Життя в протесті

Про дві сторінки програми, чотири страхи Майдану, дитячу гру, революційність круглих столів і слабкість Януковича

фото: Назарій Тузяк
Після чотирьох тижнів протесту місце головного противника київського Майдану займає зневіра. Очевидно: Президент у відставку добровільно не піде – він живе в тій реальності, де не існує протесту; Азаров попри пенсійний вік залишатиметься прем’єром – у кращому випадку в уряді проведуть перестановки; ЄС та США не вводитимуть санкції – принаймні, якщо не буде ще одного силового розгону Майдану.
Чи залишаються за таких умов можливості вплинути на владу? Опозиція зареєструвала у парламенті ще один проект постанови про відставку уряду. Її лідери запевняють, що тепер підготувалися краще, ніж попереднього разу (хоч, схоже, вони не визнають минулих помилок) і як тільки знайдуть ще кілька голосів, зможуть змінити уряд. 
Навіть якщо так, то Президента доведеться або терпіти (процедура імпічменту прописана так, що відправити його на відпочинок чи кудись ще дальше практично неможливо), або вмовляти (пообіцяти йому недоторканість Межигір’я абощо).
Соціологи кажуть, що більшість тих, хто стоїть зараз на Майдані, готові боротися до кінця, щоправда, що має стати його ознакою – невідомо. Доки стояти, що робити, а головне – як не розчаруватися? Здається, на ці питання сьогодні чітко відповісти неможливо, однак, аби прояснити ситуацію, очистити емоції і розум, буде не зайвим подумати над тим, що вже відбулося. 
Адже йдеться не просто про протест (навіть, якщо й наймасштабніший – не це ж його головна ознака), йдеться уже й не про ЄС, не стільки про Януковича, ялинку і “Беркут”, важливішими є інші речі... Про них, зокрема, говорили цього вівторка у книгарні “Є” (“Що відбувається, що відбулося, чого чекати? Про Євромайдан, події та явища навколо”). 
Найцікавіші судження, що були висловлені того вечора, “Пошта” подає нижче – можливо, це й не готовий рецепт, але така розмова добре вивітрює розгубленість і допомагає поглянути на ситуацію тверезіше.
Ярослав Грицак, історик:
– …Нам показали тільки сир, нам не показали, якою є мишоловка… Я не є на місці Путіна чи Януковича, але я би зараз не вірив у якісь довгострокові обов’язки Януковича, тому що невідомо, скільки ця влада може протриматися…
…Ця влада не впаде від одного удару. Це у 2004 році Кучма міг здати владу так просто, але зараз це не Кучма, це інший тип влади. Ми не маємо прецеденту в історії, такого, як зараз, не було. Був би прецедент, якби Аль Капоне став президентом Америки у 1933 році, а не Франклін Рузвельт. Якби так було, ми б могли собі щось уявляти, мали б якийсь досвід. Але такого досвіду немає…
…Що є слабкістю цієї влади – те, що вона не має зворотного зв’язку. Вона неадекватно оцінює ситуацію в Україні. Вона думає, що ситуацію можна вирішувати такими речами, як президент робить сьогодні у Москві… 
Як функціонує теперішня влада: це чорна коробка, зверху є Янукович, а біля нього величезна кількість притакувачів. Умовою участі у цьому середовищі є те, що ти мусиш весь час притакувати президенту. Як тільки ти кажеш “ні”, ти відходиш із цього середовища, що загрожує багатьма речами – потрапляєш у неласку… Маю інформацію, що у наступний день після нічного розгону студентів Януковичу доповіли, що його рейтинг зріс на 8%. Тобто ця група наперед запрограмована на те, що нічого не станеться, тому ми далі можемо себе вести так далі, як і вели. І тому Янукович так себе веде, він не має адекватного зворотного зв’язку. Це його слабкість.
…Якою може бути тактика, коли не знаєш, що ворог робить? Є дві тактики. Перш за все – якщо не можеш ворога повалити одним ударом, вали його тисячами ударів. Ця влада має у собі тріщини. Другий простий хід – якщо не знаєш, що робити, роби те, що робиш тільки ще активніше, ще сильніше. У наших умовах це означає не вступатися з Майдану, не дати себе розчарувати, не казати: “Ну от постояли три тижні і нічого”. Найбільші наші вороги – це розчарування, хитання, сумніви і страх. Ми слабкі, і це правда,  ми маємо багато недоліків, але ми пам’ятаємо, що вони ще слабші, вони тільки вдають силу, це така гра м’язами. От знаєте таку дитячу гру “хто перший кліпне”. От зараз питання: хто перший кліпне…
…І що головне – вони виграють, якщо вдасться силовий сценарій. Бо цю владу неможливо перемогти за їхніми правилами на їхньому полі. Так вони моментально виграють. У них можна виграти лише тоді, коли їх береш на те поле, де вони не орієнтуються. Треба, щоб вони грали на нашій території за нашими правилами. Я не поділяю цього скепсису щодо круглого столу. Ро­зуміймо одне – насправді круглий стіл це дуже революційна ідея. Це те, що в останні 20 років працювало в усіх революціях. Навпаки, не вдалися ті революції, які не були “круглими”. Чаушеску, подивіться що сталося – Румунія є зараз зразковою? Польща мала круглий стіл – стала зразковою. Просто Янукович перетягає круглий стіл на своє поле, він заставляє опозицію грати за своїми правилами. Це не є круглий стіл, він запрошує їх на чай. Він говорить те, що хоче говорити, веде монологи. Треба не дати собі уявити, що це є круглий стіл – це симулякр круглого столу. Ми мусимо мати інший круглий стіл, на який не він нас запрошує, а де ми йому кажемо прийти.
…Це ще не є революція, це тільки революційний процес. Революція буде, коли це закінчиться. А що означає процес – це хвиля: вверх-вниз, вверх-вниз. Ми бачили, як це змінювалося. Зараз ми не є вверху, ми внизу. Але пам’ятаємо, що після низу приходить верх. Просто не даймо себе розчарувати…
…Коли ми були в Страсбурзі, нас полили холодною водою. Так, їм подобається Майдан, вони готові підтримувати Майдан, їздити сюди, носити бутерброди, але не більше. Щоб ввести санкції, вони сказали дуже чітко: це треба, щоб були задокументовані порушення…
…Я думаю, Майдан – це нова Україна. У тому сенсі, що він змінює конфігурацію старої України, тієї, до якої ми звикли. Це не схід і не захід, це Київ, який має інші властивості. Як сказав мій добрий приятель і наставник Роман Шпорлюк, він говорить мовою, як Донецьк, а голосує, як Львів. Це високо освічена аудиторія, на жаль, опозиція цього не розуміє, бо, я бачу, пробує із нею говорити дитячою мовою… Це нова реальність, але вона швидко не скостеніє – їй треба дати час. Зараз треба старатися, щоб вони у 2015 році мали нормальний шанс, а ще кращий – у 2020. Напевно, ми будемо знати їхні прізвища не зараз, а в 2020 році. Я не маю сумнівів, що це середовище видасть своїх лідерів, це видно і це не ті лідери, на яких ми зараз надіємося. І ще одна слабкість Януковича в тому, що він не може спрогнозувати, хто буде лідером…
…Що опозиції бракує? Про що всі кажуть: покажіть мені дві сторінки своєї програми. Але не такої програми, мовляв, Сонце встає на сході і ми за те, аби воно сідало на заході. Не такої, що ми хочемо, щоб усі були здорові, щасливі і так далі… Бо це не програма… Крутімо мізки, бо треба дві сторінки. Це так зване тунельне мислення: якщо ставиш собі якусь мету, ти маєш бачити, частинами чого є ця мета за 10, 15 років. Ну, добре, ми сьогодні стоїмо на Майдані, за що ми стоїмо? За Євросоюз? Думаю, що ні – це вже пройшло. За зміну влади? Так, але за яку зміну влади? За зміну політиків – швидше ні. 
За зміну правил гри, але які правила треба міняти. Не було би цього, що Янукович так легко підім’яв під себе внутрішні органи чи Табачник університети, якби були за Ющенка чітко розділені гілки влади, захищено незалежність судової влади, якби за Вакарчука було б впроваджено автономію університетів. Табачник би сьогодні не їздив і не збирав би податки із університетів і що більше – СБУ не мало би права потикнути до університетів ногу і просити списки і журнали відвідування. От про що йдеться…
…Я шкодую, що ви не були присутні на зустрічі з владикою Борисом Ґудзяком. Він має дуже гарний образ. Коли ми у нього питали, що далі робити, він сказав: “Перестаньте думати у категоріях “Нескафе”. Ніби це розчинна кава, взяв розпуцькав, залив і маєш готову каву – це не є кава, це ерзац. Хочете мати добру каву, то це вимагає довшої трати”. Не налаштовуйтесь на швидкий результат, не налаштовуйтесь на швидку перемогу, бо буде розчарування і може бути поразка…
Анатолій Романюк, політолог:
– …Ми повинні усвідомити, що той період, коли при владі перебуває Віктор Янукович та його уряд, не має економічних результатів. Україна в досить складному економічному становищі. За умов, коли діюча влада зруйнувала нормальні відносини з європейськими країнами, з міжнародними організаціями, що можуть надавати економічну допомогу, коли немає економічних результатів… 
Влада опинилася в таких умовах, коли їй необхідно щось мати, і єдиним спасінням для неї є ті результати, які вона отримує сьогодні в Росії – кредит у Росії і ті рішення, які вона отримала, хоч ще не відомо, як вони виконуватимуться. З одного боку, це є спасінням діючого режиму, з іншого – ми не знаємо плати за ці поступки. Адже попередній досвід нам говорить, що, як правило, існує друга сторона таких домовленостей і досить часто вона є важкою для цілої країни…
…Сьогодні в Україні ми маємо патову ситуацію. З одного боку ми маємо владу, яка не здатна реагувати в демократичний спосіб. У демократичній країні такі масові акції протесту є свідченням делегітимізації діючої влади, навіть, якщо вона була обрана у легітимний спосіб. Відповідно тоді влада мусить отримати знову кредит легітимності: пройти через вибори і підтвердити, що вона є легітимною, або ж вона продемонструє, що нелегітимна і тоді має відійти. 
На сьогодні у такий спосіб діюча влада не готова реагувати, адже ні Президент, ні Верховна Рада не готові до проведення позачергових виборів. З іншого боку, влада хотіла б розігнати це, використавши силу, однак декілька спроб, які вона робила, дали зворотній ефект. Влада боїться, що якщо знову використає силу, тоді дійсно прийде не мільйон людей, а більше, які просто її зметуть. Тобто, з одного боку вона боїться ще більш потужного виступу людей, із іншого – міжнародних санкцій, про які чітко заявили представники США. Однак при цьому Майдан, присутній в Києві, немає інструментів, за допомогою яких він міг би примусити владу виконати його вимоги…
...Ще одна вимога до круглого столу – це прозорість, публічність. Тобто, будь-які дії, той самий круглий стіл, буде успішним тоді, коли транслюватиметься онлайн, коли кожен громадянин зможе побачити, що відбувається. Опозиція має стати більш відкритою, більше показувати, як відбувається процес, як вона працює, як приймає рішення, які варіанти обговорюються... Тоді кожен громадянин України буде бачити і проблему, і як шукається вихід із цієї ситуації, і як напрацьовуються механізми, тоді він стає співучасником…
…Я поділяю скепсис, думаю, ми всі поділяємо скепсис щодо стану сьогоднішньої опозиції. Якщо ми говоримо про вимоги, висунуті на Майдані, то ці вимоги поставлені з одного боку владі, але з іншого – вони висунуті цілому українському суспільству. Тому що і до Януковича, і до уряду Януковича ми висували дуже багато зауважень, і до попереднього президента, і до попереднього уряду, тобто це вимоги до того політичного класу, який існує в Україні. У першу чергу – до Януковича і до його оточення. Тому зміни, яких потребує Україна, передбачають зміни в усіх середовищах, а не тільки заміни середовища Януковича на те, яке представлене політичною опозицією…
…Якщо ми подивимося на логіку розвитку протестних акцій в Україні, то до 28 листопада, тобто до Вільнюса, це була громадянська акція протесту молоді. Із 28 числа цю акцію найбільше представляє опозиція, однак, коли вона почала говорити про те, що є представником усіх акцій протесту, дуже швидко зрозуміла, що є слабкою. 
Вона почала звертатися до Майдану для того, щоб легітимізувати свій мандат висунення пропозицій. І це зараз відбувається постійно. Але проблема полягає у тому, що ті середовища, які представляють протестувальників у Львові, Києві, у багатьох містах України не є консолідованими. Тобто є величезна кількість молодіжних організацій, лідерів, які зараз є на Майдані, які беруть активну участь у цих акціях... Але вони мусять інституціоналізуватися: мова не йде про те, щоб вони перетворилися на політичну партію, йдеться про те, що це середовище повинне запропонувати альтернативну програму, вони повинні запропонувати своє бачення виходу із тієї ситуації, щоб були тільки вимоги, які формулюють політичні лідери…
…Я думаю, сьогодні вже є результат. Результат, який ми певною мірою можемо порівняти навіть із Французькою революцією. Коли ми говоримо про Французьку революцію, то тоді була плеяда просвітників, які духовно підготували революцію, які переконали величезну кількість людей, особливо в Парижі, що так жити більше не можна, що необхідно щось міняти. Те, що відбулося в Україні так само є духовною ліберально-демократичною революцією. У тому плані, що величезна кількість людей побачили: “Я не один. Біля мене стоїть такий самий, який думає в такий самий спосіб, який готовий відкласти свою роботу, відкласти свої обов’язки, приїхати на Майдан і працювати тут”… 
…Ми були на Майдані, коли вночі будували барикади. Їх будували 12 людей, із яких один був англомовний, але принаймні половина людей говорила із ним нормально, там були російськомовні й україномовні, там були професори, бізнесмени, звичайні робітники і селяни... Тобто немає різниці – вони говорили різними мовами, але всі вони вночі із другої до третьої працювали без жодних проблем. Це творення дійсно нової української нації, яка змінилася і буде змінюватися. Я вважаю, що із цього середовища повинна сформуватися група нових лідерів, які будуть зовсім по-іншому реагувати, по-іншому вестимуть політичну діяльність в Україні.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9874 / 4.5MB / SQL:{query_count}