(Не)подоланий тоталітаризм

Основні моменти лекції історика Володимира В’ятровича: про люстрацію, відмову від комуністичного минулого та війну із радянським світоглядом

фото: kvedomosti.com
“Львівська Пошта” продовжує знайомити читачів із найцікавішими моментами публічних лекцій, що відбуваються у нашому місті. 
Цього разу йтиметься про минуле, яке ми ніяк не можемо подолати, і про те, чому при владі у нас упродовж років залишаються ті самі обличчя. А ще про таку популярну сьогодні тему люстрації, про війну із “совком” на сході та поразку Путіна.
Отож, дев’ять найцікавіших моментів лекції голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича.

1. Символ неподоланого тоталітаризму 

“Тюрма на Лонцького” – напевно, про це місце чули всі львів’яни та гості нашого міста, адже це в’язниця, яка свого часу використовувалася НКВД, а потім і гестапо. Власне через це, що її використовували ці страшні каральні машини двох тоталітарних режимів, в’язниця стала одним із символів тоталітаризму. Як ви гадаєте, коли було замордовано останнього в’язня цієї тюрми?.. 
Останній в’язень тут був замордований у 1996 році: під час так званих  активних допитів співробітники Служби безпеки України вбили 26-річного Юрія Мозолу, який не хотів брати на себе вину за злочини, які не вчиняв... Це вбивство невинної людини, скоєне співробітниками Служби безпеки незалежної України, для мене є символом того, що тоталітарне минуле, на жаль, досі не стало музейним експонатом, а спокійно перетнуло межу 1991 року.

2. Особливість України 

Загалом Україна пройшла схожий до інших пост­­комуністичних країн істо­ричний шлях. За єдиною дуже важливою особливістю: тоталітаризм в Україну прийшов на кілька десятиліть раніше. Не після Другої світової війни, а на двадцять років перед тим. 

Читайте також:
Що з нами стало? Дев’ять тез про зміни в українському суспільстві від Євгена Головахи

Це означає, що комуністи не просто мали трошки більше часу для того, щоб реалізувати свою політику. Проблема ще й в тому, що ці перші десятиліття були часом найбільш кривавих експериментів комуністичної влади, часом експериментів, що забрали мільйони життів, це був час комунізму в своїй найбільш агресивній стадії. 
Відтак Україна стала своєрідним випробовувальним полігоном, на якому комуністи відпрацьовували сценарії захоплення влади та встановлення тоталітарного режиму, які вже потім були реалізовані після 1939 року у Західній Україні, Західній Білорусі та в країнах Балтії, а після 1945 року саме ці сценарії використали в державах Центрально-Східної Європи.

3. Як подолати минуле 

У посткомуністичних країнах Східної Європи процеси подолання тоталітарного минулого розпочалися майже відразу після падіння комунізму. Одним із ключових елементів політики подолання тоталітарного минулого було відкриття архівів таємних спецслужб. 
Для цього у тих країнах прийняли спеціальні закони. У більшості посткомуністичних країн ці процеси супроводжувалися люстрацією, тобто очищенням державного апарату від людей, які раніше співпрацювали з органами безпеки. 
Понад 50% українців ніколи не читали історію України – це люди, які навчалися у радянських школах і вивчали історію СРСР
Крім індивідуальних санкцій, яких було не так вже й багато (нараховувалося сотні відомих випадків, людей, які підпали під люстрацію), парламенти країн Центрально-Східної Європи прийняли спеціальні закони, якими засудили тоталітарний режим і відмежували себе від цієї спадщини.
Велика увага у подоланні тоталітарного минулого була приділена й просвітнім програмам про злочини тоталітарного режиму. Активна робота, яку проводили у посткомуністичних країнах протягом 20 років, забезпечила не тільки наукове опрацювання цієї теми – це сприяло формуванню суспільного імунітету до можливості повернення тоталітаризму: абсолютна більшість громадян у країнах Центрально-Східної Європи не прийняла б жодних реабілітацій комуністичних режимів.

4. Корінь проблеми 

До серпня 1991 року, коли в більшості країн Східної Європи комуністів уже було відсунуто від влади, в Україні ситуація залишалася дивною: у нас була національно-демократична опозиція, але більшість при владі, за винятком Західної України, представляли комуністи... 
Хоча незалежність України стала закономірним результатом розвитку національно-визвольного руху протягом усього XX століття, її безпосереднє проголошення 24 серпня 1991 року не було наслідком революційних змін. Через це більшість із номенклатури радянського періоду залишилася владою вже у незалежній країні. Це один із коренів тих проблем, які Україна намагається подолати уже 23 роки.

5. Початок змін 

Погляди на українське минуле почали змінюватися лише після Помаранчевої революції. До влади прийшли люди молодшого покоління, які вже були значно менше прив’язані до комуністичного минулого. 
Тоді жартували, що комуністів замінили комсомольці, але навіть ця нібито незначна зміна насправді була великим кроком уперед, бо дозволила цій владі дистанціюватися від комуністичного минулого.

6. Агенти і документи 

Списків агентів КДБ немає. Я собі теж, може, уявляв, що зайду в архів, там буде окрема шафка і списки – береш і всіх “виявляєш”. Треба розуміти, те, що в Україні 23 роки не відбувалося люстрації, призвело до втрати значної частини документів, багато з яких були знищені або вивезені. Тому провести люстрацію нам буде дуже непросто. 
Адже, коли ми говоримо про 60-ті, 70-ті, 80 роки, то залишилися крихти тогочасних документів. Ми маємо повний обсяг документів із 20-их, 30-их, 40 років і дуже мало документів, які стосуються останнього періоду. Коли було видано указ про знищення документів, то люди, які цим займалися, в першу чергу подбали про те, аби не залишилося ніякої інформації про них самих. Вони не нищили давніх документів, а знищували ті, в яких були їхні прізвища.

7. Як провести люстрацію 

Люстрація вкрай необхідна Україні. Але потрібно розуміти, що мається на увазі під люстрацією. Десять днів тому парламент України під тиском громадськості прийняв закон про люстрацію (Закон про очищення влади). 

Читайте також:
Три принципи люстрації. Поки в Адміністрації Президента думають над підписанням закону про очищення влади, у різних містах України шириться нова розвага – “Запхай чиновника в смітник”
 
Я це можу тільки вітати, але я досі, через десять днів, не бачив тексту закону. Це дуже дивна річ. Навіть творці цього закону не можуть сказати, за що вони голосували, що є в цьому законі, яким чином він буде виконуватися. Ті проекти, які я бачив, були дуже недосконалими. Підсумковий законопроект був зліплений із п’яти різних документів, такий собі “франкенштейн”. 
Я дуже хочу вірити, що усі недоладності в ньому були усунуті. Щоб ви розуміли, якого роду недоладності там були: у тексті проекту писали, що люстрації підпадають усі чиновники певного рівня (міністри, їх заступники), які станом на 25 лютого 2010 року – це день, коли відбулася інавгурація Януковича – перебували на своїх посадах... Нагадаю, станом на 25 лютого 2010 року і ще кілька тижнів після цього весь кабінет міністрів Юлії Тимошенко був при посадах... Не знаю, усунули цю дурницю чи ні, але є багато речей, що показують, що нам ще рано відпочивати, рано святкувати.

8. Про замкнену еліту 

Чи є еліта на вістрі фронту? Я би хотів у це вірити, але, на жаль, це далеко не завжди так. Якщо ми говоримо про істориків, то багато наших колег переконані, що вони нічого не винні українському суспільству, що є історія для істориків і цього досить. 
Багато з них, напевно, дотримуються цієї тези, пам’ятаючи комуністичні часи, коли історія була перетворена на прислугу для обслуговування режиму. І вони вирішили, що все, ми не будемо боротися із потребами суспільства, закликами і будемо творити історію для історії, самі для себе. Вони живуть у своїх вежах зі слонової кістки і їм байдуже, що робиться внизу, їм байдуже, що цей народ досі обдурюють... 
Те, що ми маємо зараз на сході, на Донбасі, це є не лише війною України проти Росії. Це війна і проти Радянського Союзу... Але вони програють, тому що виростає нове покоління. Я впевнений, що Путін зараз програє війну не лише українській армії, а програє війну й українському підручнику історії
Історик уміє працювати із документами, вміє розуміти документи, його навички потрібні для того, щоб пояснювати, чим є минуле, для того, щоб не перетворювати це минуле в якісь маніпуляції. Я думаю, що історики повинні писати і в науковому, і в науково-популярному жанрі, тому що ми повинні дослухатися до загалу суспільства. 
Треба розуміти, що понад 50% українців ніколи не читали історію України – це люди, які навчалися у радянських школах і вивчали історію СРСР. І нічого дивуватися, що, наприклад, на думку багатьох, Друга світова війна почалася 1941 року. Не варто вірити, що хтось із українців відкриє раптом підручник свого сина-доньки і щось прочитає чи, що ще більш нереально, – піде в бібліотеку і візьме книжку. Але цим людям ми теж повинні донести історичну інформацію і повинні зробити це в доступному їм вигляді. Тільки тоді відбудуться якісь зміни.

9. Війна з підручником 

Молоде покоління ми виграли. Ваше покоління (лекція відбувалася у ЛНУ ім. І. Франка, більша частина аудиторії – студенти – “Пошта”) є зовсім іншим, ніж старше. Я називаю тих, які народжені після 1991 року, “Генерацією Ї”. Це генерація, яка не мислить себе без України, яка не мислить України без Європи. Але, на жаль, таких є не так уже й багато. У нас є дуже велика кількість людей старшого віку, які досі сумують за Радянським Союзом. 
І те, що ми маємо зараз на сході, на Донбасі, це є не лише війною України проти Росії. Це війна і проти Радянського Союзу. Пригадую один із перших сюжетів після кримського референдуму: показували бабцю, яка зі сльозами на очах говорила: “Наконец-то я умру в Советском Союзе”. Тобто ці люди не хочуть жити, вони думають тільки про минуле, про смерть, але найстрашніше – вони хочуть нас повернути в це минуле. 
Але вони програють, тому що виростає нове покоління. Я впевнений, що Путін зараз програє війну не лише українській армії, а програє війну й українському підручнику історії.
Записав Назарій Тузяк
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6606 / 4.19MB / SQL:{query_count}