Доньки і матері

Налагодити стосунки між найріднішими людьми повинен... суд  

Налагодити стосунки між найріднішими людьми повинен... суд  

27-річна львів'янка Наталя Лозинська з 5-річною донечкою Настею майже рік поневіряється по людях. Молода жінка каже, що з дому її вигнала рідна мати.

З Наталею ми зустрілися у гуртожитку. Тут зі своєю сім'єю мешкає її старша сестра Люба, яка також пішла з дому не за  власним бажанням. За орендоване житло молоде подружжя щомісяця платить понад тисячу гривень.  

 - У матері нас було троє , - каже Наталя, - три доньки. Раніше жили дружно, чим могли допомагали мамі. Непорозумін­ня почалися після Любиного весілля. Як тільки у домі з'явився зять, мама раптом змінилася. Щоправда, спочатку все було  ніби нормально, а через місяць мати вигнала молодят на вулицю. Теж  сталося і зі мною, коли я вийшла заміж.

Три роки тому чоловік Наталі загинув в автокатастрофі. І вона залишилася одна з немовлям на руках...

Замість дочок - квартирантки

Ще у далеких 80-х Валентина Долгайчук (мати сестер. - Авт.) розлучилася із чоловіком. У суді майно розділили так: матері виділили одну третю будинку, а батькові - дві треті. Коли ж на місці старої будівлі звели нову, то багатодітній матері присудили чотири п'ятих, а батькові - одну п'яту житла. Та чоловік не жив у виділеній йому кімнатці. Він одружився вдруге і на вул. Малехівській майже не з'являвся. Усі ці роки батькову кімнату сім'я використовувала, як підсобне приміщення.

- Коли мати вигнала мене з Настею із дому, - продовжує Наталя, - ми довго поневірялися по людях. Та у кожного свої проблеми. Врешті пішли жити у батькову частину. Але там немає жодних умов: нема води, готую їсти на старенькій плитці, взимку добряче намерзлися. У тій кімнаті треба все міняти: підлогу, стіни, вікна, двері, сантехніку. А мама тим часом у велику кімнату взяла чотирьох квартиранток. Вони жили з нею увесь рік. Якось прийшов батько і поселив мене з Настею у будинку. Коли це побачила мама, почалася бійка, крики. Я ледве встигла забрати малу і втекти.

Трапився інцидент торік у серпні. Наталя відразу звернулася у міліцію. Кримінальну справу не порушили "через відсутність складу злочину". Правоохоронці порадили звернутися до суду, мовляв, такі сімейні конфлікти вирішують лише там. І Наталка звернулася з позовною заявою до Шевченківського місцевого районного суду.

Увесь цей час молода жінка оббиває пороги чиновників, аби відстояти своє право на проживання у власній домівці. Вона доведена до відчаю. Каже, що готова йти під міську раду голодувати, може, тоді її хтось почує.

- Мені не просто важко, а дуже важко, - плаче Наталя. - Боляче, що рідна людина псує життя. Я звернулася до суду не для того, аби нашкодити мамі, а щоб захистити себе і свою дитину, бо ми маємо законне право жити у цьому будинку.

"Хочу спокою!"

Вулиця Малехівська розміщена майже на виїзді зі Львова. Будинок, про який розпові­дала Наталя, знайти не складно - стоїть  на невеличкому пагорбі. Навколо охайного цегляного особнячка - акуратно підкошена зелена травичка, на грядках тішить око городина. На сусідньому подвір'ї бачу бабусю й запитую, чи немає у сусідів злого пса. Бабця жваво йде на контакт, охоче говорить про сусідів.

- Нормальна сім'я, - каже. - Нічого поганого про них сказати не можу. Дівчата там дуже роботящі. Пам'ятаю, коли вони тут усі жили, то тільки й бачила їх на городі. Постійно щось робили по господарству. Мама їхня зі мною вітається. А що в них сталося між собою, то того я не знаю. Всяке буває у житті. Думаю, колись помиряться.

На стук у двері в будинку Долгайчуків ніхто не відчинив. Аж тут бачу, що в кінці городу порається жінка. Іду до неї. "Вам чого?", - запитує вона. Кажу, що з газети і хотіла б поговорити з пані Валентиною, довідатися, чому не впускає до хати рідних доньок. "Дома нікого немає, а справа лежить у суді", - сказала жінка, змінившись на обличчі, й пішла на город.

 Наступного ранку знову стукаю у  двері Долгайчуків. Мені відчиняє білява жінка - та сама, з якою напередодні розмовляли. Виявилося, що вчорашня співрозмовниця і є пані Валентина. Говоримо на подвір'ї.

- Я все своє життя присвятила дітям, - каже. - Сама їх виховала. Тепер не можу всім трьом надати житло. Чоловік і досі наді мною знущається. Я Наталі казала, хай судиться із татом. Я ж не позбавляла його батьківства. Він також має дбати про доньок. А Наталі я дала все: килим, диван, посуд. Вона це винесла у гараж і каже, що нічого не має.

- Але донька й онука живуть поряд, в жахливих умовах. Не шкода їх? - делікатно запитую.

- Так я ж їх доглядала 27 років, - каже. - Тепер менша зі мною живе - вона в одній кімнаті, я - в другій. Мене немає за що судити. Я чиста перед Богом. Усе життя їм допомагала, а тепер вони мене обмовляють. Тим більше, що Наталя не на вулиці. Має кімнату, а умови там і самій можна створити. Або нехай їде до сватів у Муроване. Хай вони помагають. Є ще тато, який все життя їздив за кордон. Гроші має. Чому ж він не купить хоча б одній дочці квартиру?!

До розмови долучається молодша донька Таня. Переконавшись, що я справді журналіст (попросила посвідчення) каже:

- Усе, що говорять Наталя з Любою, - брехня. Раніше я також жила на квартирі. Мама сама попросила мене прийти сюди жити. А Наталю мама вигнала, бо мала на це вагомі причини. Вибачте, але Наталя не маленька дівчинка, може й сама собі дати раду. У неї в Мурованому є батьки чоловіка, які живуть у двоповерховому особняку. Нехай до них іде. Деякі люди живуть ще в гірших умовах. Невже у тій кімнаті, де вона живе, не можна нічого зробити?!

- Я хочу спокою, - підсумовує пані Валентина. - Таня працює цілими днями, дбає про все. Наталя ж не може дати ради навіть собі. Вона, коли тут жила, ні на копійку нічого не купила.

P.S. Коли матеріал готувався до друку, Наталка повідомила, що суд вже виніс рішення у її справі - її з донькою вселити, але у виділенні частки відмовити. Але мати з таким рішенням не погодилася й подала апеляцію до Львівського обласного апеляційного суду.

Суб'єктивний погляд

Світлана Скобало,
 начальник відділу у справах дітей Шевченківської районної адміністрації м. Львова

Наталя Лозинська звернулася до нас приблизно три місяці тому. Вона сподівалася, що ми допоможемо їй поселитися у кризовому центрі. Та, аби туди потрапити, спочатку потрібно зібрати пакет довідок. Лише після цього низка комісій розглядає питання про поселення.

Наша структура співпрацює з проблемними родинами, а в цьому випадку -  внутрішній сімейний конфлікт. Ми не маємо права туди втручатися. Такі конфлікти вирішуються лише в суді. Єдине, чим можемо допомогти: якщо мама заявить клопотання у суді про залучення нашого відділу до справи, як законного представника інтересів дитини, то у судовому порядку ми захищатимемо права маленької Насті й не дамо погодження на виписку мами й дитини.

 
Суб'єктивний погляд

Сергій Однокоз,
незалежний юрист

Усі питання, пов'язані з користуванням власністю, вирішує суд. Тут ані міліція, ані інші органи не зарадять. Оскільки цей будинок підлягає поділу чи виокремленню в окрему частку у вигляді окремої кімнати, то проблем мало б не виникати. Незалежно від того, є позивачка власником будинку чи ні, вона має право проживати за місцем прописки. Ніхто не може їй у цьому перешкоджати. Окрім того, якщо суд визнає дії матері протиправними, Закон України передбачає відшкодування моральної шкоди. Для цього позивачці потрібно буде звернутися з окремою позовною заявою до суду. Ще одне: згідно із законом, ця жінка може звернутися у прокуратуру з клопотанням, аби прокурор відстоював її права у суді.

 
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
21.5164 / 4.15MB / SQL:{query_count}