Із відходом Назара ГОнчара ЛУГОСАД переходить в історію літератури

Важко писати про Назара Гончара в минулому часі. Він 19 травня вирушив до Ужгорода, а 22 травня повернувся звідти вже в домовині. 23 травня його поховали на Личаківському цвинтарі. Назара всі добре знали в літературно­мистецьких колах. А для тих, хто про нього лише щось чув, нагадаю про основне.

Важко писати про Назара Гончара в минулому часі. Він 19 травня вирушив до Ужгорода, а 22 травня повернувся звідти вже в домовині. 23 травня його поховали на Личаківському цвинтарі. Назара всі добре знали в літературно­мистецьких колах. А для тих, хто про нього лише щось чув, нагадаю про основне.

Назар Гончар народився 20 квітня 1964 року у Львові, помер 21 травня 2009 року в Ужгороді. Він був поетом, есеїстом, перекладачем, перформером, ще багато ким. Вигадав назву ЛУГОСАД, зафіксував її на письмі 19 січня 1984 року, став співзасновником однойменної групи (Іван ЛУчук - Назар ГОнчар - Роман САДловський). Був безпосередньо й вагомо причетний до Асоціації українських письменників, об'єднань паліндромістів "Геракліт (Голінні ентузіасти рака літерального)" і "ПУП (Планетарна Управа Паліндромії)". Заснував поетичний "Театр ледачої істоти" (1991) та студію перформенсу "Perhaps" (2004). Був організатором міжнародного літературного фестивалю "Inscriptis" у Львові (2003 - 2005), учасником численних літературних акцій і на батьківщині, й за кордоном. Став автором поетичних збірок "Закон всесвітньог' мерехтіння" (1996, 2007), "Книжечка Назара Гончара Михайловича" (2000), "граНЬ заонач" (2001), "ПРОменеВІСТЬ" (2004), "Не здуру ґуру дзен" (2008). Його збірки вийшли в перекладі польською ("Gdybym", 2007) та німецькою ("Lies dich", 2008) мовами. Видав книжечки для дітей "Казкапоказка про БайдуНемову" (1993), "Суперравлик" (2008), "Рубане­пиляне знов розквітле" (2009). Був одружений із Христиною Назаркевич, мав сина Юліана, якому зараз 13 років.

Саму назву ЛУГОСАД Назар Гончар вжив уперше в листі до мене від вже згаданого числа, адже ми тоді не лише ледь не щодня бачилися, а ще й певний час листувалися. Вся ця наша переписка, як і ще дуже багато різноманітних матеріалів (як­от бібліографічних, літературознавчих, літературно­критичних, хронікальних, біографічних, поетичних тощо), увійшла до ґрунтовного видання "ЛУГОСАД. Матеріали до біобібліографії" в упорядкуванні Надії Кафки. Це видання якраз готується до друку й буде присвячене світлій пам'яті Назара Гончара. Дещо ексклюзивне звідти ви прочитаєте й тут.

Із відходом Назара Гончара ЛУГОСАД не перестає існувати, він просто переходить в історію літератури. Вже за лугосадівських часів Назар у листі до мене від 17.ІV.1984 написав такого віршика:

Хоча я "мудрий клен"

Хоч зараз ми в весні

І клен вже трошки зелен

І дуж - признаюсь чесно

Згадавсь мені Верлен

Верлен згадавсь мені

Мені Верлен згадавсь

І слово "декаданс"

А потім ще Єсєнін

Ага признаюсь чесно

Назар захоплювався тоді кельтським гороскопом (пригадується його "а ще за галльським гороскопом / я мудрий клен" із дещо пізнішого вірша), тож саме цей мотив ми з Романом виексплуатували в першій рукописній лугосадівській книжечці до Назарового 20ліття, назвавши себе Корифеями. Такі однопримірникові книжечки ми відтоді кілька років компонували до днів народжень.

Кленові думки

(В честь двадцятого кільця

у стовбурі Клена Мудрого)

Схиляють своє чоло:

Корифеї і Костя

 

Львів - 1984 [20.04.1984]

[Лу]:

Я Клен,

я торкаюсь верхів'ям чола Корифеїв,

коріння моє

з Їхнім корінням переплелося.

Сосна і Горіх!

Дві сестрі -

два брати.

А ти? - спитають мене.

- Я Клен.

 

[Сад]:

Ідилія, 2064 рік.

***

Вже давно неживі

і давно вже - во славі,

Корифеї на хмарках літали.

Дуже їх здивувало:

тут, над яром ріс Клен,

а тепер - тільки Пень,

зверху, ніби мішень СТОКІЛЬЦЕВА.

[малюнки Кості Досина]

 

На 16ліття Романового брата Юрка, якого ми називали Юця або Садочок (згодом він це йменування візьме собі за псевдонім), зранку після дня народження ми теж скомпонували троїсту книжечку, титул якої виглядав таким чином: ЛУГОСАД / САДОЧКОВІ / 7(6) травня 1986 / "НЕВЕСЕЛКА". Там Назарів вірш, який згодом увійшов до його першої поетичної збірки "Усміхнений Елегіон" (1986), спалітуреної в одномуєдиному примірнику, був такий:

Бажаю днів найгірших,

тих, що вже минули.

А дарую віршик,

якого ще не чули.

 

Ось віршик - це я,

та тільки не тільки.

Ось віршик - це я,

та тільки не весь.

*ще не кінець*

 

Майже через два роки на Назарів день народження (20.ІV.1988) теж підготували лугосадівську книжечку, але вона десь затахтарилась чи зникла у вирі подій, зате збереглася чернетка мого віршика, присвяченого Назарові, який має назву "До Назара. За Назаром":

Чи на провінцію податись,

бо хоч­нехоч, а мус признатись:

є факти зримі -

я другий в Римі.

Із офіційних документів, що увійшли до "Матеріалів", цікавий хоча б такий: "Учетно­послужная карточка к военному билету серии НК № 5604339. Гончар Назар Михайлович. Наименование ВУС [военноучетная специальность]: Писарь простого делопроизводства [1986]". А 9 травня цього року Назар поїхав до мене на дачу в Наварію (майже десятиліття він там не був), а я звідти надіслав дружині повідомлення на мобільний: "Діти бавляться, Назар пиляє, я розпалюю вогонь". Це було за десять днів до його поїздки в Ужгород...

На початку 1985 року я регулярно вів дослівно щоденник, це протривало декілька місяців, але саме там збереглися відомості про нашу спільну поїздку до Ужгорода: "06.02.85. Зустрілися зранку з Романом і надумали поїхати до Ужгорода разом з Назаром. Сходили до нього, домовились; я пішов на Мулярську і сидів там майже до вечора. Десь перед дванадцятою ночі ми виїхали зі Львова. 07.02.85. Зраненька ми вже в Ужгороді. Зразу зайшли до Степана Жупанина і домовилися про те, що переночуємо в нього одну ніч. Ще затемна ми добралися до центру міста. Відразу попали на дві відправи - в угорський костел і у православний собор. Потім: - "Над Ужем": пиво, креветки; - дегустаційний зал; - клубкафе "Форум"; Обходили місто по обидві сторони Ужа. А ввечері пішли ще до театру. Дивилися постановку п'єси О. Карпенка (Некарого) "Мамина хата". Нас трохи обдурили, бо мало йти "Одруження" Гоголя. О десятій, як і обіцяли, прийшли до Жупанина, прийняв він нас чудово. Після перенасиченого дня позасинали міцнющим сном. 08.02.85. Попрощалися зранку з Жупанином і пішли в напрямку Ужгородського замку (там зараз розміщений краєзнавчий музей, який ми і оглянули), потім пішли в музей нар. архітектури і побуту. Ага, перед цим ще побували на вокзалі і купили на вечір квитки додому. Знову "Над Ужем", і гроші закінчилися. Вистачило тільки на квитки до театру, куди ми пішли після досить довгого тиняння (тепер ми вже дивилися "Шельменкаденщика"). Перед театром були ще на виставці І. Ілька (гидь гидка), а вчора у "Форумі" одним оком бачили виставку художника­школяра Назара Гулина. Десь в обід нас осінила ідея створення свого театру - театру іронії (ТТТ - театр трьох товаришів; ми автори п'єс, ми ж і виконавці всіх ролей). Ідея набуває все чіткіших обрисів. 09.02.85. Приїхали зранку з Ужгорода, заскочили по хатах і прийшли до університету, - на інструктаж щодо практики в школі. Після інструктажу сходили на одну італійську кінокомедію. Потім ми з Назаром пішли двоє далі десь..." Назар, як і я, був в Ужгороді, здається вперше, а Ромко після народження у Львові провів там навіть кілька років. Після того ні я, ні Назар там не були, хіба проїздом. І от Назар так фатально з'їздив до Ужгорода...

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
11.5401 / 4.16MB / SQL:{query_count}