Чужі люди

"Пошта" з'ясовувала, чому ними доволі часто стають батьки і діти

"Пошта" з'ясовувала, чому ними доволі часто стають батьки і діти

vezu.jpg

Досі ніхто не підрахував, скільки сліз пролито дітьми через відсутність батьків. Мабуть, утворилося б море. За статистикою, за кордоном працює від 5 до 7,5 млн українців. У більшості з них в Україні залишилися малолітні діти.

Сироти за живих батьків

Євген Коваль (ім'я з етичних міркувань змінено) уже шостий рік лікується у Центрі дитячої психотерапії та сімейного консультування. Мама виїхала на заробітки до Греції, коли синові виповнився рік. Там ви­йшла заміж, народила двох доньок. Батько жив окремо і невдовзі емігрував до Америки. Євген залишився з бабусею. Мама за 10 років розлуки лише раз відвідала сина, але у кожній телефонній розмові обіцяє, що скоро забере його до себе. Це очікування триває вже шість років. Бабуся привела його в центр, бо безпідставна агресивність онука викликала її занепокоєння. Хлопчик важко адаптовувався у школі, боявся залишитися без бабусі в класі. Під час першого курсу лікування Євген не дозволяв  до себе доторкнутися. Спершу у нього була така улюблена гра - він убивав себе з пістолета, а лікар повинен був за ним плакати. Дитяча травма виявилась дошкульною. Він і досі не може змиритися з тим, що завжди на всі батьківські збори, шкільні концерти, вистави, причастя приходить бабуся, а в його однокласників - батьки. 

У пошуках кращої долі

У Галичині було дуже багато хвиль еміграції, та остання - єдина еміграція без сімей. До 1995 року усі виїжджали родинами. Батьки важко працювали, але діти бачили їх. Вони були разом, росли біля них. Нині ж батьки їдуть, здебільшого, самі, а дітей залишають. Галина Католик, віце-президент асоціації психологів-практиків Львів­ської області, доцент кафедри психології ЛНУ ім. І.Франка вважає: "Наше покоління виростало в яслах, садочках. У яслі дітей віддавали з двох місяців. По суті, це були покинуті діти. І до цього спонукала держава, бо були закони, які не дозволяли мамі бути з дитиною стільки часу, скільки вона її потребувала, аби вирости здоровою і сформувати для себе позитивний стереотип сім'ї. Отже, дитинка з двох місяців була вже травмована тим, що мама може її покинути. Це фіксується на підсвідомому рівні: я ж не померла в таких умовах і, значить, так чинити можна і зі своїм чадом. Чи могла така дитина засвоїти якісь ази любові? Важко. І це впливає на формування сценарію для створення власної сім'ї та формування наступного покоління. Батьків, які покидають дітей, не можна звинувачувати, бо вони діють за засвоєним у дитинстві сценарієм".

У суспільстві побутує думка, що люди виїжджають за кордон заради своїх сімей, їх добробуту. А Мар'яна Нартікова, завідувач Львівського обласного центру дитячої психотерапії та сімейного консультування вважає, що батьки зде­більшого їдуть не заради своїх дітей, а заради себе. Коли у жінки не склалося подружнє життя, то вона їде, аби його влаштувати. Крім того, со­ціальна захищеність західних спільнот спонукає залишатися, особа там почуває себе індивідуальністю. Люди бачать ліпший світ, у нас же його треба будувати ще щонайменше 20 років. Є непоодинокі випадки, коли виїжджали люди, які хотіли мати ще кращу квартиру, нову машину...

Чому батьки не беруть із собою дітей? Максим Бондаренко, магістр родинознавства, директор Центру підтримки сім'ї вважає: "Люди не беруть з собою сім'ю, аби уникнути спільної відповідальності. Їм хочеться насолодитися свободою. А не тому, що буде важко. Спершу справді важко, але пізніше навпаки, легше, бо родина разом".

Мамо, не їдь...

Після того, як один з батьків поїхав, перед дитиною постає проблема емоційного дефіциту. Стосунки з батьками дають можливість дітям відчути такі життєві аспекти, які з часом вибудовуються у сценарії життя. Вони знають, що таке почуття любові, потрібності. Якщо дитина виростає з такими відчуттями, то вона усвідомлює, що світ є добрим, у ньому чудово жити. А діти емігрантів мають дефіцит батьківської любові, відчувають себе непотрібними, поганими, бо їх покинули. З іншого боку, ці діти мають почуття великої відповідальності і  провини за те, що батьки поїхали заробляти гроші задля них, щоб їм краще жилося, щоб вони отримали хорошу освіту. Дитина бере на себе провину за те, що батьки днями і ночами важко працюють задля її добробуту. Як наслідок, вважає Галина Католик, у неї є повний комплекс різних внут­рішніх конфліктів, до яких входить почуття образи на батьків та власної меншовартості. У таких дітей занижена самооцінка і є почуття провини від того, що батьки не можуть жити щасливо вдома.

Дуже часто діти, покинуті батьками, швидко виростають психологічно, бо їм доводиться брати на себе функцію одного із заробітчан. Наприклад, коли нема мами, то дівчинка мусить бути господинею. У свої 15 років може мати  обов'язків як тридцятирічна жінка.

Доволі часто такі діти дуже рано вступають у  сексуальні стосунки. Втрачається контроль, якого вони потребують від батьків, та форма поведінки, яка потрібна їм задля того, щоб тримати себе в рамках.

Є випадки, коли мама за кордоном заробляє гроші на навчання, а чадо кидає ВНЗ. Це феномен протесту, адже мало хто усвідомлює, що дитині не треба грошей, вишів. Їй потрібна мама, чиєї любові вона потребує щоразу.

Навіть якщо батьки з часом повертаються, то не впізнають дітей. Їм важко зрозуміти, за час їхньої відсутності діти виросли, змінилися.: "Мама па­м'я­тає іншу дитину, а дитина іншу маму, - каже Мар'яна Нартікова. -  Їм важко знайти спільну мову.  Бувають випадки, коли батьки їдуть, а діти намагаються не змінюватися, максимально затримуються у розвитку, аби батьки могли їх згодом упізнати".

Коли батьки повертаються, то це психічна травма не лише для дитини, а й для них, бо  вони є вже зовсім іншими і чужими один для одного. Починаються конфлікти. Часто діти ображені і злі на батьків, але бояться проявити незадоволення, їх сковує страх, що батьки знову їх залишать. Через утримання в собі негативних емоцій нерідко починаються різні соматичні захворювання.

"У майбутньому  життя без батьків може розвинутися в образу, почуття помсти або просто неготовність мати власну сім'ю", - вважає Максим Бондаренко.

Вихід? Повернутися батькам. Замінника стосунків у сім'ї і самої сім'ї ніхто ще не вигадав. Це єдині ліки, які можуть вилікувати дитину.

Допомога все-таки необхідна

Центр підтримки сім'ї, управління у справах сім'ї та молоді ЛОДА разом з комісією "Справедливість і мир" створили табір для дітей емігрантів.  Григорій Селещук з Митрополичої комісії "Справедливість і мир" УГКЦ повідомив "Пош­ті": "Ми плануємо організувати через Інтернет веб-камери, які поставимо в інтернет-клубах і за допомогою мережі відбуватиметься зоровий зв'язок із заробітчанами та їхніми сім'ями. Мріємо, хоч це важко, зробити, як у Польщі, де деякі авіакомпанії надають пільговий проїзд дітям заробітчан чи батькам. Йдеться про 30-40 євро. Це б дозволяло мамі чи татові на день-два раз на місяць приїжджати додому".

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.8966 / 4.43MB / SQL:{query_count}