«Аби йти далі, Бог завше дає сили»

Уляна Флишко, волонтерка, керівниця благодійного фонду «Здійснити мрію», – про благодійність, поклик та допомогу в час карантину

За її плечима організація відпочинку та подорожей дітей бійців, благодійні збори і виїзди у сиротинці, школи-інтернати та будинки для літніх людей на Львівщині, допомога багатодітним сім’ям та самотнім матерям. Це історія, коли благодійність і волонтерство є покликом душі. Це історія про жінку з чуйним серцем, працьовиту та цілеспрямовану в своїй соціальній місії – допомоги людям. Вона могла бути економісткою, та все ж обрала навчання у виші на журналіста. Потім навчалася на юриста. Вже кілька років поспіль  благодійність і волонтерство є справою її життя. Львів та Львівщина знають Уляну Флишко завдяки потужному проєкту «Мій тато захищає Україну», головним меседжем якого була підтримка дітей українських захисників.
Об’єднавшись із однодумцями, певна, що разом цей світ можна зробити кращим. Лише разом ми зможемо більше
Згодом Уляна разом із командою взялася за допомогу дітям зі шкіл-інтернатів, багатодітним родинам та літнім людям у госпісах області. Людяність і любов до ближнього – це про сьогоднішню гостю «Львівської Пошти» – волонтерку, керівницю благодійного фонду «Здійснити мрію» Уляну Флишко.
Зараз команда фонду «Здійснити мрію» активно співпрацює із Соціальною службою Львова і допомагає людям у час карантину. Як писала «Львівська Пошта», у Львові працює гаряча лінія (0-800-301-205) і пункт збору допомоги самотнім та потребуючим людям (вул. Театральна, 10). Волонтери збирають кошти, за які купують необхідні речі. Згодом продуктові набори і гігієнічні засоби передають тим, що в потребі.
Уляно, пропрацювавши багато років у журналістиці, ти почала займатися благодійністю. Це місія, поклик?
Думаю, що поклик. Об’єднавшись із однодумцями, я певна, що разом цей світ можна зробити кращим. Лише разом ми зможемо більше.
Коріння цього поклику сягають мого дитинства. Коли я була школяркою, батьки їздили за кордон і привозили різні солодощі. Бачила, як живуть інші діти, і старалася завжди ділитися з ними цими смаколиками. Тішилася, що так можу допомогти тим, що цього не мають. Батьки мене вчили, особливо тато: «Завжди ділися, якщо є така можливість». Із дитинства я розуміла, що добрими вчинками можна багато що змінити.

«Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, тому що ви в ньому живете», – казав Кузьма Скрябін…
Це так. Є вірус поганий, а є вірус добрий. І вірус добрий – це людяність, яка так важлива у наш час. Восени 2013-го я почала працювати керівницею пресслужби Львівської обласної ради, а до того працювала в пресслужбі тоді ще міліції та «Західній інформаційній корпорації». Головою облради на той час був Петро Колодій. У березні 2014 року після анексії Криму керівник облради зробив заяву, що Львівщина готова приймати людей із Криму. Першими до нас почали приїздити кримські татари, які в переважній більшості мають багатодітні родини. Саме відтоді розпочалися мої перші кроки у волонтерстві. Це була робота із сім’ями кримських татар, аби вони почувалися на Львівщині комфортно. З першими внутрішньо переміщеними особами з Криму спілкуємося досі. Дякую всім тим небайдужим жителям Львова та області, які допомагали цим людям усім, чим могли, пропонували їм роботу! У той час фактично координували ці процеси. З початком війни на Львівщину почали переїздити люди зі сходу України. Відтак була робота з цими родинами.
Розкажи, будь ласка, коли і з чого розпочався проєкт «Мій тато захищає Україну».
У лютому 2015-го ми розпочали соціальний проєкт «Мій тато захищає Україну». Мені наснився сон, що маємо зробити масштабний проєкт. І ми таки його зробили. Цей проєкт реалізовували за підтримки голови Львівської облради Петра Колодія. Дякую, що завдяки йому йду волонтерською дорогою, дякую за розуміння і підтримку!
Першою, з ким я обговорила ідею проєкту, була Ярослава Мельник, працівниця пресслужби Львівського прикордонного загону. Дякую Ярославі, що підтримала, і ми мали хорошу співпрацю згодом! Прикордонники були в складі тих, що несли службу в зоні АТО. Дякую за співпрацю Віталію Провозіну, керівнику Будинку офіцерів!
Я щаслива, що є така хороша і надійна команда. Бог об’єднує
У 2016-ому проєкт «Мій тато захищає Україну» став благодійним товариством. У всі ці роки тривала праця з тисячами діточок бійців. Впродовж року ми проводили два масштабні заходи – 1 червня, у День захисту дітей, та 19 грудня, на свято Миколая. Проєкт стрімко набирав обертів, за що дякую усім медійникам! Ми почали привозити до Львова дітей зі східних, південних та центральних областей України і, навпаки, дітей із Львівщини возили в ті регіони, аби вони знайомилися з дітьми із інших областей. Проєкт мав назву «Цікава Україна». До прикладу, дітвора із Львівщина їздила до Києва, Дніпра та Одеси, а звідтіля діти приїздили до нас. Були такі обміни по Україні.
Також у межах проєкту «Мій тато захищає Україну» дітей бійців ми возили за кордон на відпочинок, зокрема в Болгарію, Польщу, Чехію, Іспанію. Загалом ці діти мали можливість відвідати цікаві виставки та майстер-класи, побувати в зоопарках, відпочити у інших країнах. Діточкам ми робили гарні фотосесії.
Уляно, якою була головна місія проєкту «Мій тато захищає Україну», який так полюбився дітям і став масштабним?
Багато батьків уже повернулися до своїх родин зі сходу України. На той час це була місія – коли батька немає в сім’ї, підтримати дітей морально. На жаль, є діти, які залишилися без батьків… Дякую тим українцям з-за кордону, що підтримали діточок, чиї батьки загинули! Кажу про відпочинок цієї категорії юних українців. Зокрема, дякую українці Марії Вертецькій з Іспанії за допомогу в організації відпочинку дітей біля моря!
Я старалася брати на відпочинок за кордон тих діточок, які жодного разу не були в інших країнах, бо їхні батьки фінансово не спроможні на це. Зокрема, брали частину дітей із Львівщини, а частину зі сходу України. Чому? Аби діти познайомилися, пізнали звичаї і традиції інших регіонів. Як кажуть, схід і захід разом. Це вкрай важливо!
Після проєкту «Мій тато захищає Україну» ти разом із командою взялася допомагати дітям зі шкіл-інтернатів, багатодітним родинам і літнім людям у госпісах області.
Так, ми робили це до карантину, робимо це й зараз. До мене все частіше почали звертатися люди, які потребували допомоги. Є потреба допомогти і то чимала. Скажімо, вихователі у сиротинцях запитували мене, чи я можу їм допомогти. А як же не допомогти, коли до тебе звертаються? Звісно, допомогли! Аби йти далі, Бог завше дає сили. Торік заснували з командою благодійний фонд «Здійснити мрію» і розпочали допомогу дітям зі шкіл-інтернатів, багатодітним родинам та літнім людям у госпісах області. Хто в цій команді? Андрій Витрикуш, Оксана Остапів та Ігор Мойсеєнко. Певна, що лише разом ми зможемо більше. Я щаслива, що є така хороша і надійна команда. Бог об’єднує. Дякую їм і всім тим, що нам завжди допомагають! Кожна така поїздка відкриває пласти проблем, які є в тих чи тих закладах. Емоційно це непросто… Непросто й тоді, коли ти даєш у руки солодощі людині в госпісі, а тебе запитують: «А ви ще приїдете?». Якщо літні люди так кажуть, це означає, що вони хочуть, аби ви до них знову навідалися. Не можна їх залишати самих. Бабусі й дідусі у госпісах потребують уваги і піклування.
Карантин, як лакмусовий папірець, показує нашу людяність та готовність допомогти ближньому
Коли волонтерка дає в руки бабусі цукерки, а вона цілує волонтерці руки – це до сліз… Це ж просто цукерки… А жінка, яка лежить у маленькій кімнаті в госпісі, так радіє тим цукеркам, так дякує…
Бувають і важкі моменти, коли я вчуся – вчуся на помилках. Скажімо, приїздиш у госпіс і даруєш усім капці. Спілкуєшся з чоловіком і так щиро хочеш, аби він їх поміряв, а він каже: «А я не зможу поміряти, бо в мене ніг немає»… Коли ти даєш мандаринку жінці, а вона каже: «Я її не бачу, але чую по запаху»… Це непрості моменти… З кожним разом стаю обережнішою, адже це емоції людей.
Запам’яталася мені з госпісу на Старосамбірщині пані Марія, яка має багато образків із Матінкою Божою та Ісусиком. Жінка подарувала мені один із них – образок Матінки Божої. Щодня маю його зі собою. Це дуже цінний подарунок.
Такі подарунки дуже цінні, бо людина ділиться із тобою тим, що має.
Так, дуже цінний. І за це я щиро вдячна, це дуже приємно! Такі речі не до порівняння з матеріальними подарунками, бо це дуже щирі подарунки.
Розпочався карантин, і ти разом із командою благодійного фонду «Здійснити мрію» активно співпрацюєш із Соціальною службою Львова, допомагаючи людям у потребі.
Щойно оголосили карантин, і я подумала, як і чим зможу допомогти людям. Планувала розвозити допомогу по районах. 17 березня оголосила про збір на своїй сторінці у фейсбуці. Написала, що будемо закуповувати і передавати продукти конечної потреби, щоби підтримати тих, що змоги придбати їх не мають, особливо в час карантину. Звернулася до всіх, аби, хто має змогу, долучився до такої збірки, зголошувався. І реакція людей була одразу ж: на рахунок почали надходити кошти, і ми придбали перші продуктові набори. Гречка, рис, макарони, тушкованка, цукор, сіль, печиво, олія – таким є вміст продуктових наборів. Це продукти першої необхідності.
Дякую тим бабусям і дідусям, що в непростих життєвих умовах мають бажання нам, волонтерам, усміхнутися! Це дуже стимулює ще більше допомагати
До мене звернулися Ігор Потерейко і Наталя Назарук – співробітники Соціальної служби Львова. Розповіли, що їм знадобиться волонтерська допомога в час карантину. Ось так разом ми почали співпрацю з 17 березня. Триває вона і зараз. Працівники Центру соціальних служб, що на Театральній, 10, складають список самотніх людей. Цим людям і передають пакунки. А ще допомагаємо малозабезпеченим особам, самотнім матерям, багатодітним сім’ям у скруті та людям з інвалідністю. Отримую список із потребами від соцслужби і їду на закупи. На кожен товар маю відповідний чек або накладну. Далі розподіляємо продукти і засоби гігієни та розвозимо їх людям.
Дякую всім небайдужим, тим, що жертвують гроші на допомогу! Карантин, як лакмусовий папірець, показує нашу людяність та готовність допомогти ближньому.
Паралельно з командою благодійного фонду «Здійснити мрію» їздимо у райони, аби допомогти людям у їхніх потребах. Нещодавно побували на Яворівщині. Вдома у самотнього дідуся з їжі було лише… пів цибулини. Такі люди мають бути під особливою опікою соціальних служб! Обов’язково допоможемо дідусеві харчами, чим зможемо – допоможемо. Ну не можуть люди жити в таких умовах…
Уляно, хто для тебе є взірцем і прикладом?
Прикладом є Мати Тереза. Вона завжди за будь-яких обставин залишалася людиною, допомагала людям і була щаслива.
Кажуть, цей світ урятують добро і любов. А як вважаєш ти?
Цей світ урятує кожен із нас, якщо будемо дотримуватися Божих заповідей!
Кожен проєкт потребує багато праці та старань. Скажи, будь ласка, що дає тобі сили йти далі?
Ті задоволені люди, до яких приїздиш. Коли ти приїздиш у госпіс і бачиш, як літні люди стають радісні та бодай трішки щасливі, коли бачиш їхні усміхнені обличчя, то розумієш, що ти правильно все робиш. Якщо Бог дає можливість щось зробити і допомогти, то потрібно це робити. Дякую тим бабусям і дідусям, що в непростих життєвих умовах мають бажання нам, волонтерам, усміхнутися! Це дуже стимулює ще більше допомагати.
Розмовляла Ірина Цицак

Підтримати волонтерів можна фінансово, переказавши гроші на рахунок Уляни Флишко – 5168 7573 7550 0164. 
Сконтактуватися з Уляною Флишко можна і на її сторінці у фейсбуці, де є всі фотозвіти про допомогу (https://www.facebook.com/profile.php?id=100001997728305).

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
10.0359 / 4.2MB / SQL:{query_count}