“Не довіряємо політикам, але готові відстоювати свої права!”

Євромайдан-2013 відрізняється від Майдану-2004. Люди відстоюють не партії чи політичних лідерів, а напрямок розвитку країни

фото: Наталія Пиртик

Дорогою нас затримувала міліція

Скільки ще має відбутись майданів, щоб українська влада зрозуміла: ми нація, яка хоче мати майбутнє, жити і працювати у правовій державі. Як тільки почули, що в Києві збирається Євромайдан, одразу вирішила їхати. Хіба можна сумніватися в тому, у якій країні хочеш жити, де виростуть твої діти, які цінності сповідуватимемо?

фото: Наталія Пиртик
Отже, 23 листопада, трохи за північ, траса Київ – Чоп. Там я чекала на автобус, який виїхав зі Львова. Там його одразу ж зупинили працівники ДАІ. Друзі розповідали, що правоохоронців цікавило, куди ми їдемо і чому. Проте довідавшись, що делегація прямує до Канева на екскурсію, довго нас не затримували. Не знаю, чи повірили ДАІвці у байку про екскурсію, але виглядало, що так. 
Дорогою до Києва нас зупиняли ще двічі: вночі ще на території Львівської області і вранці на під’їзді до столиці. Під час останньої вимушеної зупинки між правоохоронцями й людьми, які їхали в автобусах, виникла суперечка. Якщо бути точнішими, ми не захотіли нічого пояснювати! Крім того, вони встигли “перехопити” ще один автобус, який вже зупиняли шість разів! Хлопці не витримали і почали наступ на міліціонерів. Після добрячого прочухана дорожній патруль швидко нас відпустив. 
Як з’ясувалось, ми ще швидко їхали... Іншим автобусам, які прямували попереду, пощастило менше. Деякі з них зупиняли сім (!) разів і навіть завертали. Тому дехто до Києва в неділю так і не дістався... 

Україна – не Росія


фото: Наталія Пиртик
Київ зустрів нас холодною осінньою погодою, але, на щастя, без опадів. Різко похолодало, небо потемніло. Здавалось, ось-ось піде сніг... 
До центру Києва доїхали на метро. Місце зустрічі, до речі, як і у Львові, – біля пам’ятника Тарасові Шевченку. Саме туди з різних сторін почали сходитися люди, представники опозиційних сил і громадських організацій, журналісти. Звідти усі разом рушили до майдану Незалежності та Європейської площі. Цікаво було спостерігати, як люди струмками стікались до великого, єдиного гирла річки, яка стримано, але впевнено прямувала до Європейської площі. 
У цей момент відчула емоційний настрій натовпу, як люди об’єднуються, спілкуються не залежно від того, прапор якої опозиційної партії несуть. Україна – не Росія! Бо українці вільні зі середини, тому нам такі неприйнятні та незрозумілі кремлівські підходи. Мені часто доводиться бувати в Москві, тому порівнювати атмосферу Москви та Києва – те саме, що порівнювати поведінку азіата і європейця. Українці знають, що вони не належать владі Януковича, не бояться її, сміливо вигукують на адресу влади критичні гасла, які реально відображають те, на що заслуговує теперішня влада. 
“Що-що, а волі від нас не забере ніхто”, – говорять люди між собою. У нас інші можливості, прагнення і цілі, тому “Україна – це справді Європа!” 

Євромайдан – досягнення свідомих українців, а не опозиції

Минулих вихідних усі, хто був у Києві, стали свідками того, як український народ вивів на вулицю політиків. Зрештою, вони цього не заперечують. Мовляв, ми не знали, скільки людей прийде і чи взагалі хтось прийде. А приїхали тисячі з різних куточків країни... 
Дорогою на Європейську площу до мітингувальників приєднувались кияни. Було помітно, як у людей з’явився блиск в очах, який, здавалося, згас дев’ять років тому. Не сподівалася, що тисячі українців знову вийдуть на Майдан. Люди об’єднались не заради опозиції, і навіть не заради ув’язненої Тимошенко, а заради майбутнього України! Це європейська нація, яка готова боротися за власні права.  
Проте, як на мене, Євромайдан дуже відрізняється від Майдану-2004. Виступи опозиційних політиків люди слухають неохоче і сприймають... кожен, звісно, по-своєму, але точно несерйозно і головне – без фанатизму. Вони вже показали хто є хто. Знайшлися й такі, що демонстрували “свою позицію” і під час Євромайдану. Це вже вершина цинізму, але ми не зважали. Все і так зрозуміло... Люди не довіряють владі, але й не готові мерзнути за опозицію. Тому партійна символіка, як на мене, таки зайва. 
Українці не такі спраглі на оплески для опозиції й політичні гасла про владу. Ми хочемо реальних дій! Не голослівних, не провокативних чи спрямованих на чийсь піар, а реальних для свого народу. 
Наталія Пиртик, Львів – Київ – Львів
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
7.0217 / 4.11MB / SQL:{query_count}