Ситуація в Криму залежатиме від того, хто домінуватиме на Чорному морі

Єжи Новак, доктор, голова Євроатлантичного товариства, колишній посол Польщі в НАТО, про ПДЧ для України і співпрацю Росії та Північноатлантичного  альянсу

Єжи Новак, доктор, голова Євроатлантичного товариства, колишній посол Польщі в НАТО, про ПДЧ для України і співпрацю Росії та Північноатлантичного  альянсу

novak.jpg

Що змінив у світовому розташуванні сил російсько-грузинський військовий конф­лікт? Наскільки швидко його наслідки може відчути Україна, і чи вплине ця війна на від­далення наших перспектив членства у НАТО та Європей­ському Союзі? Що найбільше гальмує Україну на її шляху до західних структур? Про це "Пошта" в ексклюзивному ін­терв'ю розпитала  доктора Єжи Новака, голову Євроатлантичного товариства, колишнього амбасадора Поль­щі в НАТО. Зустріч із екс-послом відбулася в рамках міжнародної літ­ньої школи для українських та грузинських журна­лістів і викладачів, організованої Фундацією "Партнерство для демократії" та консульством США у Кракові за участі Вищої школи права і адміністрації в Перемишлі.

- Пане амбасадоре, що стратегічно може змінитися у співпраці Росії і НАТО після російсько-грузинської війни? І в якій ситуації опинилася Україна?

- Насамперед хочу наголосити на тому, що Росія і Україна мають два різні статуси в Північноатлантичному альянсі. Росія - стратегічний партнер, Україна - спеціальний. Обидва статуси передбачають структуру співпраці та мають визначену стратегію такої взаємодії. В історії співпраці України і  Росії з НАТО були як слабкі, так і сильні моменти, проте після війни з Грузією ситуація справді кардинально змінилася. По-перше, після російської інвазії на територію Грузії НАТО не може продовжити співпрацю з Росією в тому форматі, в якому вона була. Росія безапеляційно порушила умови принципових договорів, а також умови договору про співпрацю НАТО та Росії, що був підписаний в Римі 2002 року. 

НАТО ніколи не виправдає порушення інтегральної території Грузії, внаслідок чого відбулося фактичне встановлення російського контролю над Південною Осетією і Абхазією. Саме через це зараз спів­робітництво в головному ор­гані співпраці НАТО і РФ з назвою "Рада "НАТО  - Росія" завершена.

Варто визнати, що особливо сильної поразки зазнала по­літика Берліна, а  властиво  особиста політика Ангели Меркель, яка була скерована на підтримку максимального діалогу з Росією. Німці отримали чудову нагоду переконатися, що Росія - непередбачувана країна. З іншого боку, серед країн-членів НАТО зараз висловлюються різні думки і погляди щодо розвитку  подальших відносин з Росією. І в цьому немає нічого дивного, адже різниця поглядів - річ природна. Її не було хіба що у країнах Варшавського договору  через гегемонію радянської позиції. 

Наразі немає виразної стратегії і розробленої тактики в площині відносин з Росією після війни. Проте чітким сигналом може бути позиція Генерального секретаря НАТО Яапа де Хоопа Схеффера, який задекларував сильну позицію Заходу, сказавши у Тбілісі: попри те, що Європейська Унія після конфлікту досягла певного порозуміння з Росією, воно не прийнятне для Північноатлантичного альянсу.

Зараз союзники будуть намагатися погодити між собою спільну стратегію стосовно Росії. Співпрацю з нею буде збережено. Але повернення до попередніх часів і відносин вже не буде.

- Чи може віддалити цей конфлікт перспективу членства України  в НАТО?

- Ні, думаю, що перспективи її співпраці з НАТО будуть  розширюватися, зокрема через отримання ПДЧ вже в грудні цього року. Хоч впевненості в тому, що Україна саме зараз отримає ПДЧ, звісно, немає. Принципово те, що Україна тепер має значно більші можливості вступу до НАТО, ніж Грузія.

Діалог з НАТО став би ще інтенсивнішим, якби Україна була політично стабільною, без тих внутрішніх конфліктів, які  вона зараз має. Зокрема, йдеться про стосунки прем'єра Юлії Тимошенко і Президента Віктора Ющенка, які зараз особливо загострилися. На користь України була б також і виразна воля суспільства, яке б задекларувало бажання вступу до альянсу. Якби ці дві принципові умови реалізувалися, отримати ПДЧ вже в грудні цього року було б значно легше.

- Якщо в грудні цього все ж не станеться, хто може скористатися ситуацією?

- Очевидно, ті країни, які не відчувають прихильності до України. Тут я маю на увазі передусім Італію, яка дивиться на Україну через призму відносин із Росією. Також Іспанію, Францію і навіть менші країни, такі, до прикладу, як Греція, Угорщина, оскільки ці держави дуже залежні від ро­сійської нафти. Насправді внутрішня політична єдність країни дуже важлива для її розвитку. Коли Польща була залежною від Росії, то польські патріоти казали: "Ми не можемо зараз досягти своєї мети - незалежності, але тримаймося разом, бо тільки так здобудемо те, чого прагнемо". Україні варто було б мислити у  подіб­ний спосіб. Тоді співпраця між вашою країною і НАТО активно розвиватиметься у наступні кілька років...

- ...Скільки саме?

- Якщо говорити про вступ до Унії, то, думаю, Україна чекатиме 12-15 років.  Польща чекала 13 років на членство в Європейському Союзі. Що ж до НАТО, то ми чекали сім років, але Польща була значно більше зацікавлена в членстві, ніж Україна тепер, і не мала таких внутрішніх політичних протистоянь. Думаю, до НАТО ви увійдете років через 7-10.

- Відразу після військової операції в Грузії Владімір Путін офіційно заявив, що Росія не має жодного зацікавлення в Криму. Зрозуміло, що такою риторикою Росія, найімовір­ніше, просто відволікає увагу від кримського питання і виграє цим час. Якщо ж агресія з її боку все ж почнеться, чи може Ук­раїна розраховувати на якусь допомогу з  боку НАТО?

- Ми дуже непокоїмося проб­лемою Криму, з якого справді потенційно може початися конфлікт, причому навіть військовий. Сподіваємося тут і на мудрість Києва, і на муд­рість Москви. Думаю, що для НАТО ситуація можливого повторення  варіанту з Грузією є абсолютно неприйнятною. Я не зміг би собі уявити гіпотетичні дії НАТО у відповідь на гіпотетичні дії Росії в Криму. Думаю, до цього не дійде. Натомість уявити собі  політичну реакцію на російську агресію мені досить легко. Ситуація в Криму залежатиме від того, хто домінуватиме на Чорному морі. НАТО виразно показало своїми  маневрами і навчанням на морі, що хоче бути присутнім на цій території, власне, найперше для того, щоб не допустити тут непередбачених ситуацій. Зараз ми маємо впевненість, що Україна може бути членом НАТО навіть тоді, коли російська база залишиться в Севастополі. В західній і польській опінії Україна в питаннях Криму поводиться передбачувано, стабільно і спокійно. Сподіваємося, що надалі Україна в питанні оборони своїх володінь діятиме так само розсудливо.

- Чи погодитеся з тезою про те, що президент Саакашвілі власними руками ускладнив дорогу Грузії до НАТО, під­дав­шись на провокації з боку Росії?

- Так. На жаль, ця війна багато що змінила. До збройного конфлікту Грузія, як і Україна, вже мала власну позицію щодо участі  в НАТО, відтак незабаром Грузія теоретично могла б стати членом альянсу навіть з проблемними Абхазією і Південною Осетією. Проте зараз ситуація виглядає зовсім інакше. Якби Грузія згодилася на те, що Абхазія і Осетія відходять до Росії, то мала б значно більше шансів на вступ до НАТО. Альянс міг би взяти на себе оборону Грузії від російського нападу, якби це стосувалося тільки території Грузії, вже  без Осетії і Абхазії. Але Грузія цього зробити не могла, і Альянс це розуміє. Вона не зробила це з тих самих причин, з яких Україна не віддає Крим, а  Польща - частину пів­нічно-східної Білорусі. Для  більшості грузинів зречення своєї території - це  просто нечувана, неможлива річ. Такою є їхня ментальність. 

Розмовляла
Світлана Одинець.

 Львів - Жешув - Львів

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.2704 / 4.44MB / SQL:{query_count}