До гуманізованого суспільства

Валерій Хмелько, доктор філософських наук, президент Київського міжнародного інституту соціології

Валерій Хмелько, завідувач кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», президент Київського міжнародного інституту соціології.

Майже 50 років назад американський економіст Фріц Маклуп дав одне із перших визначень інформаційного суспільства. У книзі „Виробництво і поширення знань у Сполучених Штатах” Маклуп писав, що інформаційним є суспільство, у економіці якого домінує виробництво і поширення знань. Із 60-х років XX століття видано чимало літератури, у якій описувались різні варіанти подальшого розвитку людства. Стосувалося усе це, в основному, країн із розвиненою ринковою економікою. Одна із найбільш знаних концепцій нового устрою сформульована Елвіном Тоффлером у книзі „Третя Хвиля”. Власне, Третя хвиля і є тим інформаційним щаблем розвитку соціуму. Їй передували аграрне (від 8 тисячоліття до н.е.) та індустріальне (від 1650-1750 років) суспільства. Переломний момент, що дав змогу говорити про появу нового устрою, настав у США 1956 року: тоді вперше кількість білих комірців (управлінців) та працівників сфери обслуговування перевищила чисельність синіх комірців, тобто виробників. Згодом тенденція перетікання працівників до інформаційної сфери проявилась і в кількох інших країнах. Про перспективи наближення до інформаційної доби, природу та причини суспільних змін ми розмовляли із завідувачем кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», президентом Київського міжнародного інституту соціології Валерієм Хмельком.

- Від середини минулого століття серед футурологів популярними були технократичні концепції суспільного розвитку, зокрема відтоді почали говорити про наближення інформаційного суспільства. Як можна охарактеризувати сьогоднішні перспективи у цьому напрямі? Ми все ще на шляху до цього типу суспільства?

- Це залежить від того, яке суспільство ми називаємо інформаційним, адже є декілька підходів. За технократичним критерієм інформаційним є суспільство, у якому інформаційні технології і техніка набули загальної поширеності. Але є і соціально-економічні, соціологічні критерії… Один з найбільш обґрунтованих, на мою думку, соціально-економічних критеріїв визначення інформаційного суспільства запропонований відомим соціологом іспанського походження Мануелем Кастельсом, автором праці «Інформаційна ера». Щоб підкреслити відмінність своєї концепції від технократичних Кастельс замість терміну інформаційне (information) суспільство, застосовує термін інформаціональне (informational) суспільство, позначаючи цим терміном таке суспільство, в якому, завдяки новим технологічним умовам, генерування, обробка і передача інформації стали «фундаментальним джерелом продуктивності і влади». Однак, за якими ознаками фундаментальне джерело продуктивності і влади відрізняється від джерел, що  не є фундаментальними, Кастельс, на жаль, при цьому не зазначає. І тому питання належності того чи того конкретного суспільства до суспільств інформаціональних чи до індустріальних вирішується більшою мірою експертними міркуваннями ніж об’єктивними даними. На мій погляд, конкретний критерій для розрізняння якісно відмінних типів суспільств в тому аспекті, в якому інформаційні суспільства відрізняються від індустріальних (як і індустріальних від аграрних) дає аналіз параметрів макроструктури суспільної праці як структури процесів відтворення елементів суспільства на різних етапах його еволюції. У цьому аспекті інформаційним суспільством є таке, у якому домінантою (переважною сферою) макроструктури суспільної праці стає продукування і відтворення інформації (а не речей, як в індустріальному суспільстві, і не харчів, як в аграрному). Тобто якщо в аграрному суспільстві найпоширенішою верствою є селяни, а в індустріальному – робітники фізичної праці, то в інформаційному суспільстві найпоширенішою верствою стають робітники розумової праці, а точніше – виробники інформації (наукової і мистецької, технологічної і технічної, економічної, політичної, взагалі – будь-якої потрібної суспільству інформації).

- На якому етапі наближення до суспільства, в якому ключову роль відіграє інформація, перебуваємо ми? І, напевно, тут варто розглядати два зрізи: загальні тенденції світу та Україна.

- Наприклад у Сполучених Штатах людей, які займаються виробництвом інформації, у 90-ому році було менше, ніж виробників речових засобів до життя (тобто тих, хто займався виробництвом речових засобів і їхнім відтворенням – наданням речових послуг, як-от ремонт, налагодження пристроїв, обладнання). Але за переписом 2000 року відсоток тих, хто займався виробництвом інформації вперше перевищив відсоток зайнятих у виробництві речей. За цим критерієм, що стосується макроструктури суспільної праці, можемо говорити, що хоча б одна країна робить перші кроки вже на інформаційно-індустріальній стадії розвитку. Хоча і там ще велику частку складає індустріальна сфера, оскільки ще немає достатнього поширення автоматизації аби люди масово вивільнялися від праці у промисловості, як, наприклад, завдяки розвитку промисловості, вони звільнилися від сільського господарства.

- Елвін Тоффлер, коли вів мову про перехід до інформаційного суспільства, у перших працях і, зокрема, «Третій Хвилі» найчастіше згадував у цьому контексті США, згодом додавав Японію, а в пізніших текстах були згадки й про Канаду та Німеччину. Чи означає це, що країни проходять однаковий шлях, що їх становлення відбувається в тих самих координатах?

- Це залежить від того, про які параметри йдеться. За теорією еволюції макроструктури процесів відтворення суспільства, яку я запропонував, етап розвитку суспільства визначається пропорціями зайнятості людей у п’яти найзагальніших сферах продуктивної людської діяльності – п’яти сферах відтворення елементів суспільства. Маються на увазі дві сфери відтворення самих людей, а саме – людей як живих істот (за генетичними програмами сформованими природою) і людей як соціальних істот, особистостей (за соціальними програмами сформованими суспільством), а також – три сфери відтворення засобів людського життя. Тут розрізняються засоби, що остаточно споживаються або лише шляхом рефлекції (відображення у психіці) – інформаційні  засоби до життя; або також і шляхом ад’юнкції (зовнішнього приєднання) - речові засоби до життя, або й шляхом асиміляції (внутрішнього засвоєння) – харчові  засоби до життя.

Первісне суспільство лише незначну частку сукупного часу своєї діяльності витрачало на створення і відтворення засобів до життя, а переважну частку своєї діяльності воно витрачало на мисливство і збиральництво, тобто, на здобування і споживання того, що створюється природою. Відповідно, основним змістом цієї діяльності (як й у суспільствах інших живих істот) було відтворення себе і своїх нащадків як живих істот.

Якщо розглянути основні історичні зміни макроструктури процесів відтворення елементів суспільства, то перехід від мисливсько-збиральницького суспільства до сільськогосподарського (до Першої Хвилі, за Тоффлером) полягав у тому, що приблизно з 8-го тисячоліття до нашої ери відбувалося зменшення витрат часу (людського життя) на мисливство і збиральництво та збільшення на вирощування їстівних рослин і тварин. З часом сільськогосподарська сфера людської праці стала переважною, зокрема, у Західній Європі – приблизно із середини першого тисячоліття до нашої ери, і її питома вага ще більше двох тисячоліть зростала – до початку промислової революції наприкінці XVIII століття.

З розгортанням промислової революції (наростанням Другої Хвилі, за Тоффлером) і з продукуванням промисловістю в усе більших масштабах таких знарядь сільського господарства, що зменшували потреби у витратах людської праці в цій сфері (завдяки підвищенню її продуктивності), все більша частка людської діяльності спрямовувалася на виробництво і відтворення промислової продукції. Однак до початку XX століття суспільства і Західної Європи, і США можна класифікувати лише як аграрно-індустріальні, тобто такі, в яких виробництву і збереженню харчових засобів до життя віддається більша частка суспільної праці, ніж виробництву і збереженню речових засобів до життя. Лише у першому десятилітті ХХ століття у цих суспільствах був досягнутий приблизний паритет між витратами праці у цих двох сферах відтворення елементів суспільства, а з подальшим зростанням частки зайнятості у промисловості та у ремонтно-відновлювальних послугах, ці суспільства стають індустріально-аграрними, тобто, переважною в них стає зайнятість у виробництві і збереженні речових засобів до життя, а не харчових.

У США частка зайнятості у сфері створення і відтворення речових елементів суспільства досягла максимуму наприкінці першої половини XX століття. У другій його половині частка зайнятості у цій сфері починає поступово зменшуватись – коли підвищення продуктивності праці у промисловості починає більшою мірою визначатися не подальшим розширенням виробництва та застосування засобів, створених самою промисловістю на основі власного виробничого досвіду, а запровадженням технологій і технічних засобів, спроектованих і сконструйованих у проектних і конструкторських бюро на основі інформації, виробленої у науково-дослідних інститутах і лабораторіях. Для підвищення продуктивності промислового виробництва ставало доцільним все більше використовувати певні продукти інформаційного виробництва, перш за все – науково-технологічну та науково-технічну інформацію. Це призводило до переважного зростання у суспільній праці такого технологічно розвинутого індустріального суспільства, яким стали Сполучені Штати вже у середині ХХ століття, частки зайнятості у виробництві інформації, особливо – наукової, науково-технологічної та науково-технічної.

За результатами дослідження цих процесів на початку 70-х років я дійшов до висновку, що переважною тенденцією стає трансформація технологічно розвинутих індустріальних суспільств у суспільства інформаційні. Тобто, що у таких суспільствах у найближчі десятиліття найбільшу частку свого сукупного робочого часу (а, відповідно, і  свого  життя) люди витрачатимуть на виробництво інформації, особливо – необхідної для підвищення продуктивності виробництва і самої інформації, і речей, і харчів.

За даними перепису населення США у 2000 році в останнє десятиріччя ХХ століття американське суспільство перейшло через паритет витрат людської праці на створення і відтворення речових і інформаційних елементів суспільства і трансформувалося з індустріально-інформаційного у інформаційно-індустріальне, тобто – у суспільство, в якому переважною сферою людської праці є виробництво інформації. До речі, розроблена київськими кібернетиками Геннадієм Повещенком і Юрієм Чеховим математична модель тих «хвильових» змін макроструктури суспільних продуктивних сил, концептуальна модель яких була описана у моїх публікаціях 70-х і 80-х років, дозволила ще до публікації результатів перепису населення США 2000 року з’ясувати, що США мають перейти з індустріально-інформаційної стадії до інформаційно-індустріальної до завершення XX століття.

Що стосується України, то проведене у 2001-2002 роках дослідження змін макроструктури суспільного поділу праці показало, що у першому десятилітті незалежності у нас відбувся відступ від індустріально-аграрної стадії макросоціальної еволюції до стадії аграрно-індустріальної. Так, якщо у 1991 році зайнятість у промисловості в 1,6 рази перевищувала зайнятість у сільському господарстві, то у 2001 році зайнятість у промисловості, натомість, була в 1,3 рази меншою, ніж у сільському господарстві. Причому, витрати праці у сільському господарстві за цей період зросли головним чином за рахунок зростання зайнятості в особистих підсобних господарствах – саме в тих, де більшість родин, навіть міських, змушені були тоді працювати, щоб себе прогодувати. Й лише після 1999 року намітилися тенденція повернення до індустріально-аграрної стадії. А до такої зайнятості в інформаційній сфері, яка б перевищила зайнятість в аграрному виробництві, і таким чином вивела наша суспільство на індустріально-інформаційну стадію розвитку, нам ще далеко.

Безумовно, все сказане не означає, що у розглянутому аспекті, у його, умовно кажучи, координатах, усі країни проходять однаковий шлях. Деякі людські суспільства сучасності, мешкаючи у тропічних джунглях і маючи дуже невелику кількість членів, й досі займаються в основному мисливством і збиральництвом. Не маючи державних органів вони не сприймаються як суб’єкти міжнародних відносин. Більшість сучасних суспільств, міжнародно визнаних як самостійні країни, переважну частку суспільної праці витрачають ще на сільське господарство, і за макроструктурою поділу праці являють собою аграрно-індустріальні суспільства. І я не впевнений, що за умов сучасної конкуренції на світовому ринку всі вони зможуть розвинути свої продуктивні сили такою мірою, щоб, зберігши політичну самостійність, вийти на інформаційно-індустріальну стадію макросоціальної еволюції. Але я хочу сподіватися, що наше суспільство зможе успішно витримати це історичне випробування.

- Чи маємо ми підстави стверджувати, що рано чи пізно Україна піде тим же шляхом, що й Америка, що вони колись таки буде змушена досягнути цієї інформаційної ери?

- На мою думку, конкретні шляхи розвитку у різних країнах будуть дещо різними. Візьміть для прикладу Індію – аграрну країну, у якій більшість населення задіяна в сільському господарстві. Тим не менш це суспільство все більшою (хоча і відносно невеликою) часткою своїх освічених мешканців включається в інформаційне виробництво – у розробку комп’ютерного програмного забезпечення для технологічно найрозвинутіших країн. Зараз на світовому ринку продуктів програмного забезпечення Індія вийшла на одне із перших місць. Правда, поки що це лише незначною мірою змінює структуру суспільної праці цієї країни. Вона продовжує досить активно індустріалізуватися, і обсяги зростання зайнятості у виробництві речей значно більші, ніж у виробництві інформації. Але темпи зростання зайнятості вищі у виробництві інформації, і мірою скорочення потреб сільського господарства у людській праці, не майже всі вивільнені її обсяги потрапляють до промисловості (як це було в період індустріалізації західних країн). І є підстави припускати, що на час здобуття виробництвом речей переважання зайнятості у цьому суспільстві, у сфері виробництва інформації може бути зайнята не менша частка людських ресурсів, ніж у сільському господарстві.  

Яким чином підвищити рівень свого життя різні (наразі технологічно недостатньо розвинуті) суспільства вирішують по-різному, адже це залежить і від того, в чому вони можуть мати перевагу в конкурентноздатності. Україна також шукає свої шляхи. У нас є такі ланки виробництва, що не мають аналогів у світі, як-от проектування найпотужніших та найекономічніших транспортних літаків конструкторським центром Антонова. Однак така проектно-конструкторська інформація має економічну цінність лише тоді, коли є підприємства, які можуть за цією інформацією будувати літаки. А проектування літаків марки АН із самого початку велося з розрахунку на кооперацію підприємств не лише України, але й інших республік колишнього СРСР. Важливо знайти шляхи, щоб цю та інші подібні наші переваги реалізувати.

Конкретні шляхи підвищення суспільної продуктивності праці у різних суспільствах не можуть не бути різними, але є підстави передбачати, що у багатьох країнах люди спробують застосувати те найкраще, що розроблено, придумано і здійснено в інших країнах, аби більш продуктивно використовувати власні людські ресурси для виходу на конкурентні ринки для вигідного обміну з іншими країнами. Наявний рівень розвитку продуктивних сил суспільства дійсно визначає спектр його можливостей, але реалізація певних альтернатив з цього спектру залежить від соціально-економічних і соціально-політичних обставин у даному суспільстві, від історії розвитку культури відповідної країни. Однак стрибок через якісно більш високий рівень розвитку продуктивних сил (та, відповідно, і суспільного поділу праці) – щоб аграрне суспільство трансформувалося, наприклад, у інформаційне або індустріальне суспільство у постінформаційне  –  виглядає як приклад із жанру ненаукової фантастики, “fantasy”.

- У суспільстві, в якому все більше стає «білих комірців» і менше «синіх», чи не натрапляємо ми на своєрідне «оперування бульбашками», адже виробляється все менше, а акцент переміщується на управління тим, що виробляється..?

- Це залежить від того, про які «білі комірці» йдеться. Адже якщо це ті «білі комірці», що виробляють інформацію, яка є потрібною людям для підтримання життя чи особистого розвитку самих себе або інших людей або для продукування чи збереження інших засобів до життя, тоді проблеми немає. До прикладу, в Сполучених Штатах лише декілька відсотків населення зайнятих у сільському господарстві виробляють харчів більше, ніж потрібно США і широко експортують свою продукцію. У той же час, є більш-менш індустріально розвинені суспільства, в яких через низьку продуктивність праці значна частка працюючих зайнята якраз у сільському господарстві – наприклад у Китаї 70% населення зайняте у цій галузі. Такі суспільства мають знаходити свої шляхи виходу з того етапу розвитку продуктивних сил, на якому знаходяться.

- У будь-якому випадку важко контролювати накопичення інформації, зокрема збільшувати лише потрібну…

- Якщо людина створює «бульбашки», які нікому непотрібні, то не отримує нічого в обмін, а отже не матиме джерел для існування. Тільки великі бюрократичні системи можуть мати крім того, що виробляють реально на ринку, необхідне іншим працівникам, ще й паразитичні ланки, що не є продуктивними. У будь-якій сфері людської діяльності завжди є деяка частка непродуктивних витрат: в сільському господарстві і в промисловості, в науці і в мистецтві, у медицині і в освіті, у політиці та судочинстві… Коефіцієнт корисної дії, ККД, завжди менше 100%, і є небезпека виникнення таких видів робочих місць, на яких начебто щось створюється, а насправді це, як ви кажете, бульбашки. Така небезпека при поширенні зайнятості у виробництві інформації дійсно зростає. Але якщо говорити про реальні наукові проблеми, вирішення яких потрібно для підвищення продуктивності праці чи якості її результатів у промисловості, сільському господарстві, медицині, освіті, - такої інформації ще дуже не вистачає. Є дуже багато питань, на які сьогодні наука не може дати відповіді. У демократичних суспільствах зменшення частки непродуктивних робочих місць в економіці вирішується збалансуванням пропозиції та попиту членів суспільства через ринкові механізми та корегувальні впливи державних інституцій, в політиці через електоральні змагання конкуруючих за владу політичних сил, у соціальній сфері – через розвиток громадянського суспільства та соціальну активність його суб’єктів, особливо - колективних.

- Що змушує замінювати одні щаблі розвитку суспільства іншими? Що спричинює ці зміни?

- У людей завжди є необхідність задовольняти свої потреби, і не лише у постійному відтворенні самих себе як живих істот і як особистостей, істот соціальних, але й у відтворені необхідних їм засобів до життя, засобів своєї діяльності. Недостатня задоволеність потреб, що поширюється у суспільстві або через те, що чисельність населення зростає швидше, ніж продуктивність праці, або через створення у суспільстві нових, більш ефективних засобів до життя, що породжують у людей нові потреби, стимулює намагання підвищувати продуктивність праці, створювати ефективніші засоби задоволення актуалізованих потреб. Коротко кажучи, поширення незадоволених потреб робить доцільним створення засобів для їхнього задоволення. Якщо говорити про первісне суспільство, то основною потребою у ньому було відтворення людьми самих себе та вирощування своїх нащадків. До певного зростання кількості людей у тих чи тих регіонах ці потреби забезпечувалися мисливством та збиральництвом. Однак у деяких місцях почалися кризові ситуації, коли ресурсів, які дають полювання та збирання, стало недостатньо. Це з одного боку, а з іншого – паралельно із цим відбувалося накопичення інформації про те, як проростають різні рослини, як себе поводять різні тварини, що вони дають корисного людям. Ті суспільства, населення яких зайнялося вирощуванням рослин і тварин, отримали явні переваги перед іншими суспільствами, котрі цієї діяльності вчасно не опанували. Виходить так, що на кожному етапі макросоціальної еволюції можливість підвищення продуктивності праці тої чи тої сфери відтворення суспільства за рахунок її власних продуктів колись досягає максимуму. І загальна закономірність виглядає так, що перехід статусу домінанти макроструктури процесів відтворення суспільства до іншої сфери відбувається тоді, коли саме в ній створюються продукти, що підвищують продуктивність праці у домінуючій сфері ефективніше, ніж її власні продукти. Тобто, зміни домінанти спричиняє поєднання трьох чинників – виняткової плідності людей, змінності їхніх потреб та – і це вирішальний чинник – здатності людей до творчості, до створення якісно нових засобів задоволення і традиційних, і зовсім нових потреб.

- Чи поділяєте Ви думки мислителів технократичного напряму, які розглядають  розвиток техніки як ключову детермінанту змін?

- Я вважаю, що техніка і технологія є лише засобом, який людська творча діяльність продукує і застосовує для того, щоб покращити життєву ситуацію. Адже без застосування відповідної техніки творчі знахідки людей, спрямовані на поліпшення життєвих умов, непродуктивні. Коли люди суттєво удосконалюють знаряддя своєї діяльності, вони досягають нових, за образним висловом Генріха Волкова, «технологічних ступенів свободи», нових можливостей звільнення людей від одноманітної, малозмістовної праці, від праці, що духовно не збагачує людину, а навпаки – збіднює.

- У 1962 році Маршал МакЛюен у «Галактиці Гутенберга» писав, що «будь-яка технологія прагне до того, щоб створити нове середовище існування людини». Чи погоджуєтесь із таким твердженням, як, на Вашу думку, разом із тими благами, що дає нам конкретний винахід, чи не змінює він і наше ставлення до нього і довкілля?

- Я думаю, що певним чином змінює, але не технології, а діяльність людей – і більше не тих, які нові технології створюють, а тих, які мають можливість їх застосовувати у тих чи тих інтересах. Самі технології ні до чого не прагнуть – вони не живі. А коли люди її застосовують, то через зміну змісту праці й умов її здійснення змінюються і особистісні якості людей. Як показали дослідження відомого американського соціолога Мелвіна Кона, від рівня змістовної складності праці людей суттєвою мірою залежать їхні цінності, соціальні орієнтації, гнучкість мислення, рівень дистресу. Для зайнятих більш складною змістовно працею помітно більшою мірою притаманні цінування свободи, самостійність орієнтацій, особисто відповідальні норми моралі, вища гнучкість мислення і нижчий рівень дистресу. І, навпаки, для зайнятих мало складною змістовно працею помітно більшою мірою притаманні цінування слухняності, орієнтації на зовнішній авторитет, авторитарний консерватизм, нижча гнучкість мислення і вищий рівень дистресу. Таким чином, якщо при застосуванні нової технології змістовна складність праці зменшується, як це було на етапі, коли конвеєрна праця стала масовою, а людина зводилася майже до автомату, який виконує весь час одну просту операцію, то людські здібності у процесі праці зводяться до рівня механічного знаряддя, а особистісні якості трансформуються до адекватних авторитарним режимам. Тільки коли люди починають звільнятися від такої праці у масовому порядку і займатися змістовно більш складною діяльністю, збільшується частка людей, для яких сама праця стає джерелом задоволення, а цінування самостійності і свободи поширеною особистою якістю. Частка такої праці поки що у суспільстві мала, але в індустріально-інформаційному суспільстві вона більша, ніж у індустріально-аграрному, а у інформаційно-індустріальному вона значно більша, аніж у індустріальному. Тому саме зростання тієї частки суспільної праці, що може бути засобом самореалізації людини, приносити задоволення від самої цієї діяльності і налаштовувати її на цінування цінностей демократичного правового суспільства – це є найбільш гуманістична перспектива розвитку техніки і технології, однак, безумовно, не єдина.  

Варто, однак, взяти до уваги, що хоча зараз у технологічно розвинутих суспільствах відбувається підйом зайнятості у інформаційному виробництві (Третьої Хвилі) однак, аналізуючи історію еволюції макроструктури процесів відтворення суспільства, закономірності зміни її домінант, маємо прийти до висновку, що коли інша сфера відтворення суспільства почне достатньо стабільно і масово давати більш ефективні засоби підвищення продуктивності  домінуючої інформаційної сфери, ніж її власні продукти, почнеться підйом зайнятості у цій іншій сфері, тобто, - формування історично четвертої домінанти макроструктури процесів відтворення суспільства (наслідуючи Тоффлера, можна сказати «Четвертої Хвилі»). Зрозуміло, виникає питання: коли у суспільстві більшість людей вже буде займатися виробництвом інформації, яка інша сфера відтворення суспільства може заподіяти становлення еволюційно наступного типу суспільства? На мою думку, коли зайнятість у інформаційній сфері дійде до свого можливого максимуму, основним видом людської праці стане зайнятість у сфері виховання кожної людини, як такої, що здатна до творчої діяльності, до створення такої інформації, яку не зможе створити жоден штучний інтелект. Але це одна із можливих перспектив розвитку, що потребує довгого шляху. Хоча навіть ті зміни, що вже зараз відбуваються у структурі інформаційного суспільства, говорять про те, що зайнятість в галузі освіти буде зростати.

- Якщо говорити про устрій, що прийде після інформаційної ери, коли ключовими стануть саме знання людини…

- Тоді формування людини як творчої особистості стає тою діяльністю, яка лише і може забезпечити подальший розвиток суспільства. Якщо історично перша якісна зміна у процесі макросоціальної еволюції - це аграрізація суспільства, друга – його  індустріалізація, третя – інформатизація, то наступну я би назвав етапом гуманізації суспільства, коли сама людина, її особисті якості ставатиме основним продуктом, у творення якого суспільство вкладатиме найбільшу частку своєї праці. Вкладатиме у відтворення і розвиток людей як творчих особистостей. Звільнити людей від праці, яка не розвиває, а закріплює в дуже обмеженому наборі рухів чи розумових завдань, оце і є шлях формування гуманістичного суспільства – вивільнення людини від тих обмежень, які накладають сучасні умови відтворення людського життя

- У «Третій хвилі» Тоффлер писав, що основним принципом переходу до інформаційного суспільства стане демасифікація. На індивідуальному рівні, вочевидь, це персоніфікація. Чи не може це стати містком до суспільства більш гуманістичного, постінформаційного?

- Я думаю, що може, але тільки, якщо не інтерпретувати це таким чином, що людина буде сама собі вирощувати огірки чи помідори, чи робити собі стільці, чи щось інше дуже предметне…

- У геополітичному розрізі чи не є виділення Косово і сепаратистські рухи в багатьох країнах специфічними проявами цієї таки демасифікації, що веде до нового устрою?

- Це питання швидше до політологів. Тут зачіпається дуже багато політичних аспектів. Я можу тільки звернути вашу увагу, що, безумовно, є процеси, які сприяють диференціації суспільств, їх поділу на більш відповідні культурним особливостям частини існуючих суспільств, але це лише один із аспектів розвитку. Є ж і інші – наприклад, утворення Євросоюзу, який не виключає індивідуалізації суспільств, але в той же час він створює механізм координації їхніх взаємозв’язків.

- У контексті більш гуманістичного устрою, очевидно, якщо йдеться про виховання, освіту, провідну роль має відігравати наука. У передачі «Назад в будущее» на радіо «Эхо Москвы» якось під час тематично подібної розмови висловили думку, що фантасти часів Жюля Верна випереджали розвиток наукових відкриттів, художньо зображуючи те, що згодом конструювали вчені. Сьогодні ж, мовляв, важко навіть літераторам-фантастам придумувати щось нове. Сам же Жюль Верн колись сказав, що «настане час, коли наука випередить фантазію». Як гадаєте, чи можливо таке за виникнення нового устрою?

- Є такі напрями, як, наприклад, концепція струн Всесвіту, що, начебто, не виникла раніше у жодного фантаста, або відкриття і розшифрування ДНК у другій половині XX століття. Кожна наука проходить етап накопичення фактів, їхню систематизацію, аналіз і виявлення певних зв’язків між виявленими фактами. А далі починається етап, як казав у свій час Микола Амосов, «будування моделей», що відображають вже не тільки структуру досліджуваних об’єктів, але і процеси їхніх змін. Коли наука доходить до аналізу не просто фактів, а їхніх змін і тих змін, що є наслідком попередніх змін, і виходить на побудову динамічних моделей, що дозволяють прогнозувати майбутні трансформації, то, дійсно, така наука може випередити фантастів, які будують свої моделі майбутнього на основі інтуїції. Адже поки що стан творчої наснаги, інтуїції, осяяння не піддаються керуванню. Але можна припустити, що так само як без опанування закономірностей зовнішньої природи людина не змогла прийти до того рівня забезпеченості засобами діяльності, до якого вона дійшла, так і без пізнання закономірностей своєї внутрішньої природи, яке мають здійснити мабуть такі науки як психологія і психофізіологія, неможливо прийти до ефективних методів виховання творчої, різнобічно розвиненої особистості. До того ж і будь-які наукові знання для розвитку творчих здібностей не є достатніми. Творчий процес включає не лише розумові (когнітивні) процеси, але й емоційні (афективні), розвиток яких значної мірою здійснюється не через навчання наукам, а через опанування мистецьких творів. Гете дуже влучно сказав, що людина може зробити дуже несподіване за рахунок використання декількох своїх здібностей, але зовсім неповторне і дійсно геніальне вона створює лише тоді, коли залучає до творення всі свої здібності.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.5652 / 4.48MB / SQL:{query_count}