Земля для ефективного власника

Провести земельну реформу потрібно так, щоб земля мала реальну ринкову вартість, але її продаж не шкодив національним інтересам

Провести земельну реформу потрібно так, щоб земля мала реальну ринкову вартість, але її продаж не шкодив національним інтересам

Після пенсійної та податкової реформ Президент України заговорив про необхідність проведення та завершення у нашій державі земельної реформи. Те, про що так солодко говорили двадцять років української незалежності, таки має статися! Пенсійну та податкову реформи проводили не лише з внутрідержавної необхідності, а радше під тиском ззовні, насамперед МВФ. Питання ж проведення земельної реформи продиктоване насамперед і тактичними, і стратегічними інтересами України.
Одна з них – подолання корупції. Адже відомо: кожен другий злочин, скоєний українськими посадовцями, – це незаконні оборудки зі землею. Про це заговорили і на найвищому рівні, в тому числі і Президент. “Зараз ситуація така: корупція досягла всіх можливих вершин у земельному питанні фактично в усіх регіонах України. Її треба припинити, треба припинити розкрадання української землі. Треба реформу продовжувати і врешті-решт закінчити”, – заявив днями Віктор Янукович.

Окрім того, він цілком слушно зауважив, що “у цій сфері треба встановити такі правила та закони, що, хто б не був власником землі, використовував її ефективно”. Президент зазначив, що серед важливих питань є використання землі сільгосппризначення. “Це – одне з головних питань, яке дасть можливість навести лад у країні, щоб сільськогосподарська земля вже була в ефективного власника”, – додав глава держави.

Прозорі правила гри

Ефективний власник – це насамперед відповідальний власник: перед державою та собою. Наслідком проведення земельної реформи має стати обов’язковість використання та ведення агрохімічних паспортів – документів, у яких має бути чітко прописано, що і в які роки вирощувалося на вказаних сотках чи гектарах землі, які добрива використовували, який урожай зібрано. Без таких паспортів не може й бути мови про продаж землі, адже новий відповідальний власник повинен знати, що можна сіяти, на який врожай сподіватися і як з цією землею поводитися.

Ще один бік земельної реформи – це створення прозорих правил гри, а відповідно, і залучення інвестицій. Так, президент Українського союзу промисловців та підприємців Анатолій Кінах переконаний, що “сучасні, прозорі, цивілізовані земельні відносини є передумовою створення в країні привабливого інвестиційного клімату. Тому земельна реформа має стати загальнодержавним стратегічним завданням у напрямку підвищення конкурентноздатності українського ринку землі та створення сприятливих умов господарювання на ньому не лише для вітчизняних власників, але й закордонних інвесторів. Метою земельної реформи має бути ефективне використання землі, яке дасть змогу підвищити конкурентноздатність України на світових аграрних ринках, запровадження чіткого моніторингу за доцільністю використання сільськогосподарських угідь, жорстка протидія корупційним схемам у цій сфері та підготовка високопрофесійних кадрів”.
Разом із тим, проведення земельної реформи в Україні, як і будь-якої іншої, потребує зважених підходів та цілої низки законодавчих актів, що захищатимуть українську землю не лише як економічний ресурс, а й як національне надбання.

Тіньовий ринок землі

Відтак одним з перших на порядку денному у проведенні земельної реформи виникає питання прийняття закону про земельний кадастр. Саме неупереджена інвентаризація землі зможе дати чітку й однозначну відповідь на питання про те, скільки і яких земель є в Україні, в якому вони стані і якою є їхня реальна вартість.

Наразі не визначено мінімальну вартість землі. Експерти розходяться в думках. Поза тим, варто нагадати, що у Європі гектар земельної ділянки коштує приблизно 4 тисячі євро, у США – 3200 доларів.

На питанні скасування мораторію на продаж землі чи його продовження ціла когорта українських політиків постійно заробляє собі політичні бали у своєї цільової аудиторії, науковці та експерти пишуть дослідження. А в той час тіньовий ринок землі працює на повну потужність і в ньому крутяться просто таки космічні суми. Відомо, наприклад, що в останні п’ять років до кризи 2008 р. в обхід мораторію в Україні продано 4,7 млн га земельних паїв, а щорічний тіньовий оборот на цьому ринку становить 50-60 мільйонів доларів. Землю ж скуповують, змінюють цільове призначення та використовують на власний розсуд.

Відтак спекуляції та правовий вакуум у цій сфері знову ж таки шкодять і державній казні, і землі, і сільськогосподарським виробникам, які не мають навіть підстав за цих умов сподіватися на довгострокове, прийнятне для них кредитування.

Отже, зрозуміло: мораторій на продаж землі тривати вічно не може. Врешті, просто потрібно узаконити де-юре те, що існує де-факто: українська земля є товаром!

Звісно, при створенні ринку та скасуванні мораторію на її продаж, а відтак і визначенні принципів її оцінки, необхідно на законодавчому рівні чітко прописати норму, яка існує і нині – про заборону продажу землі сільськогосподарського призначення іноземним компаніям та громадянам. Адже за рівнем платоспроможності Україна поступається потенційним міжнародним партнерам. Безконтрольність цієї ситуації може привести до втрати української власності. Відтак проведення земельної реформи в Україні має привести до ситуації, коли, з одного боку, земля матиме реальну ринкову вартість, враховуючи світові тенденції, а з іншого – її продаж не причинятиме шкоди національним інтересам.

Чітка законодавча база

Зрештою, міф-стра­шилка про те, що українську землю вмить розкуплять іноземці, не один рік із легкої руки політиків панує у масовій свідомості українців. Однак це питання можна вирішити раз і назавжди відповідно прописаними законодавчими нормами. Окрім того, є багато інших, економічних, важелів відбити бажання в охочих експлуатувати українську землю за безцінь: це і відповідні ставки оподаткування, і жорсткий контроль з боку державних структур, котрі покликані захищати національні інтереси. Щоб більш платоспроможні іноземці, аніж українці, вмить не заволоділи нашим національним багатством – землею, потрібно небагато: тверда політична воля і відсутність корупції.

Великі вітчизняні агроформування теж не почнуть масово скуповувати землю. І на це є кілька причин. Перша: великого господаря цікавлять відповідні площі, а не дрібні наділи, і друге: великі сільгоспвиробники купуватимуть землю, зважаючи на свій вид діяльності. Тобто ту землю, яка годиться для вирощування їх профільної продукції.

Відтак можна прогнозувати, що і найближчі кілька років питання оренди землі буде актуальним, адже в нинішніх економічних умовах знайдеться небагато людей, які готові відразу викладати сотні мільйонів гривень за придбання омріяних гектарів.

Після кризи 2008 – 2009 рр. до землі як об’єкта власності дещо прохолодніше ставляться і банки. Адже за неї потрібно постійно сплачувати податки, а також – штрафи, якщо простоює земля сільськогосподарського призначення. 

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7892 / 4.15MB / SQL:{query_count}