Образ людства

Напевне, з усіх біблійних оповідей притча про блудного сина найбільш знана, і не тільки серед християн

Напевне, з усіх біблійних оповідей притча про блудного сина найбільш знана, і не тільки серед християн. Чи зможе хтось коли-небудь порахувати, скільки разів вона була використана в живописі, графіці, літературі. Цей образ став для нас настільки відомим, що не завжди ми замислюємося над тим, чим він є для нас. Просто красивою історією чи програмою до дії, гарною картинкою чи правдою про нас самих, таких, якими ми є насправді.

Скарби духовні так легко згубити, коли ти далеко від Отця. Як тільки ми від нього відходимо, взявши свою частку спадку, беремо долю в свої руки і йдемо геть, скарби зникають, як тане сніг у весняний день, як висипається крупа із прорваного мішка.

Ми нарікаємо на погане товариство, на голод у чужому краї, на кризу, але забуваємо, що самі пішли, з власної волі покинули дім Отця свого. Захотіли самі розпоряджатися своєю долею і своїм скарбом, перестали покладатися на Його волю.

Скільки сьогодні нещасливих людей, скільки зневірених, знедолених, обкрадених, неприкаяних блукає світом. А всі ми народжені для радості, для щастя, для любові. Всі ми обдаровані, всі маємо скарб від Отця. Чи усвідомлюємо цю обдарованість, чи відчуваємо себе спадкоємцями Царства.

Може, саме тому ми нещасливі, що не Вдома, не в Отця свого, а шукаємо скарбів земних. Бо “де твій скарб, там твоє серце”. А чи ті скарби, яких ми шукаємо, вартують того, щоб розгубити спадок Отця, втратити право успадкувати Царство? 

І як тільки усвідомимо, що живемо свинячими недоїдками, що поневіряємося пустелею, а довкола лиш міражі, які манять нас все далі від Дому, коли згадаємо про Отця, який нас чекає, ми маємо шанс повернутися. І нас приймуть, і втішаться, і радість буде велика…

Наближається Великий піст – час застанови, час задуми, час переосмислення життєвої дороги, звіряння орієнти­рів, час перевірити се­бе – чи моя дорога веде до мети. Чи не заблукали ми, ганяючи за маною щастя, достатку, визнання, не згубили на цій дорозі батьківський спадок – ті покликання і таланти, що дані нам від народження. На що їх проміняли, що здобули. Що є нашою їжею життя, чи не їмо зі свиньми, самі того не помічаючи. Що є хлібом насущним нашої душі. Те, що пропонує наше телебачення, інтернет, сфера послуг, реклама? Яких скарбів собі шукаємо, чого прагнемо в житті?

Невипадково ця притча чи­­тається в Церкві напередо­дні Великого посту. Цих п’ять тижнів приготувань нашої душі до покаяння, до глибинної переміни, до відродження – неділя Закхея, Митаря і Фарисея, Блудного сина, про Страшний суд, неділя Всепрощення – щоб піст не пройшов мимо, не став формальністю, а джерелом нового життя.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.2791 / 4.09MB / SQL:{query_count}