Рівняння на НАТО

Україна чітко задекларувала, що хоче стати членом Північноатлантичного Альянсу. Але невідомо скільки років будемо йти до цієї мети…

фото: reuters
Тепер вже офіційно наша мета – вступити до НАТО. Цього тижня, 8 червня, парламент затвердив такий пріоритетний для країни зовнішньополітичний курс. “За” проголосувало 276 нардепів. Але коли ми дійдемо до цієї мети ніхто зараз не скаже. Це одностороннє декларування свого бажання не дає Україні жодних гарантій на вступ до Північноатлантичного Альянсу. Хоч голосування і важливе, адже затверджує чітку позицію держави й фактично ставить крапку під усіма минулими “багатовекторностями” та позаблоковими статусами. Принаймні поки.
На шляху до НАТО важливо, щоб у майбутньому не відбувались якісь нові геополітичні “розвороти” нашої держави. Це, звичайно, зовсім не означає, що потрібно тільки переобирати нинішню владу. Справа в іншому – українське суспільство, в якому за останні три роки неоголошеної війни з Росією значно виросла підтримка курсу до НАТО, потрібно ще більше консолідувати. Шлях до Альянсу – це насамперед реформи безпекового сектору, впровадження натівських стандартів в армії, але не тільки. Це також й успіх всіх внутрішніх реформ.

Уроки недавньої історії

Якщо повернутись трохи назад, то усі пам’ятають часи президентства Кучми, який вів країну всюди й одразу. Ющенко зосередився на НАТО, але все зводилось, здебільшого, до обіцянок і заяв, без якихось реформ. До того ж поглиблювався розкол у суспільстві. Надії на отримання Плану дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО для України розбились на Бухарестському саміті Альянсу в 2008-ому. Низка країн не підтримали ПДЧ для України, зокрема Франція і Німеччина (на чолі з канцлером Ангелою Меркель).
А коли вже у 2010-ому до влади в Україні прийшов Янукович, то він на законодавчому рівні закріпив позаблоковість нашої держави, викинувши усі згадки про інтеграцію до НАТО. Саме на таку позаблокову Україну (яка ще за президенства Кравчука відмовилась від ядерної зброї) із розваленою армією і напала Росія у 2014-ому, спочатку анексувавши Крим, а потім ввела свої війська на Донбас.
І вже тоді, у 2014-ому, в нашому парламенті була законодавча ініціатива про відновлення курсу на НАТО. Але тоді нардепи проголосували трохи інше рішення, лише скасувавши позаблоковий статус держави. І в Закон України “Про основи національної безпеки України” серед іншого внесли пункт про “поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації”. Тепер же “досягнення критеріїв” замінено на “набуття членства”.
“Це дуже важливе рішення. По-перше, воно демонструє єдність політичних еліт щодо курсу на євроатлантичну інтеграцію. По-друге, це примушує владу не лише говорити про НАТО, а змінювати стандарти в оборонному, безпековому, екологічному секторі. А суспільство – контролювати і жорстко питати за іплементацію стандартів. Особлива відповідальність на уряді, де є віце-прем’єр з євроатлантичної інтеграції і чий офіс в першу чергу має зосередитися на координації зусиль всіх міністерств і відомств для впровадження НАТОвських стандартів”, – зазначила на своїй сторінці у Facebook після голосування 8 червня Ірина Геращенко.
Своєю чергою спікер Андрій Парубій заявляв про те, що вперше за 20 років в Україні більшість населення підтримує вступ до НАТО. Ми про це вже згадували, війна, хоч і неоголошена, справді змінила українців і навчила багато чому. Суспільна підтримка вступу до НАТО зростала. У вересні минулого року опитування Центру Разумкова продемонструвало, що понад 44,3% наших громадян за вступ, 38,1% – проти. Були й дослідження, які показували 70% підтримки курсу за вступ до Альянсу.
“Урок №1 по НАТО навіть не в тому, що нарешті більшість громадян та політиків вважає, що Московія – ворог, а майбутнє України – в НАТО. А в тому, що політикам потрібно навчитися мати мужність робити непопулярні, але стратегічні речі, терпляче пояснюючи виборцям чому це треба робити. Якби до 2013 року, коли проєвропейські політики неодноразово мали більшість у парламенті, вони мали мужність – попри будь-які рейтинги, – пояснювати громадянам, що НАТО – це безпека, ми би зараз не мали війни”, – пише у Facebook політолог, директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран.

Російський шлагбаум

Але розпочата Росією проти України війна не лише змінила позиції наших громадян, вона зараз перекриває наші перспективи вступу до НАТО. Звичайно, зараз ніхто і не говорить про вступ, лише про наміри, але невідомо ще скільки триватиме кремлівська агресія. До того ж, Путін, ймовірно, ще не раз спробує розхитати внутрішньополітичну ситуацію в Україні.
Тема вступу України в НАТО загалом дуже дратівлива для Кремля. І це, безперечно, впливає на позиції й членів Альянсу. Вони раніше не надто хотіли говорити про українські перспективи, щоб не провокувати Росію. Але це Путіна не зупинило. До речі, що в Грузії (якій також у 2008-ому в НАТО відмовили у наданні ПДЧ), що в Україні.
І у стані хоч неоголошеної, але війни, Україну до НАТО не візьмуть, адже головний принцип в Альянсі – це колективна безпека. У ст.5 Північноатлантичного договору йдеться про те, що напад на одну чи кілька країн-членів НАТО вважатиметься нападом на усіх. А отже і всі натівські країни повинні захищати свого потерпілого союзника. Зрозуміло, що відкрито воювати з Росією, зважаючи на масштаби такого гіпотетичного воєнного конфлікту, в НАТО не хочуть.
Звичайно, є варіанти вступу України до НАТО за умови “замороження конфлікту”. “Для цього, очевидно, доведеться змінити текст Вашингтонського договору НАТО, виключивши вже існуючі зони конфлікту з РФ (Крим та ОРДЛО) з переліку територій, на які поширюється так звана “п’ята стаття”, тобто принцип колективної оборони. Свого часу в НАТО вже ухвалювали схоже рішення. У 1951 році, під час першого розширення, Альянсу так само довелося змінити свій ключовий договір, і тепер всі публікації його тексту містять виноску: “Визначення територій, які охоплює стаття 5, було переглянуто... протоколом про вступ Греції та Туреччини”, – зазначає Європейська правда.
Але знову ж таки, зараз ще важко говорити коли Україна здійснить необхідні реформи і підійде до стандартів НАТО, а також наскільки ще затягнеться неоголошена війна з Росією.
“Вступ України до НАТО співпаде з поразкою РФ у геополітичному протистоянні з Заходом та закінченням “російської кризи” міжнародного права.  Україна в НАТО буде одним з основних елементів нової міжнародної системи, яка постане після поразки Росії. І це буде ключовий елемент контролю світової системи для недопущення відродження російського реваншизму. Іншим елементом буде подрібнення і розпад самої РФ. Сподіваюся, що моє покоління ще застане цей час”, – ось такий оптимістичний прогноз від політичного аналітика Інституту Євроатлантичного співробітництва Володимира Горбача, який той виклав у себе на Facebook-сторінці.

Співпраця з НАТО – вже

Саме в нинішній ситуації з Україною та нашим декларуванням прагнення вступити до НАТО важливо розуміти, що сам шлях є не менш важливим від досягнення мети. Можна сказати, що ми станемо членами НАТО через 5 чи 10 років, але якщо нічого не робити, то цього не відбудеться і через 20 років.
Затвердивши чіткий зовнішньополітичний напрям тепер влада має активізуватись із реформуванням безпекового сектора, досягнення нашою армією стандартів НАТО і завершення всіх інших реформ, які можуть зробити нашу країну сильною – й військово, й економічно. І знову можна згадувати про боротьбу із корупцією.
В останні три роки, навіть без ПДЧ наша співпраця із НАТО й так вийшла на небачений досі рівень. Україна має доступ до низки трастових фондів, започаткованих НАТО. Йдеться, зокрема, про оновлення систем зв’язку та покращення управління військами, лікування та реабілітацію поранених військових, реформування системи логістики тощо. Натівські інструктори беруть участь у навчаннях українських військових. Важливо цю співпрацю продовжувати і розширювати. І зауважимо, що ще минулого року Україна взяла на себе дуже амбітне завдання – до 2020-го досягти повної сумісності з силам держав-членів НАТО. Ось до чого треба йти. Цього тижня глава українського МЗС Павло Клімкін заявив, що так і буде – тепер вже за три роки ми вийдемо на всі стандарти НАТО.
Про важливість використання усіх нинішніх можливостей говорять більшість експертів. Зокрема, як повідомляє “Німецька хвиля”, аналітик Інституту світової політики Микола Бєлєсков зазначає, що щорічну програму співпраці з НАТО можна назвати “закамуфльованим” ПДЧ. От тільки Україна недопрацьовує. “Варто було б повністю використовувати вже той рівень співпраці, що є на даний момент – це хоч би і не призвело до членства в Альянсі негайно, але б дало Україні ефективний сектор безпеки і оборони”, – наголошує експерт.

Володимир Фесенко, політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента”:
– Рішення парламенту – це справді швидше символічний крок. Але він юридично закріпив те, що де-факто вже відбувалось останні три роки. За ці роки Україна активно інтегрується в НАТО. Процес інтеграції відбувався навіть тоді, коли не було цього закону. І цей процес протягом останніх трьох років є найбільш динамічним за увесь час співпраці України з НАТО. Чого не було за часів Ющенка: тоді було багато заяв, розмов, але процес іде зараз. Щодо нюансів, які треба розуміти, то, безумовно, сам ухвалений закон нам нічого не гарантує з точки зору вступу в НАТО. Це не ми вирішуємо, а сам Альянс: коли, хто і як може до них вступити. Поки в України зараз є системний конфлікт у формі гібридної війни, війна на Донбасі, конфлікт щодо статусу Криму, малоймовірно, що наша країна отримає статус члена НАТО. Окрім того, росіяни постійно підкреслюють, що це одне із ключових проблемних питань будь-якого врегулювання. Про Крим вони взагалі не хочуть домовлятися. А от щодо Донбасу кажуть, що в перспективі це можливо, можуть, скажемо так, повернути Донбас, але принципова позиція – вони хочуть гарантії, що Україна не буде членом НАТО. Кажуть так неофіційно, бо офіційно заявляють, що вони ніякого відношення до цього не мають. Треба розуміти, що в Росії є параноя щодо теми НАТО. На превеликий жаль, деякі країни НАТО, зокрема наші європейські партнери такі як Німеччина та Франція, в принципі поділяють цю позицію. Не тому, що вони проросійськи налаштовані, їх інтерес суто егоїстичний, прагматичний. Вони розуміють, що це дуже конфліктна тема, а вони не хочуть конфлікту, тому для них краще нейтралізувати цю проблему, закривши тему вступу України до НАТО. США зараз при Трампі теж не мають чіткої позиції. США в цьому сенсі були близькими до європейців. Ми це, на жаль, побачили у 2008 році на саміті Альянсу в Бухаресті, коли нам не надали Плану дій щодо членства в НАТО. При Трампі ситуація може розвиватись по-різному. Суто формально, перш ніж навіть подавати заявку на членство в НАТО ми маємо вийти на стандарти Альянсу в наших збройних силах. Наскільки я розумію, це має відбутись до 2020 року. Тобто, от в найближчі три роки ми повинні не займатися політичними іграми, а впроваджувати військову реформу, яка передбачає вихід на стандарти НАТО. Коли ми це зробимо, ось тоді й виникне формальна передумова для вступу в Альянс. Проте, навряд чи за ці роки дійсно принципово зміниться ситуація з Донбасом, із Росією, тому, на мій погляд, оптимальна стратегія полягає в тому, щоб продовжувати наближуватись до НАТО. Фактично, скажемо так, стати неофіційним членом Альянсу, але без юридичного статусу. Можна подавати заявку, та думаю, нам пояснять, що не варто цього робити певний час, щоб не нариватись на відмову, як це сталось у 2008-ому. А от зближуватись, активно інтегруватись у структури НАТО, отримувати різноманітну допомогу, зокрема в модернізації та реформуванні наших збройних сил, це можливо.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7066 / 4.47MB / SQL:{query_count}