З чого живуть викладачі

Низькі зарплати і великі навантаження стають джерелом корупції в університетах

Зарплата майже половини українських викладачів є нижчою за середню по країні. Невелика винагорода за роботу – лише частина проблеми: вітчизняні педагоги мають значно більше навантаження, аніж їх закордонні колеги. Тому багато із них чи то ведуться на можливість неофіційного заробітку, чи то радо шукають таких спокус.
Лише 16% викладачів щомісяця отримують більше 4 500 гривень. Багато їх колег і не сподіваються на такі зарплати: дохід 43% педагогів не сягає навіть трьох тисяч. Куди потрапить викладач – чи до нечисленної групи задоволених, чи до великої обділених – залежить від багатьох факторів. Від яких саме – дозволяє зрозуміти опитування Центру дослідження суспільства.
З’ясувалося, розмір доходу залежить навіть від статі: жінки-викладачі заробляють менше. Наприклад, більше 4 500 гривень отримують 24% чоловіків і всього 12% жінок, а серед педагогів із доходами нижче трьох тисяч частка викладачок є більшою, аніж викладачів. Ще один фактор, який визначає дохідність професії, – наукова галузь. 
Найбільше заробляють представники ІТ-спеціальностей, економісти та юристи, а найгірше довелося викладачам природничих наук. Якщо серед “айтішників” більш-менш достойну зарплату має кожен третій, то серед біологів-географів – таких всього 12%. І, звичайно, на рівень зарплати впливають ступені та звання викладачів. При таких доходах в Україні чи не найвище з-поміж європейських країн навантаження на педагогів – 18 годин на тиждень.
І ось що цікаво. За таких умов лише п’ята частина викладачів шукає додаткові заробітки. І частіше це представники тих напрямків, які й без того непогано живуть. Загалом 80% обмежуються доходом, який їм пропонує власний університет, інші ж (частіше це ті ж таки ІТ-фахівці) або йдуть у ще один, або працюють за спеціальністю у не пов’язаних із освітою галузях, займаються репетиторством…
Взагалі, як виявилося, українські педагоги трохи консервативний народ. У багатьох країнах викладачі йдуть працювати до тих університетів, із якими досі не були пов’язаними: не здобували освіти, не захищалися, не мають родичів… А у нас майже половина педагогів залишається у рідному виші. Зважаючи на те, що 73% опитаних вказали, що важливим чинником для кар’єрного зростання є хороші стосунки із керівництвом університету, можемо лише здогадуватися, чого вони такі сентиментальні.
P.S. Загальнонаціональне соціологічне опитування “Соціально-економічний і професійний портрет українського викладача” Центр дослідження суспільства проводив у 56 вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації в 21 області України, Автономній Республіці Крим і м. Києві.

Маючи таку зарплату і серйозне навантаження, викладачі неспроможні викладати якісно
Інна Совсун, керівник освітніх проектів Центру дослідження суспільства, – про причини низьких зарплат викладачів, корупцію в університетах і “скляну стелю” в кар’єрі жінок
– Чи не парадокс, що українські викладачі заробляють менше, аніж їх закордонні колеги, але при цьому мають більше навантаження?
– Цьому є декілька пояснень. Перше – український державний бюджет є значно меншим, аніж у західних країн. Тому держава неспроможна виплачувати такі зарплати, які отримують викладачі за кордоном. Але є й інші моменти. Навіть незважаючи на те, що у нас досить невеликий бюджет, із нього на освіту йде таки значна частина коштів – у 2011-му році 6,5% від загальнодержавних витрат пішли на вищу освіту. Це досить високий показник. Але є дуже серйозні питання до ефективності витрачання цих грошей. Вони не йдуть на зарплати, а якщо й так – то хіба на зарплати ректорів, деканів... Я вже мовчу про корупцію, яка існує у системі вищої освіти. Питання навантаження на викладача, думаю,  зводиться ще й до проблеми організації навчального процесу як такого. У нас дуже велике навантаження як на викладачів, так і на студентів. Українські викладачі повинні вичитувати велику кількість аудиторних годин для того, щоб отримати мінімальну ставку. Усе це призводить до цілком очікуваного наслідку – викладачі неспроможні викладати якісно, маючи таку зарплату і таке серйозне навантаження.
– Водночас існує чимала різниця між зарплатами чоловіків-викладачів та жінок. Чому так?
– Насправді жінок у професії більше, але вони займають нижчі посади. Цим і пояснюється, чому вони мають нижчі зарплати. Можемо подивитися – серед керівників українських університетів немає ректорів-жінок. Жінки працюють у системі вищої освіти, але їхні кар’єрні можливості є значно меншими. Це так звана скляна стеля: теоретично вони мають можливість просуватися в кар’єрі, але через тривалі відпустки по догляду за дитиною і низку інших обставин їхні кар’єрні можливості є обмежені. Тому жінки рідше займають посади, які є більш прибутковими. Попри те, що нормативи є однакові і для жінок, і для чоловіків, але останні, складаючи меншу частину серед викладачів університетів у цілому, мають кращі шанси на отримання посади, яка гарантуватиме їм вищі доходи.
– Ще цікаво, що лише 20% викладачів за таких умов шукають додаткові заробітки… Інші ж задовольняються тим, що отримують…
– Це питання складне. Чи повинні вони шукати щось додатково чи ні – це ж впливатиме і на їхню здатність викладатися на роботі. Насправді це призводить до іншої проблеми. Ми навмисно не запитували про це під час дослідження, бо знали, що це дуже проблемна тема і викладачі не схочуть про неї говорити, але, звичайно, значною мірою вирішення проблеми достойної заробітної плати є корупція. Викладачі виживають за рахунок того, що отримують неформальні прибутки від студентів. Не хочу сказати, що це всі роблять. Те, що чимало викладачів працюють тільки в одному університеті і при цьому отримують дуже низькі доходи, створює подальші можливості для розвитку корупції. Коли у викладачів немає інших місць роботи і єдиною можливістю заробити гроші є їхній рідний університет, то вони роблять усе можливе, аби отримати прибутки будь-яким шляхом – офіційний чи неофіційним. Не хочу сказати, що усі викладачі беруть хабарі. Але те, що значна частина із них чинить саме так, призводить до того, що будь-яка самоорганізація викладачів із вимогами підвищення зарплати стає неможливою. Тому що частина викладачів отримують високі прибутки за рахунок хабарів, а частина залишається мовчазною меншістю, яка не може особливо висловлюватися проти, адже більшість така ситуація цілком влаштовує.
– Чи не з’ясовували, скільки викладачів хочуть поїхати працювати за кордон?
– Ні, ми про це не запитували. Хоч є чимало інших опитувань, які показують, що насправді не така велика частина викладачів хотіли б виїхати. Адже вони мають невеликі можливості влаштуватися за фахом. Це дуже сильно залежить від спеціальності. Для “слабших” – представників гуманітарних, суспільних напрямків – ймовірність працевлаштування за спеціальністю за кордоном є дуже низькою, тому що рівень їхньої підготовки є низьким. Викладачі технічних спеціальностей – сильніші, тому мають кращі шанси. Але знову ж таки у багатьох є дуже низький рівень знання іноземних мов, тому не можна сказати, що бажання виїхати є масовим. У теорії багато хто хотів би, але розуміють, що через власну обмеженість мають незначні шанси працевлаштуватися за кордоном.
Розмовляв Назарій Тузяк
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
14.8053 / 4.13MB / SQL:{query_count}