Маленький собор просто неба

У Кривчицях на горі Хомець (парк "Знесіння") за одну ніч  з'явилася хресна дорога - 14 міцних дубових хрестів.

Архів "Пошти"
xresnador.jpg

Щотижня Хресною дорогою проходять сотні віруючих

 

У Кривчицях на горі Хомець (парк "Знесіння") за одну ніч  з'явилася хресна дорога - 14 міцних дубових хрестів.

Мешканці селища того суботнього ранку спочатку розгубилися, і навіть влада спершу була здивована. Але, як з'ясувалося пізніше, у  появі хрестів не було жодної містики. Їх встановили кілька молодих львів'ян.  Власними силами, коштом і волею за одну ніч, відчуваючи, що у цьому їм можуть перешкодити. Відтоді сюди на молитву почали сходитися майже всі мешканці Кривчиць.

Символи згори

За розповідями,  на початку 90-х років в українській пресі з'явилося кілька публікацій зі свідченням  місцевих мешканців Кривчиць про те, що ніби вони бачили  світлий, величний хрест на небі  та білу постать Ісуса Христа, що являлася   акурат над горою Хомець, що у парку "Знесіння". Жодної спеціальної церковної  комісії, яку створюють у таких випадках, залучено  не  було. Журналістських матеріалів про ті події розшукати  в архівах також  не вдалося.

За іншими переказами, до Другої світової війни, хрест на горі справді був. У воєнний час  його знищили.  Знаючи цю історію і, певно, відчуваючи потребу, два роки тому на місці колишнього хреста кілька  львів'ян  спільно із місцевою громадою встановили новий. А цього року, у квітні,  - і  хресну дорогу.

Реакція адіміністрації парку "Знесіння" на це була миттєвою. За розпорядженням директора парку Олеся Завадовича, інспектори заповідника  відразу звернулися із відповідною заявою до районного відділу міліції, державної екологічної інспекції, до природоохоронної прокуратури, міської прокуратури та депутатської комісії.

"Ми звернулися також і  до представників всіх конфесій Львівщини, аби з'ясувати, хто саме став ініціатором встановлення хрестів. Проте ніхто з них не взяв відповідальності за хресну дорогу", - розповів старший інспектор "Знесіння" Тарас Галич.

"Самовільне встановлення хресної дороги є грубим порушенням закону, але  ми хочемо  вирішити цей конфлікт толерантно, щоб всі були задоволеними. Якщо громада Кривчиць хоче мати хресну дорогу, то буде її мати, але не на горі Хомець, а в якомусь іншому місці. Парк "Знесіння" має 312 га, тож, думаю,  відповідне місце для цього знайдемо,"  - вважає  пан Тарас.

Для обговорення і вирішення конфлікту адміністрація парку "Знесіння" найближчим часом  організує  спеціальний  "круглий стіл",  куди запросить усі сторони. "Ми хочемо знайти спільний варіант розв'язання проблеми",  - сказав  "Пошті"  Тарас Галич.

Водночас Олександр Завадович, директор парку "Знесіння" зауважив:

"Ми розуміємо, що люди мають гостру потребу до молитви, проте духовні запити треба реалізовувати так, щоб це не вступало у суперечність із законом", - зауважив він.

"Пережив німців, переживу й українців..."

Проте в процесі "толерантного пошуку", декларованого адміністрацією "Знесіння", ситуа­ція розвивається дещо по-іншому.

Хресну дорогу освятив старенький греко-католицький священик о. Василь Вороновський. У радянські часи його жорстко переслідував режим.

За кілька днів після зді­йс­нення обряду освячення до монастиря при церкві св. Михайла завітали інспектори прокуратури і почали допитувати,  хто саме освятив хресну дорогу. А ще через день  отця  Вороновського на розмову  покликав архієпископ Львів­ський Ігор Возьняк. Після того о. Василь пережив кілька найважчих днів.

"Мене покликали люди, аби я освятив хрест. Не до вбивства, не до гріха, а до спільної молитви. Чому б я мав відмовити їм?  - розповів о. Вороновський нашому кореспонденту. - За це до мене приходить прокуратура? За те, що молюся? Я вже пережив і  німців,  і комуністів, переживу ще й таких українців. Як Бог дає мені таке випробування, то терпітиму скільки буде сил,"  -  каже о. Василь. На його повіках тремтять сльози...

Недавно у Кривчицях відбулася перша хресна дорога біля встановлених хрестів. Зібралося близько сотні людей - переважно місцевих, проте були і львів'яни.

Непідробна щирість, з якою молилися люди понад три години, вражала. Ніхто ні словом навіть не обмовився про конфлікт. І тільки наприкінці, на самій горі Хомець, після завершення молитви,  кривчани розговорилися.

"Нам дорікають, що, встановлюючи  хрести, ми понищили якісь унікальні рослини? Але подивіться, що тут робилося до нашої хресної дороги,  - показує рукою пані Оксана, мешканка Кривчиць, на паркову місцину. - Якби ви бачили скільки п'яних компаній сюди приїжджали..." І справді, йдучи горою, подекуди  бачиш зчорнілі сліди від згаслих вогнищ, розбиті пляшки  і сміття.

"Як хрести з'явилися  - так і всі гультяї звідси позникали,  - додає інша мешканка Кривчиць. - Погляньте, сьогодні ж неділя, чудова погода, а "гостей" немає.  Нашу міліцію ніколи не цікавило, як нищили цю паркову пам'ятку багаті гульвіси, а от хрести їх зворохобили".

"Не дамо зняти хресну дорогу,  - рішуче заявляє пані Марія.  - Чи ж то у них немає Бога в серці, щоб таке зробити? Будемо просити і архієпископа Ігоря Возьняка про те, щоб дослухався до наших прохань.  І багато молитися. Наша молитва є сильнішою від усього".

Перетин слів і духу

Відомий французький мислитель Вольтер якось зауважив, що великих справ без великих перешкод не буває.

Конфлікт у Кривчицях - складний перетин кількох площин й світоглядів. Тішить хіба те, що влада налаштована на розмову і "круглі столи". Проте чи справді такі розмови триватимуть для пошуку "то­лерант­них компромісів"? 

Звичайно,  громада, що встановила хресну дорогу, мала б спочатку отримати на це дозвіл. Та всі чиновники, до яких люди усно зверталися, безапеляційно констатували, що ніяких дозволів на цю справу вони не дадуть, мовляв,  "Знесіння"  є парковою пам'яткою і  заповідною територією, в яку не може бути жодного втручання.   Але чому ж на цих унікальних землях роками розводять багаття і смажать соковиті шашлики? Виходить, хрест є більшою шкодою, аніж такі "відпочинки"?

Якщо хрест і справді назвати "незаконно встановленою малою архітектурною формою",  до яких, як відомо, належать  павільйони, ятки, будки, то вчинити з ним так, як з пивним кіоском  -  знести бульдозером - нічого нашій владі не вартуватиме. Але керуватися такою логікою могли хіба у радянські часи затяті партійні ватажки. Хрести і церкви тоді не називалися МАФами. Їх без жодного закону й виправдання  нещадно зносили сотнями. А може, для спокути тих часів, українці мали б проявити тепер меншу педантичність у дотриманні юридичних норм, коли йдеться про встановлення хреста? У київських запо­відниках таких проблем немає. Там дозволяють будувати навіть королівські дачі... Чи може ресторани, бари, сауни будують й зводять сьогодні лише "за законом"?

Звичайні люди у Кривчицях і Львові сьогодні багато моляться. Влада міркує про "круглі столи". Старенький отець Вороновський знову почав усміхатися. Життя триває. Два роки тому аналогічну "історію" пережили львів'яни, коли поруч скульптури Діви Марії "самовільно" з'явився дубовий хрест. Міська влада тяжко шукала "порозуміння" із людьми, але, здається знайшла. Сьогодні тут про дозволи вже не говорить. Центр Львова став відкритим "маленьким собором", і зруйнувати його вже ніхто не наважується...

"Все буде за волею Божею",  - каже мені тихенько місцева вчителька. І, здається,  годі знайти мудріших слів...   

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6679 / 4.17MB / SQL:{query_count}