“Велетень справжнього гуманізму”

Головний рабин України звернувся до Яд Вашему з проханням відновити історичну справедливість і присвоїти Митрополитові Андрею Шептицькому звання Праведник народів світу

фото: Олег Огородник
Зберегти людяність в нелюдських умовах, не піддаватися тиску влади і страху, додержуватися християнських принципів любові до ближнього і святості людського життя і так протистояти насильству і несправедливості, яка чинилися супроти тисяч і мільйонів людей з огляду на їх походження і національну та релігійну приналежність – саме такою була пастирська настанова Митрополита Андрея Шептицького, звернена до своїх вірян, у роки Другої світової війни. В обороні людяності Митрополит звертався і до німецької влади, і до проводу Католицької Церкви.
І не тільки словом, а й ділом, попри неміч свого хворого тіла, Митрополит сповняв заповідь любові до ближнього, рятуючи тих нещасних, які зверталися до нього по допомогу. З його ініціативи за допомогою довірених людей була створена ціла мережа осередків, де переховували євреїв, передовсім дітей, адже батьки, бачачи безвихідь ситуації, старалися врятувати найдорожче – своїх нащадків.
Чимало з тих врятованих залишили свої вдячні спогади-свідчення про ті події, дехто з них навіть звертався до ізраїльського національного меморіалу Голокосту Яд Вашем з проханням присвоїти Митрополиту Андрею почесне звання Праведник народів світу. Зокрема свого часу це робили Курт Левін, Адам Ротфельд, Лілі Польман-Штерн, рабин Давид Кагане. Однак їм було відмовлено, мовляв Митрополит співпрацював з німцями і долучився до створення дивізії СС Галичина. Митрополитові закидають співпрацю з нацистською адміністрацією, тобто що він привітав у 1941 році прихід німецької армії (зрештою після радянського терору прихід нацистів здався справжнім визволенням, дехто навіть сподівався створити нарешті свою державу, протверезіння було дуже гірким), що нібито писав Гітлеру, що підтримував створення української дивізії Ваффен СС “Галичина”, що не зупинив у перші дні німецької окупації, у липні 1941 року, єврейські погроми у Львові. Однак, як твердять науковці, оригінальних документів, які б свідчили про співпрацю митрополита з німецькою адміністрацією, немає, а деякі з тих, які цитують, є підстави вважати сумнівними, а навіть відвертими фальшивками. Що ж до дивізії СС Галичина, то достовірними нині є лише дозволи деяким священикам бути у ній капеланами, зрештою ще у 1987 році на вимогу Фонду Візенталя було офіційно визнано, що немає доказів скоєння злочинів Дивізією Галичина.
Однак попри обґрунтовані пояснення, саме ці закиди були знову згадані у відповіді Яд Вашему на офіційне звернення, яке підписали учасники міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-літтю від дня народження блаженного о. Климентія Шептицького, молодшого брата Митрополита. Отця Климентія цим титулом удостоїли ще у 1996 році, а він був головним помічником Митрополита. Водночас у офіційній відповіді зазначено, що справу можна повернути на розгляд, якщо з’являться нові документи чи свідчення, які по-новому висвітлюють діяльність митрополита в період німецької окупації.
На цьому тижні, 21 січня, незадовго до того, як світова спільнота відзначатиме 75-ту річницю звільнення табору смерті Аушвіц і Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, з проханням відновити історичну справедливість і присвоїти Митрополитові УГКЦ Андрею Шептицькому звання Праведник народів світу до керівника інституту Яд Вашем Авнера Шалева звернувся Головний рабин України Моше Реувен Асман. Інформацію про це він опублікував на своїй сторінці у Facebook, а також сам лист.
У зверненні головного рабина мовиться, що митрополит Андрей Шептицький керував операцією з порятунку більш ніж 150 єврейських дітей у роки Голокосту у Західній Україні. Він не тільки давав накази переховувати єврейських дітей у монастирях, але й забороняв їх хрестити, щоб зберегти їх для єврейського народу.
“Склалася абсурдна ситуація – молодший брат Митрополита архимандрит Климентій Шептицький, а також ігуменя Олена Вітер, які виконували прямі вказівки Митрополита Андрея Шептицького, обидва отримали почесні звання Праведників народів світу”від Яд Вашем, а Митрополит, який стояв на чолі цієї вкрай ризикованої для життя операції, не отримав цього звання”, – зазначено в листі.
Головний рабин України Моше Реувен Асман на аргументи інституту проти присвоєння звання митрополитові (що глава церкви привітав прихід німецьких військ до Львова і нібито “благословив дивізію СС “Галичина” – ред.) вказав, що немає жодного справжнього документа, який підтверджує факт “благословення дивізії”, і що порятунок єврейських дітей важливіший.
“Все інше – міфи та стереотипи радянської пропаганди проти Шептицького. Я вважаю, що сучасному Ізраїлю та єврейським громадам діаспори потрібно відмовитися від цих міфів”, - пише головний рабин України.
Також він згадує послання митрополита “Не убий”, в якому Митрополит Андрей у 1942 році закликав українців не брати участі у вбивстві сусідів.
“У кривавому пеклі Голокосту фігура Андрея Шептицького підноситься, як скеля спасіння і добра. Митополит Андрей Шептицький – велетень справжнього гуманізму і один з найвеличніших українців 20-го століття”, – вважає головний рабин України.
За його словами, те, що присвоєння йому звання “праведника” затягується на десятиліття є несправедливістю.
“З точки зору всієї традиції іудаїзму, від нас вимагають бути вдячними за зроблене нам добро. І, навпаки, присвоєння Шептицькому давно заслуженого звання Праведника народів світу, покаже Україні і всьому світові, що єврейський народ пам’ятає і цінує своїх друзів і рятівників. Мій обов’язок як Головного рабина Києва та України і глибоке переконання як людини в тому, щоб підняти свій голос на захист великого гуманіста і друга єврейського народу Андрея Шептицького. Наша громада давно визнала його заслуги і посадила біля Центральної Синагоги Бродського в Києві дерево на його честь”, – мовиться у листі головного рабина України до голови правління меморіального комплексу Яд Вашем Авнера Шалева.
Варто нагадати, що цього року маємо особливу нагоду краще пізнати постать Митрополита і його спадщину, адже відзначатимемо 155 років з дня його народження. З цієї нагоди 2020 на Львівщині проголошено роком Митрополита Андрея Шептицького. А 14 січня Верховної Ради України прийняла постанову “Про відзначення ювілеїв у 2020 році”.  До затвердженого у ній переліку ювілейних дат, які у 2020 році повинні відзначатися на державному рівні, увійшло й вшанування 155-річчя з дня народження Митрополита  Андрея.
“Вважаю Андрея Шептицького справжнім наставником громади та відданим громадським діячем. Він є прикладом лідера та людиною з великої букви, моїм духовним наставником. Для мене  було справою честі зініціювати та підтримати відзначення цієї пам’ятної дати. Зі зверненням про відзначення ювілею Митрополита до мене також зверталася Яворівська районна рада та небайдужі громадяни. Гордий з того, що 155 років з дня народження Митрополита Андрея будуть відзначатися на державному рівні”, – зазначив з цього приводу народний обранець Павло Бакунець (122 округ - Яворівщина та Жовківщина).

Праведники народів світу – цей термін використовують в юдаїзмі щодо неєвреїв, які виконують Сім законів нащадків Ноя і таким чином заслуговують на царство небесне. В світському житті термін використовується державою Ізраїль для відзначення неєвреїв, які ризикували життям під час Голокосту, щоб врятувати життя євреям від знищення нацистами. У 1953 році для вшанування пам’яті жертв і героїв Голокосту рішенням Кнесету був заснований Яд Вашем - ізраїльський національний меморіал Катастрофи (Голокосту) та Героїзму. Одним з положень рішення було вшанування “Праведників народів світу”. В 1953 році під юрисдикцією Верховного Суду Ізраїлю було створено комісію, в обов’язки якої входить надання почесного звання “Праведника народів світу”.
Особа, що ризикувала, рятуючи євреїв під час Голокосту, та визнана Праведником народів світу, отримує в нагороду іменну медаль, почесний сертифікат і право додати своє ім’я до написаних на Стіні Честі в Саду Праведників у Яд Вашемі в Єрусалимі (останнє замість висадження дерев, від чого відмовились через брак місця). Нині у списку праведників налічується 2573 українців.

Отець Юстин Бойко,
священник УГКЦ, голова Постуляційного центру монахів-студитів:
– Звання Праведник народів світу присвоює Інститут пам’яті Яд Вашем людям, які рятували євреїв у часи Другої світової війни. Засідає спеціальна капітула пам’яті, яка це вирішує. За процедурою, головними позивачами у цій справі повинні бути або люди, яких урятували, або їхні діти, також підставою для розгляду такої справи можуть бути певні документи.
На мою думку, титул Праведника народів світу є величезним боргом єврейського народу супроти Митрополита Андрея Шептицького, який організував цілу систему для порятунку євреїв у часи Голокосту, не тільки дітей, але й дорослих. У своїй заяві головний рабин України підкреслив абсурдність ситуації, коли рідний брат Митрополита Климентій Шептицький визнаний праведником, як і чимало тих, що діяли на вказівку чи з благословення Митрополита, а Митрополит Андрей ні… В цьому винна передусім радянська пропаганда, яка роками, десятиліттями працювала на те, щоби збезчестити ім’я Митрополита Андрея. Тому це потрібно передусім для самого єврейського народу, щоби він висловив вдячність за порятунок, а українцям – щоби Митрополит Андрей нарешті зайняв гідне місце в історії українського народу і суспільства і щоби українці усвідомили його велич.
Я дуже вдячний нашим українським науковцям, учасникам конференції, присвяченої 150-літтю з дня народження Климентія Шептицького, за те, що ми спільно написали лист-звернення до Яд Вашему в справі присвоєння Митрополитові Андрею титулу Праведника народів світу. Це, як нам відповів Яд Вашем, було перше інституційне звернення від України, до того були приватні звернення від окремих осіб чи делегацій, але офіційного листа не було. Інститут Яд Вашем нам відповів, що справу Митрополита вже розглядали, однак відхилили. Але її можна поновити, якщо з’являться нові документи. Такі документи є, але підсилювальним чинником став лист, який опублікував на днях головний рабин України, скерований до Яд Вашему, в якому він чітко і коротко виклав факти та аргументи і зазначив, що хоче стати на захист пам’яті Митрополита Шептицького, і просить визнати його Праведником народів світу від імені єврейської спільноти України. Тож маємо два посили: від української наукової спільноти, яка зорганізувалася навколо 150-літття отця Климентія Шептицького, і лист від єврейської спільноти, написаний головним рабином. Сподіваємося, що Яд Вашем візьме це до уваги, особливо з огляду на те, що ми зближаємося до 75-ої річниці звільнення в’язнів Аушвіцу і Дня пам’яті жертв Голокосту.
Що ж до подолання міфів про Митрополита Андрея в середовищі Яд Вашему, то це завдання мають взяти на себе українські євреї. Вони самі визнають, що такі міфи існують. Чому цим міфам вірять? Бо здебільшого ті, що приймають рішення в Яд Вашемі щодо присвоєння цього титулу, є вихідцями з колишнього СРСР, передовсім із Росії, отож задіяна політична і пропагандистська складові. Коли ж мовиться про розвіяння цих міфів, то тут треба великої наукової і просвітницької праці. Наукової – маю на увазі дослідження, а просвітницької – через школи і заклади освіти, через медіа, різноманітні заходи. Чому це потрібно? Бо, не пізнавши правдивої історії України, ми живемо її міфами, у тому числі й про Митрополита, а на тому втрачаємо тільки ми!
Для мене це звернення рабина Асмана стало приємною несподіванкою. Чому саме зараз, може бути багато пояснень. Одне з них, що тема ця знову ожила в українському суспільстві завдяки зверненню українських науковців до Яд Вашему. Друге – цю тему знову почали обговорювати українські євреї. Третє – в ці дні триває візит президента України до Ізраїлю в дуже непростих умовах для України. Гадаю, що головний рабин України також має надію, що він підсилить позиції України на міжнародному рівні, а зараз таким майданчиком буде саме Ізраїль і Яд Вашем.
Ми в Україні дуже мало знаємо про Митрополита Андрея, про його діяльність, про його ідеї, які насправді є насущними і актуальними для сучасної людини. Він був передусім єрархом Церкви, людиною віри, але, реалізуючи своє покликання до Христового священства, він ніс Слово Боже в усі сфери людського життя: і духовну, і мистецьку, і політичну… Тому його слушно називають етнархом українського народу, бо він гуртував той нарід, коли він був бездержавний. Тому перед нами ще багато праці щодо пізнання його спадщини. І це неможливо зробити без відповідної наукової інституції, якої досі, на превеликий жаль, у нас нема. В нас є поодинокі дослідники спадщини Митрополита Андрея, які мають свої публікації, але й досі нема повноцінної наукової біографії Шептицького. Тож треба докласти максимум зусиль, щоби така інституція постала, щоби вона була активна. Вже маємо відповідні кадри, які могли б працювати.
Цього року випадає гарна нагода – 155-річчя з дня народження Митрополита. Відзначення п’ять років тому ювілею Митрополита показало, що він ще недостатньо знаний в українському суспільстві, багато людей навіть не знали, що його мощі спочивають у крипті Архикатедрального собору святого Юрія. Тому Церква провела чимало заходів, щоби наблизити, відкрити цю постать для українців. Але слід ще багато працювати над спадщиною, яку він залишив і яка міститься в різних архівах, не тільки в Україні, але й за кордоном. Ювілейні дати мають на меті привернути увагу до постаті чи події, тож святкування на державному рівні привертає увагу до Митрополита Андрея.
Міністерство культури формує перелік заходів, які мають відбутися. Так більше людей пізнає Митрополита і зацікавиться його спадщиною, а нам це відкриє дорогу до того, щоби, пізнавши цю спадщину, ми могти застосувати її в нашій сучасності, бо багато ідей, які він тоді пропонував, зокрема для українського державотворення, надзвичайно актуальні й нині.
Звичайно, умови Другої світової війни і нинішні відрізняються, але є й подібності. Як і тоді, Україна стала ареною, на якій борються дві потужні ідеології. В той час тут змагалися ідеології нацистська і комуністична. Кожна з них намагалася знайти щонайбільше прихильників серед українського народу. Тому як німці, так і “совіти” хотіли завербувати щонайбільше українців для служіння власній ідеї. Нині Україна також стала плацдармом боротьби проти ідеології, яка не була засуджена, – ідеології комунізму, тільки тепер вона має іншу назву – “русскій мір” і є набагато ширшою та виражається у російському імперіалізмі, який ніколи не бачив Україну незалежною, ба більше, не бачив Україну на карті світу як державу.
Ситуація тепер різниться, бо ми вже маємо державу, але вона ще на дуже ранньому етапі розвитку. Тож громадянському суспільству треба гуртуватися, щоби зберегти державність, щоби протистояти інформаційній навалі, бо лиш так зможемо зберегти нашу культуру, мову, народ. І нам слід давати адекватні відповіді, а це потребує від нас величезної самоорганізації. Переконаний, що ми вистоїмо, треба лише великої молитви, терпеливості і праці. І слово Митрополита, ті орієнтири, які він нам дав у своїй спадщині, дуже нам можуть допомогти.
Варто нагадати, що зараз триває процес беатифікації Митрополита Андрея, який вже на фінальній стадії. Сподіваємося, що найближчим часом Митрополит Андрей буде проголошений блаженним, а згодом святим. Бо перший етап вже пройдений – його визнали людиною, яка практикувала християнські чесноти в героїчний спосіб. І Апостольська Столиця через Конгрегацію в справах святих у 2015 році визнала це та присвоїла йому титул праведний. А оскільки тільки у справах про мучеництво не потрібне чудо фізичного зцілення від важкої недуги, для якого сучасна наука не має пояснення і яке потверджувало б, що Бог вказує нам на цю людину як на святого, то залишилося дочекатися, аби було визнане чудо, яке сталося за заступництвом Митрополита Андрея.

Юрій Скіра,
історик, автор книги “Покликані: монахи Студійського Уставу та Голокост”:
– Коли мовиться про Шептицького і про порятунок євреїв, то мається на увазі порятункова акція, яка тривала з 1942 по 1944 рік. Два роки Митрополит Андрей очолював структуру, що складалася з його особистих секретарів, довірених монахів і монахинь Студійського уставу. Крім того, він мав добрі контакти із сестрами-василіянками, зокрема з матір’ю Монікою (Полянською), до якої також надсилав деяких єврейських дітей – і хлопчиків, і дівчаток. На сьогодні ми не маємо джерел, які свідчили б, що сестри-служебниці також були задіяні в цій акції, але вони мусили бути задіяні, бо це було одне з найбільших наших згромаджень того часу, яке опікувалося дітьми-сиротами, мало сиротинці, а отже, був простір, де можна було заховати єврейських дітей, тобто “розчинити” їх в “українському морі”.
Часто запитують, чому Митрополит це робив, чому розпочав ту акцію. Передусім варто зазначити, що на той час Митрополит Андрей був унікальним єпископом нашої Церкви, який мав настільки тісні взаємини з єврейським народом. Знаємо, що коли він відвідував містечка Львівської архиєпархії, то євреї виходили до нього із сувоями Тори на знак великої пошани.
На той час Шептицький мав величезний 40-річний досвід контактів із єврейською громадою Галичини і не міг бути осторонь трагічних подій Голокосту. Окрім того, це його принципова християнська постава захисту гідності людського життя. В перші місяці німецької окупації він виступив проти залучення українців до тих жахливих речей, які робили німці. Понад те, видав пастирське послання, у якому вказував своїм вірянам на моральні стрижні, як повинен триматися християнин, як має реагувати на різні виклики. Невдовзі розвиток подій дуже радикалізувався, і вже улітку 1942 року ситуація стала надзвичайно критична. Митрополит перейшов до спротиву – почав переховувати людей. Це не обмежувалося тими людьми, яких він знав до війни. І на цьому важливо наголосити. Часто вони були навіть не зі Львова.
В серпні 1942 року фактично розпочалася ота акція порятунку, коли євреї перед великим знищенням у львівському гетто в різний спосіб зверталися до нього по допомогу, і він її надавав. Тоді була організована ціла структура – система місць переховування, до якої належали і Святоіванівська лавра у Львові, і Святоуспенська лавра в Уневі, і монастир священномученика Йосафата, що на вул. Петра Скарги (нині вул. Озаркевича), і митрополичі палати, які були первинною точкою, бо саме сюди батьки приводили своїх дітей.
Є чимало дуже драматичних спогадів тих дітей, а нині осіб поважного віку, які згадують, як вони останній раз бачилися зі своїми батьками. Із цих митрополичих палат почалася мандрівка тих єврейських дітей по різних сиротинцях, монастирях, парафіях. Мусив бути рух, щоб унеможливити виявлення німцями тих переховуваних дітей, бо як дитина була довший час на одному місці, то могли закрастися підозри щодо її походження. Це була грандіозна система. Одна з найцікавіших її ділянок – взуттєва фабрика “Соліт”, що була тоді на вулиці Трибунальська, 16 (нині один із будинків готелю “Леополіс”). Директором цієї фабрики був Йозеф Петерс (монах-студит Йоан). На цій фабриці переховували 16 людей. То були і шевці, і люди, які потрапили туди в різний спосіб. І, що цікаво, всі вони вижили. До серпневої акції ці шевці вже з півроку працювали там. І коли почалося загострення, монахи-студити запропонували їм прийти з родинами в певний час до фабрики. У зазначений час ті прийшли і зникли для світу: вдень перебували у підвалах, а вночі шевці ставали до роботи. Їхні жінки і діти могли ходити територією фабрики. Так вони прожили два роки.
Заноситься на те, що ми ніколи не матимемо точних цифр щодо кількості євреїв, яких урятував Митрополит Андрей. Ніхто не робив списків, не реєстрував цих людей, бо це був би речовий доказ, який могла б використати СД. Вони рятувати всіх, кого могли, і багато не розпитували. Є різні цифри – 150, 200 осіб. Однак твердо казати про кількість не можна, бо нема історичних джерел, нема конкретних списків, як-от список Шиндлера. Ще одна складність у тому, що більшість переховуваних – діти п’яти-семи, 12 років. Багато з них не дуже все це пам’ятали, та й дорослі погубилися в світі, не записали, не далися чути… Але треба сказати про позитивне: погляньмо, скільки врятованих Шептицьким євреїв залишили свої спогади – Курт Левін, Леон Хамайдес; зараз дописує свої спогади Цві Барнеа. Цілі книги були написані. Зрештою, Давид Кагане і його “Щоденник львівського гетто”.
В Меморіальному музеї Голокосту у Вашингтоні є збірка Курта Левіна, де зібрані свідчення тих єврейських дітей. Вони вражають. У Яд Вашемі теж є окремі свідчення євреїв, яких урятував Митрополит Андрей. Єврейський історичний інститут у Варшаві видав гарну збірку, до якої ввійшли і спогади про порятунок Шептицьким, але вони не такі описові. По всьому світу є спогади-свідчення людей, котрі пережили Голокост завдяки Шептицькому. На їхній основі та особистих контактах зі свідками по обидва боки, які бачили окупацію і мали різний досвід, мені вдалося написати монографію.
Я особисто говорив із Адамом-Даніелем Ротфельдом, колишнім міністром закордонних справ Польщі, переписувався з Лілі Польман-Штерн, яка проживає у Лондоні, з Леоном Хамайдесом зі США, Цві Барнеа, який проживає в Австралії, з лауреатом Нобелівської премії Роалдом Гоффманом (його, щоправда, урятували не Шептицькі, а українська сім’я, але його переховували в Уневі), а також із українськими  людьми, свідками Голокосту, зокрема в Якторові та Уневі.
Вважаю, що закиди, зазначені в тому листі, це відіграна карта! Історики вже давно дали на них ґрунтовні відповіді. Це не щось таке, про що маємо думати, як відповісти, обґрунтувати, спростувати і так далі. Це вже давно минула дискусія. Є різні праці, статті, опубліковані документи і розвідки щодо цього, пояснення тих чи тих кроків, які робив Митрополит.
Ще з 80-их років були розставлені акценти і дане обґрунтування. Проблема цих закидів – не так історичне, як політичне питання. Гадаю, коли зміниться політичний клімат, то воно буде легко вирішене, бо ми маємо дуже добрі напрацювання в історичній сфері. Водночас хочу звернути увагу на те, що ми чомусь постійно оглядаємося на Яд Вашем, чомусь така зацикленість… Постійно дивимося на Єрусалим. Але світ значно ширший, і в ньому постать Шептицького має пошанування. Декілька років тому парламент Канади визнав заслуги Митрополита, у США “Антидифамаційна ліга” удостоїла його відзнаки Яна Карського, в сусідній Польщі видали книжку про поляків, які рятували євреїв, і там є Шептицький. І ще чимало інших таких фактів.
Є така міжнародна благодійна організація “Українсько-єврейська зустріч” (UJE), яка провадить велику роботу і має свою нагороду – медаль Митрополита Андрея. Нею уже вшановані дуже поважні люди єврейського походження. Зрештою, треба згадати і нашу УГКЦ, найвищою нагородою якої віднедавна став орден Митрополита Андрея Шептицького. Торік були перші вручення, серед нагороджених – австрійський кардинал. Тож бачимо, наскільки Митрополит є пошанований у світовому масштабі, і це водночас є відповіддю на згадані закиди.
На мою думку, гідним відзначенням на державному рівні 155-річчя Шептицького могла б стати конференція міжнародного масштабу з різними секціями, панелями, за участі науковців із різних країн. Але, на жаль, до цього треба було готуватися зо два роки. Якби наші Церква і держава спромоглися створити інституцію, що займалася б дослідженням спадщини Шептицького (за 28 років незалежної України ми не маємо інституту, який би досліджував його спадщину), це було б добрим підсумком цьогорічного вшанування Митрополита. Так, це колосальна робота в різних напрямках, але це було б справді гідним пошануванням, а не ще однією формальністю.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6901 / 4.34MB / SQL:{query_count}