Сільський релакс

Ще недавно "зелений" туризм був для українців ноу-хау. Нині ж привітні садиби у селах, що приймали на ночівлю гостей, успішно імітують готелі. Із однією, правда, різницею: замість готельних банальностей, вас зустрінуть вишиті подушки та колоритна національна кухня! Сьогодні туристичний бізнес набирає обертів, і для якісно нового витка розвитку йому потрібна підтримка влади...

slavsko.jpg 

Ще недавно "зелений" туризм був для українців ноу-хау. Нині ж привітні садиби у селах, що приймали на ночівлю гостей, успішно імітують готелі. Із однією, правда, різницею: замість готельних банальностей, вас зустрінуть вишиті подушки та колоритна національна кухня! Сьогодні туристичний бізнес набирає обертів, і для якісно нового витка розвитку йому потрібна підтримка влади...

Безпрограмний розвиток

Однією з найбільших принад "зеленого" відпочинку для туристів є доступна ціна: в україн­ських Карпатах можна знайти місце від 35 гривень, а для вибагливих - кімнату й за 400 доларів. З іншого боку, для жителів сільських районів, зокрема Прикарпаття, "зелений" бізнес - рятівна соломинка, адже роботи в селі катма.

"Ще років вісім тому місцева молодь масово виїжджала до Італії, а сьогодні може заробити копійчину, не виходячи з власного двору, - розповідає "Пошті" власниця садиби Надія Думанська у селі Верхньому Синьовидному, що на Сколівщині. - Ті, хто зважується на таку відпустку,  отримують омріяний спокій, неосвоєну туристами землю та сіль­ський затишок".

Найбільшою перепоною для піонерів "зеленого" бізнесу є байдужість владоможців. Тільки в липні цього року Львівська облрада зрушила у цій сфері з мертвої точки й ухвалила "Програму розвитку сільського зеленого туризму". Згідно з цим документом, 500 тисяч гривень  повинні були поділити між чотирма районами: Сколівським, Дрогобицьким, Турківським та Старосамбірським. Ці гроші покривали б відсотки за кредити, майстер-класи та навчання "зелених" бізнесменів. Та від часу ухвали про гроші ні слуху, ні духу. Львівські чиновники лише розводять руками, не відаючи, чи нарахували гроші районам. А в районах на запитання "Пошти" про надходження коштів здивувалися ще більше, бо  про жодну програму не чули. Степан Павлюк, начальник відділу туризму і рекреації Сколівської райдержадміністрації, зізнався, що йому про це ще не повідомляли, а ось голова РДА обов'язково повинен знати, та от біда - він у відпустці.

Етновідпочинок

Якщо ви потрапили на садибний курорт, то зранку вас будитиме спів півнів, а господарі будинку ще й обов'язково потішать екзотичними пропози­ціями на кшталт повудити рибу, покататися на конях, взяти напрокат квадроцикл, сани, зас­півати з вертепом (якщо це зима), поспостерігати за в'єтнамською свинею і навіть постригти овець! На всі ці забаганки є свій прейскурант, але  власники запевняють, що ціни не кусатимуть, тим паче, що  усе це буде "по-справжньому", а не так демонстративно, як  на відпочинкових базах. Спокушає туристів і місцевість, де ще не встигли прокласти асфальт, розбудувати ярмарки та  зас­мітити довкілля - лише ви і природа. "Сезон жнив" у зеленому бізнесі настає улітку та під час різдвяних свят, тоді охочих поринути в етнічне товариство, хоч відбавляй. Найбільше ціна підскакує на Новий рік та Різдво, за ці два дні вам доведеться викласти з кишені до 500 гривень, і замовляти кімнату в садибі потрібно не пізніше жовтня.

"За ночівлю на свята ми беремо зазвичай 80 гривень, - ділиться досвідом пані Тетяна Дем'ян, власниця садиби на околиці Сколого. - Але готуємо ще й наїдки, а різдвяний стіл не з дешевих. Тому ще плюс 120 гривень".

Підробляти на мандрівниках пані Тетяна розпочала порівняно недавно. 2004 року зі сім'єю переїхала у триповерхову новобудову, і влітку цього ж року  на нічліг до них попросилося троє туристів.

"А чому б і ні, - згадує власниця садиби. - Ми й гроші тоді з них не взяли, бо поклали їх спати на матрацах просто на підлозі. Та саме вони  спонукали нас розпочати власний бізнес, тим паче, що будинок був величезний і пустував..."

За півроку родина взяла кілька кредитів, зробила ремонт і накупила меблів. Довелося добудувати ще дві ванни та причепурити подвір'я. Третій поверх  цілком належить гостям, другий - це великий зал для більярду та ванна. Замість шпалер, тут українські вишиванки, шаровари, глечики, квіти, зброя та різноманітні дрібниці, словом, своєрідна кімната-музей. На першому поверсі живуть власники, є ще одна ванна, пральня, велика кухня та їдальня. На подвір'ї з'явилися дерев'яний паркан з глечиками, великі плетені стільці та стіл. Прикупили ще землі (вже тоді один квадратний метр курортного ґрунту коштував три тисячі доларів), розчистили смітник та збудували дерев'яний будиночок. Поставили мангал та гойдалку - цими благами клієнти користуються безкоштовно.

На державу сподівайся, а сам...

Щодо допомоги від держави, то Тетяна Дем'ян про неї чула, але чекати "манни небесної" від чиновників не має наміру, хоча й не приховує,  що на допомогу все ж сподівається. До райдержадміністрації ходив її брат Віталій,  та повернувся ні з чим. З нарахуванням грошей зволікали через відпочинок голови Сколівської райдержадміністрації Ігоря Свистуна, крім нього, ніхто не хоче керувати справою. А поки він "на морях", власниця садиби рахує згаяний літній час, коли можна було б узяти кредит, відсотки за який сплачувала б держава, та розбудовувати господарство.

Суб'єктивний погляд

Павло Горішевський,
голова правління Івано-Франківської обласної організації Спілки сприяння розвитку сільського "зеленого" туризму в Україні

Кількість садиб на Прикарпатті щороку збільшується. Люди бачать, що до їхніх сусідів, які започаткували "гостинну  садибу", починають приїжджати туристи, то такою ж діяльністю можуть займатися і вони. Завдяки цьому видозмінюється і сам "зелений" туризм, адже конкуренція природно спричиняє боротьбу за вищу якість сервісу. Збільшується кількість відпочивальників, а  це зумовлює зростання доходів сільського населення, що, своєю чергою, впливає на зменшення міграції з сіл, поліпшення благоустрою та впорядкування територій.

Серед негативних рис - сільському "зеленому" туризму бракує уваги держави, немає законів, які визначали б певні норми розвитку цього бізнесу. У гонитві за кількістю туристів ми забули про навантаження на природне середовище. Слід підготувати території до масового приїзду людей - це каналізаційні комунікації, очисні споруди, питання утилізації побутового сміття.

Вже зараз у її будинку 13 гостей, серед яких п'ятеро іноземців: американське подружжя, сестри з Польщі та один італієць. Під одним дахом вони зібралися для відпочинку, і якщо спочатку всі хотіли обмежити будь-яке спілкування, то вже через кілька днів залюбки збиралися на спільну вечерю у їдальні на першому поверсі. Українка за походженням Христина Колос живе в Торонто, але раз на кілька років приїжджає на батьківщину відпочивати. До Сколого приїхала вдруге, бо любить Карпати,  а від садиби до гір - рукою подати.

"Ми з чоловіком любимо цю місцевість, - коментує пані Христина. - Гори дуже близько, ми ходимо туди щодня, дуже стомлюємось, але нам подобається. Це той комфорт, якого в Америці годі шукати".

Не відлякала туристів навіть повінь, що завдала шкоди п'ятьом областям України. Деякі регіони згодилися при­ймати гостей зі знижками від 10 % до 20 % у рамках акції "Вдячне Прикарпаття". Щоправда, знижують ціну лише в тих ре­гіонах, де зазнали серйозних втрат. Сколівський район "відбувся" лише втраченими врожаями, порівняно із 2004 роком, коли повінь наробила значно більшого лиха. Тому "сезон знижок" там не оголошували. Бізнесмени кажуть, що підтримали б акцію, якби могли сподіватися на дотації влади. А поки та свою "допомогу" заморозила, зменшувати ціну не можуть. Івано-Франківська область долучилася до справи цілком, незважаючи на те, що акція добровільна, до облдержадміністрації  надійшли заявки від усіх власників садиб на підтримку справи.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6465 / 4.17MB / SQL:{query_count}