Казки Чорного лісу

У дитинстві улюбленими казками, що читала мені мама, залишалися ті, з великої книги Вільгельма Гауфа в яскраво-жовтій обкладинці

У дитинстві улюбленими казками, що читала мені мама, залишалися ті, з великої книги Вільгельма Гауфа в яскраво-жовтій обкладинці. Книга була німецькою мовою, що на той час анітрохи не бентежило ні маму (вочевидь, вона поєднувала приємне з корисним, вправляючись у синхронному перекладі), ні мене: адже майже до кожної сторінки додавалися великі графічні ілюстрації. А події більшості історій, за винятком хіба Маленького Мука, відбувалися в таємничому Чорному лісі – Шварцвальді, населеному понурими велетами та відчайдушними сміливцями...

Згадати казки з дитинства мене змусила недавня службова подорож: про німецьке місто Троссинген, що стало її метою, всезнаючий Google повідомляв в основному дві речі: що воно є одним із центрів музичного життя і географічно розташоване в самому серці Шварцвальду.

Комфортний Сибір

Пейзажі за вікном здавалися незмінними впродовж останніх кількох годин подорожі: густі й темні, як і годилося, ліси вкривали пагорби вздовж траси. Великі міста в цьому регіоні розташовані на достатньо суттєвій відстані одне від одного. Найближчі – Штутгарт, а на південь – побратим Львова, Фрайбург, із якого вже й до Швейцарії рукою подати. Та оскільки ще не всі ці міста з’єднані улюбленими транспортними артеріями німців, тобто швидкісними автобанами, експедиція до кожного з них може зайняти чимало часу.

Утім, для місцевих туристів відносна віддаленість від благ мегаполісів власне й становить найбільшу привабливість регіону. Шварцвальдський національний парк цінують передовсім за чисте повітря (більшість населених пунктів тут мають статус кліматичних курортів), а також велику кількість мінеральних та термальних джерел. А ще розташований на висоті майже 700 м над рівнем моря Троссинген називають “німецьким Сибіром”: теплі дні тут і справді випадають нечасто, в чому невдовзі мали нагоду пересвідчитися й гості зі Львова.

Гармонійна столиця

Свою славу “музичної столиці” маленьке містечко Троссинген, яке сьогодні налічує усього 15 тис. мешканців, здобуло передовсім завдяки національному інструменту. Гармоніки, гармошки, гармонії, баяни, акордеони – більшість із них на цілий світ постачала фабрика Матіаса Гонера, заснована тут ще 1857 року. В часи розквіту на підприємствах Гонера працювало до 30 тис. осіб, аж доки світова мода не почала диктувати інші умови. Сьогодні виробництво під брендом “Hohner” майже повністю перенесли до Чехії, а про колишню славу нагадує унікальний, єдиний на цілий світ музей гармонік, фонди якого налічують 23 тисячі експонатів. Неодмінний сувенір із Троссингена – найменша у світі губна гармоніка, завбільшки з барбариску. Невипадково цей, цілковито функціональний інструмент, запакований саме в цукеркову обгортку.

Але сонне на перший погляд містечко живе не тільки колишньою славою. Сьогодні в Троссингені три спеціальні музичні заклади національного значення. Серед них – Державна вища школа музики, розташована у двох розкішних модерних будівлях, де у відомих на цілий світ професорів навчається понад 450 студентів. А ще – консерваторія ім. Е. Гонера, в якій готують передовсім акордеоністів, та Німецька академія музичної освіти молоді. В кожній із них, а також у переобладнаних на сучасний культурний центр колишніх цехах фабрики Гонера майже щотижня відбуваються концерти, майстер-курси, зустрічі.

Римляни і ротвейлери

Багатим на культурні події виявилося й життя сусіднього Ротвайля. Тут навіть продавець у крамниці з гордістю розповість вам, що місто належить до найдавніших у Німеччині, а його історія розпочалася ще за дві тисячі років до Різдва Христового. Щоправда, найстаріша архітектурна пам’ятка в місті – доволі добре збережені руїни римського поселення Rotuvilla, передовсім терми, належать уже першому століттю нашої ери.

Але по-справжньому увіковічити себе місту вдалося завдяки породі собак, яку тут віддавна плекали як сторожову для великих отар худоби, а з ХІХ ст. почали “експортувати” в Європу. І хоч прогулюючись урочими вуличками старовинного міста, нам так і не вдалося зустріти жодного живого ротвейлера, бронзовий пам’ятник шляхетному собаці біля ратуші не дозволив забути, хто насправді є господарем цього дому...

Макарони по-швабськи

“Шпецлів наїлася?” – з іронією запитували друзі зі Східної Німеччини, довідавшись про моє місцеперебування. Спершу жарт видавався недоречним, але менш ніж за тиждень я, зітхнувши, вже відповідала ствердно. “Шпецлі”, німецький різновид варених мучних виробів, щось середнє між макаронами і галушками (зазвичай шматочки тіста кидають просто в киплячу воду), тут подають до усього, навіть не цікавлячись вашими побажаннями. В поєднанні з щедрими шматками дичини чи качки або свинини, запеченої під різноманітними соусами, такі “коронні страви” навряд чи сприятимуть стрункій фігурі. Як і ще одна улюблена страва в регіоні, ельзаський (за назвою сусідньої історичної області) цибулевий пиріг зі шкварками. Проте огрядних людей тут зустрінеш нечасто – багатогодинні піші мандрівки залишаються у Шварцвальді національним видом спорту.

Львів – Троссинген – Ротвайль – Львів

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
12.7062 / 4.12MB / SQL:{query_count}