Єгипетський варіант по-українськи

Через погіршення життя понад 60% українців готові вийти на акції протесту

Через погіршення життя понад 60% українців готові вийти на акції протесту

Кожна нова запроваджена у життя чи задекларована реформа уряду викликає все більше несприйняття й опір суспільства. Політики від опозиції кажуть, що єгипетський варіант для України видається не таким уже й примарним. Влада заспокоює: просить трішки потерпіти, обіцяє, що життя неодмінно покращиться. Наразі воно поліпшується хіба для правлячої політичної та причетної до неї бізнес-еліти. Натомість, про погіршення життя громадян і, як наслідок, бажання захистити своє право на життя свідчить не лише невпинний ріст цін, але й відповідні соціологічні заміри.

Опитування, яке провела соціологічна служба Центру ім. Разумкова, засвідчило, що в разі значного погіршення життя понад 60% українців готові взяти участь у різних акціях протесту. У грудні 2008 року цей показник становив лише 44%. Кількість людей, готових до незаконних форм протесту (несанкціонованих мітингів, вуличних безладів тощо) для захисту своїх прав, теж росте і досягла вже 32%. Про це свідчить опитування, проведене соціологічною службою Центру ім. Разумкова.

Отже, опитування, проведене у період від 27 січня до 2 лютого, засвідчило:

– 53% людей стверджують, що впав рівень добробуту їхніх сімей;

– три чверті опитаних переконані: боротьба з корупцією ведеться вибірково або не ведеться взагалі;

– 56% вважають, що впав рівень стабільності, яку влада подає як свою головну заслугу.

Тому не дивно, що ставлення майже 54% опитаних громадян до влади погіршилося. Крім того, у 58% людей похитнулася впевненість у завтрашньому дні, а понад 64%  – не бачать зараз свою соціальну перспективу в Україні.

З огляду на це, голова Ради директорів Центру ім. Разумкова, голова фракції НУ-НС М. Мартиненко каже, що акції протесту проти Податкового кодексу можуть стати не останніми. Зрештою, вийти на вулиці нині людей підбурюють як опозиціонери, так і члени коаліції. Згадати хоча б заяви лідера КПУ Петра Симоненка, який заявив, що комуністи не підтримують реформ уряду і будуть проводити акції протесту.

Не сприймають українці й ідеї підвищення пенсійного віку. Інше соціологічне опитування, проведене в лютому “Українським демократичним колом”, свідчить про те, що близько 36,8% громадян України готові брати участь у мітингах проти підвищення пенсійного віку. Про це повідомив заступник голови Верховної Ради Микола Томенко. “Пенсійна реформа не повинна зводитися до підвищення пенсійного віку. Реформу треба проводити, але без цього”, – переконаний Томенко.

Загалом опитування засвідчило, що підвищення пенсійного віку не підтримують 88% українців. І таке ставлення людей до урядових реформ є цілком зрозумілим, закономірним і справедливим. Бо хто з нас хоче працювати за копійки довше і не виходити на пенсію? Але що робити з величезною армією українських пенсіонерів, теж невідомо. МВФ вимагає підвищення пенсійного віку, дефіцит Пенсійного фонду торік становив 34 мільярди гривень! У таких умовах влада опинилася заручницею: з одного боку, треба виконати вимоги МВФ, щоб отримати черговий кредит, з іншого – можна наразитися на потужний спротив населення, який невідомо чим закінчиться.

Але окрім пенсійної реформи, є й інші чинники, через які українці можуть вийти на акції протесту. Це постійне підвищення цін на житлово-комунальні послуги, пальне, продукти харчування і речі повсякденного вжитку. Збільшуються також і податки. Разом з тим заробітна плата в Україні майже не зростає.

Народ повільно зубожіє, уряд намагається в ручному режимі керувати економікою, цінами, декларуючи, що жити стало краще, але чомусь ніхто з нас досі цього не відчув. Такі реалії загрожують лише ще більшим загостренням кризи – люди не матимуть чим платити за послуги ЖКГ, як наслідок – борги населення зростатимуть.

Володимир Фесенко,
голова правління Центру прикладних досліджень “Пента”:

– Соціологи фіксують вербальну готовність до протестних акцій, але це не означає, що людина завтра вийде на вулицю протестувати. В нас у межах норми, коли 20-30% людей кажуть, що готові вийти на вулицю. Як правило, йдеться про соціально-економічні питання і люди протестують проти утисків власних соціально-економічних прав чи інтересів. Є дослідження СГ “Рейтинг” про протестні настрої населення. Так от, згідно з цими  дослідженнями, з політичних питань готові вийти на вулиці менше як 10%. Це дуже низький показник. Коли йде мова про соціально-економічні настрої, рівень протестних настроїв збільшується. Думаю, що соціологи Центру ім. Разумкова фіксують не стільки пряму готовність до публічних протестів, скільки критичні настрої населення, незадоволеність нинішньою соціально-економічною ситуацією. Це зрозуміло з огляду на підвищення комунальних тарифів, зростання цін на бензин, продукти харчування. Напруга в суспільстві зростає, але це не означає, що люди готові вийти. Питання ще й у тому, хто організує людей? Специфіка ситуації у тому, що в нас рівень недовіри до опозиції, особливо до головної і найпотужнішої опозиційної сили, яку очолює Юлія Тимошенко, більший, ніж рівень недовіри до влади –  Тимошенко не довіряють 70% українців. За даними опитування Інституту соціальних досліджень імені Яременка і Центру “Соціальний моніторинг”, не підтримують її діяльність 2/3 громадян. А Президентові не довіряють або не підтримують його діяльність трохи більше половини. Тому йдеться лише про ріст протестних настроїв у частини суспільства. До того ж йдеться про різні протестні нації. У когось це соціально-економічні зауваження, у когось суто політичні.  

Семен Глузман, психіатр, директор Українсько-американського бюро
із захисту прав людини, громадський діяч, правозахисник

– На Вашу думку, чи готові українці сьогодні вийти на масові акції протесту?

– По-перше, все це не має жодного стосунку до психіатрії. Як людина, яка знає соціальну психологію, психологію, і просто громадянин, який живе не в ізоляції, я стурбований ситуа­цією в країні. Між словами соціологів і публічною поведінкою існує різниця. Ми на словах легше переступаємо через якісь пороги, легше здійснюємо якісь вчинки, ніж на ділі. Тому ці цифри, які показує будь-яке соціологічне дослідження, свідчать про настрої, але не всі настрої можуть бути трансформовані у публічну поведінку.

По-друге, я думаю, що розчарування людей дійсно дуже велике. На мій погляд, розчарування настало не сьогодні, і це ще страшніше. Люди навіть у Криму, в тих місцях, де не дуже нині вірять у майбутнє України, свого часу, 20 років тому, продемонстрували інші настрої. Вони вірили в українське майбутнє, в європейське майбутнє, хоча цих слів тоді й не називали. Я маю на увазі в першу чергу референдум. Українці продемонстрували своє вміння відстоювати права спокійно, не руйнуючи автомобілів, вітрин, будинків… Я кажу про 2004 рік, про той ринковий протест, який, звичайно, не був револю­цією. Це був серйозний масовий протест. Скажу свою думку – сподобається вона вашим читачам чи ні, – але вважаю, що при всіх недоліках і невмінні команди Януковича, з відсутністю грамотного менеджменту і кадрової політики, усіляких залежностей, найстрашніше все-таки відбулося за Ющенка.

– Чому?

– На мій суб’єктивний погляд, найбільше зло для сучасної України зробив він. Не тому, що він це хотів зробити – це його слабкість, його характер, його інтелект. Сьогодні влада дорвалася до того, що вона нарешті управляє країною і трохи від цього розгублена. Все виявилося не так просто, як здавалося тоді, коли вони дивилися на управління країною Ющенком і Тимошенко.

– То вважаєте, що українці терпітимуть усі непопулярні реформи влади?

– Не відкидаю, що в якійсь ситуації й українці можуть вийти на вулиці, умовно кажучи. Тобто піти на публічні протести. Але мені видається, що ці протести не будуть демонстрацією негативних емоцій грабежів, озвіріння. Нема вже такого запалу… Але в якійсь важкій економічній ситуації ми можемо відреагувати – вийти на вулицю, якщо ми просто будемо голодні, будемо не в змозі прогодувати наших дітей.

– То єгипетський варіант нам не загрожує?

– Те, що було в Єгипті, Киргизії та інших країнах, у нас не повториться. Одиничні випадки можливі, але українці як народ показали, що вони не схильні до насильства. І в цьому нічого поганого немає. На жаль, історія показала, що за революцією йде інше кровопролиття, негативи, диктатура. Такий поступальний розвиток подій приведе Україну до усвідомленого європейського вибору. Неусвідомлений європейський вибір сьогодні вже є не лише на заході України, але й на сході. Європейський вибір – це спокій, робота, відсутність страху перед владою.

– Мирний спосіб протестів – це ментальна риса нашого народу? Тобто, ми не здатні на агресивні дії?

– В історії є приклади, коли була пролита й кров громадян України, етнічні процеси відбувалися… Але я думаю, що більшість українців нині ментально належить Європі. На жаль, українці ментально ближчі до Європи, ніж ті люди, яких ми постійно приводимо до влади. Бо наша ВРУ до Європи явно не належить.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7268 / 4.17MB / SQL:{query_count}