Батько в родині: лише присутність?

За неофіційною статистикою, 40 відсотків малюків сьогодні виховують лише матері

За неофіційною статистикою, 40 відсотків малюків сьогодні виховують лише матері

Причому ця цифра зовсім не ототожнюється із кількістю неповних сімей в Україні. Навіть у тих родинах, де батько присутній фізично, його участь у вихованні дитини часто обмежується фінансовими інвестиціями, у кращому разі - кількома спільними годинами на тиждень.

Навряд чи виправдати таку "відстороненість" можна складними економічними умовами, в яких перебуває зараз більшість українських родин. Розвиток і виховання дитини - процес, який не може бути зупинений навіть найбільш об'єктивними причинами, такими як заробляння грошей для утримання родини.

Проте чи вина за недостатню участь у вихованні дітей лежить нині тільки на чоловіках?

Ситуація, коли чоловік не здатен утримати родину, нині переважно є свідченням не його реальної неспроможності, а власне деградованим простором "конкурентоздатності", коли освічений, кваліфікований працівник, часто з кількома вищими освітами не може забезпечити родину навіть найелементарнішим. Через низьку заробітну плату в умовах сучасної України, починаючи ще з дев'яностих, найбільше постраждали ті, хто в розвинутих країнах є гарантом забезпечення суспільного і національного розвитку, класична еліта - учителі, лікарі, викладачі вищих шкіл.

Відтак, на думку сімейного психолога Людмили Курди, на чоловіка - як голову родини і батька водночас - чиниться дуже сильний взаємопротилежний тиск: з одного боку, він не реалізується як спеціаліст через українські реалії і, отримуючи мізерну заробітну плату, за яку не може утримувати родину, може впадати в депресію, переживати зниження життєвого тонусу і впевненості у собі. З іншого - цей чоловік, намагаючись підзаробити грошей, яких бракує його родині, витрачає весь вільний час на додаткові роботи. Тож час на спілкування з дітьми стрімко зменшується. Але навіть тоді, коли вільні хвилини таки випадають, через постійний стрес він не може повноцінно спілкуватися з дитиною, часто переносить на неї свою невпевненість і навіть комплекси, породжені неможливістю в сьогоднішніх умовах до самореалізації.

На думку іншого психолога, Оксани Красько, це може сильно понівечити родинну атмосферу. І навіть найсильніший чоловік, який намагається тримати всі проблеми у собі, не показуючи розчарування і непевності дружині та дітям, не може так поводитися постійно. Рано чи пізно у родині назріє криза.

Де шукати вихід із цього замкнутого кола? Адже мільйони українських малюків виховуються нині без участі батька, й у більшості випадків саме тому, що у батька просто немає на них часу через деградацію освітньонауково­економічної системи України і тотальну корупцію.

Безумовно, заробітчанство - це не вихід (така собі формула "заробити відразу багато, забезпечити і повернутися"), бо у країні і так дев'ять мільйонів соціальних сиріт, яких батьки кинули напризволяще.

На думку Оксани Красько, у таких надскладних ситуаціях правильного і єдиного виходу не існує. Але у виборі: дати першочергово дитині увагу, терпіння і любов чи новий спортивний костюм - сумнівів бути не повинно. Те, як потребують батьківського тепла наші діти, не зрівняється з їхнім бажанням нових речей чи іграшок.

Бо якщо бажання нових джинсів уже стало у дитини сильнішим, отже, проблеми виховання, на жаль, досягли критичного рівня. На батьківську любов вона просто не дочекалася...

P. S. Коли працювала над темою соціального сирітства, вдалося поспілкуватися з понад десятьма дітлахами, чиї батьки виїхали на заробітки. Переказати те, що відчула й побачила в їх очах, не вистачить книги. Отримавши найнеобхідніше, вони пам'ятають тільки про маму і батька і чекають саме на них, а не на їхні гроші. Батьки ж чомусь, на жаль, думають поіншому.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7518 / 4.37MB / SQL:{query_count}