22 дні порожнечі й боротьби

Як же міцно і ніжно вони тримають один одного за руки! Так міцно, щоб більше ніколи й ніде не розлучитися

фото: Тарас Грень
22 доби – рівно стільки Юля чекала з полону свого чоловіка Сергія. 528 годин, які розтягнулися на довгі хвилини, секунди… Кожен удар серця – мов чавунний плин дзвону. Читаючи ці рядки, спробуйте уявити собі душевний розпач Юлії, яка і гадки не мала, як почувається і де перебуває її кохана людина, і чи взагалі вона ще жива.
На жаль, історія людей, про яких буде йтися, вже стала типовою у цій нав’язаній Україні війні. Сергій Гаков разом зі своїм товаришем Едуардом Кулінічем і ще кількома волонтерами двома автівками повезли продукти українським солдатам. Дорогою вони потрапили в засідку терористів. Авто Сергія зупинили, іншому автомобілю вдалося вирватися з пастки. Власне, після цього дружини Сергія та Едуарда подивилися в очі нещастю. Жахлива звістка про полон чоловіків об’єднала жінок. 
– Раніше ми просто товаришували, – розповідає Юлія. – Але тепер… ми одна родина! 
Зупинивши автомобіль волонтерів за селом Кантарне, що неподалік Тореза, терористи відразу почали бити бранців. 
– Із першої секунди все було дуже жорстко, – пригадує Сергій. – Ми навіть думали, що наше життя на цьому закінчилося, що це остання зупинка… У нас одразу забрали телефони. 
Полонених чоловіків переправили до міста Сніжне. Два тижні вони перебували в захопленому терористами військкоматі. Їх утримували в нелюдських умовах у підвалі, який не провітрювався і де було надзвичайно сиро. Сусідами по імпровізованій камері стало чимало простих жителів Донбасу. 
– Разом із нами в камері (хоча те приміщення важко назвати камерою, радше, просто ямою в погребі) були 64-річна жінка та її 67-річний чоловік, – далі пригадує Сергій. – І якщо перебування там було тортурами для нас, то важко уявити, яким знущанням це було для пари такого віку!
Сонце бранці бачили не більше п’яти хвилин у день – рівно стільки часу давали їм нелюди на те, щоби вмитися. Часто-густо полонених били. Наприклад, один із садистів обпік Сергію ніс, підносив до його обличчя ніж і казав, що обріже йому вуха й ніс. Однак тварини в людській подобі особливо знущалися над полоненими військовослужбовцями Збройних сил України. Зокрема, щодня по-звірячому катували українського офіцера, який потрапив до них у полон пораненим. 
Сонце бранці бачили не більше п’яти хвилин у день – рівно стільки часу давали їм нелюди на те, щоби вмитися
Коли до імпровізованої буцегарні доставили кількох полонених солдатів, їх закрили в приміщенні, де хлопці, крім того, що могли лише стояти в суцільній темряві, просто не мали достатньо повітря, щоби дихати. Власне, такими енкаведистськими прийомами фашисти з так званих “ДНР” і “ЛНР” ламають волю наших людей. Окрім цього, до них і їхніх близьких застосовують шалений психологічний тиск. При цьому полонених хлопців чи не під дулами автоматів змушують казати на відеокамери про те, що вони “дякують терористам”. 
– Мені телефонували і казали: “Якщо не агітуватимеш за “Новоросію”, то твого чоловіка розстріляють”, – пригадала Юлія. – Запевняли, що він у державі нікому не потрібен, мовляв, одним більше, одним менше… Я просто не знала, що робити, допоки не звернулася до полковника Олексія Дмитрашківського, який дуже допоміг усім нам.
– Ви повинні зрозуміти, що за два тижні подібних фізичних і моральних знущань воля людей ламається, – розповів Едуард. – Але більшість наших людей, українців за духом, усе ж таки залишалися людьми.
Спецоперація зі звільнення заручників розтягнулася на тижні. Кілька разів їм казали: “Веземо на обмін”, але вони з якимись українськими солдатами доїжджали до корпункту російського телеканалу “Звезда”, де наших вояків знімали в роликах для російської пропаганди.
За словами наших волонтерів, справа з “промиванням мізків” у “ДНР” і “ЛНР” стоїть на дуже високому рівні. Щогодини всім, хто перебуває на окупованій території, вкладають у голову чергову порцію пропагандистського лайна.
– Якщо послухати їхні новин, то можна зробити висновок, що терористи наступають на всіх фронтах та гордо перемагають усіх і все, – розповідає далі Сергій. – Людей там під гаслами боротьби з фашизмом просто грабують, вивозять на примусові роботи з обладнання оборонних позицій. І знаєте, що важливо? Тим людям це подобається! Подобається бути рабами. Вони вважають, що це порядок, якого вони так довго чекали. Це найстрашніше.
Обмін заручників на затриманих терористів відбувся неподалік населеного пункту Ясинувата.
– Нашим перемовцям вдалось обміняти одного представника “ДНР” на чотирьох українців, – розповів полковник Олексій Дмитрашківський, начальник прес-центру штабу АТО. – Двоє з них – наші волонтери. Операція відбулася під керівництвом керівника АТЦ – генерал-полковника Василя Грицака. При АТЦ створений відділ професійних перемовників – професійних конфліктологів, які ведуть домовляються про повернення наших полонених. Тепер жодна людина, яка потрапила в полон, не буде забута. Кожному буде надана професійна допомога! 
– Я дуже хочу подякувати бійцям спецпідрозділу “Альфа”! – зазначив Сергій. – Вони стільки зробили для того, щоб ми опинилися на волі!
Зараз герої нашої розповіді вже вдома. Вони мріють нарешті позбавитися камерно-тюремного запаху і щодня, повертаючись із роботи, міцно тримати за руки своїх дружин.
Тарас Грень, Регіональний медіацентр Міноборони України
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
3.5766 / 4.12MB / SQL:{query_count}