“Блаженні милостиві...”

Макарій (Малетич), архієпископ Львівський, про пішу прощу на Святу гору, відбудову монастиря і душ

Макарій (Малетич), архієпископ Львівський, про пішу прощу на Святу гору, відбудову монастиря і душ

pohoron.jpgСучасне християнське життя української спільноти творить нові традиції пошанування святинь рідного народу. В особливій пошані серед них завжди були і нині залишаються місця, пов'язані із далекими і близькими переказами людей про чудесні видіння ними образів Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, інших святих Церкви Христової. А щоб увічнити такі події, наші предки на відповідних місцях зводили каплички, церкви, започатковували  монастирі або й просто облагороджували їх для спільного пошанування під час прощ, храмових свят чи проведення акафістів. Саме так сталося вже далекого 1999 року, коли з ініціативи владики Макарія (Малетича) паства львівської єпархії Україн­ської автокефальної православної церкви (УАПЦ) вперше здійснила пішу прощу на Святу гору. Тоді вона присвячувалася 10-річчю відродження УАПЦ та 2000-літтю Різдва Христового. Цьогоріч - 12 липня - вже стартувала десята, ювілейна, проща мирян.

- Народний український переказ, який донині переповідають один одному газди та газдині, старші за віком люди в околицях Золочева, має своє словесне вираження, - неквапливо починає владика Макарій. - Він, зокрема, зводиться до письмово зафіксованого факту, що мав місце в далекому минулому на цих землях: "У зримій тиші наче пролунала музика променів західного сонця і в тремтливому листі старезних буків з'явилося щось таке гарне і срібне, як мрія. У радісному страху діти клякнули і молилися, молилися, бо те  ЩОСЬ було образом Пресвятої Богородиці". А випало це видіння Божої Матері місцевій дітворі на воістину Святій горі, що неподалік села Ушні Золо­чівського району ще 6 вересня 1948 року.

 - Цілком зрозуміло, що з того дня, як кажуть люди, багато чого змінилося на нашій землі.

 - Так, і, слава Богу, маємо нині найголовніше - свою рідну державу. Не менш важливо, що, незважаючи на різні переслідування, фізичні та моральні тортури, заборони радянського режиму, наш прекрасний християнський люд зберіг милі серцю традиції пошанування  багатьох святих місць рідної землі. А серед них - знані у цілому світі православні шедеври українського народу: Києво-Печерська лавра (Київ), Свято-Успенська Почаївська лавра (Тернопіль) та багато інших. Та й на теренах Львівщини маємо чимало таких християнських святинь, до яких, зокрема, належить й Свята гора біля села Ушні на Золочівщині.

 - Владико, а з чого, власне, почалося сучасне відродження пошанування цієї місцини, а відтак й зведення тут чоловічого монастиря? 

- Свого часу саме з цього приводу мав тривалі розмови з моїми ушнівськими парафіянами, їх настоятелем митрофорним протоієреєм Мар'яном Балашем, який, на жаль, уже відійшов у вічність. Це була їхня благородна ініціатива - відновити пошанування нашої християнської святині. Віру християнську не можна знищити. Пам'ятаєте слова із Святого Письма: "Збудую Церкву Свою, і ворота пекельні не подолають її"? Сільська рада виділила місцевій православній громаді в оренду на 50 років земельну ділянку (0,50 га). А далі вже разом взялися за зведення на цьому місці каплички й чоловічого монастиря. Хочу з вдячністю згадати нашого парафіянина Мирона Граничка, який був свідком  чудесного з'явлення Пресвятої Богородиці та добре зберіг у своїй пам'яті ті події п'ятдесятилітньої давності.

- Будь ласка, розкажіть про перші здобутки у цій благородній справі, хто став її сподвижником та жертводавцем?

- Нині ми добротно переобладнали на Святій горі дерев'я­ну капличку, звівши тепер уже цегляний грот. Чимало зусиль доклали наші парафіяни, щоб відновити до життя засипане, а згодом забетоноване радянським режимом джерельце, що живило тутешню криничку із помічною водою. А ще звели малий скит - Святогірський чоловічий монастир Покладення Ризи Пресвятої Богородиці. До таких жертовних будов та робіт долучилися майже всі парафіяни трьох сіл - Ушні (церква Введення у храм Пресвятої Богородиці), Білого Каменю (церква Пресвятої Трійці) та Черемошні (церква Покрови Пресвятої Богородиці). Їх духовні настоятелі - син спочилого у Бозі о. Мар'яна - митрофорний протоієрей Василь Балаш та митрофорний протоієрей Остап Смук очолили працю парафіян. Серед інших особливо відзначаю працю Йосифа Спільника, Володимира Вовка, Ярослава Кондюха, Любові Заремби, Іванки Заремби, Марії Сушанської, Марії Лех, Богдана Вільчинського, Галини Вільчинської, Тео­дозії Бугери, Галини Вихопень, Євгенії Семисюк, Ольги Багрій та багатьох інших добродіїв та добродійок. Їхня безкорислива праця - це справжні плоди християнської віри, які щоденно помножується молитвою і добрими справами. І надалі прошу вас, дорогі мої брати і сестри у Христі, ваших рідних і близьких все, що робите словом чи ділом, - усе робіть в ім'я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові. Благословення Господнє надсилаю жертводавцям - акціонерам ВАТ "Львівкартонопласту" панам Степанові Десятинському та Володимирові Ложовському за досить вагомий фінансовий внесок у будівництво каплиці та будинку для насельників монастиря. За безкорисливу допомогу наша Церква відзначила їх обох нагородженням орденами св. ап. Андрія Первозданного та грамотами. Всім сьогоднішнім та майбутнім нашим вірним, будівничим, жертводавцям висловлюю щиру подяку словами Господа нашого Ісуса Христа-Спасителя: "Блаженні милостиві, бо помилувані будуть".

- До речі, владико, а чи вже мешкає на Святій горі чернеча спільнота?

- Так, наразі несуть чернечу службу монах Дем'ян (Діда), ієромонах Варлаам (Макаров) та послушник Євген Магука. Передбачаємо звести будівлю на проживання у ній 11 монахів. Вже маємо для поселення певних кандидатів.

- Які бачите, владико, труднощі, перспективи, плекаєте надії, пов'язані із облаштуванням та духовною працею каплички та чернечої обителі на Святій горі?

- Щодня молюся і дякую Богові за щастя бути причетним до цієї справи. Щиро вдячний нашим парафіянам за їхню працю, за їхні молитви і віру. А попереду нас чекає завершення будівництва чернечої обителі, для вже чинної каплички треба виготовити іконостас, престол, жертовник, придбати для підлоги відповідну плитку. Поки що до Святої гори веде польова дорога, отже, маємо задуматися, як її довести до ладу. Спочатку, бодай, доведемо її до рівня ґрунтової. Адже щодня спостерігаємо збільшення кількості паломників, які просять тут заступництва Божої Матері, моляться до неї у своїх потребах і отримують відповідну ласку та допомогу. Треба також облаштувати подвір'я, одним словом, виконати ще треба багато господарських справ. Тому потрібні значні кошти. З метою їх нагромадження ми створили Християн­ський благодійний фонд - монастир урочище Свята гора. Реквізити: ЄДРПОУ 35563241, р/р 260083150001 МФО 325224 ЛФ АБ "Банк регіонального розвитку"  м. Львів. Просимо всіх, хто має можливість, зробити певні внески на зазначений рахунок, щоб успішно здійснити Божий задум. 

- Дякую, владико, за розмову.

Степан Боруцький
prosca.jpg

За плечима у прочан - десятки кілометрів

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.1601 / 4.43MB / SQL:{query_count}