І знову згадали про мову

У парламенті одночасно з’явилися три законопроекти, які передбачають зміцнення статусу української мови та українізацію інформаційного простору

Питання поширення української мови знову стало актуальним для парламентарів. Нещодавно різні групи депутатів зареєстрували і подали на розгляд парламентського комітету з питань культури і духовності три варіанти закону щодо врегулювання мовної політики – “Про державну мову”, “Про мови в Україні” і “Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні”. Тим часом Конституційний суд встановлює, чи відповідає Конституції Закон “Про основи державної мовної політики” авторства Колесніченка – Ківалова від 2012 року. Парадоксальна ситуація: Верховна Рада його скасувала, а Президент ще не підписав, тому фактично він досі чинний і відповідно обмежує права української мови в публічній сфері.

По кого прийде мовний інспектор?

Норми запропонованих нардепами нових законопроектів фактично дублюють одна одну. Загалом у пояснювальних записках до документів зазначено: запропоновані зміни спрямовані на врегулювання застосування української мови як єдиної державної в публічних сферах суспільного життя, але не будуть поширюватися на релігійні обряди і спілкування в побуті. Водночас вони гарантуватимуть регіональним мовам і мовам національних меншин захист на одному рівні з державною. До того ж із метою належного захисту прав нацменшин, зокрема, на розвиток і використання власних мов, найближчим часом на розгляд парламенту планують внести законопроект “Про права осіб, які належать до національних меншин”, інформує РБК-Україна. Ухваливши ці два закони, Верховна Рада зможе покласти край штучному протиставленню різних мов.
Нардепи пропонують зробити українську обов’язковою для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, включаючи проведення засідань, оформлення документів і звернень громадян
Парламентарі взяли за зразок досвід Франції, Польщі та країн Прибалтики, який передбачає значне розширення функціонування державної мови і впроваджує посилену відповідальність за дотриманням мовних законів. Загалом нардепи пропонують зробити українську обов’язковою для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, включаючи проведення засідань, оформлення документів і звернень громадян. Усі три законопроекти передбачають обов’язкове знання української мови для набуття українського громадянства. Претенденти на будь-яку посаду в органах державної, комунальної чи місцевої власності змушені будуть скласти іспит на знання державної мови та отримати відповідний сертифікат у Центрі української мови, який планують створити.
Мовні зміни торкнуться, зокрема, засобів масової інформації і реклами. Передбачається, що рекламні повідомлення мають публікуватися, а всі теле- і радіопередачі транслюватися українською мовою. Програми іншими мовами дублюватимуться на українську. Виняток законодавці зробили лише для пісень. Газети і журнали повинні бути україномовними, а за бажанням засновника ЗМІ можуть видаватися в кількох мовних версіях, одна з яких – державною мовою. Це має кардинально змінити інформаційний простір, де наразі російська мова є панівною, а кількість україномовних видань невпинно скорочується через економічні чинники. Культурно-масові заходи також пропонується проводити лише державною мовою. Театральні вистави в державних або комунальних театрах іншими мовами повинні супроводжуватися субтитрами українською. В кінопродукції, створеній в Україні, допускається використання реплік іншими мовами, але з перекладом.

фото: censor.net
Для контролю за виконанням закону про державну мову депутати пропонують уряду створити нові органи: Національну комісію зі стандартів державної мови, Центр української мови, Термінологічний центр української мови та забезпечити діяльність уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин та регіональних мов, посада якого за умовами оплати праці й соціального забезпечення прирівнюватиметься до посади міністра. За дотриманням мовних стандартів стежитимуть мовні інспектори, які складатимуть акт про виявленні порушення. В разі недотримання норм закону пропонується накладення штрафу до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8500 гривень).
У багатьох країнах (навіть пострадянського простору) це давно законодавчо закріплено і сприймається як зрозумілі речі. Однак, судячи з резонансу, який уже викликали запропоновані українськими парламентарями законопроекти, в нас навколо цього питання очікуються серйозні баталії.

Відстоювання прав чи відволікаючий маневр?

Філософ, культуролог, перекладач, член Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України Олексій Панич на своїй сторінці у Facebook жорстко розкритикував запропоновані зміни. Він вважає: перевірки мовних інспекторів – шлях до побудови тоталітарної поліцейської держави.
Але панікувати не варто, адже, як свідчить досвід країн, у яких запроваджено таку модель контролю, нічого страшного в цьому немає. Навпаки, регулярні звіти щодо стану охорони державної мови очищують її і збагачують, сприяють розвитку власного книговидання та інформаційного простору.
Олексій Панич також стурбований тим, що нові мовні норми можуть завадити поверненню Донбасу та Криму, які, з його слів, у такому випадку стануть подарунком Кремлю. Крім цього, наголошує вчений, у разі прийняття цих законопроектів неможливо буде опублікувати іноземною наукову статтю в Україні чи організувати показ іншомовного кіно, виникнуть проблеми з друком книжок і медіа-контентом.
Не довіряє можновладцям політолог, директор аналітичного центру “Політика” Микола Давидюк. Він переконаний: активне привернення уваги до мовного питання – стара для України технологія, яка дозоляє маніпулювати населенням. “Закладається багато спекулятивних речей через те, що немає економічного зростання, немає реальної видимості і відчуття реформ. Влада розуміє, що людей треба зайняти іншими питаннями. Тому вони будуть намагатися переключитися на старі мовні теми” – зазначив експерт в ефірі Радіо Свобода. Крім цього, на думку Миколи Давидюка, масоване повернення до мовного питання може бути підготовкою до позачергових парламентських виборів.
Якщо зможемо зміцнити статус рідної мови, Україна буде на історичній мапі планети як держава, а не як спогад про нереалізовані амбіції
Питання зміцнення державного статусу української мови викликало гарячі дискусії між експертами і фахівцями. Якщо одні вважають це черговим політичним піаром, інші запевняють у терміновій необхідності й ефективності такого кроку. “Удержавлення української мови – один із пріоритетів діяльності Президента, уряду та парламенту. Якщо комусь здається, що є реальні, а не міфічні утиски інших мов – про це треба сигналізувати, конкретно показуючи в чому вони. Згідно із законом Колесніченка – Ківалова, українська мова не є обов’язковою для використання у багатьох ситуаціях, що є грубим порушенням Конституції України. У публічній сфері має функціонувати українська мова. У приватному спілкуванні, будь ласка, використовуйте російську” – зазначив директор Інституту української мови Академії наук України Павло Гриценко, пише “Новое время”.
З його слів, ці дві мови ставляться в опозицію, що зумовлює політичні спекуляції. “Мовне питання – дуже чутливе. Якщо ми зможемо зміцнити статус рідної мови, Україна буде на історичній мапі планети як держава, а не як спогад про нереалізовані амбіції. Людям потрібно все спокійно пояснити, допомогти усвідомити себе українцями і не боятися перейти на українську мову. Тоді ми побачимо значно більший ефект, аніж від різноманітних заходів агітаційного плану. Ніхто нікого не нищить. Це ідея, яку треба людям у голови вкладати, щоб вони знову відчули себе господарями на своїй землі, зі своєю мовою, зі своєю ментальністю, зі своєю пам’яттю про своїх батьків, про мову та культуру”, – вважає Павло Гриценко.
Після століть тотальної русифікації Україна терміново потребує радикального закону про захист державного статусу української мови. Виокремлення державної мови на законодавчому рівні – типова європейська практика, яка підкреслює важливість державної мови як державного інституту та елементу конституційного ладу. Панічні заяви щодо утиску громадян, які не бажають спілкуватися українською, недоречні, адже жоден із запропонованих законопроектів не змушує всіх і завжди розмовляти виключно українською мовою. Це передбачено лише в публічній сфері.
Насправді сьогодні в нашій країні швидше за все утискаються права української, ніж будь-якої іншої мови. Цікаво, що, в 1950-их роках, як свідчить документ в архівах офіційного сайту Центрального розвідувального управління США, 80% киян (вісім із десяти жителів Києва) спілкувалися українською. Сьогодні ця цифра значно зменшилася… Мова визначає нашу ідентичність, об’єднує нас як націю. Єдина державна мова – це фактор безпеки. Як тільки українську мову витіснили з Донбасу і Криму, жителі цих територій захотіли від’єднатись. Де зникає українська мова, там згодом зникає Україна.
“Є три патріотичні проекти законів про державну мову, кожен з яких потребує доопрацювання. Це буде зроблено в комітеті найближчим часом. Конфліктної ситуації між авторськими колективами немає і не буде. Суперечливі моменти стосуються регулювання медіа, культури, книговидання, застосування комп’ютерних програм. Є повне розуміння підходів до вживання державної мови державними службовцями, держорганами. Всі законопроекти готувалися в тісній співпраці з науковцями. Нам важливо виробити дієвий, демократичний закон, який підтримає більшість українців і міжнародні організації. Ми це зробимо”, – написав на своїй сторінці у Facebook голова комітету з питань культури і духовності Верховної Ради Микола Княжицький.
Яким буде остаточний варіант закону про державну мову, який автоматично скасує сумнозвісний закон Колесніченка – Ківалова, чи є в парламентарів політична воля, щоб відкрити шлях до системних змін у мовній політиці, і чи наповниться державний статус української мови реальним змістом, стане зрозуміло після 7 лютого, коли народні обранці повернуться до роботи. Але в жодному разі мовне питання не повинне стати предметом політичних ігор.

Богдан Тихолоз, доцент кафедри теорії і практики журналістики ЛНУ ім. Франка, кандидат філологічних наук:
– Проблема незахищеності державного статусу української мови хронічно актуальна. Зважаючи на те, що в Україні є безліч інших важливих питань, її необхідно вирішувати вже зараз. Мова – середовище, в якому формується особистість, її мовна культура і самосвідомість. Якщо українці калічитимуть рідну мову, не вивчатимуть і не любитимуть, вони втратять свою ідентичність. Мовний чинник – один із найважливіших елементів творення нації, те, що її цементує, зміцнює. Мова – це маркер, за яким нас упізнають за кордоном, тому ігнорувати його не можна. Драматичні події, які переживає сьогодні наша держава, – наслідок запізнілого, відповідно болісного і травматичного процесу націєтворення. Повернення парламенту до мовного питання вважаю позитивним кроком. Це вже викликало полеміку в суспільстві. Проте не треба тут шукати негатив. Варто згадати нещодавню історію з масовим невдоволенням переведення фільмів на український дубляж, яке швидко змінилося на захоплення. Важливо, щоб законодавча база, яка регламентуватиме поширення української мови, була чітко продумана, міцна і аргументована. Ефективності можна досягти лише якістю, професійністю, мотивацією, а не обмеженнями і заборонами.
Богдан Пастух, доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства ЛНУ ім. Франка:
– Мова – це дім людського буття. Вона формує людину, зрештою, робить людину людиною. В цьому плані все ментальне осердя виростає з мови. Тому питання “чи потрібен захист української мови?” звучить риторично. Поширення української мови у публічному просторі – це (не побоюсь цього слова) фактично політика, що межує з військовими діями. Мовний статус – інструмент того самого порядку, що й летальна зброя. Цих трьох законопроектів не потрібно було б упроваджувати, якби виконувалися положення Конституції України. Проте складна доба вимагає допомоги. Законопроект “Про державну мову” доволі коректний, але треба розуміти ризики, які можуть виникнути в разі його затвердження. Найпростіший та найбільш імовірний із них – банальний саботаж на місцях, як це є з низкою інших законодавчих рішень. Заборонити російську мову у певних сферах життя було би найпростіше, але це, очевидно, зумовить сильний рух спротиву. Необхідно створювати для чиновників безкоштовні школи з вивчення української мови, підтримувати українського книговидавця тощо. Паралельно з цим пояснювати російськомовному населенню, що насправді відбувається з Україною з часів Переяславської pади. Створення мовної інспекції, як на мене, – провальна ідея. Загалом це дуже тонка матерія. Сучасна мова настільки швидко змінюється, що інспекція за певних обставин зможе карати тих, хто експериментує з мовою. Ще важливіше питання: хто туди ввійде? Якщо чиновники від освіти чи науки, тоді одразу гаплик. Зрештою, якими мовними нормами будуть керуватися інспектори, яким правописом? До слова, суперечки щодо правопису в Україні не вщухають із початку 90-их років минулого століття. Мова – живий організм, тому надважливо, щоб після чергових реформ її тіло не вклали у прокрустове ложе.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7281 / 4.51MB / SQL:{query_count}