Запевнити гідність, допомогти розправити крила

У Львові Центр «Джерело» створює будинок підтриманого проживання для дорослих осіб з інвалідністю і просить львів’ян проголосувати за нього на платформі Громадського бюджету

За час карантину ми всі відчули, що таке жити з обмеженнями: постійне перебування вдома, брак особистого спілкування, хтось не міг піти на навчання, а хтось – на роботу… Поряд із нами є чимало людей, які живуть з тими чи тими обмеженнями багато років, а деякі – все життя. На жаль, наше суспільство, попри офіційні декларації, старається переважно не помічати людей з інвалідністю та ігнорувати проблеми, з якими вони стикаються щодня.
Уже понад чверть століття в нашому місті велику роботу з раннього розвитку, підтримки, супроводу, соціалізації дітей та молоді з особливими потребами провадить Навчально-реабілітаційний центр «Джерело». За цей час тут отримали послуги понад 7 тисяч осіб з інвалідністю та їхніх батьків чи опікунів.

Дати свободу, допомогти за потреби

Нині Центр «Джерело», окрім звичної діяльності, просить небайдужих львів’ян підтримати ідею створення в нашому місті будинку підтриманого проживання осіб з інвалідністю.
«Центр створений передусім для роботи з дітьми і молоддю, він надає послуги особам до 45 років. А що ж далі? Нині варіантів не так уже й багато. Якщо батьки ще в змозі, то всі клопоти лягають на їхні плечі. Якщо ж батьків немає чи вони вже самі потребують допомоги – геріатричний пансіонат чи психоневрологічний диспансер. Зазвичай десь далеко, у замкнутому просторі і без належного облаштування відповідно до потреб. І навіть зараз ми маємо звернення від батьків з проханням про тимчасове перебування через хворобу когось із батьків, коли нема кому заопікуватися дитиною чи молодою особою з інвалідністю. Тож виникла ідея створити будинок підтриманого проживання, як це є у всьому світі, в якому могла б замешкати невелика група дорослих осіб з інвалідністю під опікою асистентів – найманих працівників, які пройшли відповідну підготовку. Їхнє завдання – постійно перебувати з особами з інвалідністю, допомагати їм у побуті, в пересуванні містом (наприклад, відвідати родину чи добратися на роботу, якщо людина з інвалідністю працює). А кожна особа з інвалідністю має мати достатньо свободи і реалізовуватиме себе в той спосіб, наскільки дозволяють можливості», – каже «Львівській Пошті» керівниця Навчально-реабілітаційного центру «Джерело» Зоряна Люльчак.
Місто вже передало на баланс «Джерела» будинок колишньої поліклініки з прилеглою територією на вул. Пасічна, 39, а також дало кошти на виготовлення проєктно-кошторисної документації.

Потреби і можливості

Загалом потреба у Львові такого центру, і не одного, дуже велика.
«У нашому місті близько тисячі осіб із нозологіями, які охоплює Центр «Джерело». Ми розуміємо, що для багатьох із них такий будинок є дуже актуальний, як і для тих, що нині їм допомагають. І один будинок потреби не задовольнить. Сподіваюся, що наш будинок підтриманого проживання започаткує створення інших таких центрів не тільки в нашому місті, а й в масштабах країни, бо це світова практика. Така соціальна послуга, як підтримане проживання, працює в усіх розвинених країнах світу, навіть у деяких пострадянських, як-от Грузія. Навіть в Україні є ініціативи, які реалізують таку послугу, але це переважно громадські ініціативи, і вони стикаються з проблемою фінансування. А оскільки «Джерело» є комунальним закладом, реалізацію такої послуги в нас здійснюватимуть із міського бюджету, з бюджету тепер вже ОТГ», – пояснює Зоряна Люльчак.
З її слів, реформа децентралізації дає можливість створювати соціальні послуги в громадах. Потрібні передусім хороші моделі для поширення, щоб кожна громада оцінила потребу в послугах, які для неї найактуальніші. Але соціальна сфера не дуже приваблива для розвитку в громадах, бо це витратна частина, це не те, що відразу можуть побачити й оцінити, як ремонт дороги або садочка чи модернізацію школи. Це послуги, яких потребують соціально вразливі групи населення.
«Ми вже маємо модель і досвід організації груп денного догляду дітей з інвалідністю, людей з інвалідністю. І по цей досвід до нас приїжджають, і ми радо ним ділимося. Ми горді, що у Львові це розвивається, що ми можемо допомогти іншим громадам ці послуги впроваджувати. Сподіваємося, що й модель надання послуги підтриманого проживання стане прикладом для наслідування в інших громадах», – розповідає керівниця «Джерела».
Місто вже передало на баланс «Джерела» будинок колишньої поліклініки з прилеглою територією на вул. Пасічна, 39, а також дало кошти на виготовлення проєктно-кошторисної документації
Послуга підтриманого проживання є базовою. Її стандарт передбачає оплату з бюджету громади – супровід асистентів, харчування, комунальні послуги, перебування. А от на забезпечення одягом, додатковими розвитковими речами – як-от походи, екскурсії – потрібно шукати ресурси. Можливо, це будуть кошти самої особи з інвалідністю або її сім’ї. «Джерело» вже маємо досвід залучення коштів від донорів і використає його у цьому проєкті.
«Один будинок не вирішить проблеми для всього Львова, але ми хочемо, щоб це стало добрим прикладом для всієї львівської громади. Можливо, за декілька років такі будинки підтриманого проживання будуть у кожному районі. Водночас ідея полягає в тому, щоби це не було віддалене, щоби це було в гарному місці. Це гарний район, є транспортна розв’язка і гарна територія, на якій плануємо облаштувати громадський простір, до якого зможуть долучатися волонтери і проводити спільні заходи з особами з інвалідністю», – веде далі співрозмовниця.
У Львові вже є помешкання підтриманого проживання Центру «Емаус», що при колегіумі УКУ. А також помешкання підтриманого проживання на вул. Лінкольна при Згромадженні отців-орієоністів, де є чоловічий монастир, тож там можуть проживати тільки чоловіки з інвалідністю.
За попередніми розрахунками проєктантів, у будинку зможе проживати близько 20 осіб з інвалідністю, також тут зможуть мати денну зайнятість особи з інвалідністю, які проживають поблизу в своїх родинах.
«Активності залежатимуть від можливостей осіб з інвалідністю, які там проживатимуть. Якщо певна особа потребує мінімального супроводу асистента і може бути працевлаштованою, то ми намагатимемось, аби вона працювала. Якщо є потреба, то асистент буде супроводжувати її до місця праці. Якщо ж це особа з важкими формами інвалідності, то ми розуміємо, що їй треба дати можливість соціалізуватися і отримати певну зайнятість за місцем проживання. Тому й хочемо створити на території громадський простір, де плануємо мати майстерню, аби доросла особа з важкими порушеннями була залучена до соціалізації, до спілкування, взаємодії з волонтерами чи іншими мешканцями будинку», – пояснює Зоряна Люльчак.
У європейських країнах, як-от Нідерланди чи Німеччина, з якими Центр «Джерело» має багаторічну співпрацю, в громадах створюють цілі містечка підтриманого проживання
«Ми розуміємо, що швидко облаштувати це приміщення не вдасться – будинок потребує реконструкції. Тож аби розповісти про ідею, ми в партнерстві з іншими громадськими організаціями зініціювали великий проєкт, і він уже розміщений на платформі Громадського бюджету, за який проситимемо громаду голосувати з 1 по 15 листопада. Це стартові ресурси, які ми плануємо залучити, щоб облаштувати доступний ліфт, меблі. Звичайно, це не однорічний проєкт, бо, крім того щоб облаштувати будинок, нам треба підготувати працівників-асистентів, які проживатимуть із дорослими особами з інвалідністю, здійснюватимуть догляд і піклування про них», – каже співрозмовниця.
Зоряна Люльчак сподівається, що перших мешканців будинок зможе прийняти вже у 2022 році.
«Думаємо, що варто створити колегіальний орган, як-от опікунську раду, який прийматиме рішення щодо того, хто саме замешкає у будинку. До уваги братимуть усі чинники: ситуацію, що склалася в родині, готовність самої особи брати участь в такому проєкті тощо. Потрібно врахувати, що адаптувати дорослу особу з інвалідністю, яка ніколи не проживала поза своєю сім’єю, до умов проживання поза домом доволі важко. Тож це буде поступовий процес», – вважає співрозмовниця.

Переваги

«Батьки часто прагнуть огорнути дитину опікою, часом надмірною. Часто виконують за дитину ту роботу, яку вона може зробити сама. Звичайна дитина в 18-20 років іде вчитися, «вилітає з гнізда», живе самостійним життям. Доросла особа з інвалідністю також потребує самостійності й самореалізації. Водночас настає час, коли батьки вже або не можуть виконувати ту роботу, або помирають, а будинок непристосований – особа опиняється сама в замкнутому просторі, бо нема кому допомогти вийти погуляти. І власне такий будинок підтриманого проживання дає можливість гідного проживання, гідного супроводу, спілкування, самостійності – за змоги, а також відкритості, якої немає в нині наявних закладах – геріатричних пансіонатах чи психоневрологічних інтернатах.
Один будинок не вирішить проблеми для всього Львова, але ми хочемо, щоб це стало добрим прикладом для всієї львівської громади
Хто хоч раз побував у спільноті підтриманого проживання «Емаус», яка замешкала в колегіумі УКУ, той мав нагоду переконатися, наскільки позитивним є цей приклад і досвід. Це радше квартира, де проживає родина. Спільнота «Емаус» є нашим партнером. Вона підтримує нас в цій ініціативі, розуміє, як це важливо. Ми вдячні їм за допомогу! Також нас підтримує ГО батьків дітей з інвалідністю «Розправлені крила». І насправді це дуже добре, що батьки дітей 12-15 років вже думають про те, як житиме їхня дитина, коли стане дорослою, про те, що вона має проживати окремо і бути самостійною. Підтримує нас і ГО «Освітній центр з прав людини», де також розуміють, наскільки важливо реалізовувати право людей на самостійність, на гідне проживання», – каже Зоряна Люльчак.
З її слів, у європейських країнах, як-от Нідерланди чи Німеччина, з якими Центр «Джерело» має багаторічну співпрацю, в громадах створюють цілі містечка підтриманого проживання. Це кілька невеличких відповідно облаштованих будиночків, де проживають особи з інвалідністю, мають спільний простір для зайнятості й активностей. В Польщі теж розвивається така послуга: це й окремі квартири, й цілі будинки, де особи з інвалідністю проживають разом із асистентами. Асистенти допомагають приготувати їжу, прибрати приміщення, дотримуватися розкладу. В одних країнах цю послугу надають громадські організації через механізм закупівлі громадою соціальних послуг, в других – це заклади громади.
«На жаль, українське суспільство звикло не бачити поруч себе людей з інвалідністю. Маємо багаторічну практику інтернатів, які розташовані десь далеко. Наше суспільство не є інклюзивним, і ми хочемо це змінювати. Хочемо створити такий будинок у нас, щоб ми могли бачити цих людей поряд себе, прийняти їхню інакшість, розуміти, що вони також мають право на гідне життя. Кожен має право на дитинство, на гідність, на добро, і дуже хочеться, аби львівська громада стала насправді інклюзивною в широкому сенсі цього слова. Бо дуже часто ми говоримо про інклюзію в освіті, але інклюзія є значно ширшим поняттям: це інклюзія в побуті, себто доступність, це інклюзія в мистецтві, в культурі, в спорті… І коли ми впровадимо інклюзію в усі ці сфери – ми по-іншому будемо жити, рівень суспільства буде іншим», – запевняє Зоряна Люльчак.

Як допомогти

Передусім проголосувати за проєкт на платформі Громадського бюджету міста. Можна також своїми коштами підтримати діяльність Центру «Джерело». «Будемо відкривати фандрейзингову платформу для збору коштів від тих, що воліють скерувати свої ресурси власне на цей проєкт, розуміючи його важливість. А можливо, хтось хотів би працювати в такому будинку. Звертайтеся, будемо проговорювати всі аспекти і шукати варіанти, як організувати навчання і стажування! Бо дуже важливо, щоби працівник такого будинку був відкритий на прийняття особи з інвалідністю, розумів її гідність, умів її підтримати, був готовий вибудовувати стосунки на рівних. І ми розуміємо, як важливо знайти саме таких людей!» – наголошує співрозмовниця.
Реквізити для пожертв
Благодійна установа Навчально-реабілітаційний центр «Джерело»,
ЄДРПОУ 25561596.
АТ «Райффайзен Банк Аваль»,
UA67 380805 0000 0000 0260 0153 682
із приміткою «Благодійна пожертва».
Західне ГРУ АТ КБ «ПриватБанк»,
UA82 325321 0000 0260 0705 3721 260
із приміткою «Благодійна пожертва».

Юлія Бойко, керівниця Центру «Емаус»:
– Наша квартира, бо ми є на території студентського колегіуму Українського католицького університету, діє з 2013 року. Зараз там проживає п’ятеро наших друзів (саме так ми їх називаємо) – осіб з ментальною неповносправністю – і четверо асистентів. Це помешкання сімейного типу, а не якийсь великий заклад інтернатного закритого типу. Це квартира з вільним виходом. Дехто з друзів ходить на роботу, дехто – в майстерні «Ляршу», на прогулянки в Стрийському парку, відвідують спільноти «Віра і світло»… Це їхня квартира, як у кожного з нас, ми ходимо на роботу, в своїх справах. Підтримане проживання – бо разом із ними проживають асистенти, разом творять побут, разом готують їсти, разом прибирають. Якщо наші друзі потребують супроводу на майстерні, то наші асистенти поруч. А дехто в нас більш самостійний, сам їздить на роботу. Все залежить передусім від потреби. Головне гасло у стосунках між друзями і асистентами – «Не зроби за мене, а допоможи мені зробити це самому, максимум задій мої можливості, щоби я сам міг максимально відповідати за своє життя, щоби я сам міг зробити вибір, щоби я був самостійним, де є така можливість!». Тобто дай мені змогу реалізувати свої можливості. А в кожного вони свої. Ще один великий позитив, що наші друзі інтегровані в молодіжне, студентське товариство, мають зустрічі, беруть участь в університетських заходах, в літургіях. Студенти приходять у наш дім, стають волонтерами. Це багато дає і їм, і нам. Головні наші переваги – відкритість, спілкування, інтеграція, можливість бути в громаді, а не поза нею, можливість виходити в місто, працювати, реалізовуватися, приймати гостей, ходити в гості. Для кожної людини важливо мати змогу робити свій вибір і відповідати за щось у своєму житті – не просто бути отримувачем послуг, а відчувати себе корисною іншим. У нас саме так і є. Життя максимально наближене до родинного, але підтримку надають асистенти. Ми всі, кожен у свій час, намагаємося вилетіти з батьківського гнізда, розправити крила, спробувати власні сили. Це потреба кожної дорослої людини, як і людини з інвалідністю. Але нам здається, що їм це не потрібне чи не до снаги. Вони зможуть, якщо їм надати відповідну підтримку (тому й будинок підтриманого проживання!). Це чудово – мати змогу жити самостійно, зустрічатися з батьками на свята, проводити час так, як бажаєш. Всі молоді люди цього потребують, психіка цього потребує, можливості, щоправда, не завжди є, а потреба – завжди. Я є керівницею Центру «Емаус» лише рік, але бувала тут раніше. Тож із певністю можу сказати, що наші друзі стають тут більш самостійними. В перші дні, наприклад, дехто чаю собі не міг зробити, а нині готують вечері та обіди. Асистенти спонукають на те, аби друг розкривався. Зростає відкритість, бо є більше спілкування. Зміни помітні навіть тоді, якщо молода людина прийшла з доброї родини: бачимо, як вона розкривається, набуває сміливості прийняття рішень. А коли друг прийшов із інтернатного закладу, зміни просто разючі – в очах, у виразі обличчя. З’являється довіра до світу, зникає скутість, відкриваються горизонти, особа стає впевненішою у своїх вміннях, сміливішою в бажаннях, з’являється сміливість брати участь у своєму житті. І це чудово – допомагати в цьому. Маємо чимало звернень із проханнями прийняти у спільноту ту чи ту особу з інвалідністю. І, як це не прикро, мусимо відмовляти, бо не маємо можливості… Тож дуже добре, що у Львові буде такий заклад комунального типу. І, сподіваюся, не один.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
12.2286 / 4.25MB / SQL:{query_count}