БезООНівщина

Традиційні транснаціональні структури все виразніше втрачають вплив і повагу

Традиційні транснаціональні структури все виразніше втрачають вплив і повагу

Буквально з кожним місяцем світ усе більше й більше еволюціонує у бік багатополярної системи, винаходячи все нові й нові схеми взаємодії. Натомість звичні міжнародні організації перетворюються на звичайне чиновницьке болото, чиї мешканці вміють хвацько перекладати стоси паперів з шухляди в шухляду, але не здатні вирішити бодай якусь реальну проблему.

Колись могутня Організація Об’єднаних Націй, телевізійні трансляції засідань якої упевнено перестрибували рейтинги телехітів національного масштабу, тепер перетворилася на мішень для критики. Щорічні засідання Генеральної асамблеї ООН колись могли поставити догори дриґом цілі континенти, тепер про них згадують хіба після чергових вибриків навіженого Агмадінежада, затятого Каддафі чи вбраного в червону сорочку останнього соціаліста Чавеса. Даг Гаммаршельд та У Тан  за часів генерального секретарювання в ООН були чи не найбільш знаменитими людьми на планеті, на журнальних вирізках їх впізнавали неграмотні дітлахи десь в Гамбії або на непальських схилах Гімалаїв. А нинішній генсек Пан Гі Мун – це щось зі сфери вікторини на знання маловідомих фактів.

Але це ще квіточки, ягідки значно серйозніші. Незважаючи на “чистку”, нібито проведену після катастрофи з програмою “Нафта в обмін на продовольство” за часів Кофі Аннана (хто забув, нагадаємо, що “блокований” санкціями Саддам Гусейн тоді довів до ідеалу мистецтво стратегічної контрабанди нафти за допомогою корупціонерів з ООН), організація й надалі вважається справжнім розплідником хабарників та крадіїв.

Колись з ООН дійсно пов’язували (додамо – цілком обґрунтовано) величезні надії й благочестиві наміри, але тепер вона діє в основному як прикриття для валютних махінацій країн-учасниць. Одна з традиційних вже оонівських оборудок – надання за “чорні” гроші, що йдуть на рахунки представників країни в організації та вищого національного керівництва, військ нібито для миротворчої діяльності. Насправді виходить як у Конго, де найбільший миротворчий контингент (майже 30 тисяч “блакитних шоломів”) займається тим, що залюбки втручається у міжкланову різанину, причому з виразним перекосом в бік одного з племенних вождів. У результаті миру – катма, зате заохочений вождь трощить супротивників по-чорному.

Непрості часи переживає і НАТО – колись найуспішніший військовий альянс в історії людства й головний виконавець стратегії стримування, що застосовувалася проти СРСР та Організації Варшавського договору. Після терактів 11 вересня Альянс впав у шал, уперше в історії згадавши про положення статуту, відповідно до якого “напад на одного – це те саме, що напад на всіх”. Щоправда, європейські альянти попервах обмежувалися словесним вибухом гніву. Але спокійно відсидітися у Європі їм не дали. Підозрюючи (можливо, не безпідставно), що частково ця безпрецедентна солідарність пояснювалася бажанням дещо пом’якшити реакцію США на терористичну атаку, адміністрація Джорджа Буша проігнорувала бажання європейських союзників обійтися малою кров’ю й влаштувала повномасштабне вторгнення всього Альянсу в Афганістан, вигнавши звідтіля талібський режим мулли Омара (який гостинно надав притулок у своїй країні Осамі бін Ладену та його “Аль-Каїді”). Цього Бушу видалося замало, і він залишив НАТО в Афганістані, щоправда, з незрозумілою місією – фактично тупцювати на місці, нібито беручи участь у процесі умиротворення країни.

Насправді контингенти НАТО дістали завдання в різних регіонах, які потерпають від браку досвідчених кадрів і значно позбавлені координації. Більше того, альянти почали косо зиркати одні на одних. Американці, британці, голландці й канадці чесно йшли у бій, втративши сотні людей убитими, а французи й деякі інші вміло “маневрували”, уникаючи сутичок.

Результат жалюгідний. Підтриманий НАТО уряд Гаміда Карзая, що вважається законним лише умовно (завдяки абсолютно дискредитованим виборам), – це просто безодня корупції, Афганістан – головний світовий постачальник героїну, а громадська думка тепер на боці талібів: хоч і фанатики, але чесні.

А в головах європейців нуртує підступна думка: якщо НАТО, яке створювалося спеціально для вирішення воєнних завдань, не змогло дати собі раду в Афганістані, то що б сталося, якби зі сходу посунули російські танки?

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.5404 / 4.1MB / SQL:{query_count}