Словаки хочуть вчити народ патріотизму

Патріотизм – це “не заощадження сили для добра батьківщини, а також братська допомога та толеранція для інших націй та мов”

Словаччина є досить молодою державою, яка свою незалежність здобула лише в 1993 році. Тим часом усі словацькі сусіди можуть похвалитися багатовіковою та відомою у світі історією своєї державності. Це, зрозуміло, породжує серед деяких словаків національні комплекси, які хочуть вилікувати за допомогою переписування історії та показового патріотизму, який часто перетворюється на примітивні атаки на сусідів.

Відколи в Словаччині править лівонаціоналістська коаліція за участю Словацької національної партії Яна Слоти, до головних тем політичних дебатів належить показовий псевдопатріотизм та історична політика. Вона спирається передусім на Великоморавську державу, яка для словаків є тим, чим Київська Русь – для українців. Утім, багато словаків скептично ставиться до цього, мовляв, Велику Моравію не можна ототожнювати зі старословацькою державою, а така далека історія навряд чи стане чинником, який об’єднає народ.

Іншим свіжим продуктом словацької коаліції є закон про підтримку патріотизму. Він має за мету збудити національну свідомість словаків, яка, за словами його авторів, є низькою, або її немає взагалі. Відтак щопонеділка зранку в школах мали б співати словацький гімн. Крім того, в кожній залі мали б бути вивішені державний прапор та герб, текст преамбули словацької конституції та гімну, а також портрет президента.

Проте багато словацьких істориків, археологів та соціологів мають про цей закон власну думку. Не тільки спеціалісти, але й широкі кола суспільства риторично запитують, чи можна патріотизм закріпити законом. “Патріотизм має бути власним відчуттям людини, а не вимушеною дією”, – каже Роберт Мігалі з “Ініціативи за транспарентну демократію”.“Закони мають допомагати цій країні правильно функціонувати, а не лити малим дітям воду в мізки. Державний гімн має зберігати достоїнство, а не пере-творюватися на базарний гіт”, – заявив журналістам історик та публіцист Едуард Хмелар. На іншому протестному заході він проголосив, що цей закон не тільки порушує людські права, але й словацьку конституцію.

Закон про підтримку патріотизму був схвалений у словацькому парламенті, але президент його ветував. Однак зробив це під тиском критики, яка виникла після підтримки закону в Національній Раді Словацької Респуб-ліки. Після двадцяти років від Оксамитової революції, яка покінчила з комунізмом, на майданах країни знову зібралися натовпи студентів, які проголосили свою незгоду з примітивним примушуванням до патріотизму (а радше до демонстрування його зовнішніх ознак). Прем’єр-міністр країни Роберт Фіцо деякі пункти цього закону включив до свого модернізованого “Закону про державні символи”, який набуде чинності у вересні 2010 року. Проте багато хто не погоджується з цією модернізацією, оскільки майже всі ключові рішення “Закону про підтримку патріотизму” збереглися.

Врешті було б цікаво зазначити, що конкретно словацькі політики розуміють під поняттям патріотизму. Роберт Фіцо та Ян Слота не хочуть зрозуміти, що зараз не XIX сторіччя, коли подібні патріотичні, або радше національні, потреби були необхідні. Тепер словаки мають власну державу, а бути патріотом у такій формі, як це пропонує Слота, сучасні реалії не вимагають. Опозиційна правиця звертає при цьому увагу на те, що саме її реформи та небачене економічне зростання в 1998 – 2006 роках більшою мірою зміцнили гордість молодих словаків за власну державу, ніж політика нинішньої коаліції.

Було б добре згадати погляди Яна Коллара, який вважав, що патріотизм – це “не заощадження сили для добра батьківщини, а також братська допомога та толеранція для інших націй та мов”. А саме цього й бракує у поглядах головного націоналіста Словаччини Яна Слоти, котрий, зо-крема, часто принижує історію мадярського народу.

Лукаш Крайчір 

Братислава

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
6.1534 / 4.09MB / SQL:{query_count}