«Дитина має почуватись у безпеці, знати, що про неї подбають, тоді вона заспокоїться»

Тетяна Луцик, дитяча психологиня, арттерапевтка, – про дитячі страхи й тривоги, як розповідати дітям про те, що зараз відбувається у світі

Діти дуже вразливі. Вони багато фантазують, не про все, що їх тривожить чи засмучує, завжди говорять прямо. Їхній гнів і страх часто проявляється як скиглення, вередування та вимагання уваги. Вони можуть ставати агресивнішими та гірше спати, протестувати, сперечатись.
Вони так само налякані, як і ми. Вони бачать, що щось відбувається, щось зовсім нове і зовсім незрозуміле, щось тривожне. Вони раптом стали «ув’язненими» вдома з тривожними батьками. Їм зараз потрібен комфорт і любов, відчуття безпеки. А згодом все налагодиться, і життя знову завирує.
«Не переживайте, що діти відстануть від програми. Не воюйте з дітьми через те, що вони не хочуть робити математику! Не сваріть дітей через те, що вони не дотримуються графіка. Не карайте двома годинами навчання, якщо вони сперечаються. Врешті психіка вашої дитини у цій ситуації набагато важливіша, ніж її академічні знання. І те, як вони почуватимуться зараз, залишиться з ними на все життя у пам’яті», – це звернення директора однієї з британських шкіл до батьків. Його поширюють у мережі, до речі, звернення вдалось знайти не лише англійською і українською, а й польською та французькою мовами. Через коронавірус «ми всі у одному човні».
Тож «Львівська Пошта» поспілкувалася з дитячою психологинею, арттерапевткою Тетяною Луцик. Вона розповіла, що може тривожити дітей у цей час карантину, пандемії, поганих новин та змінених ритмів, як вони проявляють свої страхи та чим можуть допомогти батьки.
– Тетяно, через карантин змінився ритм і спосіб життя. Як це може впливати на дитячу психіку?
– Ми реагуємо на карантин, реагують й наші діти. Вони не йдуть у школу,  обмежені щодо прогулянок, спілкування. Важливо правильно пояснити те, що відбувається, не залякувати. Говорити, що існує вірус. Можна скласти казку про коронавірус, де він буде негативним героєм, якого можна перемогти. Нагадуємо, що треба мити руки, дотримуватись дистанції. Але в кінцевому результаті дитина має почути, що у неї є дорослий. Є я, мама, батько, і я допоможу з усім впоратись, щоб дитина відчувала себе захищеною.
– Як може проявлятись тривога?
– Тривога – це про невизначеність. Бо коли я боюсь чогось конкретного – це про страх. Дорослі також перебувають у такому «завислому» стані. Ми не знаємо чого чекати, скільки часу все триватиме. Діти запитують, коли це закінчиться, а ми не знаємо, що відповісти. Тому тривоги не уникнути, це нормально. Тривога може проявлятися так: дитина може погано спати, бути збудженою, агресивною.
Важливо правильно пояснити те, що відбувається, говорити, що існує вірус. Можна скласти казку про коронавірус, де він буде негативним героєм, якого можна перемогти
Коли грається, а водночас йдуть новини, вона бачить людей у масках, що щось відбувається. Тому я би рекомендувала обмежувати дітей від цих новин. Звичайно, не треба їх обманювати, повністю ізолювати від цього. Варто говорити, що є вірус, є хвороба, але ми все ж переможемо.
У тривожному стані діти можуть почати гризти нігті. Можуть бути різні соматичні прояви. Можливо, що дитина, яка почула про кашель як симптом цієї хвороби, раптово почне кашляти. Але переважно тривога проявляється як проблеми зі сном.
Творчі діти добре справляються з тілесною чи емоційною напругою
Збудженість дітей також пов’язана з тривогою. Дитина може бути агресивною, розкидати, шпурляти іграшки і не розуміти, що з нею відбувається. Якщо дорослий ще може усвідомити, то дитині це важко. Наша тривога нині взагалі дуже ірраціональна, може початись паніка. А паніка – це коли ми раціонально мислити не можемо, не вмикається процес усвідомлення, не можемо зрозуміти, що реально відбувається.
– У школярів так само проявляється тривожність?
– Вони можуть протестувати. Зараз підлітки ще збираються компаніями, йдуть гуляти. Не зважають на заборону. Їм притаманний цей максималізм, вони проявляють свій страх по-іншому, їм подобається боятися. Підлітки й роблять різні ризиковані штуки, вони й без коронавірусу прагнуть пригод, гострих відчуттів. Тому зі своїм страхом і тривогами щодо цієї епідемії вони можуть боротись у такий спосіб – йти на прямий контакт із небезпекою.
Вони хочуть вийти, їх важко втримати вдома. Як не пояснюй, вони хочуть зустрічатися з друзями, спілкуватися, відгородитись від цього. Спрацьовує і такий захисний механізм, як заперечення. Мовляв, я нічого не знаю, це мене не стосується, мені краще це заперечити, ніж бути в цьому.
Діти також можуть витісняти свої переживання. Дорослі здебільшого раціоналізують. Нам треба розуміти, тому ми так багато читаємо про цей вірус, нам важливо дивитися новини. Якщо мозок зрозуміє, що відбувається і чому, то легше буде заспокоїтися.
Діти, які займаються спортом, спокійні, гарно сплять. Тому вдома треба робити якісь вправи
А школярі ще не на такому високому рівні тривожності. Вони поки не усвідомили, що це, поки тішаться, що немає школи. Але поступово вони бачитимуть, що не можуть виходити на вулицю, спілкуватись із друзями, жити звичним життям. Незабаром вони відчують, що це не просто карантин, який уже неодноразово був. І їм також потрібна буде підтримка батьків.
– Як говорити про загрози, про смерть із дітьми?
– У школярів вже відбувається усвідомлення смерті. Діти у віці семи-десяти років запитують про смерть, їх це хвилює. У школяра можуть з’являтися перші переживання і страх щодо цього. Тому важливо пояснити дитині, що такий процес існує, але й водночас розповісти, що з нею точно нічого не станеться, бо ви є один у одного, про неї є кому подбати, що вона у безпеці. У цих людей, про яких говорять на телебаченні, наприклад, були якісь інші обставини.
Взагалі як працюємо з дітьми – не ховаємо правду, не створюємо ілюзій. Але водночас важливі речі, які можуть тривожити дитину, пояснюємо доступною, зрозумілою йому мовою. Вона має почуватись у безпеці, знати, що про неї подбають, тоді дитина заспокоїться.
Як працюємо із дітьми – не ховаємо правду, не будуємо ілюзій. Але водночас важливі речі, які можуть тривожити дитину, пояснюємо доступною йому мовою
Також розмови можуть бути непрямі. Розмовляєте, запитуєте, що дитину тривожить. Пропонуєте намалювати це чи скласти історію про те, що хвилює, чого вона боїться. Можна підійти здалеку, якщо дитина не звикла говорити одразу. Різні діти, різні реакції.
Говоримо, запитуємо, що дитина відчуває. Запропонуйте намалювати різноманітні емоції. Творчі діти добре справляються з тілесною чи емоційною напругою. Треба застосовувати різні техніки, якщо помічаєте, що дитину щось тривожить, а вона не розповідає. Старші ж здебільшого питають про те, що відбувається, що таке коронавірус, чому люди помирають, що буде далі… А малеча може переживати в собі.
– Скажіть, будь ласка, фізичні навантаження важливі?
– Безперечно. Діти не мають куди діти енергію, тому вони стають агресивними, збудженими. Збудження – це напруга, яку потрібно скерувати в якусь дію. Колись, коли люди були дуже напружені їм допомагала трудотерапія. Попрацювавши на городі, дружина переставала сердитись на чоловіка, а чоловік – на дружину. У дітей так само. Через тілесні вправи, спорт виходить емоційна напруга. Діти, які займаються спортом, спокійні, гарно сплять. Тому вдома треба робити якісь вправи, це обов’язково.
– Чи можна ці умови карантину, коли всі разом цілодобово, використати з користю?
– Важливо розділити свій час, мати можливість побути наодинці. Я, наприклад, малюю. Вмикаю сину мультик, кажу, що мені потрібен час, дві години мене не чіпайте. Має бути баланс. Дуже виснажуються жінки під час карантину – це так, ніби ти перебуваєш у декреті. Жінка виконує багато функцій, тому дуже важливо, щоби вона мала час для себе.
– Я про те, що ми часто кудись поспішаємо і згодом скаржимось, що бракує часу, щоби побути разом. Можливо, це саме той час?
– Ми постійно ставимо собі якусь мету, постійно чогось добиваємось. Часто на автопілоті. Карантин – це дійсно можливість побути зі сім’єю. Сміятися годинами, дивитися фільми разом. Але це буде важко тим людям, які вели активний спосіб життя. Чому ж їм буде важко? Бо це переважно люди тривожні. Вони з цією тривогою боролися в такий спосіб, постійно знаходили собі різні заняття. А зараз виходить, що тривоги більше, але є час побути зі собою, це для них страшно.
Розмовляла Вікторія Савіцька
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7291 / 4.15MB / SQL:{query_count}