Акція – 51

Внесок у дослідження трагічного минулого

Внесок у дослідження трагічного минулого

Одним з найдраматичніших періодів в історії західно­українського краю є час депортації частини його населення за етнічною ознакою з батьківщини пращурів радянським комуністичним режимом та польською промосковською владою у повоєнні роки.

Загалом про насильні переселенські акції 1944 - 1948 рр. певною мірою вже знає широке коло читачів. Однак значно менше уваги приділено переселенню корінних мешканців колишніх Хирівського і Нижньоустрицького районів Дрогобиччини у південносхідні області України 1951 року.

Виняток становить праця київської журналістки Наталі Кляшторної, батьки якої свого часу розділили нелегку долю переселенців. Початком її дослідження є відома книга "Акція - 51. Останні свідки" (2006). Логічним продовженням розпочатої роботи Н. Кляшторної є її наступна праця "Акція - 51. Книга пам'яті", що побачила світ у жовтні 2009 року.

Належне місце у "Книзі пам'яті" мають наукові розвідки про населені пункти (райцентр Устрики Долішні, села Бандрів, Коростенко, Ліскувате, Літовищі, Михнівець, Поляна, Рівня, Устянова, Чорна та ін.), а також вірші й пісні, складені місцевими авторами як на рідній землі, так і в еміграції. У монографії знаходимо історію виникнення населених пунктів, відомості про географічне становище краю, побут, роботу державних інституцій та установ, культурно­освітню працю, церковнорелігійне життя тощо. Завдяки власній ініціативі та зусиллям Іллі Гомонка, Якима Вечера, Івана Куривчака, Дарії та Василя Голубців та автора цих рядків у книзі найповніше представлене Коростенко - доволі велике село при битому шляху й залізничній колії, які пролягали від Кракова через Кросно, Сянік, Устрики Долішні до Хирова і Львова.

Особливою цінністю книги є її джерельна база, насамперед не відомі досі широкому загалу документи Донецького, Миколаївського, Одеського та Херсонського обласних державних архівів. А це перелік населених пунктів Дрогобиччини, що підлягали виселенню, а також прізвища переселенців низки сіл із зазначенням місць їх нового заселення.

Не меншу вартість становлять дані про підготовку місцевої адміністрації південносхідних районів до прийняття новоприбульців. Так, з довідки про хід спорудження житла для переселенців у Миколаївській області, приміром, довідуємося, що станом на 1 травня 1951 р. із запланованих 1960 будинків було здано в експлуатацію 8 і були на стадії відновлення 25. В результаті, як зазначено в донесенні начальника переселенського управління при Раді Міністрів УРСР до секретаря Миколаївського обкому КП(б)У, "проживають на квартирах у колгоспників... і залишаються цілком не облаштованими 49 відсотків новоприбулих родин". В окремих районах не побудовано жодного будинку...

Незадовільне облаштування переселенців, тяжкі побутові умови призводили до спроб самочинного залишення місць переселення, але їм відмовляли у прописці на нових місцях і повертали назад. Виконкоми обласних рад (як, наприклад, Херсонської) своїми розпоряджаннями у наказному порядку зобов'язували "заборонити керівникам установ і підприємств... приймати на роботу переселенців без відома колгоспів, а тих, кого прийняли у цей час, розрахувати і скерувати в колгоспи, звідки вони прибули". Чим не приклад існування панщини у ХХ столітті?

Належне місце у рецензованій книзі Н.Кляшторної відведене віршам, пісням та приповідкам, складеним самими переселенцями напередодні, в час та після депортації.

Причину переселення, що офіційно тлумачилася як необхідність вирівняння українсько­польського кордону, відобразив Федір Олексів з с.Сиковець­Поляна:

Злочин задумали вірний:

Кордон наш прямий і нерівний,

Вода у Сяну не в той бік тече,

Треба вас виселить, люди, і все...

У пам'яті людей ще зовсім свіжими були винищувальні акції енкаведистів 1944 - 1950 рр., які здебільшого закінчувалися масовими арештами й засланнями. А хто міг гарантувати стривоженим селянам, що виселення 1951 р. не закінчиться тим самим? Застереження карпатців висвітлює у своєму вірші Мирон Дацько з с.Коростенко:

У путь далеку. Ніхто не знає,

Що нас чекає там у степах,

Чи не те ж, що у Сибірах,

Де рідні наші в таборах.

Загалом творчий доробок
Н. Кляш­торної є цінним дослідженням депортаційних акцій комуністичної влади. Це, як видається, становить основу подальшого вивчення західної Бойківщини, в результаті чого перед читачем постануть нові сторінки з історії.

 

Про автора

Олексій Юристовський, професор кафедри історії України, політології та права Національного лісотехнічного університету України

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8420 / 4.11MB / SQL:{query_count}