Ми надолужимо!

Лілія Гриневич, перший директор Українського центру оцінювання якості освіти, про “реформи” міністра Табачника, справжні причини повернення до 11-річки і наслідки такої політики

Лілія Гриневич, перший директор Українського центру оцінювання якості освіти, про “реформи” міністра Табачника, справжні причини повернення до 11-річки і наслідки такої політики

Із Лілею Михайлівною ми зустрілися одразу після прес-конференції на тему шкільництва, яка відбувалася в одному з прес-клубів столиці. Камер було з десяток. Проте Лілія Гриневич сумнівається, що потраплять до ефіру її гострі репліки. Адже критична позиція до влади у ЗМІ не схвалюється. Тож логічним для початку бесіди було запитання про прес-конференцію.

Моя співрозмовниця – колишня львів’янка. Працювала вчителем, заступником директора СШ №53, директором СШ №28 у Львові. Відтак стажувалася у Варшавському та Колумбійському університетах з питань реформування освіти, є кандидатом педагогічних наук, розробляла систему зовнішнього незалежного оцінювання, була першим директором Українського центру оцінювання якості освіти, очолювала Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації. Нині займається науковою діяльністю.

– Пані Ліліє, як Ви оцінюєте новації уряду в царині освіти?

– “Новації”, які відбуваються в системі освіти сьогодні, заяви колоритного міністра освіти і науки, так чи інакше хвилюють громадську думку. Зараз, як ви знаєте, відбувся розворот української школи  назад від входження до європейського освітнього простору. Ми повернулися до “одинадцятирічки”, яка на теренах Європи залишилася тільки у Білорусі та Росії. Влада по­обіцяла, що це зніме основні проблеми у сфері освіти.

– А що ж відбувається насправді?  

– Насправді ми знаємо, що підручників для десятикласників не буде. Тож дітям доведеться впродовж кількох місяців навчатися без них. Міністерство освіти їх відсилає до інтернету, оголошуючи при тому, що 87% шкіл під’єднано до мережі. Та ми знову маємо неправду. Адже якість зв’язку дуже різна, та й підключений до інтернету один чи два комп’ютери у багатьох школах не забезпечать доступу до них всіх учнів. І знову заручниками неефективних управлінських рішень міністерства стають учителі, які змушені будуть різними шляхами шукати можливості своїм учням роздруковувати сторінки підручників, вказувати інші джерела інформації.

Загалом для вчителів, що викладатимуть у 10-му класі, постане проблема того, як навчати визначеного програмами змісту за значно меншу кількість годин. До речі, навчальні програми для 10-х класів з’явилися лише за два дні до 1 вересня. Але є й такі, що й до сьогодні тільки анонсовані освітнім відомством. Наприклад, міністр видав наказ під номером “666” про перейменування курсу “зарубіжна література” у курс “світова література”, і цей курс, за його словами, має складатися на три четвертих з творів російської літератури…

– Але ж сьогодні  ніхто не бачив програми курсу “світова література”…

– Учителі зі світової літератури не знають, за якою програмою вони навчатимуть дітей. Невідомо також, за рахунок яких творів зі скарбниці світової літератури будуть включені додаткові твори російської літератури. Назагал, якщо проаналізувати за цей час кроки міністерства, то складається враження, що ці кроки назад і пов’язані зі зміною ідеології. Ну от, наприклад, казали, не було можливості видати підручники для дванадцятикласників, а тепер знайшли можливості переписувати підручники з історії для п’ятого класу. Міністерство каже, що підручник має бути більш людиноцентричний.

– І що саме змінилося в цьому підручнику?

– Наприклад, у словосполученні “штучний голодомор” забрано слово “штучний”. То в цьому – людиноцентризм? Також викинуто інформацію про битву під Крутами. Немає згадки про Майдан, як би не трактувалася ця подія, проте не можна приховувати, що вона відбулася. Маємо не олюднення історії, а зміну ідеології. І в цьому міністерство іде попереду. Натомість серйозні питання, які пов’язані з якістю освіти, зі становищем вчителя, пробуксовують.

– Зарплатня освітян у нас прирівнюється до зар­плати прибиральників, при всій повазі до останніх…

– Так, цей уряд, як і попередній, продовжує маніпуляцію з тарифною сіткою. Учителям нараховується зарплата за тарифною сіткою. Проте розраховують її не з мінімальної заробітної плати (888 грн), а вручну, від встановлених Кабміном 570 грн. У результаті молодий вчитель після університету заробляє 935 грн. Прибиральниця, якій не обов’язкова вища освіта, має 888 грн. Яка мотивація у здібних молодих людей з вищою освітою іти у школу? Очевидно, вони шукають собі іншу працю на ринку. Якщо ми не змінимо якість учителя, то говорити про якісне навчання не доводиться. Коли вчитель заляканий і боїться втратити роботу, ним легше маніпулювати. На мою думку, тільки вільний вчитель може виховати вільних людей.

– Виходить, що мова йде про формування людей, якими легко маніпулювати…

– Дуже прикро, але розвиток освіти не є пріоритетом для влади в Україні. Наприклад, перехід до дванадцятирічної освіти був запланований з метою надання нашим дітям нових компетентностей, які необхідні людині в сучасному світі: іноземні мови, інформаційні технології, розвиток власних здібностей і вміння навчатися впродовж життя. Проте цю реформу дванадцятирічки провалювало кілька урядів підряд. Підручники друкувалися із запізненням, і нічого не було зроблено для облаштування мережі шкіл для профільного навчання. Стало зрозуміло, що треба призупинити реформу, натомість розробити державну програму із відповідним організаційним і фінансовим забезпеченням для підготовки якісно нової української профільної школи. Та влада пішла іншим шляхом. Вирішила розвернутися навспак.

– Чому все-таки держава вирішила повернутися до одинадцятирічки?

– Сталася така ситуація: по-перше, не було зрозуміло, яку саме додаткову якість освіти діти зможуть здобути за цей третій додатковий рік. Тому багато родин вирішили забрати дітей із загальноосвітньої школи до професійно-технічних закладів і коледжів, щоб вони могли здобути впродовж навчання не тільки середню освіту, а й професію. Далі, питання коштів. Адже це все за собою несе додаткове фінансування. Як заявляє міністр освіти, на поверненні до одинадцятирічки можна зекономити близько 7 млрд грн. Окрім того, ректори були стурбовані, що не дорахуються у 2012 році вступників. Скориставшись цими обставинами, влада не призупинила реформу, а, змінивши закон, повернула освіту до пострадянської рамки. Сьогодні люди задоволені, гроші зекономлені на системі освіти і “головним” сусідам приємно. Проте якими будуть наслідки за 3-5 років? Ми живемо нинішнім днем, а це є шлях найменшого опору. Світ стає все динамічніший, і нам треба підготувати до нього дітей. Наші сусіди-поляки знайшли у собі силу змінити систему освіти. Їм було важко, але тепер вони пишаються цими змінами.

– Дмитро Табачник виконує чиєсь замовлення?

– Дмитро Табачник має певні цілі. Він вважає Україну Малоросією. Він неодноразово своїми працями, виступами це підтверджував. Проблема в тому, що реалізує він свої цілі з посади міністра освіти і науки: переписує історію, переорієнтовує розвиток освіти з європейського вектора на проросійський, повертає можливості для хабарництва при вступі до вишів тощо. Школа – це місце, де ми формуємо цінності майбутніх громадян, це закладається у них на свідомому і підсвідомому рівні, вони або стають основою патріотизму, гордості за те, що ти українець, або ж основою для почуття меншовартості.

– Чи компетенція міністра вносити зміни у книжки?

– Це риторичне запитання. Свого часу Арсеній Яценюк вносив поправку до закону про те, що всі підручники повинні проходити обов’язкову експертизу Національної академії наук України. Тоді б не змогли з’являтися політичні поправки у підручниках, та й в цілому якість підручників зросла б. Та в такому законопроекті не зацікавлена влада, яка хотіла б контролювати все.

– Чим закінчиться така політика?

– Стагнацією у сфері освіти і спонуканням учителів до морального вибору: говорити дітям те, що відповідає їх переконанням, а чи те, що вказує їм влада. Ми подібне колись проходили. Я дуже хочу сподіватися, що врешті-решт це закінчиться розумним спротивом громади та освітян. Та нам доведеться надолужувати втрачений час. Але ми – надолужимо!

Христина Гнатик

Коментар

Ніна Матвієнко, народна артистка України:

– Табачник дограється. Але я вам скажу, у нас не в ньому проблема, а в нас. Це ми самі доводимо до того, що нас от так на голову можна поставити. Ось це страшно. Не те, що відбувається. Страшно те, до чого доводить наша байдужість. Для чого дітей підставляти і виставляти? А де батьки? Чи це не ті самі Крути. Коли дітей відпустили на свідому смерть? Де – батьки? Сьогодні нема чоловіків. Вони граються в козаків на комп’ютерах, по телефону. Базікають… Нині час бездуховності. Ось так воно у нас і є. 

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
9.1762 / 4.17MB / SQL:{query_count}