Відновитися тілом і душею

Поради священників, як організувати літній відпочинок в часі карантинних обмежень

Цей рік через карантинні обмеження у зв’язку з пандемією видався непростим. Для когось випробуванням стало дистанційне навчання, для когось – вимушене безробіття, для когось – праця дистанційно. Та й звичний літній відпочинок доводиться планувати по-новому, адже ще діють обмеження на в’їзд до багатьох країн, де вже звикли відпочивати українці, та й всередині країни правила карантину накладають свої обмеження. Зрештою, чимало людей небезпідставно побоюються наражати себе і близьких на небезпеку або ж обмежені в коштах через зменшення доходів родини і не можуть витрачати заощадження. 
Однак цілком нехтувати відпочинком також не можна, адже праця фізична і розумова, психологічна напруга даються взнаки. «Гармонійний відпочинок потрібен не лише для тіла, але й для нашої душі, на яку часто впливають різноманітні стресові ситуації та спокуси, що мають властивість руйнувати, ранити, якщо ми піддаємося їм. Молитва натомість, відновлює та заспокоює, а також робить сильнішими у боротьбі зі стресом та гріхом», – зазначає предстоятель Православної церкви України Митрополит Епіфаній. 
Він нагадав, що сам Господь показав приклад, що після праці необхідно перепочити. «Розумію, що багато із вас втомились цього року і від труднощів, що спричинила пандемія. На жаль, вона продовжує змінювати плани і на відпочинок. Проте це спроба навчитись відпочивати, звільняти свої думки, знімати напругу у рідних знайомих місцях, які можна відкрити для себе з іншого боку. І головне не забувати про духовне оновлення, яке нам приносить щира розмова із Богом», – каже предстоятель ПЦУ.
«Львівська Пошта» розпитала священників, як краще провести літній відпочинок із користю для тіла та душі.

Отець Юрій Саквук,
священник УГКЦ:
– Для нашої сім’ї час карантину став своєрідним благословенням. Зазвичай ми забігані, маємо з дружиною багато різних обов’язків, у дітей – школа, різноманітні гуртки. Це має свої переваги, але й недоліки також, бо бракує часу на стосунки у сім’ї, а багато справ, які можна і потрібно зробити вдома, відкладається на потім. І у нас таких справ за останні роки накопичилося дуже багато. Тож цей час дав можливість побути вдома, став нагодою зробити певні речі, які давно планували. Виявилося, що ми його потребували і чекали.
Він ще раз підтвердив, що рішення оселитися за містом, у Сокільниках, хоч і я, і дружина виросли у Львові, було правильним, тут ці обмеження не такі відчутні. У нас зростає п’ятеро дітей, однак напруги від спільного, майже постійного, перебування вдома ми не відчули.
Від початку обмежень постійно щось робимо: то на подвір’ї, то у гаражі чи у будинку. Ми перерозподілили домашній простір, адже діти подорослішали і тепер мають інші потреби, аніж кілька років тому, перефарбували кімнати, десь потрібно було поциклювати підлогу. Все робили самі, навіть спробували робити меблі. І успішно. Прикрашали стіни малюнками, християнськими написами. У нас дружина – генератор всяких таких ідей, дуже любить давати нове життя речам, які, здавалося би, варто викинути, зробити якусь цікавинку, наприклад, зі старого скейта – лампу. На ці речі не потрібні великі кошти, а передусім ідея і бажання її втілити. Коли ти працюєш, то не нудишся, проводиш час ефективно і раціонально. У нас підросли діти, і я раптом відчув, якими дорослими стали хлопці, бо якщо раніше я сам мусів все робити, то тепер бачу, що вони можуть не тільки допомогти, а й самі щось зробити навіть краще, ніж я. І коли разом здійснюєш якийсь домашній проєкт, чи то їхній, чи наш батьківський, то це зближує. 
Це також нагода знайти час для спільної молитви. Наприклад стараємося вечорами спільно молитися Вервицю. А під час прибирань-ремонтів набралося трохи дров, тож у дощові холодні вечори запалюємо вогонь у каміні і збираємося на молитву.
Цього року ми не дуже планували якісь поїздки, оскільки старша дочка складає ЗНО, в син після дев’ятого класу хоче вступити до математичного ліцею. Однак без поїздок не обійшлося. Традиційно на річницю одруження ми кудись їдемо, цього разу вибралися в Карпати. Відвідали Косів, Криворівню, де часто бував Франко і де знімали «Тіні забутих предків», Верховину, Ворохту, Татарів, Микуличин, Яремче, піднялися на Скелю Довбуша. Окрім того, потрібно було у справі поїхати у Дубно, то ми побували на Волині. Це невідома для нас Україна,  ми відкрили нове «золоте кільце»: Дубенський замок, Тараканівський форт, Тунель кохання, Луцький замок, Дім із химерами. Також ми вибиралися у невеличкі поїздки, наприклад, на хресну дорогу у Страдч помолитися за успішне складання ЗНО, також, ще в часі посту, до Крехова.
Дається взнаки, що закриті кордони, бо щороку ми їздили з людьми на прощі, але і тут є нагоди. Вже відкрилися Угорщина, Хорватія, Румунія, Албанія та інші. Є країни, куди українці традиційно не дуже їздять, але де є дуже багато цікавого. Наприклад, близька до нас Румунія: там дуже красиві гори, прекрасні монастирі з дивовижними розписами не тільки всередині, а й зовні, Мараморощина з її церквами. Албанія також дуже цікава, там цілі міста занесені до списку культурної спадщини ЮНЕСКО, як-от Берат, Гірокастер, національний парк Бутринт, є доступ до двох морів і дуже гарні та доступні курорти. Можна їздити родинами, невеликими групами, навіть паломницькі центри розглядають можливість таких поїздок, пристосованих до умов пандемії. Тож кожен може обрати, з огляду на можливості, чи кудись поїхати за кордон, чи знайти нові місця в Україні, чи просто побути на природі тут у наших краях. Природа всюди дає можливість відживитися.
Втілюючи свої проєкти, ми не дуже відчули психологічний пресинг. Ми змучились більше фізично, і нам би не завадив відпочинок власне фізичний. Натомість у містах ця напруга більш відчутна, тому якщо немає змоги кудись вибратися, варто було би зосередитися на якихось домашніх справах, знайти для себе якийсь проєкт, а можливо, завести собаку чи іншого домашнього улюбленця. Більше молитися, знаходити віднову у спільному читанні чи то релігійної літератури, чи то класики, чи просто читати книжки, переглядати разом фільми, зараз можна знайти чимало гарних християнських фільмів. 
Зміна звичного ритму несе спокусу лінуватися, марнувати час, а з цього виникають проблеми, але якщо перегрупувати час, працювати разом, бачиш, що стає більше порядку, ладу, де цього бракувало. А коли впорядковуєш простір навколо себе, організовуєш його, то й внутрішньо впорядковуєшся, стає більше ладу в думках, почуттях, більше спокою, відчуваєш, що стаєш кращим.

Отець Юстин Бойко,
священник УГКЦ:
– У час, коли закриті кордони і ми не можемо вільно виїхати поза межі України, є нагода звідати Україну, в якій ми живемо. Будь-який регіон має дуже багато місць, які варто пізнати, щоб розуміти власну історію, а навіть майбутнє. Навіть на нашій Львівщині чи близькій Івано-Франківщині можна знайти дуже цікаві місця. 
Маємо ближче чи далі від Львова уславлені монастирі, на території яких можна чудово провести день із родиною чи невеликою групою з дотриманням карантинних норм, наприклад, в Уневі, Крехові, Гошеві. Рекомендую відвідати Зарваницю, яка зараз змінюється і розростається. Монастирі мають свої паломницькі центри, тож сконтактувавшись із проводом монастиря, можна довідатись, чи є можливість у той чи той час провести там кілька днів і на яких умовах. Також, як хто має змогу на довші подорожі, раджу прокласти маршрут так, щоб відвідати дерев’яні церкви Івано-Франківщини, де їх є найбільше, зокрема на Гуцульщині. Тобто є чимало можливостей гарно відпочити, багато чого пізнати і витратити менше коштів, якщо хтось готовий взяти зі собою намет і дещо в дорогу. Багато чого можна дорогою купити в місцевих людей корисного, екологічного, заодно і їх підтримати. Наша Україна справді гарна, прекрасна і, може, саме карантин допоможе нам зрозуміти і цінувати те багатство, яке ми маємо, а не тільки чуже. 
Важко сказати, чи будуть ще цього року великі прощі, але можна організувати собі приватну прощу з родиною чи друзями: скласти маршрут і пройти святими місцями, помолитися, почитати щось дорогою. Це буде гарна виправа – і духовна, і фізична. 
У Львові, передусім тим, хто має діточок, я би радив відвідати Шевченківський гай, тобто Музей народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького, та Свято-Іванівську лавру. Тут найближчим часом із нагоди 155-ліття з дня народження Митрополита Андрея розпочнуться екскурсії «Слідами Шептицьких у Шевченківському гаю», бо мало хто знає, що ця місцина, яка свою назву отримала тільки в 60-х роках, перед війною була місцем славної монашої обителі монахів-студитів, сюди брати Шептицькі перенесли зі села Кривка церкву Софії – Премудрості Божої, тут гуртувалося національне і духовне життя українського Львова. Відтак запрошую відвідати головні храми Львова – Святоюрський собор, Преображенську церкву, Успенську, інші церкви, які водночас є пам’ятками архітектури. Також варто ближче пізнати скарби львівських музеїв, адже зазвичай на це бракує часу.
А найперше, оскільки в часі карантину не було такої нагоди, раджу приступити до сповіді, стати перед Богом, очистити свою душу, а далі через молитву, читання Святого Письма, роздуми можна буде багато чого корисного і потрібного здобути.

Отець Олег Кобель,
священник УГКЦ:
– Карантин – для когось обмеження, а для когось – нові виклики, нові нагоди, зокрема і для відпочинку. Вже є країни, які відкрили для українців свої кордони, є можливість поїхати. Ми вже четвертий рік поспіль проводимо табори «Зелен світ» у Хорватії, які організовує бюро екології УГКЦ. Буквально за п’ять днів ми зібрали групу, автобус людей, і вже днями вирушаємо. Переважно це люди, які вже з нами їздили. Ми щодня спільно молимося, маємо науку на тему відповідальності за створіння, якісь екологічні напрямні, щоби родини, які їдуть, були більш відповідальні за світ, у якому ми живемо. Намагаємося бути уважнішими до довкілля, вчимо людей сортувати сміття, наша мета – пізнати в красі цього світу його Творця. Це відпочинок із Богом – відпочинок поєднаний з навчанням, молитвою, зі спортом. Ми наймаємо людину, яка щодня проводить аеробіку, організовує спортивні ігри, змагання.
Плануємо провести цього року ще кілька таких таборів, тож охочих долучитися прошу контактувати зі мною через соцмережі, там є і більш докладна інформація про табір, про можливості взяти участь. Якщо ж можливості виїхати на такий табір чи якийсь інший відпочинок немає, раджу провести час із родиною, по змозі, хоч недалеко, але кудись вибратися. В Україні є багато місць, про які люди не знають, де ще не були: печери на Тернопільщині,  Кам’янець-Подільський, замки нашої Галичини, Закарпаття. Скористайтеся нагодою провести час із родиною, оживити стосунки, а також побачити і пізнати щось нове, цікаве.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7696 / 4.17MB / SQL:{query_count}