Сеньйори і сеньйорити

У Львові вже п’ятий рік діє “Клуб сеньйорів”, членом якого може стати кожний, хто почувається самотнім

У Львові вже п’ятий рік діє “Клуб сеньйорів” , членом якого може стати кожний, хто почувається самотнім

І почитати, і поспівати

…Щодня  з різних куточків Львова до клубу поспішають літні люди, які не хочуть залишатися вдома наодинці із своїми проблемами і хворобами. “Найбільше, чо­го вони потребують, – це спілкування, – розповідає керівник соціального центру при благодійній організації “Карітас” Наталія Городецька. –  Вони дуже різні. Хтось самотній, хтось має дітей, але вони живуть окремо, працюють і не можуть протягом тижня приділяти уваги старенькій матері чи батькові, хтось не має нормальних житлових умов, а є й такі, що  проживають у центрі для  бездомних” .

Життя у “Клубі сеньйорів”, як ще неофіційно називають цей соціальний центр, розпочинається об 11.00 і триває до 17.00. У просторому приміщенні, що на вул. І. Франка, 9, у Львові,  місця  вистачає всім. Велика кімната розділена перегородками на три частини: в одній – кухня-їдальня, в іншій – вітальня, третя частина слугує і капличкою, і місцем для відпочинку водночас. Спочатку  відвідувачі  центру читають газети, журнали, обмінюються останніми новинами, обговорюють їх, потім кожен займається своїми справами. Під настрій можуть поспівати, почитати вірші. Є  тут і побутова кімната, де можна закинути у пральну машину одяг, за бажанням – прийняти душ.

Як розповіла пані Наталія, ідею створення такого центру спілкування для літніх одиноких людей запозичили із Заходу. Її  реалізує благодійна організація “Карітас” , що діє при Українській греко-католицькій  церкві. У попередні роки при “Карітасі”  діяв проект “Домашня опіка” , десять медсестер якого щодня відвідували одиноких хворих вдома і надавали їм необхідну медичну та соціальну допомогу. Цей проект діяв десять років і фінансувався німецькими допомоговими організаціями, але два роки тому вони припинили фінансування. Може, через кризу, а може, у Німеччині сподівалися, що українці надалі самі фінансуватимуть такі соціальні проекти. Не склалося…

Пані Наталія за фахом медсестра, десять років пропрацювала в “Домашній опіці” , тож має добрий досвід спілкування зі старенькими. Щодня вона міряє їм тиск, за потреби закрапує очі, робить уколи чи перев’язки. Цього року фінансування проекту дещо урізане: він діє тільки завдяки фінансовій підтримці “Карітасу”, а торік його ще дофінансовували з коштів міського бюджету. Відвідувачі центру мали краще харчування, безкоштовні медикаменти, їздили на екскурсії, з ними постійно працював психолог. Нині  на обід отримують лише чай і канапки, але й за це вдячні.

Майстер-клас народної ляльки

Поки розмовляла з керівником центру, за сусіднім столиком кипіла робота. Елегантно вбрана пані розклала різноманітні торбочки і коробочки з нитками, клаптиками тканин, клубочками, маленькими вишивками. Це – пані Лідія Садова. Вона виготовляє ляльку-мотанку. До слова, кількома десятками таких народних ляльок прикрашений куточок при вході у приміщення центру. Від цих народних виробів, гарно дібраних кольорів віддає надзвичайним теплом. Більшість з них виготовила пані Ліда, з вишивками допомагає керівник центру: у вільну хвилину вона бере голку-нитку і вишиває одяг для ляльок… Лідія Садова розповіла, що подібні ляльки виготовляла ще в дитинстві, бо чим було бавитися дівчинці у 30-40-х роках? Потім, коли стала дорослою, доля закинула її працювати в Музей етнографії і народного промислу. Там побачила різні зразки таких народних виробів, зацікавилася ними. Цей  інтерес перейняла її донька, яка зараз дає майстер-класи в Музеї народної архітектури та побуту. Пані Ліда дала мені справжній майстер-клас української мотанки, пояснила, чому цій  ляльці не малюють очі, рот, ніс, а має бути на обличчі хрест (бо це – оберіг, а очі можуть забирати добру енергію). Під її керівництвом я виготовила таку ляльку від початку й до кінця. Навіть одягнула  її, прикріпила стрічкою волосся, яке ми виготовили з ниток для в’язання жовтого кольору, заплели коси. За таким заняттям час, звичайно, минає непомітно.

Жінка розповіла, що живе сама у маленькій кімнатці, де мало місця і погане освітлення. Із задоволенням приходить у центр, бо тут – простір, гарне освітлення, є всі умови для рукоділля, але найбільше потребує вона спілкування. Своїм умінням вона охоче ділиться  з іншими. Сюди приходили діти з іншого проекту “Карітасу”  – “Діти вулиці”,  і їм пані Ліда передавала свої знання і майстерність.

Під час мого перебування в центрі сюди забігла ще одна жіночка. В  руках – три великі торби з одягом. Швиденько закидає його у пральню машину і біжить до подруг – спілкуватися. Вона – колишня художниця, працювала головним декоратором одного з львівських театрів. Стільки цікавого може розповісти – не переслухаєш! Каже, що теж живе сама, приходить сюди, бо  найбільше потребує товариства. Ще одна відвідувачка центру живе з племінником, у якого шестеро дітей, вони шумлять, бешкетують, а жінка потребує спокою. Є  у “Клубі сеньйорів”  і чоловіки. Два з них прописані у центрі  для безпритульних. Їм теж тут знаходиться місце і кусень хліба. От тільки коштів на утримання соціального центру бракує. І ще закінчився час оренди приміщення, а влада міста вже два місяці зволікає з продовженням. Старенькі подейкують, що комусь воно пригледілося і їх можуть виселити десь на окраїну. Наразі в них до вересня будуть канікули.
 

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
14.5413 / 4.12MB / SQL:{query_count}