Львівський сфінкс

45 років тому у Львові відкрили пам’ятник Франку

45 років тому у Львові відкрили пам’ятник Франку

31 жовтня ЗМІ, на жаль, так і не згадали, що цього дня 1964 року посеред Львова постав восьмимет­ровий Вічний революціонер. А разом зі своїм постаментом той монумент узагалі здійнявся на 12,5 метра.

Восьмиметрова... невидимка

Коли автор цієї публікації спробував знайти в Інтернеті хоч якусь інформацію про пам'ятник Іванові Франку в парку його імені навпроти Львівського національного університету, також перейменованого 1940 року на честь Каменяра, то натрапляв хіба що на згадки про знамениті мітинги біля підніжжя цього монументу. Адже саме біля нього творили у 1988му Товариство української мови, яке кувало кадри для багатьох політичних партій і Верховної Ради першого демократичного скликання, яка проголосила незалежність України, а також проводили того ж року найперші публічні маніфестації в Україні проти комуністичного режиму.

Натомість сам пам'ятник згадується у Всесвітній павутині вкрай скупо. Навіть імена його скульпторів Валентина Борисенка, Дмитра Крвавича, Еммануїла Миська, Василя Одрехівського та Якова Чайки подані лише ініціалами. А про архітектора цього монумента Андрія Шуляра - взагалі ані слова.

Та й у тих друкованих виданнях, які видані у незалежній Україні, про восьмиметрового Вічного революціонера коли щось і написано, то лише одним неодмінно критичним реченням. Зводяться вони до наступного знаменника: цей пам'ятник мав відповідати канонам соцреалізму, бо інакшого 40 років тому не поставили б.

А тому для читача, можливо, буде одкровенням ось така цитата з книги львівського дослідника Валерія Грабовського "Крвавич":
"...Видавництво "Каменяр" випустило в світ книгу під назвою "Львів". Там - репродукції пам'ятника Іванові Франку та Монументу перемоги над фашизмом. Запобігливий обкомівський цензор викреслює прізвища усього авторського колективу. Аби не було згадки про Крвавича".

Кривавий детектив

Водночас, авторів пам'ятника Іванові Франку, зі слів Грабовського, "не бажав сприймати мистецький Львів"; "найбільше дісталося Крвавичу"; "атаки велися з усіх усюд"; "в чому його лише не звинувачували, яких тільки ярликів не навішували". Тому залишається відкритим питання про те, чию ж опінію - обкомівську чи мистецького Львова - втілювала одного пізнього вечора на площі Ринок у Львові група молодиків, яка залишила на тілі Крвавича шість ножових ран?..

А коли другу з них, то яких саме митців міг спровокувати Крвавич? Патріотів України чи їхніх апологетів?

У перших із них алібі є - вони не проводили б свої мітинги біля одіозного для них пам'ятника. Натомість других зраджує не лише обкомівський цензор книги "Львів", а й звинувачення Крвавича у націоналізмі після того, як він поставив пам'ятник Маркіяну Шашкевичу в селі Підлисся на Львівщині.

А коли погруддя цьому нашому видатному співвітчизнику біля Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника, також створене Крвавичем, демонтували нібито тому, що його могли зруйнувати атмосферні впливи, обуренню творчої інтелігенції тою вигадкою не було меж. Тож навряд чи й справді Крвавич догоджав владі пам'ятником Іванові Франку.

Тим паче, що ректор Львівського інституту прикладного і декоративного інституту, де навчався скульптор, обмовився, що той "такую дипломную работу сделал, что если бы такую вещь Верка Мухина (автор відомого пам'ятника "Робітник і колгоспниця" у Москві - "Пошта") выполнила, ее бы голой задницей посадили на кремлевскую звезду"...

Безкрила брила?..

Для того, аби з'ясувати враження львів'ян про Івана Франка у граніті, автор цієї публікації провів опитування серед своїх знайомих. Їхні думки поділилися на дві категорії.

Одні вважають, що пам'ятник виготовили відповідно до вимог його замовників­партапаратників. Інші - що монумент виготовлений... бездарно.

Перші з цих критиків стверджували приблиз­но таке: "Пам'ятник є кон'юнктурно­тенденційною брилоюмаскою, виліпленою за казенним образом і подобою, поверхневим, викривленим та спрощеним відображенням офіційної совєтської вульгарно­соціологічної догми про "Вічного революціонера" і "Титана праці", втисканням Івана Франка у рамки винятково "борця за ідеали", підміною панорамного образу складного й багатогранного митця іконографічним кліше, що містить лише один компонент цієї постаті, зміщенням наголосу (як, до слова, і у прізвищі Івана Франка, котре було на першому складі, однак було перенесене, аби не плутати українця з диктатором Іспанії)".

А висловлюючись коротше - мовляв, Іван Франко напоровся на те, проти чого боровся, - на бюрократичну регламентацію та перевдягання живої людини у доктринерську тогу. Однак обвинувачення Крвавича у націоналізмі не можуть не наштовхувати й на інше пояснення саме такому пам'ятнику Іванові Франку.

Адже у 1960х роках у кожній книзі про Каменяра писали, що він "не зумів дорости, піднестися до розуміння марксизму". Натомість завдяки львівським скульпторам Іван Франко постав восьмиметровим велетнем.

Причому ще й таким, яким він сам себе змалював у своїх творах: "Я є мужик, пролог, не епілог". Тож чи не послухалися львівські скульптори передусім самого Івана Франка?..

Утім, може, саме йому й уподібнилися вони, прочитавши наступні рядки Івана Франка: "...У нас довго будуть потрібні такі, як я, щоб розбуджували інтерес до духовного життя і громадили матеріал, обтесаний бодай з грубшого"?.. А позаяк "панорамно" охопити його багатогранну постать, яку кожен бачить посвоєму, мабуть, неможливо, приміром, особисто автор цієї публікації цілком погоджується наголошенням у монументі Іванові Франку на найсуттєвішому для нас.

Ледь встигли

А стосовно думки тих, хто вважає, що пам'ятник не вдався, то з нею принаймні частково погодився й В. Грабовський, позаяк написав: "...низка речей трапилася не з вини творчої групи (скульпторів - "Пошта")". А також переповів про ті обставини, які не могли не вплинути на роботу монументалістів:

"...митцям виділяється приміщення костелу сакраменток"; "не маючи досвіду виконання великомасштабної роботи, працювали методом спроб і помилок, день за днем долаючи як організаційні, так і творчі бар'єри: робиться конструкція з телеграфних стовпів, каркас, ввозиться добрих два десятки вантажних машин глини, встановлюється риштовання. Працюють по черзі: один - на риштованні, другий - за двадцять метрів од роботи. Доводиться ліпити під диктовку. Лише у перервах, спустившись з двадцятиметрової висоти, можна переконатися на власні очі у зробленому...

Творча група проектувала пам'ятник Івану Франку з розрахунку на те, що він буде виготовлятися з бронзи й граніту. Однак на той час приймається урядове рішення, в якому бронза оголошується стратегічною сировиною. Лишається робота з пізнього ранку до пізньої ночі...

Митці спішили, відчуваючи зміну ідеологічного курсу. Політичні вітри хрущовської відлиги згасали. Це розумілося у всьому. Обкомівці заметушилися. То вже згодом Крвавич скаже: "Якби ми не встигли зробити пам'ятник саме у 1964 році, до зняття Хрущова з усіх посад, ще довго Львів чекав би своєї черги на право встановлення не імпортованих, а власних пам'ятників".

Замість епілогу

Тож чи вибачимо авторам пам'ятника "низку речей", зваживши на головне - повернення одному з найвидатніших наших земляків принаймні частини тих боргів, які завинили йому галичани? Адже вони тричі забалотували його на виборах до австрійського парламенту та галицького сейму, перед будинком якого й поставили 1964 року Івану Франку монумент. До слова, тепер у цій споруді - університет, до якого енциклопедистаФранка не впустили викладати...

Його відмовлялися брати на роботу в друковані видання, прирікаючи на життя впроголодь. Його дружина збожеволіла, не маючи за що купити сорочку дитині. Йому надсилали шнурок, аби він повісився. У нього кидали камінням, влучивши у його сина Андрія, після чого той тяжко захворів, а невдовзі - помер. А тепер він ще й муляє нам очі своєю могутньою постаттю?..

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.9618 / 4.16MB / SQL:{query_count}