“Львівських професорів 1941-го розстріляли,

Анджей Домбровскі, керівник Колегіуму Східної Європи імені Яна Новака­Єзьоранского, про вшанування львівських професорів, розстріляних у 1941му, інтерпретацію спільної історії та "реставрований" Львів

Анджей Домбровскі, керівник Колегіуму Східної Європи імені Яна Новака­Єзьоранского, про вшанування львівських професорів, розстріляних у 1941му, інтерпретацію спільної історії та "реставрований" Львів

Наступного року в липні у Львові буде встановлено пам'ятник на честь 39 науковців та лікарів, розстріляних у 1941 році гестапівцями. Серед убитих, зокрема, були такі відомі діячі, як Казимир Бартель, Тадеуш БойЖеленський, Володимир Серадський, Роман Ренцький... Формальним приводом для розстрілу вчених стало звинувачення в тому, що вони нібито співпрацювали з радянським режимом.

Минулого року Львівська міська рада спільно з владою Вроцлава вирішила встановити пам'ятник на честь розстріляних професорів. Координаційну функцію у цьому процесі взяла на себе Колегія Східної Європи імені Яна Новака­Єзьоранського. До конкурсу було подано 28 проектів (з України - 8). Одноголосну перевагу журі віддало проекту Олександра Сліви i Барбари ЗамбжикейСліви з Кракова. Вони запропонували створити пам'ятник у вигляді кам'яної брами з написом "Не убий!" із десяти заповідей Божих. Урочисте відкриття пам'ятника відбудеться у липні 2010 року до річниці трагедії.

"Пошта" запросила до розмови Анджея Домбровского, голову правління Колегіуму Східної Європи ім. Яна Новака­Єзьоранського, для розмови про радянські провокації проти українців, сучасне трактування суперечливих і трагічних сторінок українсько­польської історії та про те, як будувати діалог між собою.

- Пане Анджею, розкажіть, будь ласка, чи під час конкурсу були відзначені українські пропозиції? І хто безпосередньо фінансуватиме проект?

- Так, спеціальною премією був відзначений авторський колектив львів'ян Олега Трофименка та Дмитра Сорокевича. Я особисто дуже хотів, щоб у конкурсі переміг український проект, але вважаю ідею краківських фахівців також дуже цікавою. Пам'ятник ученим Львова, розстріляним у 1941 році, буде встановлено на Вулецьких пагорбах у Львові, неподалік Студентського містечка Львівської політехніки, у 2010 році. Частину коштів на його спорудження дасть влада міста Вроцлава, решту, залежно від остаточної вартості пам'ятника, виділить Львівська міська рада. Також буде оголошено збір доброчинних пожертв в Україні і Польщі, оскільки парк, де буде встановлено пам'ятник, також потребує відновлення і впорядкування.

- Хто увійшов до складу журі?

- Професор Ярослав Грицак, доктор Зорян Піх (Україна), професор Тадеуш Лютий (Польща), доктор Адольф Юзвенко (Польща).

"Волинь 1943го? Але погляньмо на справжні причини..."

- Чи маєте Ви абсолютну певність у тому, хто несе відповідальність за цей злочин? Попри те, що самі поляки на архівних матеріалах довели, що злочин скоїли німці, час від часу дехто знову активізує в медіях вигадку радянської пропаганди про те, що до розстрілу нібито були причетні українці, які служили у батальйоні "Нахтігаль"...

- У нас, тих, хто сьогодні причетний до встановлення пам'ятника, немає ні найменшого сумніву в тому, що це зробили німці. Адже є свідчення полячки, світлої пам'яті професорки Кароліни Лянцкоронскої, якій гестапівський кат Крюґер розповів, що особисто керував розстрілом львівських професорів у липні 1941 року. Після цього вона, чудом врятована від смерті, на п'ять місяців була ув'язнена в тюрмі на Лонцького у Львові і на багато місяців каторжної праці в концтаборі Равенсбрюк біля Берліна. Дивом виживши, лише у 1945 році вона отримала дозвіл виїхати до Швейцарії, потім до Італії, а відтак змогла оприлюднити свої знання про деталі цього вбивства.

- Пане Анджею, сьогодні, у процесі творення діалогу між молодими поколінням українців та поляків, ми намагаємося сформулювати такий варіант історії, який був би зрозумілим і прийнятним для обох. Не можна, проте наївно сподіватися на те, що цей "компроміс" сприйняття історії, який дуже важливий для наших добрих взаємин, може бути досягнутий за рахунок чиєїсь однієї сторони, скажімо, української. Багато молодих українців, до прикладу, навчаючись на польських стипендіях, досліджують дражливі польськоукраїнські теми, проте висновки цих досліджень далеко не завжди збігаються з офіційними тезами польської історіографії...

- Я розумію, про що ви питаєте. Це складне питання, але я переконаний, що цей спільний знаменник ми зможемо знайти, якщо максимально зосередимося на дослідженні саме наукової правди і встановленні об'єктивності. Скажімо, Волинь 1943го року. Так, це було вбивсто, багато поляків загинуло, але не забуваймо про причини, які призвели до цього.

Або ж оцінка Львова - конфлікт двох світоглядів. Перший, репрезентований через старше покоління поляків, які все життя прожили у Львові і вважають його своїм містом. І другий, який представлений українцями, що жили на околицях Львова, але це місто для них завжди було важливим культурним центром. Ми розуміємо, що погодити ці дві позиції апріорі складно. Поза тим, сьогоднішній Львів є, без найменшого сумніву, саме українським містом.

Поляки та українці справді можуть мати різні погляди на проблему, важливо тільки те, щоб ми постійно пам'ятали про фаховість, об'єктивність і науковість. Історію варто залишити тільки історикам. І боятися націоналістів з обох боків. Я особисто був свідком недавніх націоналістичних акцій у Львові. Натомість, наш ксьондз Ісакович­Залеські (священик, який є провідним активістом "кресових" організацій і відомий своїми антиукраїнськими трактуваннями польськоукраїнської історії - "Пошта") тільки руйнує наш діалог і не додає жодної важливості до осмислення самого історичного процесу. Я у глибокому конфлікті з ним. Він не сприймає жодної іншої позиції, крім своєї.

Між Сходом і Заходом

- Ви частий гість у нашому місті. Чи виглядає Львів на європейське місто?

- Я справді часто буваю тут і думаю, що Львів початку дев'яностих і сьогоднішній - це два різні міста. Коли я приїхав сюди у 1991му, то не мав тут навіть де випити кави. Дороги були розбиті, місто було якимсь сірим і бідним. Натомість сьогодні, через двадцять років, Львів мені схожий на традиційно європейське місто, яке справді відкрите для світу і Європи. Тут є добра кава, чудові готелі, освічені, доброзичливі люди. Зрештою, Львів сьогодні дуже подібний до Вроцлава. Це обидва міста між Заходом і Сходом, які шукають нові площині своєї ідентичності. Окрім того, в моєму уявленні Львів, без сумніву, українське місто, а також - європейське. Автентичне місто і дуже гостинне.

- Що, на Вашу думку, є найактуальнішим сьогодні для його розвитку і розвитку інших регіонів?

- За ці двадцять років Україна досягла великих успіхів. Це справді демократична країна, і це зрозуміло хоча б з того, що ми ніколи не знаємо, хто переможе на ваших виборах, тоді як добре собі уявляємо, хто здобуде перемогу у Росії чи Білорусі. Проте перед вами ще великі реформи. Я зовсім не хочу виглядати на мудрагеля, який приїхав з іншої країни і дає поради. Маю тільки намір поділитися досвідом, який прожила Польща. Найперше, що змінило б ситуацію в Україні, це проведення реформи місцевого самоврядування. Суть її у тому, що влада обирається на місцях і у будьякий момент може бути відкликана населенням регіону через референдум. Так, як це нещодавно відбулося у Ченстохові, коли мешканці відкликали президента міста. Імпульсом до таких змін повинна стати політична воля, а от далі ця реформа повинна початися і тривати "на долі". І подруге, для кожного суспільства дуже важливим є пошук способів подолання корупції. Це ще складніше, бо потребує не лише вдалих механізмів, але й чесних людей. Але я впевнений, що українцям це вдасться.

Розмовляла
Світлана Одинець

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7854 / 4.43MB / SQL:{query_count}