Заборона секонд-хенду: під прицілом найбідніші

Що криється за намаганнями влади: спроба реанімувати українську легку промисловість чи розчистити ринок для дешевих та низькосортних китайських товарів?

Що криється за намаганнями влади: спроба реанімувати українську легку промисловість чи розчистити ринок для дешевих та низькосортних китайських товарів?

Заява голови Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва Михайла Бродського про заборону ввезення в Україну секонд-хенду з 1 січня 2011 року вже кілька тижнів лихоманить значну частину нашого суcпільства. Влада обґрунтовує свої дії підтримкою вітчизняного товаровиробника, обіцяє створити велику кількість нових робочих місць. Але складається враження якоїсь відірваності її представників від реалій. Чи пробував хтось із них хоча б на середню, не кажучи вже про мінімальну, заробітну плату одягнути себе, свою сім’ю.

Є закони ринку (можливо, пан Бродський про це не знає), і головний серед них: “Попит визначає пропозицію”. На Заході цілі інституції вивчають споживчу мотивацію, психологію покупця. Цікаво, чи намагався хтось із тих, що при владі, з’ясувати причини такого великого попиту в Україні на хоч і вживані, та недорогі, але при тому якісні товари, чому ринок вживаних речей досяг в Україні таких масштабів? Для цього можна просто вийти на вулицю, поспілкуватися з людьми, можливо, зайти у один із таких магазинів. Вони б довідалися, що саме секонд-хенд дає можливість одягнутися багатьом нашим співгромадянам, які завдяки “ефективним” діям влади опинилися за межею бідності. Для них “секонд” – це спосіб зекономити, вкластися у бюджет, хоч якось звести кінці з кінцями.

За статистикою, близько 70 відсотків доходу в середньостатистичній  українській сім’ї іде на продукти харчування, а є ще комунальні послуги тощо. “Можливість придбати вживані речі за доступною ціною, яку забезпечує секонд-хенд, – зазначає постійна клієнтка одного з магазинів, – це єдиний спосіб вижити у цій державі. Я – мама трьох дітей. І я, і чоловік працюємо, але заробітку ледь вистачає або на китайське “одноразове” синтетичне барахло, або на хоч і вживані, проте пристойної якості речі з Європи. Я вибрала для себе другий варіант. Заборону “секонду” сприймаю, як дії влади проти таких, як я. Про нас ще не забули. Вирішили добити”.

Операторів секонд-хенду звинувачують, що ті під виглядом вживаних речей ввозять в Україну брендові нові товари без належної сплати мита та податків. Якщо є певні порушення, то чому цим не займаються відповідні митні та податкові органи, розглядаючи кожен випадок зокрема і вживаючи відповідних заходів, визначених законом. Усе у нас в економіці, як у історії про “горе-лікаря”, який при переломі ноги пропонує відрізати цілу ногу. Один із власників магазинів секонд-хенду у Львові п. Михайло каже: “Я вже чотири роки у цьому бізнесі, маю декілька магазинів, що входять до більшої мережі, не знаю у Львові нікого, хто б ризикнув ввозити під виглядом секонд-хенду нові речі. Це неможливо і небезпечно, адже при імпорті проводиться митний огляд.  Щоб займатися секонд-хендом як бізнесом, необхідно мати усі дозволи. На митниці нас перевіряють, тут, на місці, податкова, міліція, санстанція регулярно навідуються у магазини. Будь-які зловживання є невигідні насамперед нам”.

У цій сфері послуг в Україні задіяно більше мільйона осіб. Можновладці багато говорять про нові робочі місця у легкій промисловості, але не згадують про те, чим мають займатися ті, хто працює сьогодні у мережах секонд-хенду, куди їм подітися, із чого жити.

Михайло Бродський, обстоюючи закриття секондів,  наводить цифри статистики двадцятирічної давності, мовляв, тоді в Україні у легкій промисловості було задіяно 750 тисяч працівників, порівняно із сьогоднішніми 90 тисячами. Але чи задовольняла легка промисловість потреби населення – чомусь не згадує. Тотальний дефіцит, сірість, брак вибору – це те, з чим асоціюється продукція того часу. Це при тому, що була якісна матеріальна база виробництва, великі підприємства, значні площі. Проте використовувалося усе вкрай неефективно, не говоритимо про стан обладнання, яке зазвичай було застаріле і зношене. На сьогодні ці виробничі потужності у більшості випадків втрачено. Працюють окремі цехи, деякі підприємства. І якщо вони мають правильний менеджмент, випускають якісну продукцію, навіть за нашої, м’яко кажучи, недосконалої податкової системи, вони є успішними, мають свого покупця. Наш прем’єр заявляє, що Україна – не смітник, куди звозиться весь непотріб, що потрібно виробляти своє. А на чому і ким? Усі говорять про мільярдні доходи у бюджет від такого кроку, про підвищення пенсій і стипендій, але ніхто не каже, у скільки обійдеться створення матеріальної бази та формування відповідних висококваліфікованих кад­рів, хто за це буде платити, скільки часу потрібно. А без добре організованої і оснащеної інфраструктури запустити галузь не вдасться. Це питання не одного дня і не одного року.

Як зазначають керівники філій закордонних фірм з пошиву одягу, що працюють в Україні, великою проблемою є знайти кваліфікованих працівників: конструкторів, закрійників, швачок, а ще їх потрібно було виховувати жорсткими методами, формувати професійну гідність. Хто це робитиме – курси швачок від центрів зайнятості? Напрошується запитання, а що ж заповнить вивільнений від уживаних товарів сегмент ринку? Чи не китайський низькосортний продукт, який будуть змушені вибирати ті, кому не по кишені якісні дорогі речі? А не по кишені вони більшій частині наших співгромадян: пенсіонерів, студентів, учителів, малозабезпечених сімей. Зрештою, кожен вільний громадянин вільної держави має право вибирати: що, де, за якою ціною купувати. Свободу нашого вибору обмежує вміст гаманця. Закриття секонд-хендів ще більше звужує цей простір свободи, зводить його до безальтернативного китайського “ширвжитку”. Постає питання, а кому це потрібно, чи насправді тим, хто переймається станом нашої легкої промисловості, а чи тим, хто постачає в Україну тонни низькосортної продукції з Китаю? Особливо, якщо зважити на подієвий контекст цієї заяви, адже постало це рішення саме у часі візиту нашої делегації на чолі з Президентом до Китаю. Саме так вважає більшість опитаних як продавців, так і покупців спеціалізованих магазинів. 

Ольга Хворостовська
 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
6.5914 / 4.12MB / SQL:{query_count}