Недоторканність депутатів: скасувати чи обмежити?

Для того, щоби правоохоронцям було легше збирати докази проти парламентарів, навіть необов’язково змінювати Конституцію

фото: umoloda.kiev.ua
“Скасувати депутатську недоторканність!” – з таким гаслом чи не кожна партія виступає перед українцями від виборів до виборів. І на це є постійний суспільний запит. Але коли політики вже отримують мандати нардепів, то якось забувають про свої обіцянки. Так, спроби відмовитись від правового імунітету наші парламентарі робили, але до логічного завершення ніколи не доводили.
Зараз ця тема знову актуалізувалася на тлі прокурорських подань на зняття недоторканності з шістьох нардепів і притягнення їх до кримінальної відповідальності. Спроба була не зовсім вдала. Парламентарі спочатку захищали “своїх” як могли (за винятком хіба що ситуації із опозиціонером Михайлом Добкіним), а тепер змагаються в піар-грі: хто дасть більше обіцянок про те, що від недоторканності відмовляться всі.
Але треба розуміти, що українська проблема, власне, полягає не в тому, що наші нардепи мають правовий імунітет. Інститут недоторканності існує і в Європарламенті, і в країнах ЄС, і у США. От тільки на Заході недоторканність депутатів є суттєво обмеженою (зазвичай стосується лише певних видів порушень). А наші народні обранці фактично повністю себе відгородили від  решти громадян і стоять над законом.

Не довести до абсурду

Українські політики взагалі не надто переймаються тим, що потрібно розрізняти скасування та обмеження недоторканності. Натомість експерти пояснюють, що повністю скасовувати імунітет парламентарів не варто. За українських політичних реалій це може бути відкриттям шляху до переслідування всіх неугодних правлячій більшості опозиційних депутатів. А ніхто з нинішніх провладних парламентарів не застрахований від того, щоб у майбутньому не стати опозиціонером. І якщо наші так звані політичні еліти візьмуться за те, щоби по черзі, після приходу до влади, без перешкод садити за ґрати своїх опонентів, то це буде абсурдним шляхом у нікуди.
Зазначимо, що в 2015 році Венеціанська комісія надала свої висновки щодо проекту конституційних змін, які запропонував Президент Петро Порошенко (мовиться про законопроект №1776, про цей документ ми ще згадаємо). І у цих висновках ішлося про те, що якогось стандартного європейського рішення щодо обмеження депутатської недоторканності немає – кожна країна вирішує це по-своєму.
Насамперед потрібно звертати увагу на рівень розвитку демократії та верховенства права в країні. З огляду на їх рівень в Україні експерти Венеціанської комісії зазначали, що недоторканність депутатів може стати перепоною для боротьби з корупцією, але цілковите скасування такого імунітету становить загрозу для функціонування й незалежності нашого парламенту. Тож нам рекомендували встановити інші процесуальні запобіжники, що могли б не допустити втручання в роботу Верховної Ради, але водночас і сприяти боротьбі з корупцією.

Світовий досвід

Загалом, якщо говорити просто, депутатська недоторканність складається з двох рівнів: перший – парламентарі не несуть відповідальність за свою політичну діяльність, як-от голосування, публічні виступи; другий – існують обмеження на притягнення депутатів до відповідальності за інші порушення чи злочини без згоди всього парламенту.
Стандартного підходу, як уже зазначалося, немає, але є досвід інших, більш розвинутих країн. І експертні українські організації вже не раз пояснювали, як депутатський імунітет працює в інших країнах.
“У переважній більшості розвинутих країн недоторканність закріплена конституційно, однак у кожній країні є свої особливості набуття недоторканності, її дії та зняття. Імунітет зазвичай діє впродовж строку повноважень парламенту з дня обрання чи з дня складання присяги. В Австралії, Британії, Іспанії, Ірландії, Мальті та Канаді недоторканність поширюється лише на цивільні справи. У Австрії, Німеччині, Латвії та Словаччині – на цивільні та адміністративні правопорушення. До прикладу, в Австрії, Грузії, Туреччині, Франції та Португалії недоторканним є не тільки депутат, але й його будинок, офіс. У Бельгії імунітет мають депутати та міністри регіональних рад. У Німеччині імунітет поширюється лише на депутатів нижньої палати”, – зауважували ще раніше аналітики Громадянської мережі ОПОРА.
Також зазначалося, що, до прикладу, в Бельгії та Франції для допиту, обшуку і конфіскації не потрібна попередня згода парламенту. В Португалії недоторканність не допомагає, якщо за скоєне правопорушення передбачається більше трьох років ув’язнення. У Швеції – якщо за вчинені кримінальні правопорушення передбачається  ув’язнення більше двох років. Загалом у більшості країн ЄС недоторканність не має значення, якщо депутата затримали на місці злочину. В Німеччині є норма про можливість затримання впродовж наступного дня.  В США недоторканність не допоможе у випадку скоєння кримінального злочину, корупційного діяння, підозри у вчиненні державної зради.

Імунітет від закону

В Україні ж діє абсолютна недоторканність нардепів. Незважаючи на ступінь важкості інкримінованих правоохоронцями злочинів, без згоди парламенту окремого депутата не те що не можна затримати чи арештувати, проти нього навіть надзвичайно важко проводити слідчі дії і неможливо вручити підозру.
В статті 80 нашого Основного Закону записано: “Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані”.
Але ще є закон “Про статус народного депутата”, регламент ВРУ (профільний парламентський комітет має аж 20 днів на розгляд подання Генпрокурора на зняття недоторканності з нардепа, а це дуже багато часу для можливості просто втекти з України) і Кримінальний процесуальний кодекс (КПК). І вже там парламентарі свого часу прописали цікаві нюанси.
“Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих дій, що, відповідно до закону, обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише в разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо”, – зазначено в пункті 3 статті 482 Кримінального процесуального кодексу України.
Виходить так, що нардепів треба спершу попередити, а вже потім розслідувати їх імовірні злочини. І тільки якщо це дозволять як мінімум 226 колег нардепа, якого правоохоронці підозрюють у порушенні законів. Конституція тут ні до чого.
Керівник проектів Центру політико-правових реформ з конституційного права Юлія Кириченко нещодавно в програмі “Наші гроші” зауважила: навіщо одразу змінювати Конституцію, треба змінити КПК, закон про статус нардепів, регламент ВРУ.
Адже зрозуміло, що навіть таким чином наших депутатів можна зробити хоч трохи рівнішими з іншими громадянами перед законом. А тоді вже переходити й до конституційних змін. Так, у нас все ще величезні проблеми із судовою системою, але це не означає, що в служителів Феміди мають бути додаткові можливості на самому початку “зарубувати” справи проти депутатів, або ж ці справи навіть не доходитимуть до суду.
Та наші парламентарі тепер, як завжди, одразу зосереджуються на іншому, набагато складнішому питанні змін до Конституції (на що потрібно як мінімум 300 голосів, а не 226). Чому? Відповідь проста: такі обіцянки легко провалити, а потім розповідати суспільству, мовляв, ми хотіли позбутися недоторканності, але не всі фракції це підтримали, тому й далі шукайте винних у цьому.

Рух по колу

Здавалося б, після Революції Гідності всі проблеми, які виникають через український варіант депутатської недоторканності, мали б бути вже нарешті вирішені. В коаліційній угоді першої післяреволюційної парламентської більшості (БПП, “Народний фронт”, “Самопоміч”, Радикальна партія, “Батьківщина”) була обіцянка про “обмеження всіх видів імунітетів від кримінального переслідування” та про “скасування депутатської недоторканності”. Зараз коаліція вже не та – обмежується фракціями БПП і “Народного фронту” та й загалом існує тільки на словах самих коаліціянтів.
Але поза тим у 2015-ому вже згаданий президентський законопроект №1776 щодо конституційних змін, в якому чомусь були поєднані скасування депутатської недоторканності та обмеження суддівської, отримав позитивний висновок Конституційного Суду. Щодо імунітету парламентарів, то Президент ініціював виключення частини першої і третьої статті 80 Конституції, залишивши тільки норму про те, що депутати не несуть юридичної відповідальності за свою політичну діяльність. До речі, схожі законопроекти вже були раніше, і це вже не перший такий позитивний висновок КС щодо депутатської недоторканності. Та далі питання не просувалося.
У 2016-ому обмеження недоторканності суддів було вирішене в рамках судової реформи (тут також ще є нюанси, але це окреме питання), а от щодо питання імунітету нардепів, то Президент Петро Порошенко не так давно, у День Конституції України, заявив, що це анахронізм, і зауважив, що його проект змін до Основного Закону готовий. От тільки не пояснив, чи йдеться про той самий документ від 2015-ого, чи про якийсь новий.
Тим часом Генпрокурор Юрій Луценко на початку липня заявив: “якби я зараз був народним депутатом, то пропонував би на погоджувальній раді розглянути законопроект Президента, який пройшов перше читання і має висновок Конституційного Суду про скасування депутатської недоторканності в цілому”. Це звучить трохи дивно, бо Юрій Віталійович до травня минулого року був нардепом нинішнього скликання ВРУ, очолював найбільшу президентську фракцію БПП у парламенті, але якось це питання не дуже просував. Натомість цього тижня один із найближчих соратників Петра Порошенка, заступник голови фракції БПП Ігор Кононенко, як повідомляють українські ЗМІ, заявив, що вже згаданий законопроект має бути відхилений, натомість Президент внесе новий.
Багато нардепів і з інших фракцій говорять про те, що тут є правова колізія, бо законопроект №1776 стосувався одночасно питань недоторканності нардепів і суддів, а питання останніх вже було вирішене через іншу президентську законодавчу ініціативу. Зараз потрібен окремий законопроект щодо імунітету нардепів. А це означатиме ще одне звернення до КС. Але щоби внести інший документ, парламенту треба спершу розглянути і відхилити законопроект №1776.
Парламент зараз на канікулах (до 5 вересня). І Президент не поспішав з реєстрацією нової ініціативи. Але тим часом 19 липня в Раді було зареєстровано депутатський законопроект №6773 щодо скасування недоторканності. Для ініціювання конституційних змін нардепами потрібно як мінімум 150 їхніх підписів. Відомо, що позафракційний парламентар Юрій Левченко (представляє партію ВО “Свобода”) збирав їх від березня. Зібрав 158. Свої підписи під документом поставили низка позафракційних депутатів, представники “Батьківщини”, “Самопомочі”, а також коаліційних БПП і “Народного фронту”. В цьому законопроекті, як у вже відомому президентському, також пропонується виключити частини першу і третю статті 80 Конституції.
Яким буде продовження епопеї з недоторканністю, побачимо не раніше осені.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7323 / 4.47MB / SQL:{query_count}