Різдвяні атрибути: символи чи бутафорія?

«Креативність» творців головної ялинки країни спонукала нас замислитися над сенсом традиційних святкових ознак: який зміст ми у них вкладаємо

Якщо раніше перший сніг нагадував нам, що скоро Різдво, то тепер нам про це сповіщають рекламні ролики – «Свято наближається, свято наближається…» І лише втаємничені знають, що мовиться про Різдво, адже в нинішній вік десакралізації, глобалізації та комерціалізації згадувати про Новонародженого, про саму суть свята стало наче якось недоречно. Тож маємо бути вдячні творцям столичної ялинки за те, що своєю «креативністю» вони спонукали українців застановитися над значенням традиційних атрибутів зимових свят.

Містерія чи казка?

10 грудня у Києві завершили прикрашання головної ялинки країни на Софійській площі, а 19 грудня, на свято Миколая, має відбутися її урочисте відкриття. Столична ялинка заввишки 31 метр і цього року вона штучна, тож багатьом нагадала сумнозвісну «Йолку»-2014. Окрім того, багатьом цьогорічна київська ялинка не сподобалася і спонукала висловити своє обурення. Дискусія в соцмережах та медіа розгорілася не на жарт. Річ у тім, що організатори свята обрали для святкової ялинки тематику «Казковий ліс», а її верхівку замість традиційної Вифлеємської зірки прикрасив величезний «відьомський» капелюх. Основу зробили у формі величезного пенька із засвіченими віконцями, поряд фігурки казкових героїв – ельфів та лісових жителів. Саму ж ялинку прикрасили іграшковими совами, кроликами, білочками та іншими звірятами, а також шишками і мухоморами.
Як пояснив засновник Folk Ukraine, організатор святкувань Ігор Добруцький, ідея полягала у тому, щоб створити свято і казку для дітей та принести трохи радості в тривожний та непевний ковідний час. Власне казку люди й не зрозуміли, адже тільки на теренах колишнього СРСР ялинка є новорічною і казковою, а в усьому світі вона все ж таки різдвяна і не потребує якоїсь казкової теми. Про це пишуть у коментарях як відомі, так і пересічні люди. Дехто зазначає, що жодна казка не замінить чару Різдва і що таким чином у нас хочуть вкрасти найчарівніше зі свят, свято яке дарує радість і надію, та завести у якийсь ліс...
Представники ж Православної церкви України звернули увагу, що ще більш недоречною є така ялинка на історичній Софійській площі.
«Різдво Христове святкують у світі впродовж багатьох віків. Змінюються покоління, влада, політичні режими, але сенс цієї події для християнського світу та пов’язані з нею символи живуть до сьогодні. Попри неодноразові намагання переінакшити, поставити під сумнів, знівелювати смисли, підмінити поняття більш споживацьким, абстрактним, комерційним розумінням свята – Різдво Христове жило і житиме у серцях вірних. У ХХІ столітті Україна нарешті, здавалося б, лишила у минулому антирелігійні, безбожницькі ідеології комунізму, «світлого майбутнього», повернула святкування Різдва Христового, шанування Святого Миколая замість вигаданого Діда Мороза… Однак прикро спостерігати, як минуле знову намагається подолати вічне. Історичне осердя Києва вже переживало перед Святою Софією і антирелігійні карнавали, і «святкування Червоної Пасхи», й інші прояви «свободи від Бога і віри». Але щонайменше здивування викликає те, чому сьогодні у незалежній демократичній країні всупереч традиційному розумінню, очікуванням, змістовому наповненню різдвяних свят, без обговорення з громадськістю та релігійною спільнотою визначається дивна концепція вигляду головної ялинки країни, яка витісняє християнську символіку і замінює її «казково-абстрактною». Ми не можемо не звернути на це увагу. Різдвяну зірку традиційно встановлювали на верхівках ялинок як символ Христа, Який народжується, приходить у цей світ. Адже саме Різдвяна зірка осяювала темне небо і сповіщала про народження Сина Божого. А який сенс Різдва має втілювати цьогорічний головний новорічний та різдвяний атрибут країни з капелюхом на верхівці?» – мовиться в дописі на офіційній фейсбук-сторінці ПЦУ.
Врешті-решт унаслідок шквалу критики капелюха з ялинки на Софійській площі зняли і пообіцяли, що до свята Миколая на її верхівці засяє традиційна зірка.

Із атрибутами, але без масових заходів

З огляду на необхідність додержувати заходів безпеки через пандемію у Львові цього року свята відбуватимуться в особливих умовах. Головні атрибути, які за останні роки вже стали традиційними в нашому місті, збережуть, а от від масових заходів все ж вирішили відмовитися.
У понеділок, 14 грудня, вже привезли ялинку і почали її встановлення. Попри те, що була думка придбати за 1,5 млн грн для міста штучну ялинку, яку можна було б використовувати кілька років, цього року на свята львів’янам та гостям міста святкового настрою додаватиме все-таки жива ялинка, яку привезли із Дрогобицького лісництва, із села Опока. Висота зеленої красуні понад 18 метрів, і стоїть вона уже традиційно біля Львівського оперного театру – на оновленій площі.
«Прикрашати ялинку будемо в стилі попередніх років. Оскільки останні два роки львівська ялинка була визнана найкращою в Україні, ми залишаємо минулорічну ілюмінацію, яку купували із тим розрахунком, щоб використовувати її багато років. Засвічувати ялинку будемо традиційно 18 грудня, проте цього року це дійство буде не таким масовим. Через карантинні обмеження кількість людей на заході буде обмежена, проте всі охочі зможуть переглянути цю подію онлайн о 18.00», – каже Наталія Бунда, директорка департаменту розвитку Львівської міськради.
Також вона повідомила, що 24 грудня на площі Ринок встановлять різдвяну шопку. Це відбудеться за участі етногурту «Курбаси». А вже 6 січня виноситимуть дідух. У новорічну ніч проведення жодних заходів не планують, аби не створювати великого скупчення людей.
Ще раніше заступник міського голови Львова Андрій Москаленко зазначав, що місто відмовиться від масштабних подій, які проводили до пандемії, натомість акцент зроблять на невеликі святкові локації, які дадуть змогу передати дух Різдва та українські традиції. Всі заходи відбуватимуться з дотриманням протиепідемічних норм. Рішення щодо традиційних святкових ярмарків у міськраді поки що не ухвалили. Тож невідомо, чи вони відбудуться, а якщо й відбудуться, то в дещо іншому форматі, аніж у попередні роки.

Окрім того, до 18 грудня триватиме конкурс на кращу різдвяно-новорічну вітрину. Як зазначають в управлінні культури ЛМР, цього року відзначення переможців конкурсу буде особливим – окрім подяк від міського голови Львова, вони отримають грошові винагороди: за перше місце – 25 000 грн, за друге – 15 000 грн, за третє – 10 000 грн.
Метою конкурсу є популяризація товаровиробників та підприємців – надавачів послуг Львова в межах маркетингової стратегії «Купуй львівське!», а також заохочення суб’єктів підприємницької діяльності до святкового оформлення вітрин у межах території історичної забудови, внесеної до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, до новорічних та різдвяних свят.
Переможців конкурсна комісія обиратиме за такими критеріями: зовнішній технічний і естетичний стан вітрини, фасаду будинку; відповідність художньо-естетичного вирішення новорічній та різдвяній тематиці; використання додаткових технічних засобів (підсвічування, ілюмінація, механічні конструкції); композиційне вирішення. Тож будемо сподіватися, що, прогулюючись у святковий час середмістям, матимемо на що подивитися і чим надихнутися.
Водночас варто пам’ятати, що Різдво – дуже родинне свято. Тож до нього потрібно готуватися передусім у своїй оселі, в своїй родині. На пораду капелана Львівської міськради отця Павла Дроздяка, приготуймо заздалегідь ікону Різдва, вивчімо тропар свята, зберімося разом за святвечірнім столом. І варто не так перейматися через обмеження, як скористати з них як із нових нагод: більше бувати разом, стати уважнішими одне до одного, більше тепла подарувати дітям або стареньким батькам. Адже смисл справжнього свята не в гучних забавах чи масових гуляннях, не в щедрих застіллях чи яскравих декораціях, не в традиційних атрибутах, а в нашому серці, відкритому і щедрому на радість добро та щирість!

Ялинка проти дідуха 

Ялинка – найпоширеніший атрибут різдвяно-новорічних свят є водночас найновішим їхнім символом. Звичай напередодні Різдва ставити в помешканні і прикрашати це деревце походить із Німеччини, де він набув значного поширення три століття тому, а в Україну прийшов півтора сотні років тому, хоча значного поширення набув трохи пізніше. У свідомості більшості українців ялинка залишилася «новорічною», а не «різдвяною», адже в комуністичну добу Новий рік був єдиним відносно незаполітизованим офіційним святом, а святкове деревце – його атрибутом. Проте в багатьох родинах ялинку прикрашають не перед Новим роком, а перед Святвечором, і обов’язково на її верхівці, попри всі новомодні тенденції, має бути восьмикутна Вифлеємська зірка та ангели, які звістили пастухам радісну новину.
Кольорами 2021 року названі сріблясто-сірий та жовтий, тож декоратори радять обрати для прикрашання ялинки саме їх, а також відмовитися від пластику та «дощику», віддаючи перевагу прикрасам із натуральних матеріалів. Прихильники мінімалізму можуть обійтися самою лише ілюмінацією. І, як завжди, найкращою буде ялинка, прибрана всією родиною іграшками, виготовленими власноруч.
Дід (або дідух) натомість є одним із найдавніших, ще дохристиянських атрибутів зимових свят. Зі слів етнолога, професора Михайла Глушка, дідом ставав перший чи останній сніп збіжжя, зв’язаний у жнива. Його перев’язували двома перевеслами, тоді як звичайні снопи одним, і ставили на покуті, прикрашали і навіть «годували». А дідухом він ставав уже по святах, коли його вимолотили, адже дідух – це дід, який спустив дух. Також дідухом подекуди називали вимолочену солому, якою встеляли долівку і яка приносила стільки радості дітям. Однак згодом ці назви сплутали, вважаючи регіональними різновидами, і все стали називати дідухом.
У радянський час, коли через колективізацію люди втратили свої поля і вже не мали з чого нажати діда, його перестали ставити. Однак пам’ять про нього збереглася в плетених дідухах, які знову стали популярними зі здобуттям Україною незалежності. Звичай плести до свят дідухів спершу був локальним, однак він також не є дуже давнім (близько ста років). Деякі дослідники вважають, що це була спроба запровадити типово сільський звичай у міське українське середовище.


Ігор Лильо, історик, львовознавець:
– Передусім хочу зазначити, що до 1939 року міська культура Львова мала зовсім інший характер, аніж нині, оскільки був зовсім інший етнічний і релігійний склад населення: 50 відсотків – римо-католики, 36 – юдеї і до 15 відсотків – русини, тобто українці. Традиції римо-католицького Різдва переважали. До ХІХ століття у Львові взагалі не святкували Новий рік. А навіть коли почали відзначати, то це було свято таке собі прохідне, а от Різдво було святом дуже важливим. Його майже увесь Львів, за винятком євреїв, святкував у грудні. Причому юдеї ділилися: були прогресисти, які вітали сусідів із Різдвом, тобто були відкриті до інших, та хасиди, які були переважно закриті. Тобто довоєнний Львів і нинішній – це два різні суспільства, два різні міста. Якщо говорити про довоєнний Львів, то тут Різдво завжди було сімейним, родинним святом. Люди обов’язково мали бути на свята вдома. Мені шкода тих людей, які на свята нині кудись їдуть: до Львова, в Західну Європу чи ще кудись. На свята люди могли піти одні до одних погоститися, а от якихось величезних дійств не було. Карнавал веселощів і всього іншого в нашому місті розпочинався після 7 січня і називався «Білий карнавал». Це був період балів, забав, гарного проведення часу. Символами ніхто не переймався, вони були зрозумілі та очевидні, оперті на християнські традиції. Ялинки у Львові з’явилися в ХІХ столітті. Тоді ж почали ставити міську ялинку. Всі чиновники міської ратуші, а в давніші часи навіть міський кат, отримували різдвяні подарунки у вигляді їжі – риби, баранця чи навіть теляти. Всі у місті про це знали. Отримувала невеличкі подарунки й міська поліція. Ярмарок також був, однак зовсім інший, аніж тепер. Це був ярмарок, де люди не пили глінтвейну й не запускали китайські ліхтарики в небо, а перед Різдвом шукали собі продукти на Святвечір. Передусім рибу, бо, згідно з римо-католицькою традицією, вона мала бути на столах, хоча звичай готувати коропа з’явився значно пізніше. Була у нас і прекрасна традиція святкової випічки. Власники ресторанів, кав’ярень, крамниць, особливо солодощів, змагалися між собою в оздобленні різдвяних вітрин. Чи робили вони це з думкою про Різдво, а чи з метою привабити покупців – не важливо, однак вітрини були справді чудові. Дідуха тоді у Львові не ставили, і вертепи, навіть якщо були, вулицями не ходили. Те, що ми маємо сьогодні, це нові традиції, створені людьми, які переїхали до Львова уже в часи радянської влади, та їхніми нащадками. А укріпилися й розвинулися ці традиції в часи української незалежності. Тому в дискусіях між прихильниками «ковпака» на ялинці та дідуха у Львові я участі не беру. Коли внаслідок певних історичних подій населення Львова змінилося, постала проблема, як вихідцям із села, як-от мої батьки, знайти себе в такому зовсім іншому незрозумілому середовищі. І так ми дотепер намагаємося вигадати, поєднати те, що винесли із села, з тим, що є в місті. Тож теперішні містяни в міру своїх сил і талантів стараються створити різдвяний дух таким, яким вони його знають. Вони творять нові традиції, і час покаже, добрі вони чи ні. Наприклад, у Львові ніколи не було параду звіздарів, а от не так давно його придумали, і це доволі гарно, він приваблює і львів’ян, і туристів. А всім тим, що прикрашають нині наше місто до свят, я побажав би, щоб вони робили це для себе, а не для туристів, щоб робили це так, аби було комфортно і їм самим, і їхнім сім’ям. Віддавна традиційним кулінарним символом Різдва є дванадцять святвечірніх страв. Кожен має свій варіант, навіть та сама страва у кожної господині має свій смак. Ця традиція для мене важлива, однак я не люблю надміру у звеличенні традицій, тому хотів би побачити львів’ян, які кидатимуть кутю до стелі у своїй квартирі після щойно зробленого ремонту. Прийду із подарунком. Прошу зголошуватися! Але ремонт має бути добротним. І щоб солома на паркеті.
Отець Михайло Димид, УГКЦ:
– Чому нам потрібні символи? Бо ми люди, ми любимо, щоб нас обіймали, любимо фотографії, які нам щось нагадують, любимо, по-сучасному кажучи, усякі меми, подарунки, свята. Це все символи, це все щось для нас означає. Ми спілкуємося не тільки мовою, а й цими символами, адже якщо вкладаємо в них той самий зміст, то маємо щось спільного. Ми любимо всякі історії, казки, а в християнстві маємо притчі. А які є символи Різдва, залежить від самої людини. Для мене це Дитятко Ісус. Ялинка, Санта-Клаус, зірка – для мене це не символи Різдва. Шопка, вертеп. Символом Різдва для мене є те, що має мене допровадити до Винуватця цього свята. А сама зірка чи капелюх того зробити не можуть. У нашому народі найбільшим символом Різдва є коляда, бо саме нею ми готуємося до свята, з нею святкуємо і прославляємо Новонародженого, нею вітаємо інших. У вертепі в грайливій формі доходимо до того, що Христос народився. І все, що нас до того допроваджує, може стати символом, атрибутом Різдва, а те, що не веде до Ісуса Христа, таким символом бути не може! На Заході усталилося розуміння ялинки як видимого знака Різдва, що зближається. У нас це значення ще потрібно віднайти. Коли я вибираю листівку, щоби когось привітати з Різдвом, для мене важливо, щоб на ній був зображений Ісус, Дитятко Ісус. Треба, щоб ми, християни, більш відважно використовували свою символіку і свої переконання більш відважно передавали. І якщо ми святкуємо Різдво Христове, важливо, щоб були присутні християнські символи, щоб вони засвідчили, хто ми є, що для нас є святим. Я би хотів, коли ми відзначаємо наші християнські свята, щоб там був присутній наш головний символ – хрест, тоді все інше (і зірка, і ялинка, і навіть капелюх) може набути сенсу. Подивіться на цьогорічну ватиканську шопку, вона дуже сучасна, хоча створена кілька десятків років тому. Там навіть є робот. Але вона має сенс у нинішньому світі, вона промовляє до нього і провадить до Новонародженого. І ми всьому можемо надати сенсу, якщо чітко розуміємо нашу мету. А наша мета – не свято задля свята, а свято задля прослави Ісуса Христа, який приходить у цей світ, щоби його спасти!
Богдан Тихолоз, директор Дому Франка:
– Можна сприймати символи поверхово – як такі собі декорації, як щось умовне, красиве, можливо, для когось прикольне, але, в принципі, випадкове. А можна сприймати їх як сакральне, коли символи стають немовби місточками у світ цінностей. Мій улюблений Франко якось казав, що символ – це віконце у безконечність. І ці віконця треба відчиняти, а не зачиняти. Щодо символів Різдва, то для мене, для Дому Франка та й, зрештою, для всіх українців є набір традиційних символів, освячених століттями й тисячоліттями. Вони зазнають певних змін та модифікацій, різняться залежно від регіонів, набувають нових сенсів, локальних особливостей, але в основі своїй вони ті ж самі. Передусім це різдвяний вертеп (маю на увазі не лише як дійство, а й певний простір, стаєнку, яка прийняла Христа), різдвяна зірка, український дідух, який увібрав традиції як християнські, так і язичницькі, є символом роду, його міцності, тяглості. Це також кутя як традиційна страва, яка є не так поживою для тіла, як символом єднання роду при святвечірньому столі – живих і померлих. Перелік можна продовжувати, але ми їх усі добре знаємо. Маємо зараз війну символів і війну за символи. Під тиском глобалізації святкування Різдва та всього шерегу зимових свят комерціалізується, приходять нові символи, не вкорінені у нашу традицію, привнесені ззовні. Бачимо їх у вітринах, рекламах, супермаркетах. Розумію, що цей процес не зупинити, але якщо ми будемо зневажати ті символи, які для нас важливі, не будемо їх підтримувати, то це означатиме, що ми втрачаємо власну ідентичність. Тому для мене надзвичайно важливо розумно, по-сучасному, відкрито і живо культивувати наші традиційні символи Різдва. Колись композитор Густав Маллер казав, що традиція – це передавання вогню, а не поклоніння попелу. Тож нехай Вифлеємський вогонь, ще один із нових символів Різдва, нам нагадує, що маємо не порожню форму передавати від покоління до покоління, а наповнений сенсом оцей живий вогонь традиції. А експериментуючи з тими символами в мистецькому сенсі, маємо пам’ятати про їхню сакральну природу. За Різдвом як святом родини, а для декого святом веселощів чи навіть шлунка, маємо не забувати про сакральний сенс Різдва як містерії народження Месії. У нас, в Домі Франка, маємо свої символи Різдва. Це чудова шопка роботи Романа Зілінка, відомого іконописця, який по-сучасному трактує народні традиції. Вона спеціально виготовлена для Дому Франка у формі Франкової вілли. В закритому вигляді можемо побачити, як вона нагадує обриси цього знакового дому. Маємо величезний дідух роботи народного майстра Володимира Мишолівського, який символізує єдність усіх поколінь роду, добробут, заможність, щедрий урожай, але передусім оцю соборність, яка так важлива нині для українців. Це дзвінка коляда, яка обов’язково лунатиме в будинку Франка. Загалом хочу сказати, що різдвяні містерії в Домі Франка тривають від Миколая до Йордану. Попередні роки ми мали честь гостити гуцульську коляду і вертеп із Криворівні. Не знаю, як складеться цього року. Зрештою, дуже важливо говорити про різдвяні традиції самої родини Франків, бо вони поєднували традиції Наддніпрянщини-Слобожанщини, звідки походила Франкова дружина Ольга, бойківські звичаї Підгір’я, а також традиції львівського міського Різдва. У будинку Франка була ялинка, був дідух, знаємо це зі спогадів дітей. Таке поєднання було достатньо характерне для кінця ХІХ –початку ХХ століття. Напевне, поєднання світського і сакрального характерне для більшості таких свят. Інша річ, що це поєднання має бути органічним, гармонійним, але з Геловіном я б усе ж Різдво не плутав. Можливі нові тлумачення символів, але коли вони зроблені з розумінням та любов’ю. Це дуже важливий критерій, бо коли люди беруться модернізувати традицію, не розуміючи і не люблячи її, то виходить фейк, профанація. На жаль, пандемія обмежить нас у такому спільному святкуванні у великому товаристві, але й ця камерність святкування в родинному колі при світлі трьох свічок також нас тішить, гріє і надихає. І це світло трьох свічок осяватиме і дім Франка, і кожну господу. Львів – дуже різдвяне місто, для багатьох жителів інших регіонів він є різдвяною столицею України. І мені це дуже приємно, хоча Різдво – загальнохристиянське свято. Тішуся, що є певні, власне львівські традиції, які пізнавані в Україні, фестиваль вертепів, хода звіздарів, навіть свято пампуха чи винесення дідуха. Серед них є традиції, які працюють. Інша річ, коли символи перетворюють на такий собі туристичний продукт, причому з обмеженим терміном споживання, за яскравою формою забувають про глибокий внутрішній сенс. Мені здається, що коли заклади культури, як-от музеї, намагаються про цей сенс нагадати, це дуже важливо. Є чудові виставки у львівських музеях, є майстер-класи з виготовлення дідуха чи з іконопису… А що стосується прикрашання вітрин, то тут я би хотів не безликої стандартизації, а певного локального колориту, національного обличчя і авторської мистецької стилістики. Хочеться менше попси, менше маскульту, а більше естетики. Не треба думати, що кожен магазин має створити шедевр, але коли все зводиться до дешевого пластику і китайських вогників, то не знаю, чи це справжнє Різдво… Моя порада кожному, хто що-небудь творить, у тому числі й вітрини: відчуйте в собі не тільки святковий настрій, а й той особливий час народження Месії як глибоко особисту подію! Нам хочеться, щоб до нас промовляло добро, любов. Не можу порадити, як це зробити, але точно знаю, що ми відчуваємо це в деяких творах народного мистецтва, у тому, що тепер називають «хендмейд». А якщо ці прикраси будуть виготовлені місцевими умільцями, це буде подвійна користь. Не штука поїхати в супермаркет, а запросити майстра, який працює з деревом, лозою, соломою чи глиною і може створити ці зірки власними руками. Такі неповторні вироби до мене промовляють значно більше. Чого бракує нам усім, то це розуміння, що це не «новогодніє празднікі», бо Новий рік – це лиш один день, причому свято календарне і дуже формальне. А різдвяні свята – це велика традиція, яку не можна вихолощувати. Бракує нам сенсів, бракує їхнього розуміння. І саме ця кризова карантинна пора – це час подумати про ті сенси, не забути розгорнути Святе Письмо, віднайти той найперший сакральний сенс свята, без якого воно насправді є лише порожньою оболонкою, Різдвом без серця. А нам важливо, щоб Різдво мало серце, і це серце безсумнівно є сакральним.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
14.0577 / 4.34MB / SQL:{query_count}