Передвиборчий рік

Упродовж 2018-го протистояння між владою та опозицією загостриться, зрештою ми побачимо “парад” кандидатів у Президенти України

Політичні прогнози, як і будь-які інші, – справа невдячна. Експерти самі напівжартома визнають, що вони роблять один прогноз можливих політичних подій, а потім довго і аргументовано пояснюють чому сталося по-іншому. Неможливо передбачити все, врахувавши будь-які форс-мажори.
Та загальні тенденції простежити можна. І якщо говорити про 2018 рік, який тільки-но розпочався, то вже зараз зрозуміло, що на українські внутрішньополітичні реалії впливатиме наближення президентських (весна 2019-го) та парламентських (осінь 2019-го) виборів. Неофіційні президентські виборчі кампанії наші політики проводитимуть впродовж цілого року, деякі політичні експерти зазначають, що це вже почалося.

Підготовка до виборів

У будь-якому випадку маємо передвиборчий рік, в який можна чекати лише загострення протистояння між владою та опозицією, купи скандалів, компроматів і популістських обіцянок від політичних гравців з усіх сторін. Розглянемо опублікований у блозі на сайті Українська правда політичний прогноз від керівника Центру політичного аналізу “Пента” Володимира Фесенка.
“У передвиборчий рік не варто очікувати нових великих реформ. Загальне політичне правило (не тільки у нас, але і за кордоном) – перед виборами небажано проводити інституційні зміни, які можуть неоднозначно сприйматися виборцями і будуть використані в якості теми для критики з боку опозиції. Уряд Гройсмана у 2018-ому зосередиться на практичній реалізації реформ, ухвалених восени 2017-го. І для Президента, і для уряду пріоритетними в 2018-ому будуть соціальні програми. Однак ресурси для їхньої реалізації будуть обмежені, перш за все тому, що в майбутньому році істотно зростуть виплати за зовнішніми боргами. За умови некризового розвитку подій малоймовірно, що у 2018-ому відбудеться зміна уряду. У парламентської опозиції немає голосів навіть для ініціювання вотуму недовіри Кабміну. Відносини між Президентом Порошенком і прем’єр-міністром Гройсманом нормалізувалися і навіть зміцнилися. До того ж в наших умовах міняти прем’єр-міністра напередодні президентських виборів досить ризиковано, це може дестабілізувати політичну ситуацію”, – зазначає Володимир Фесенко.
Політолог також зазначає, що влада і опозиція в нас неоднорідні, в обох таборах багато різних політичних гравців зі своїми власними інтересами.  Для Петра Порошенка найважливіше залишитись у президентському кріслі на другий термін, послабити рейтинги Юлії Тимошенко і знайти найбільш прийнятного конкурента для другого туру президентських виборів. Водночас нинішнім коаліційним союзникам президентської сили “Народному фронту” потрібно хоч якось втриматися на плаву. Володимир Фесенко зазначає, що можуть бути спроби активної інформаційно-рекламної кампанії з нової розкрутки “Народного фронту” з перспективами самостійної участі цієї партії у парламентських виборах, і навіть з висуванням свого окремого кандидата на президентські вибори. Інший сценарій – це продовження епопеї із об’єднанням БПП і “Народного фронту” та спільний ребрендинг.
Зі слів Фесенка, обидва сценарії можуть розігруватися паралельно. “При цьому важливо не загратися, тому що розкол правлячої коаліції стане для “Народного фронту” справжньою політичною катастрофою. Якщо до осені 2018-го рейтинги Арсенія Яценюка і “Народного фронту” не виростуть, а відносини з президентською командою не будуть геть зіпсовані, то гору візьме друга тактична лінія – об’єднання з президентською партією. І тоді ми, можливо, побачимо офіційні “заручини” між БПП і “Народним фронтом”, хоча не всі “народофронтовики” приєднаються до цього союзу. Досить імовірно, що деякі з лідерів “Народного фронту” можуть використовувати і самостійні стратегії політичного виживання”, – прогнозує Фесенко.
Щодо опозиції, то прогнозується продовження вуличної активності Михеїла Саакашвілі. Але без приєднання до цих акцій впливових політсил, зокрема, парламентських, такі мітинги навряд чи сильно впливатимуть на внутрішньополітичну ситуацію. А парламентські партії, як та ж “Батьківщина”, чи позапарламентські, як “Свобода”, найімовірніше діятимуть в залежності від ситуації. Саакашвілі важко назвати “договороздатним” союзником.
Чи можливі дострокові парламентські вибори? Практично усі експерти та й самі політики такий сценарій вже виключають. Опозиції вже немає сенсу боротися за дочасне оновлення парламенту, потрібно готуватися до боротьби за президентський пост і тоді, в залежності від результатів, будувати свої парламентські виборчі кампанії.
“Очевидно, що “Батьківщина” зосередилася на плановій підготовці до виборів 2019-го і не хоче витрачати ресурси на вуличні авантюри. З осені 2018-го, ближче до початку президентської виборчої кампанії, актуалізується традиційна дискусія про доцільність єдиного кандидата від опозиції на пост Президента України. Але оскільки у нас дуже різнорідна опозиція, то ніякого єдиного опозиційного кандидата не буде. Але в окремих сегментах опозиції – прихильники Саакашвілі, войовничо налаштований патріотичний табір (націоналісти, УКРОП), нова демократична хвиля (“єврооптимісти” та ін.) – почнеться активний кастинг потенційних кандидатів на пост глави держави. Ймовірно, ми побачимо якусь версію українських “праймеріз”. Важливо, щоб це були реальні “первинні” (попередні) вибори, а не їх імітація”, – зауважує Володимир Фесенко.
Загалом експерт зазначає, що у 2018-ому ми побачимо дві різні картинки внутрішньополітичного процесу. В лютому-квітні можливий новий сплеск протистояння влади і войовничої опозиції, але якщо вдасться уникнути політичної кризи, то з осені країна стрімко увійде в президентську виборчу кампанію.

фото: twitter.com.poroshenko

Корупційна проблема

До цього додаються незавершені історії із 2017-го, як то протистояння між старими силовими і новими антикорупційними органами. І цю тему використовуватимуть як влада, так і опозиція. Перша доводитиме, що боротьба з корупцією йде. Друга, що влада йде назад в антикорупційній реформі.
Можна очікувати на ухвалення закону про антикорупційний суд, Президент наприкінці грудня вже вніс його до парламенту. Але цей документ розкритикували експертні організації через невідповідність всім рекомендаціям Венеціанської комісії. Зокрема йдеться про те, що “Венеціанка” рекомендувала залучати незалежних іноземних фахівців у конкурсну комісію з добору антикорупційних суддів, а в президентському законопроекті йдеться лише про те, що іноземні фахівці матимуть лише дорадчу функцію у цьому процесі. Плюс надзвичайно високі вимоги до претендентів на посади антикорупційних суддів (окрім стажу роботи на посаді судді/адвоката, наукової діяльності, кандидат повинен мати значний досвід здійснення у міжнародних міжурядових організаціях чи міжнародних судових установах за кордоном професійної діяльності у сфері права з питань протидії та боротьби із корупцією тощо). Таких кандидатів в антикорупційні судді в Україні може знайтись небагато, а це не дозволить провести конкурс належним чином. Чи буде ще змінюватися президентський законопроект – невідомо. Але треба розуміти, що чекати на початок роботи антикорупційного суду у 2018-ому навряд чи варто. Можливо, у 2019-ому. Але закон із “підводними каменями” створюватиме проблеми для продовження антикорупційної реформи.
Зрозуміло, що корупція залишається чи не найбільшою нашою проблемою. Без успішної антикорупційної боротьби нам не тільки не варто сподіватися на продовження політичної і фінансової підтримки з боку Заходу, а взагалі неможливо говорити про розвиток держави.
Саме в контексті корупційної проблеми будує свої прогнози на 2018-ий соціолог, директор Фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна. В колонці на сайті Новое время вона змоделювала три сценарії розвитку ситуації: влада фактично може залишити все як є, боротьба з корупцією лише імітується; влада може йти назад у реформі й посилювати боротьбу проти антикорупціонерів; влада справді може здійснити активні подальші кроки в антикорупційній реформі й не тільки. Перший сценарій є найвірогіднішим, третій – найбажанішим.
“Дати волю НАБУ, прийнявши необхідні для успішності їхньої роботи закони (дозволити прослуховування, провокацію хабара та інше), розпустити це непорозуміння – НАЗК, набравши туди справжніх воїнів, створити антикорупційний суд з вирішальним голосом громадських активістів, провести справжню судову реформу, довести до кінця дуже затягнуті судові процеси, замінити нарешті ЦВК, прийняти давно обіцяний закон про вибори з відкритими списками замість пафосних монологів налагодити діалог із суспільством та інше. Багато чого треба зробити з того, що так і не було зроблено за ці роки. І – максимально залучати до співпраці громадські організації, бачачи в них найнадійніших соратників. Наскільки все це реально? Не дуже. Однак, як показує досвід, під сильним тиском громадянського суспільства і західних партнерів були прийняті закони, абсолютно невигідні для влади у всіх її гілках. Яскравий приклад – електронні декларації (“їжачки плакали, кололися, але їли кактус”)”, – зазначає Ірина Бекешкіна.

Війна триває

Не забуваймо, що триває неоголошена війна з Росією. Не може бути сумнівів, що Кремль намагатиметься далі впливати на нашу внутрішньополітичну ситуацію, роблячи ставки на проросійських політиків. Вже видно як російська пропаганда вихваляє кума Путіна Віктора Медведчука у процесі обміну полоненими між Україною та ОРДЛО.
Щодо ситуації на фронті, то тут важко щось прогнозувати. Але експерти виділяють певні тенденції. Тут повернемося до прогнозів від Володимира Фесенка.
“Не очікую якихось кардинальних змін на Донбасі і в 2018-ому. Уже є ознаки чергового охолодження відносин між Заходом і Росією (нові санкції США проти Росії, недопуск Росії до участі в зимових Олімпійських іграх–2018). І це все одночасно з президентськими виборами в Росії, які повинні відбутися в березні 2018-го. В цих умовах малоймовірне досягнення конструктивного компромісу для розв’язання конфлікту на Донбасі. Навпаки, є побоювання, що Путін, який готується легалізувати четвертий термін своїх президентських повноважень, може знову пограти великодержавними м’язами. Але є і стримуючий фактор. У червні-липні 2018-го в Росії має пройти чемпіонат світу з футболу. Будь-яке серйозне загострення військових дій на Донбасі, або інші агресивні дії Кремля можуть привести до зриву проведення цього чемпіонату в Росії. Сумніваюся, що Путін піде на такий ризик, з урахуванням його пристрасті до глобальних спортивних подій на території Росії. Тому до літа 2018-го ситуація на Донбасі, швидше за все, залишиться в нинішньому вигляді. А ось восени може з’явитися привід для загострення військово-політичної ситуації в цьому регіоні. У листопаді 2018-го в маріонеткових псевдореспубліках (так званих ДНР і ЛНР) готуються провести чергові вибори свого керівництва, що буде сприйнято в Україні і не тільки, як грубе порушення мінських угод, і негативно вплине на хід переговорного процесу”, – зазначає політолог.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8111 / 4.47MB / SQL:{query_count}