Помаранчі у листопаді

В історії кожної нації є події, які, трапившись у визначений час, починають працювати на творення національного міфу, того збірного внутрішнього і зовнішнього образу, який одночасно забезпечує і духовно­культурний розвиток нації, і її реалізацію у зовнішньому геополітичному просторі.

В історії кожної нації є події, які, трапившись у визначений час, починають працювати на творення національного міфу, того збірного внутрішнього і зовнішнього образу, який одночасно забезпечує і духовно­культурний розвиток нації, і її реалізацію у зовнішньому геополітичному просторі.

Цікаво, що такі знакові історичні події можуть відбутися як в помітний, так і латентний спосіб, але їх значення завжди викристалізовується у часі й історії.

Навряд чи ми мали б сьогоднішню Францію без Великої французької революції, "свобода, рівність і братерство" якої теж на момент революції були далеко не однозначними.

Але сьогодні у нашій свідомості залишилася тільки суть цього явища, його місія у контексті загальної історії, зрештою - символізм переходу від абсолютизму і аристократії, до демократії.

Щось схоже - коли значення події переростає її фізичну реальність в історії маємо і з Майданом. Помаранчева революція, яка від класичної революції відрізняється вже тільки самим визначенням зі словника ("швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільшого насильницьким способом"). Звичайно, за такого підходу, жодної революції на Майдані не сталося, бо ми живемо, певно, у ще більш цинічній корупції, політичному безладі, ніж жили до 2004 року. І єдино помітні ззовні зміни сталися у сфері медіа - зникли "темники", а відтак, простір для свободи слова розширився. Проблема залишилася тільки зі самим "словом", тобто українською журналістикою, яка все ж, здебільшого, ще дуже слабка, проте свободи тут стало більше.

Проте, якщо відійти від формального визначення, то чим, як не революцією, був наш Майдан? Коли і в який час, ми, на своїй землі, жили в такій колосальній енергетиці простору, і де ще нам так писалися вірші, так кохалося, так жилося, як не там? Майдан, мені здається, був не лише колосальним вибуховим за значенням внутрішнім людським переворотом, в якому, зокрема, як писала Оксана Забужко, серед сотень звичайних мешканців проступали архетипні тіні українських поетів, митців, громадських діячів, всієї нашої української еліти. Присутність кожного з нас на Майдані не мала нічого спільного з вибором політичним, а тільки з унікальною можливістю реалізувати внутрішню потребу у правді. Присутність кожного з нас була наслідком внутрішньої революції, що відбулася у кожному - коли твій індивідуальний протест змусив обивателя піднятися з канапи і вийти на десятиградусний мороз. Майдан став сумою, інтегралом сотні тисяч таких індивідуальних революцій...

Чим іншим, як не революцією, був цей одночасний кількасоттисячний вибух людської, творчої, національної природи, сплеск, в якому "Ющенко!" було не прізвищем політика, а саме протестом проти брехні?

Майдан став потужним викликом всім, хто вважав українців другосортною нацією, і колосальною реінкарнацією нас самих, зрештою, може, навіть моральною компенсацією за все, що сталося в нашій "домайданній" історії. Зрештою, чудовою нагодою для старту нашого зрілого національного міфотворення, яке належиться мати кожній порядній нації. Проте за п'ять років, що минули від листопадових днів 2004го, ми досі так і не сформували, бо не усвідомили для себе всієї вартості нашого Майдану.

Ми губимося у теперішній країні і в самих собі, проживаємо зневіру і розчарування, але ніяк не можемо зрозуміти, що той унікальний шанс на реалізацію своєї людської гідності ми просто помилково сприйняли за моментальне визволення від усіх політичних, економічних і соціальних бід. А не отримавши цього, почали заперечувати порив і щирість власної душі, з якою були у холодному зимовому стольному граді 2004го.

Ці спроби дискредитації свідчать лише про нашу незрілість, точно так, як свідчить про неї і багато чого іншого. Проте після Майдану ми вже живемо поіншому навіть тоді, коли не помічаємо цього за собою. І політична "майданна" сцена в таких людських перетвореннях є зайвим, не вартим й уваги елементом. Бо після неї буде десятки інших "сцен", але нам - як нації - вже є про що пам'ятати.

Майдан має грандіозне значення ще й тому, що він є чи не єдиною подією нашої національної об'єднаної української колективної пам'яті. Його одночасно, одномоментно, тримаючись за руки, прожили український Схід і Захід, Південь і Північ, а тому він - символ нашої спільно прожитої історії, навіть якщо її спільність і справді почалася у листопаді 2004го...

Очевидно, основною загрозою дискредитації Майдану у світоглядному значенні сьогодні є не наша нездала, нікудишня політика, яка лише віддзеркалює стан суспільства, у якому твориться, а відсутність критичної маси національно сформованих, вольових українців, не здатних до колабораціонізму і зрад. Але ми маємо всі шанси на формування цієї критичної маси...

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
3.9827 / 4.13MB / SQL:{query_count}