Годі терпіти!

Верховна Рада ухвалила два законопроекти, що мають на меті вберегти українців від домашнього насильства

Мій дім – моя фортеця. Про це мріє кожен, та, на жаль, так є далеко не завжди… В Україні дім – місце, де громадяни чи не найчастіше зазнають насильства (фізичного, психологічного, економічного, сексуального). І його жертвами стають переважно жінки та діти. 
Зі слів народного депутата Ірини Луценко, майже 70%  жінок зазнають різних форм знущань і принижень, а понад 3 мільйони дітей в Україні щороку спостерігають за актами насильства в сім’ї або є їх вимушеними учасниками. Діти скривджених матерів у шість разів частіше намагаються накласти на себе руки, 50% схильні до зловживань наркотиками і спиртними напоями, майже 100% матерів, які зазнали насильства, народили хворих дітей із неврозом, заїканням, енурезом, церебральним паралічем, порушеннями психіки. 
За даними МВС, 23% тяжких насильницьких злочинів стаються саме в родинах. Щороку близько 1500 жінок помирають від рук власних чоловіків, і ця тенденція за останні три роки збільшується. 
Про те, що такі цифри зумовлені недосконалістю українського законодавства, вже тривалий час наголошували правозахисники і представники громадських організацій. 

Нарешті…

На цьому тижні депутати Верховної Ради ухвалили в другому читанні два законопроекти, що мають на меті вберегти українців від домашнього насильства. 
6 грудня парламент ухвалив Закон №4952 “Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами”. “За” проголосував 241 депутат. Закон набуде чинності через рік з моменту його підписання Президентом, за винятком змін до ст. 67 ККУ, які набудуть чинності наступного дня після опублікування закону в “Голосі України”. 
А 7 грудня народні обранці в другому читанні підтримали проект Закону №5294 “Про запобігання та протидію домашньому насильству”. “За” проголосувало 237 народних депутатів. Він набуде чинності наступного дня після опублікування в офіційному виданні ВРУ.

Що є домашнім насильством

Ініціатори законопроекту “Про запобігання та протидію домашньому насильству” зазначають, що він має на меті впровадити комплексний підхід у боротьбі з домашнім насильством. Передусім дає чітке визначення домашнього насильства – під цей термін підпадають всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, вчинені між колишнім чи теперішнім подружжям або людьми, які живуть чи жили разом.
Економічне насильство – це умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборона працювати, навчатися, змушування до праці тощо.
Психологічне насильство включає словесні образи, погрози, переслідування, залякування та інші дії, які обмежують волю людини, побоювання людини за свою безпеку чи безпеку інших, які пошкодили психічне здоров’я чи призвели до емоційної невпевненості, нездатності захистити себе.
Сексуальне насильство – будь-які сексуальні дії, вчинені щодо повнолітнього чи дитини без її згоди, примушування до сексуальних актів з третьою особою та інші правопорушення щодо статевої свободи.

Зупинити кривдника

Передусім домашнє насильство, яке не призвело до тяжких тілесних ушкоджень, з набуттям чинності цього закону буде кваліфікуватися не як адміністративний, а як кримінальний злочин. Серед іншого перший законопроект передбачає зміни до Кримінального кодексу України, зокрема у статті 126-1 щодо покарання особи, яка вчинила домашнє насильство. З набуттям чинності цього закону домашнє насильство, застосоване до теперішнього чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких до них відносинах (дитина), що не спричинило тяжких наслідків, каратиметься громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин або арештом на строк до 6 місяців, обмеженням або позбавленням волі на строк до 5 років.
Законотворці сподіваються, що внаслідок внесених змін до статті 96-2-1 потерпілі від домашнього насильства не терпітимуть кривду, а будуть звертатися до правоохоронних органів. Адже з набуттям чинності цих змін проти особи, яка вчинила домашнє насильство і чиє покарання не пов’язане з позбавленням волі, суд може застосувати один або декілька обмежувальних заходів. Відповідно до них, засудженому можуть:
– заборонити перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства, навіть якщо кривдник є власником чи співвласником житла;
– обмежити спілкування з дитиною в разі, якщо домашнє насильство вчинене стосовно дитини або в її присутності;
– заборонити наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово або систематично перебувати у зв’язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;
– заборонити листування, телефонні переговори з особою, яка постраждала від домашнього насильства, або контактувати з нею через інші засоби зв’язку як особисто, так і через третіх осіб;
– скерувати її для проходження програми для кривдників. 
Обмеження встановлюватиме суд разом із вироком щодо кримінальної справи. Такі заходи призначатимуть на термін від 1 до 6 місяців, однак вони можуть бути продовжені. Допоки не набули чинності ці зміни, кривдник несе лише адміністративну відповідальність: щонайбільше його можуть затримати на 15 діб. А відтак він повернеться до родини…
Ухвалений закон передбачає додаткові обтяжуючі обставини, не обмежені фактом шлюбу, якщо особа перебуває в цивільному партнерстві з кривдником, є колишнім подружжям або особи тільки зустрічаються, до кривдника будуть застосовані обтяжуючі обставини. До пом’якшувальних належить застосування сили проти кривдника жертвою домашнього насильства.
Примус до вступу в шлюб або заманювання з цією метою особи на територію іншої держави передбачає арешт на строк до
6 місяців або обмеження волі до 3 років, або позбавлення волі на той самий строк. Злочином вважатиметься і психологічний тиск з метою змусити до аборту, перешкодити розірванню шлюбу.

Хто і що робитиме

З набуттям чинності Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” Нацполіція здобуде право контролювати поведінку кривдника, щоб не допустити повторного насильства, правоохоронці також можуть стежити за тим, щоби порушник дотримувався накладених на нього тимчасових обмежень і виконував певні обов’язки.
Законопроект передбачає створення Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та програм для постраждалих та їх кривдників.
До цього реєстру вносять відомості окремо за кожним випадком насильства про: особу, яка повідомила про вчинення насильства, постраждалу особу, кривдника, інформацію про випадок домашнього насильства, потреби постраждалого, вичерпний перелік заходів, які застосовували при виявленні, і реагування на випадок насильства. 
Відомості про кривдника вноситимуть до реєстру в разі наявності обґрунтованої підозри вчинення ним насильства, зокрема після підтвердження такого факту шляхом проведення перевірки відповідними органами. Порядок формування, ведення та доступу до реєстру визначає Кабінет Міністрів.
Органи місцевого самоврядування мають організувати соціальні послуги, зможуть їх замовляти, брати участь у підготовці необхідних фахівців, створювати спецслужби для підтримки постраждалих. 
Освітяни, виявивши факти домашнього насильства у дітей чи отримавши про це інформацію, мають повідомити про це службу в справах дітей та Нац­поліцію не пізніше ніж за добу, організувати роботу практичного психолога та/або соціального педагога з постраждалими дітьми.
Медики також повинні повідомити місцеву владу та Нацполіцію про ушкодження, які пацієнт міг отримати через домашнє насильство, а якщо це дитина, зателефонувати ще й у службу в справах дітей. Виявивши ушкодження “кримінального характеру”, лікар повинен скерувати постраждалого на медобстеження, а в разі секс-ушкоджень – на ВІЛ-тестування. Законопроект передбачає й розробку та впровадження стандарту надання меддопомоги постраждалим від домашнього насильства.
Загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб повин­ні приймати і розглядати заяви від постраждалих або їх представників про отримання допомоги, зокрема соцпослуг для осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах. Вони також повинні повідомляти місцеву владу і поліцію про домашнє насильство. Однак на це потрібна згода потерпілого, окрім випадків насильства щодо дітей та недієздатних осіб або актів насильства кримінального характеру. Про домашнє насильство щодо дітей необхідно повідомити службу в справах дітей і поліцію не пізніше доби. За потреби такі служби повинні надавати притулок.
Жертви насильства, а також особи, яким стало відомо про його вчинення, зможуть звернутися і до Кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей. Такий кол-центр повинен зменшити кількість прихованих випадків насильства, адже звернення до нього можуть бути анонімними. Працівники кол-центру надаватимуть необхідні консультації постраждалим особам, психологічну підтримку та повідомлятимуть про випадки насильства відповідні структури.
Згідно із законом, за заявою постраждалого чи за результатами оцінки ризиків правоохоронець може робити терміновий заборонний припис. Його виносять строком до 10 діб і вручають кривдникові, а копію – постраждалому або його представникові. Дія такого припису припиняється в разі застосування до кривдника судом адмінарешту або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні.
Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.
Невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення в разі його винесення уповноважених підрозділів органів Нацполіції про місце свого тимчасового перебування караються громадськими роботи на строк від 20 до 40 годин або адмінарештом до 5 діб.

І знову гендерна проблема…

Водночас представники громадських організацій та ініціатори законопроекту стурбовані тим, що з тексту законопроекту були виключені такі поняття, як “гендерні стереотипи”, “гендерно зумовлене насильство” та “сексуальна орієнтація”.
Як зазначила віце-спікер Ірина Геращенко, гендерні стереотипи стосуються не тільки жінок, а й чоловіків. З її слів, ці дефініції вже є у інших законах, наприклад, в законі про освіту. 
Народний депутат Світлана Заліщук наголосила, що ці дефініції необхідні для імплементації Стамбульської конвенції про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству. “Ухвалення цього закону з виключеними термінами про гендерні стереотипи і сексуальну орієнтацію не буде прийняте Радою Європи і буде засуджене міжнародною спільнотою”, – вважає вона.

фото: slovoidilo.ua
Любов Максимович, голова Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи”
– Цей закон певною мірою виправдовує наші сподівання. Передусім у ньому визначена і конкретизована термінологія, чітко прописано, що таке домашнє насильство, визначена відповідальність за його вчинення. Покарання та обмежувальні заходи запобіжного характеру є значно серйозніші, аніж ті, що маємо нині. Можливо, такі покарання змусять задуматися, чи варто вчиняти насильство знову. За статистичними даними, серед потерпілих від домашнього насильства лише 3-5 відсотків чоловіків, решта – жінки та діти. Щороку 1,1 мільйона жінок зазнають фізичного та сексуального насильства, однак лише 15 відсотків постраждалих звертаються до правоохоронних органів і тільки один відсоток – до медичних та соціальних працівників. Жінки не звертаються, бо мало вірять, що їм допоможуть. Адже, згідно зі старим законом, на кривдника можуть накласти штраф і все. Як правило, жінки звертаються, коли зазнають насильства в 15-16-ий раз. Після першого випадку, як правило, жінка нікуди не звертається. Також велику роль відіграють стереотипи, що “сміття з хати виносити негоже”, що це внутрішня проблема і що її вдасться вирішити самотужки. А коли бачать, що це неможливо, тоді звертаються, і то не всі. Сподіваюся, що суворіше покарання може потроху змінити ставлення самих потерпілих. Сьогодні кривдник не боїться відповідальності: якщо вбив, то це кримінальна відповідальність, а як ні, то відбудеться штрафом. Якщо не буде належного покарання, належних обмежувальних заходів, то проблема лише загострюватиметься. Є ще одна проблема – Україна не займається превентивною діяльністю у цій сфері, немає притулків, дуже мало просвітницьких програм, громадські організації займаються, щось робить держава, але цього недостатньо… Сумну статистику показало дослідження, проведене Українським центром соціальних реформ на замовлення UNFPA, Фонду ООН в галузі народонаселення. Щороку Україна внаслідок домашнього насильства щодо жінок втрачає 208 мільйонів доларів (це приблизно річний бюджет Одеси). Особисті збитки потерпілих становлять 190 мільйонів, решту втрачає держава. Домашнє насильство є причиною 100 тисяч днів госпіталізації, 30 тисяч звернень до відділів травматології, 40 тисяч викликів лікарів. Якби держава вкладала кошти в протидію і запобігання домашнього насильства, це була б дуже добра інвестиція!
Галина Федькович, адвокат Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи”
– Позитивним у прийнятому законі є передусім те, що потерпілою від насильства в сім’ї є дитина, дитина яка безпосередньо зазнала насильства або стала його свідком, бо в Україні діти дуже часто стають свідками насильства щодо матері, їм завдають тяжкої шкоди, яка має важкі наслідки для психологічного здоров’я. До цього часу таких дітей не ідентифікували як потерпілих від насильства! Також дуже важливо, що закон встановлює обмежувальні приписи щодо кривдника, зокрема, той не може встановлений час проживати чи перебувати разом у одному приміщенні з потерпілим, навіть будучи власником житла. Він не позбавляється права власності, але якщо вчинив протиправні дії, передбачені законом, то його обмежать в праві користування. Адже першочерговим завданням держави є захистити права потерпілих осіб і запобігти протиправні дії, вчинені проти них у майбутньому. А це можна зробити тільки тоді, коли кривдник вилучений з приміщення, де перебувають потерпілі. Переважно це жінка і діти. На жаль, в нас ситуація досі така, що саме жінка і діти мають збирати речі і йти з помешкання, хоча дуже часто жінка є співвласником житла. А кривдник залишається і прекрасно собі живе далі. Власне цей закон дає можливість вирішити це питання, якщо він працюватиме. Також передбачена відповідальність як за фізичне, так і за психологічне насильство. Важливо, що він містить цілий розділ щодо запобігання домашньому насильству, який передбачає і вивчення ситуації, і збір даних, і запровадження в навчальних закладах різних програм із запобігання насильства, проведення просвітницьких та інформаційних кампаній, організацію і проведення тренінгів для фахівців, які працюють в цій сфері тощо. Закон працюватиме, якщо працюватимуть органи і люди на посадах, які мають виконувати цей закон: Нацполіція, соціальні служби, суд. Виконання закону залежить від політичної волі органів державної влади та від виконавців на місцях. На жаль, зміни до Кримінального кодексу України набудуть чинності лише через рік… Прикро, що цей закон прийняли у вихолощеному вигляді, бо усе вперлося в термін “гендер”. Це було зроблене під тиском Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій, котра впродовж року не раз виступала проти ратифікації Стамбульської конвенції, щоби все, що стосується гендеру, було викреслене із закону про протидію домашньому насильству. Законопроект прийнятий у вихолощеному варіанті, тому його недостатньо, щоб Україна належним чином забезпечила захист від домашнього насильства та його запобігання! Вважаю, що це політичні маніпуляції, щоб не ратифікувати Стамбульську конвенцію, але звітувати перед світом, що новий закон про протидію домашньому насильству прийняли. Ратифікація Стамбульської конвенції важлива, оскільки звертає увагу на те, що насильство проти жінок має гендерну природу, що це гендерно зумовлене насильство, а також встановлює основ­ні стандарти, необхідні для запобігання насильства та покарання кривдників. Якщо держава ратифіковує конвенцію, то зобов’язується забезпечувати всі послуги, передбачені в юридичній і соціальній сферах. Наприклад, яка кількість притулків і місць у них має бути забезпечена на тисячу осіб, які послуги мають у них надавати жінкам і дітям, котрі потерпіли від домашнього насильства. Це стандарти, до яких нам ще дуже далеко. Ратифікація цієї конвенції зобов’язує державу прийняти законодавчі акти та на виконавчому рівні забезпечити доступ до певних соціальних послуг, а також можливість отримати компенсацію, адже ж повинна бути належна компенсація потерпілим! Дуже багато країн уже ратифікували цю конвенцію, у тому числі Польща та Італія, де вплив Католицької церкви дуже сильний, і там вона вже діє.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7594 / 4.55MB / SQL:{query_count}