“Ворог зайде так далеко, наскільки ми його пустимо”


фото: Reuters

Зорян Шкіряк, радник міністра МВС України: 
– Зараз ак­тивно обго­во­рюється ство­рення партизанського руху спротиву по всій Україні. По-перше, нами така ідея цілком підтримується. Втім, якщо говорити про це серйозно, то створення партизанського руху повинно бути зафіксовано на державному рівні, включно з Президентом, МО, Генштабом. Без цього партизанська боротьба буде мати не системний, а хаотичний характер. Це неправильно. 
При цьому, потрібно розрізняти територіальну оборону і партизанщину – це різні речі. Територіальна оборона – це захист конкретної області, міста та інших населених пунктів на цій території. Партизанські загони – це активна боротьба в тилу ворога. Зовсім інша тактика, стратегія, задачі. Мова йде про диверсійно-розвідувальні операції, засідки, знищення засобів комунікацій та транспортного сполучення окупантів. Формуватися такі загони повинні за територіальним принципом, враховуючи природні особливості місцевості, ландшафт тощо. 
Керувати партизанськими з’єднаннями повинні насамперед представники відповідних регіонів, що обізнані з місцевими особливостями і мають авторитет серед населення. Добре, якщо це будуть вишколені і підготовлені офіцери, бажано розвідники, що мали досвід проведення воєнних кампаній. Втім, це не головне. Найважливіше – командні якості і здатність організувати виконання поставлених задач. 
Надзвичайно важливо враховувати досвід воїнів УПА та партизанів Другої світової. З огляду на останні події на фронті, потрібно вже зараз пропрацьовувати особовий склад і керівництво таких загонів у кожній області. З урахуванням можливості надання їм потрібної амуніції, оснащення, озброєння. Звичайно, якщо до цієї ідеї підходити виважено і серйозно, а не просто “поговорить”... 
Зрештою, ворог зайде так далеко, наскільки ми його пустимо. Особисто я переконаний, що ми зупинимо агресора і далі він не пройде. Втім, не розслабляємося ні на секунду. Потрібно максимально зміцнювати оборону лінії фронту, підтягувати резерви і готуватися до активного протистояння. Війна з РФ триває. Переконаний, що у нас є всі сили і можливості вибити путінську терористичну сволоту з України! Головне – єднання у спільній боротьбі!

Володимир Горбач, політичний аналітик:
– Попри всі позитиви від саміту, НАТО показав себе більше як політико-дипломатична сила, аніж без­пеково-мілі­тарна. І це не на користь українцям. Уся допомога з логістики, кіберзахищеності – це, безперечно, важливо, але не те, чого потребує українська армія тут і зараз. Це допомога для мирного часу. Зараз в Україні справжня війна. Армії потрібна військово-технічна допомога.

Ігор Кабаненко, заступник міністра оборони України: 
– 12 млрд доларів Кремль витратив на інформаційну війну проти України і 2 млрд – на забезпечення терористів озброєнням, боєприпасами і військовою технікою. Тобто, в шість разів більше на інформаційні операції ніж на кінетичні! 
Це означає, що конфлікт з самого початку був і залишається інформаційно-військовим. Інформація вже давно перетворилася в потужну зброю. Міністерство пропаганди РФ (його в Москві називають МЗС) працює на повну на Україну, Європу і США. Водночас, індикатори свідчать, що не правдиві речі довго не живуть – кількість тих, хто вірить Кремлю зменшується. Наша сила в правді. Її треба поширювати. Не переконувати в чомусь, а поширювати правду. Насамперед, серед жінок Росії, що їхні діти та чоловіки перебувають не на якомусь полігоні, де “від вибуху загинуло 263 десантника”, а втрачають життя в Україні на абсолютно не потрібній їм війні…
І ще. Варто пам’ятати, що “позитивні” заяви Кремля щодо України завжди розходилися з реальними кроками. Завжди. Не було жодної заяви, яка б щось позитивне реалізувала. Для Москви це насамперед стратегічний засіб введення нас в оману. Ми маємо досвід цього. Так би мовити є біла рукавичка, якою російський істеблішмент розмахує щоб показати що вони “білі і пушисті” та є чорна – вона захована, але нею душать Україну, тиснуть на гачок автомату і кнопку “Ураганів” та “Градів”, відрізають голови (в прямому смислі цього слова), знущаються над людьми і дурять їх, задовольняючи лише власні параноїдальні амбіції. Згадаємо заяви під час окупації Криму що “в Крыму нет российских войск”, заяви зараз що їх також нема на Донбасі (і це в умовах коли Інтернет забитий фотками і відео з прямими свідченнями щодо військового вторгнення), слова під час інтервенції “гуманітарного” конвою. 
Тобто, все що робилося під час і після цих заяв - з точністю до навпаки. Не можна довіряти цинічному ворогу, для якого нема правил. Взагалі тут нема мови про будь-яку довіру. Лише прагматика і розрахунок. Здоровий скептицизм. Тому, під час припинення вогню нашим військовим слід тримати порох сухим, підвищити пільність і не допускати, щоб гинули люди і втрачалася оперативна перевага там, де вона досягнута. Це тонкі військові речі. Саме тому відповідь на порушення режиму припинення вогню повинна бути адекватною. Щоб мало не показалося. Це найкращий спосіб досягнення миру. 

Євген Глібовицький, медіа-експерт, керівник експертної компанії “Про.Мова”:
– Тривожний дискурс обговорення Ук­раїни на Fareed Zakaria GPS на CNN International за результатами саміту НАТО: Штати не включаються, бо мають гіркий досвід провалів в Іраку та Афганістані, за які тепер приходять рахунки. Європейські лідери не бачать блиску в очах Вашингтона і тому самі не проявляють ініціативи. 
Іншими словами, Росія – проблема тих, кому не пощастило бути на мапі поруч з Росією. На цьому тлі західні ліберали обрали пасивність. Це очікувано. Але дивовижне розмаїття позицій консерваторів: від пересторог, що якщо не зупинити Росію зараз, пізніше буде пізно; до визнання – за Генрі Кісінджером, що “Росії Донбас і Крим потрібніші”, ніж Штатам. 

Віталій Бала, політолог: 
– Я так розумію, що з особливим статусом деяких районів Донбасу, але в складі України. А воно нам треба? Порошенко спитав народ України, як ми будемо в одній державі з прихильниками “руського мира”, які вбивали та катували патріотів країни?... 
План “миротворець” в дії, вибори понад усе, на жаль. Я особисто проти того, щоб на таких умовах ми були разом з особливими районами, тому пропоную провести референдум, нехай Донбас визначається, бо цей “рашистський гнійник” до добра не доведе всю країну. Хочуть бути незалежними та йти в “рашистську федерастію”, то нехай йдуть.
Тому можливо варто провести також всеукраїнський референдум з питанням: Чи хочемо ми бути в одній країні з такими особливими районами Донбасу. Я зразу хочу відповісти, що не хочу! Слава Україні!

Володимир Квурт, секретар Львівської міськради V скликання:
– Видається, що для отримання реальної допомоги від НАТО чи Європейського Союзу працює банківський  принцип: хочеш отримати допомогу – доведи, що вона тобі не потрібна! Тому війну вигравати треба і ми зможемо розраховувати на спільний парад на Червоній площі!

Анатолій Ткачук, директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства: 
– Ще раз про Донбас. Донецькі вимушені емігранти: невже ви вважаєте, що ті, хто підписував протокол у Мінську виражають вашу волю і ваші інтереси, що вони мають право визначати майбутнє Донбасу без вас? 
Після ще одного-двох таких протоколів Донбас для вас закриється навічно! Потрібно швидко самоорганізовуватись. Створюйте комітет вимушених емігрантів з Донбасу, легалізуйте його публічно і вимагайте стати стороною таких консультацій! Політики і політикани, вимагайте представлення на таких консультаціях та переговорах інтересів вимушених емігрантів з Донбасу! Без участі тих, кого бойовики вигнали з Донбасу неможливі жодні переговори із терористами!
Мої розмірковування щодо необхідності створення громадського руху вимушених донбаських емігрантів досить активно поширились по Facebook, це добре. Варто аби ці люди якомога швидше об’єднались і почали більш активно впливати на процеси щодо Донбасу: участь у підготовці позиції щодо стосунків з терористами на консультаціях; формування кадрового резерву для відновлення влади в звільнених територіях; створення умов для реінтеграції Донбасу в Україну і т.п. Правда, тут важливо, аби не попасти під партійні впливи. Як тільки така організація ляже під якусь партію, про її впливовість можна відразу забути.

Дмитро Шурхало, журналіст Радіо Свобода:
– Ми очікуємо на санкції ЄС проти Росії, а натомість самі не вживаємо багатьох відповідних заходів. Скажімо, на вокзалі в Запоріжжі побачив потяг “Севастополь-Москва”. Напис Крим на вагоні ще українською, але вже намальована емблема КЖД – Крымская железная дорога.
Думаю, ми не повинні отак запросто пускати через нашу територію состави із вкрадених в України вагонів. А ви кажете – воєнний стан... Та який тут може бути воєнний стан, якщо ми в одному місці воюємо-гинемо, а неподалік – “плідно співпрацюємо”?! Утім, сподіваюся, що підготовка до запровадження воєнного стану (з огляду на порушення перемир’я влада знову заговорила про це) ведеться все ж на належному рівні й враховує зокрема й такі моменти.
За матеріалами Facebook
Фото: Facebook, архів “Пошти”, radiosvoboda.org, ipress.ua
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6459 / 4.17MB / SQL:{query_count}