Село без школи

Із одинадцяти шкіл області, де 1 вересня дзвоник не покликав дітей за парти, дві – у Пустомитівському районі

Із одинадцяти шкіл області, де 1 вересня дзвоник не покликав дітей за парти, дві – у Пустомитівському районі

Дев’ятсот, тридцять, шість, один, нуль…

Важко повірити у те, що у школі села Гуменець Пустомитівського району колись навчалося 900 учнів – у далекому повоєнному сорок  четвертому. І це не була середня школа, а дев’ятирічка. Першого вересня цього року за парту вже початкової школи Гуменця мала сісти… одна дитина, тож зрозуміло, що школу закрили. У районному відділі освіти запевняють, що не назавжди, й офіційно це називається призупиненням діяльності школи. На деякий час, поки не підростуть інші діти й не набереться клас, як мінімум, з п’яти учнів.

Уперше за 25 років праці у школі сільська вчителька Ганна  Гринчишин не пішла на лінійку, не готувала шкільного свята і не вітала першокласників та батьків з новим навчальним роком. Її вітали колишні  учні по телефону. А їх немало, бо лише у Гуменці вчителька пропрацювала 22 роки. “Колись у селі, що за 30 км від Львова, була дев’ятирічка, з 1985 року – початкова школа. Я прийшла в цю школу в 1988 році. Тоді тут було чотири класи, у них  навчалося 30 учнів, – розповідає Ганна Володимирівна. – Спочатку в початковій школі працювало дві вчительки, ми мали по два класи – перший і третій, другий та четвертий. Згодом учнів ставало все менше, моя колега  вийшла на пенсію, і я справлялася з дітьми сама”.

Як виглядало навчання у такій маленькій школі? За словами вчительки, торік у неї було шестеро учнів: четверо у четвертому класі, один у третьому і один у першому. Коли вона вела два класи паралельно, діти приходили на основ­ні предмети в різні години: наприклад, першокласники на дев’яту,  третьокласники – на одинадцяту. Цього було достатньо, аби провести повноцінні уроки мови, літератури, математики, а на малювання, фізкультуру, трудове навчання два класи сходилися разом. Так було зручно і дітям, і вчительці. Коли ж Ганні Володимирівні дістались усі класи, схема навчання дещо змінилася. Вона працювала індивідуально з кожною дитиною – по годині. Такі освітянські стандарти. Вчителька каже, що цього достатньо, аби пояснити дитині основний матеріал. Складність виникала з іноземною мовою. Коли дітей у школі було більше, приїжджала вчителька зі Щирця. Торік уроків англійської у початковій Гуменецькій школі вже не було. Із цією прогалиною діти пішли у середню школу, і тепер їм доведеться наздоганяти пропущене.

Замість чотирьох випуск­ників-четвертокласників цього  першовересня за парти у сільській школі мало сісти два першокласники, однак одну дитину батьки віддали до Львова, в музичну школу-інтернат ім. Соломії Крушельницької, другокласниця виїхала із села, тож на всю школу залишилася одна учениця. Тепер вона разом зі старшокласниками їздить шкільним автобусом до Щирця. Вчителька оформляє пенсію за вислугою років, а двоє технічних працівників поповнили лави безробітних і зареєструвалися у Пустомитівському центрі зайнятості.

Ганна Володимирівна каже, що не проти знову повернутися до школи, й має надію, адже в селі покращилася народжуваність, є діти дошкільного віку.

А першокласників нема

Подібна ситуація склалася у селі Черепин цього ж  району. Тільки це село ще ближче до Львова – на відстані 20 км, тож, здавалося б, не мало бути неперспективним, але зараз в Черепині мало молодих сімей, які мають дітей шкільного віку.

Директор школи і вчителька початкових класів Ганна Сорока розповіла “Пошті”, що вона прийшла у цю школу в 2004 році. Тоді тут було по 8 – 10 дітей у  класі. Минулого навчального року в цій початковій школі лишилося четверо: одна дівчинка у четвертому класі та троє – у другому. Тепер учениця пішла у п’ятий клас середньої школи в селі Давидів, один учень-третьокласник вибув із села, тож залишилося двоє, а в перший клас не поступила жодна дитина. Не було сенсу утримувати школу для  двох дітей, її діяльність теж призупинили. Діти добиратимуться у сусідній Давидів рейсовими маршрутками, розклад руху яких співпадає із заняттями у школі. Вчительку райвідділ освіти обіцяє працевлаштувати, а прибиральниця пенсійного віку, тож якогось соціального вибуху через закриття школи в селі не буде.

Усього у Черепині є дев’­я­теро школярів і деяких батьки відразу віддали до середньої школи в селі Давидів, адже вважають, що у повноцінній школі здобувають якіснішу освіту, також хочуть, щоб діти відвідували гуртки. Ще одним аргументом для призупинення школи став той факт, що у Черепинській початковій школі діти не мали уроків іноземної. Ще кілька років тому, коли школярів було більше, вчитель іноземної приїжджав. Щось подібне, як у Гуменці.

Вчителька розповідала, що навіть коли у всій школі було троє учнів, у них відбулося справжнє свято Першого дзвоника. “Я підготувала півгодинний сценарій, діти вивчили вірші, пісні. Прийшли батьки, односельчани. У селі відчувалося свято”. Тепер цього не буде. Як довго – ніхто не знає. В Черепині народжується один – двоє малюків на рік, а для відновлення  призупиненої школи потрібно, як мінімум, п’ятеро учнів у класі. Чи будуть вони? – це вже питання до черепинських лелек.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.9096 / 4.12MB / SQL:{query_count}