Заробітчани – не виборці?

Маріанна Сороневич, редактор "Української газети в Італії", про життя українських емігрантів на Апеннінах та державну політику у питаннях підтримки заробітчан

Маріанна Сороневич, редактор "Української газети в Італії", про життя українських емігрантів на Апеннінах та державну політику у питаннях підтримки заробітчан

За останні чотири роки кількість українців в Італії зросла втричі. Італія є четвертою країною у світі за кількістю наших нелегалів після США, Канади і Франції. Іммігранти їдуть сюди через гарний клімат та високий рівень життя. За останніми підрахунками, в цій країні сьогодні проживає і працює понад 600 тисяч наших громадян. Уже невдовзі українці можуть стати чи не найбільшою національною меншиною в Італії. Про те, як живеться нашим громадянам на Апеннінах, в інтерв'ю з редактором "Української газети в Італії" та секретарем першої української політичної партії в цій країні.

- Минулого тижня в Києві відбулися парламентські слухання, присвячені проблемам українців за кордоном, у яких Ви взяли участь. Про що говорили цього разу, наскільки корисними є такі обговорення і чи насправді вони щось вирішують?

- Українська громада світу дуже відповідально поставилася до цих слухань - усі приїхали за свій кошт і справді були готові до серйозного обговорення проблем. Знаково, що держава не надала нам жодного сприяння. Ба більше, ми зіштовхнулися з відсутністю реальної зацікавленості з боку українських парламентарів - у залі сиділо дуже мало народних депутатів, що викликало нерозуміння і невдоволення з боку української громади, адже суть цих слухань фактично була знівельована. Якщо ніхто не слухає, то навіщо говорити? Єдине, на що ми ще сподіваємося, - те, що парламентарі розглянуть наші письмові пропозиції, яких було дуже багато. Тоді можна буде говорити, що ці слухання були недаремними і що вони матимуть хоч якийсь результат.

Насправді на слуханнях звучало дуже багато цікавих пропозицій, однак найважливішої на сьогодні теми - участі української громади за кордоном у майбутніх президентських виборах - ніхто так і не торкнувся. І це насторожує. Адже, за деякими даними, за кордоном перебуває близько 20 млн українських громадян, проте у виборах бере участь лише незначна їх частина. Основна проблема в тому, що сам механізм участі у виборах за кордоном дуже складний. Наприклад, в Італії, де проживає кількасот тисяч українців, відкрито лише три виборчі дільниці у трьох консульствах. Особі, яка хоче проголосувати, треба двічі їздити в консульство - перший раз із запитом про внесення свого імені у виборчі списки, а другий раз у день голосування. Це дві поїздки за свій рахунок і втрата двох робочих днів або двох вихідних. Більшість іммігрантів просто не має можливості це зробити. Одна з моїх пропозицій стосується того, щоб українці за кордоном могли вносити своє ім'я у списки виборців, надіславши відповідний запит поштою. Насправді економія хоча б на першій поїздці була би дуже важлива. Окрім цього, ми багато разів робили запити про збільшення кількості виборчих дільниць, але жодної реакції на них не було. До слова, наприклад, у такій великій країні, як Канада, є лише дві дільниці. Внесення у списки і, можливо, голосування поштою дало би можливість залучити до виборчого процесу набагато більше людей.

- Продовжимо тему виборів. Наскільки активно стежать українці в Італії за перебігом передвиборної кампанії і на яку явку можна там сподіватися?

- Найвища явка була на президентських виборах 2004 року і такого більше не повториться. Адже тоді організовували спеціальні автобуси, щоб добратися до консульства і проголосувати. Однак з кожними наступними виборами кількість тих, хто голосує, зменшується.

На жаль, українські політики зовсім не враховують у своїх передвиборних кампаніях виборців, які перебувають за кордоном, а це величезний багатомільйонний електорат. Однак за кордоном не проводять жодної агітаційної чи роз'яснювальної роботи. Оскільки цих громадян фактично не вважають за виборців, то жодна політична сила не бере на себе відповідальності захищати їхні інтереси. Якби заробітчан розглядали як електорат, то більшість питань, які порушено на парламентських слуханнях, реально вирішували б. Зокрема, питання фінансової підтримки українців за кордоном.

- Чи робили українські політики бодай якісь спроби "засвітитися" перед виборцями в Італії?

- Недавно в Італії був Віктор Ющенко, але цю поїздку не можна вважати передвиборною. А наприкінці минулого тижня в Римі з візитом перебувала прем'єр­міністр України Юлія Ти­мошенко. Однак тоді що не почалася передвиборна кампанія, тому не можна приписувати її візит до цього.

- А чи цікавляться українці в Італії тим, що відбувається в українській політиці?

- Звісно, цікавляться, оскільки більшість з них пов'язують своє майбутнє саме з Україною. Щоправда, склалася цікава ситуація, коли реально українці, що перебувають в Італії, знають лише політиків, які були на видноті, коли вони ще були в Україні. Інформації про нових політиків, нових кандидатів у Президенти фактично немає. Дуже часто люди радяться зі своїми родичами в Україні, за кого їм голосувати.

- Загалом чи відчувають українські громадяни, які живуть за кордоном, хоча б якусь підтримку від своєї країни?

- Особливої підтримки не відчутно - вона зводиться лише до роботи консульських відділів, які оформляють документи. Є низка двосторонніх міжнародних договорів, на підписання яких українські іммігранти чекають вже багато років. Йдеться, зокрема, про визнання дипломів про українську медичну освіту. На жаль, Україна не особливо лобіює інтереси своїх громадян. Мабуть, варто було б активізувати роботу посольства в цьому напрямку.

- Коли почалася економічна криза, було багато розмов про те, що українці повернуться. Чи справді багато наших громадян залишили Апенніни?

- Насправді, криза набагато більше відчувається в Україні, ніж в Італії. Склалася ситуація, коли заробітчанам просто нікуди повертатися і їм легше пересидіти цю кризу за кордоном. Хоча, насправді, перед кризою багато українців планували повернутися додому, але оскільки економічна ситуація в Україні дуже суттєво погіршилася, ці плани відклали на невизначений період.

Чи не найважливішою подією в житті українських іммігрантів за останній період була вереснева легалізація. На жаль, легалізуватися змогли лише хатні робітниці та доглядальниці. Саме українки зайняли перше місце серед усіх національностей у кількості надісланих запитів на легалізацію - їх було понад 32 тисячі. Проте далеко не всі охочі змогли легалізуватися, адже за це треба було заплатити 500 євро і до того ж потрібна була згода роботодавців, які в майбутньому повинні сплачувати за своїх працівників податки, а бюджети італійських сімей у час кризи не завжди можуть витримати додаткове навантаження. До слова, криза відбилася на заробітках іммігрантів. Дехто навіть втратив роботу, хоча повального безробіття немає, а ті, хто втратив роботу, не поспішають повернутися на батьківщину, а намагаються знайти роботу в Італії.

- Які проблеми найгостріше відчувають українці, які живуть в Італії?

- Їх насправді дуже багато. Основна проблема нелегальних мігрантів - нелегальність і неможливість роками повернутися на батьківщину, щоб відвідати родичів. 80% українських заробітчан - це жінки, які залишили своїх дітей в Україні. Тому дуже гостро стоїть проблема соціального сирітства. Про неї ніби багато говорять, але реально ніяк не вирішують і вона дедалі загострюється. Не можна нехтувати і проблемою психологічної адаптації - спершу заробітчани зіштовхуються з цим, коли приїжджають в Італію, а потім, коли повертаються в Україну.

Ті, хто працює легально, фактично працюють від відпустки до відпустки, просто відпрацьовуючи свій час. Водночас у них є ще одна проблема - знайти роботодавця, який захоче підписати офіційний контракт і сплачувати податки за свого працівника. Не менш гостро сьогодні стоїть питання соціального забезпечення після повернення в Україну, адже воно законодавчо дуже погано врегульоване. Люди повертаються, не мають трудового стажу і фактично можуть розраховувати лише на мінімальну пенсію.

- Чи багато заробітчан хочуть залишитися в Італії і намагаються здобути громадянство?

- Надання громадянства відбувається на основі рівня інтеграції особи в італійське суспільство і річного прибутку. Насправді умови, які висуває італійський уряд, не дозволяють великій кількості людей просити громадянства. Для цього треба десять років жити в країні, мати великий прибуток і дуже добре володіти мовою. А з кожним роком італійський уряд робить умови набуття громадянства дедалі жорсткішими. Водночас в Італії позначилася цікава тенденція - ті, кому вдалося взяти італійське громадянство, одночасно не відмовляються і від українського.

- Як ставляться італійці до українських заробітчан?

- Українці - народ не кримінальний і працьовитий, тому багато хто надає перевагу українським доглядальницям і хатнім робітницям перед представницями інших національностей. А от українські чоловіки здебільшого працюють на будівництві та ремонтах

- Що знають італійці про Україну?

- Насправді, італійці знають нашу країну передусім за Шевченком, і не тим, що Тарас. Андрій Шевченко фактично є нашим прапором у цій країні. Окрім цього, італійці добре пам'ятають ще Чорнобиль. Якщо згадують Україну в пресі, то це найчастіше в контексті постачання газу в Європу. Часто в італійській пресі також пишуть про Юлію Тимошенко - італійці просто люблять жінок­політиків.

Що важливо, за останні роки зацікавлення нашою країною зростає. Раніше дуже мало людей знали про Україну. А зараз українські заробітчани фактично є послами нашої країни у світі. Саме через них багато хто зрозумів, що Україна - європейська країна, а більшість наших громадян мають вищу освіту, яка часто є кращою, ніж у їхніх роботодавців.

- А наскільки українці є суспільно та політично активними в Італії?

- Українська імміграція ще дуже молода. Насправді, перші роки і навіть десятиліття після переїзду йде боротьба за становлення і освоєння в новому суспільстві. Адже, переїжджаючи, людина втрачає свій соціальний статус, який набула на батьківщині. В новій країні її освіта нічого не варта, і тому особа починає своє становлення з нижчих щаблів соціальної драбини. Сьогодні рано говорити про українських політиків чи відомих громадських діячів за кордоном. Поки що можна говорити лише про громадське життя на рівні громади та українських громадських організацій, які поступово набирають сили. Насправді сьогодні є достатньо багато громадських організацій, більшість з яких зосередили свою діяльність на культурі - організовують святкування, концерти, запрошують артистів з України.

- Ви є редактором "Української газети в Італії". Розкажіть, будь ласка, про україномовну пресу в цій країні.

- "Українська газета в Італії" створена майже чотири роки тому і це найбільше україномовне видання, яке розповсюджується у всій країні. Ми виходимо раз на місяць і в основному приділяємо увагу роз'ясненню італійських законів щодо міграції, постанов українського уряду, пишемо про основні події в житті громади та новини з України. Є й інші, дещо менші видання, окрім цього, існує багато російських видань з українськими сторінками.

- Чи є приклади українського бізнесу в Італії?

- Українці відстають від інших національностей у відкритті власної справи. Найчастіше це крамниці з товарами з України і Східної Європи. Є випадки, коли українці займаються юридичною підтримкою іммігрантів, оформленням документів тощо. Є друкарня, де українка є співвласницею, але це радше виняток, аніж правило.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
4.9074 / 4.21MB / SQL:{query_count}