалів та бачать завтрашній день. Наразі в країні немає політичної еліти”.
Серед меседжів щодо перезаснування держави Роман Безсмертний виокремив такі: потрібно розбудити сплячу еліту і відродити справжню політику; наше завдання – не змінювати, реформувати чи лагодити, а створювати нову інституційну систему, пусковим механізмом якої стануть права людини; нам потрібна інша політика та інші політики, спроможні почути і діяти; з місцевого рівня в Україні повинен розпочатися процес відродження справжньої політики.
Роман Безсмертний резюмує: майбутнього президента чекає важка робота, яка називається “перехідний період” і яка пов’язана із серйозними планами та діями щодо закінчення війни й “перезавантаженням” держави. Але щоб це реалізувати, потрібна максимальна консолідація суспільства і держави.
– На вашу думку, скільки ще триватиме ця війна? Чи це радше заморожений конфлікт? Останній обмін полоненими відбувся ще торік у грудні, і відтоді ніхто з бранців так і не повернувся додому. Родичі втомилися чекати обіцяного… Отож, що буде з полоненими?
– При збереженні нинішніх складових це триватиме безконечно. Якщо й надалі все буде на тих засадах, на яких зупинилося, то кінця-краю цим процесам немає. Це стосується як внутрішньої, так і зовнішньої ситуації. На жаль, світ живе для себе. Тому збереження тієї ситуації, що є, робить конфлікт безконечним. Робить війну безконечною…
Щодо полонених: якщо ми не перейдемо на прямі переговори з Москвою, то будемо постійно перебувати в невизначеному стані. Нам нікуди не подітися від того, щоб не ввести в дію закон про правовий режим воєнного стану та закон про оборону. Це дасть можливість визначити статус цих людей, це дасть відповідь на запитання, що держава і суспільство будуть єдині в протистоянні ворогу. Бо зараз одні воюють, а другі займаються інформацією…
– Переможе дипломатія чи українське військо?
– Без сильної армії, агресивної дипломатії, сильної економіки, агресивної фінансової політики, сильних союзників не обійтися. Це непоодинока дія. Тут усе має бути в комплексі. Важливою є роль армії, дипломатії, економіки, соціальної політики. Ба більше, гляньте на Ізраїль – його становлення і протидію противникові. Це готовий сценарій, аби його адаптувати і працювати.

– Яких дій варто очікувати від влади найближчим часом?
– Перебіг подій після чемпіонату світу з футболу в Росії залежатиме від результатів розмови у Фінляндії, де 16 липня у Гельсінкі зустрінуться Трамп і Путін. Це такі маркери: або ситуація поведе до розуміння, що проблему треба розв’язувати, або, навпаки, загостриться. Зверніть увагу! Я кажу: не до розв’язки, а до розуміння! Це буде повільне усвідомлення того, що треба виходити з війни і йти шляхом миру. Якщо ж цього не відбудеться, матимемо поширення конфлікту в регіоні, а згодом і в Центральній Європі. Звісно, владі потрібно сконцентрувати зусилля навколо звільнення полонених. Загалом важливо, що американці в діалозі дуже конкретні.
– Тобто багато що залежить безпосередньо від Трампа, а не від Порошенка?
– Щодо політичного керівництва України, то воно добуває період каденції. Не більше і не менше. Виглядає так, що його ініціативи досить скептично сприймають як у Вашингтоні, так і в Європі. Це відчутно впродовж останнього часу.
– А чи буде наступ, на вашу думку? Бійці наголошують, що втомилися сидіти в окопах, і те, що відбувається, називають “жуйкою”…
– Порошенко як Президент не має волі – ні визнати війну як війну, ні визнати свою поразку. І це, власне, породило той “висяк”. Знаю настрої бійців на сході… До завершення виборчої президентської кампанії цього рішення не буде. Очевидно, у післявиборчий період буде сформована відповідь. Україні потрібна сильна армія, і нам доведеться наступати. Усі втомилися від війни, і це рана, яка болить.
– Українці певні, що переможуть у цій війні. Як слід перемагати – наступальними діями на сході чи дипломатичною роботою?
– Потрібна сильна зовнішня політика, потрібна ініціативна дипломатія, сильні армія та фінансова система і, звісно, хороші союзники. Мовиться не лише про війну з противником, мовиться про відстоювання цивілізаційних цінностей у цивілізованому світі. Якщо це розуміють – добре, якщо ні – біда. Це архіважливе завдання! Не можна акцентувати увагу на чомусь одному – чи лише на зовнішній політиці, чи на дипломатії, чи на наступах (буває, що вони не скоординовані). Все потрібно робити в комплексі.
– Усі ці меседжі ви особисто озвучували Петрові Порошенку? Чи почув він вас?
– У 2015-ому була не одна така розмова з Президентом. І я був готовий брати на себе ініціативу, аби вести цей процес. Однак склалося так, що мене навіть не стали слухати, а документи відмовилися читати… Чому? Не знаю. Він людина розумна, але на той момент переоцінював свої можливості.
– За що ви хотіли б подякувати бійцям, які зараз на передовій? У чому їх сила?
– Вони врятували Україну, Європу та світ від розгортання широкомасштабної війни. Наразі цього не цінують ні в Україні, ні у Європі… В Європі цього навіть не розуміють, а в світі й поготів. Якби ж тоді не бійці, зокрема добровольці – люди, які закривали собою без засобів індивідуального захисту Україну та Європу… Вони Герої! Велику роль відіграли волонтери, яким особлива подяка. Адже в 2014-ому і 2015-ому ситуацію витягнули добровольці та волонтери. Це ті сили, які дали можливість українській армії оговтатися в ці роки.
– Зараз держава повністю забезпечує армію чи й далі велика поміч іде від небайдужих волонтерів?
– Так, і від волонтерів зокрема. Це й досі стосується спеціальної техніки для фронту. Чому так? Бо на п’ятому році війни Україна не створила військово-промислового комплексу. На жаль, волонтери й тепер дістають спеціальне обладнання. Це направду боляче...
– Ви згадали про союзників. Хто вони – наші союзники?
– Це Грузія, Польща, Литва та США. Канада нам також допомагає.
– А яка з країн могла б стати нашим союзником?
– Я зробив би все, аби нашим союзником у цій війні став Китай. Якщо Китай не буде з Україною, він буде з Росією! А це лише загострить трагізм ситуації.
– Як оцінюєте роботу міністра МЗС Павла Клімкіна? Хтось називає його сильним дипломатом, хтось – не надто. Чи належним чином він відстоює Україну на міжнародній арені?
– Павло Клімкін – досвідчений дипломат. Але… міністром МЗС в Україні є Петро Олексійович Порошенко. В цьому трагедія розумного і досвідченого Клімкіна.
– На вашу думку, на дипломатичному рівні Україна має шанс здобути перемогу у війні з Росією?
– За чотири роки ми дуже посилили свої позиції на дипломатичній ниві. Досить серйозно кадрово зміцнилася ситуація. Сама дипломатія почала змінюватися – трансформуватися із “постсовкової” у центральноєвропейську. Поза тим, ще є багато “совка”. І це прикро. Це одна з ключових проблем дипломатії. Потрібно ще багато працювати. Посольства мають бути головними комунікаторами з українцями, які живуть у тій чи тій країні, захищати їхні права. Вони мають бути головними комунікаторами і з тією державою, де є посольство.
– Прошу сказати, у чому сильна Україна на п’ятому році війни?
– Звісно, немає лиха без добра. Війна зміцнила українське суспільство, але… віддалила його від держави. Повторюся: ми живемо в країні, де народ воює, а влада ні.
Україна як держава була, є і буде. Тепер питання: якою вона буде? Війна і далі є горем та одночасно шансом. Війна – це шанс вибудовувати економіку, шанс реформувати економіку і державу, реформувати систему інститутів влади. Зараз, у час війни, хочеться сказати: політики, вам карти в руки – ініціюйте, пропонуйте!
Розмовляла
Ірина Цицак
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8575 / 4.46MB / SQL:{query_count}