Портал у дитячий світ

У Музеї іграшок, що в центрі Львова на вулиці Торгова, 15, майже три тисячі експонатів. Завітати сюди і побавитися можна із середи по неділю

«Львівська Пошта», як і обіцяла, розпочинає цикл матеріалів «Скарби Львова» про найцікавіші музеї міста та області і таким чином долучається до їхньої промоції. Мета проста – аби львів’яни щонайбільше знали про свої музеї і захотіли їх відвідати. Першим ми відвідали Музей іграшок, який буде цікавий і дітям, і дорослим.
Порцелянові ляльки, целюлозні ведмедики, механічні машинки з пультом керування, місяцеходи, а також спінери з висувними деталями та «планшет», виготовлений у час, коли ще не було сучасної техніки… Саме такими іграшками бавилися наші мами і тати, дідусі й бабусі. Деяким із них сто років. Зараз таких уже не виготовляють і не продають.
Найцікавіше те, що усі ці раритети можна не лише побачити, а й доторкнутися до них, навіть погратися! І зробити це є змога в центрі Львова!
Уже більш ніж рік (із серпня 2018-го) у нашому місті працює Музей іграшок – місце, яке беззаперечно можна назвати порталом у дитячий світ. Це єдиний у Західній Україні музей і третій в Україні.
Розташований він одразу за оперним театром – на вул. Торгова, 15. Відкритий музей для всіх охочих із середи по неділю з 11.00 до 20.00. 
Упізнати Музей іграшок досить легко: з другого поверху будівлі, з балкона, відвідувачів «запрошує» велика м’яка іграшка у вигляді собаки.
Незмінним власником, засновником, ініціатором та директором цього музею є Павло Морозовський. Він буквально живе своєю справою. Сам шукає експонати, сам їх реставрує, сам проводить екскурсії, навіть виїзні майстер-класи. Каже, що Музей іграшок – його дітище.

Кожен має право на дитинство

Приміщення музей орендує, і воно невелике – 26 квадратних метрів. А проте у ньому вміщаються майже три тисячі експонатів. Щоправда, серед виставлених – невелика частина, решта – за «лаштунками», у комірчині, бо нема місця. Є в колекції музею іграшки, виготовлені у Радянському Союзі, Німеччині, Австрії, Польщі, Японії.
При вході розвішані ляльки, ведмедики, на полицях – святкові листівки, журнали «Мурзилка» і «Барвінок». Поруч каса: вхідний квиток для дорослого коштує 50 грн, для дітей, студентів і пенсіонерів – 30 грн.
Павло Морозовський каже, що виручені кошти йдуть на оплату оренди приміщення і купівлю та реставрацію іграшок.
«Музей запрацював, коли у мене вдома назбиралося приблизно дві тисячі іграшок. Усі вони з моєї колекції. Зараз експонатів суттєво побільшало. Коли люди дізналися, що я колекціоную і навіть відкрив музей, стали приносити іграшки, надсилати зі всієї України, навіть з-за кордону. А все тому, що хочуть зберегти пам’ять про своє дитинство і дитинство своїх батьків, – розповідає «Львівській Пошті» Павло Морозовський. – Ціную кожну іграшку, яка в мене є. Але для себе вирішив, що не просто триматиму їх у своїй комірчині, а покажу загалу, нащадкам. Те, чим бавилися ми, і те, що цікавить теперішніх дітей, суттєво відрізняється. Як на мене, сучасні іграшки занадто яскраві, звуки занадто дзвінкі. Усе це не найкраще впливає і на без того надто активних нинішніх дітей».
Усі іграшки в музеї унікальні. Найдавнішими є два австро-угорські пупсики з 1910 року. Тобто їм уже понад сто років! Директор музею розповідає, що вони фарфорові, а принесли їх люди, які займаються пошуком металу.
Є тут і лялька 1930 року виробництва польської фабрики Адама Шраєра. Цю іграшку принесла до музею бабуся-полька, яка мешкає у Львові. Лялька була в не надто хорошому стані, проте Павло Морозовський її реставрував, і тепер вона стоїть на почесному місці – за склом у серванті.
Проте це не єдина лялька у цьому музеї. Їх тут десятки – малі, великі, виготовлені з пластику, каучуку, одягнені та голі. Наприклад, є лялька з Німеччини, виготовлена в 50-ті роки минулого століття. Власник музею каже, що звати її Фліртушка. Одягнена лялька в блакитну сукню і може дивитися праворуч-ліворуч. Крім того, серед експонатів є так звані ростові ляльки (заввишки 76 сантиметрів). Більших колись не випускали, а якщо такі й були, то їх уже вважали манекенами.
Чимало в Музеї іграшок гномів, виробництво яких сягає 1940-их років, товарів побуту (мініатюрні металеві холодильники, кухонний посуд, м’ясорубка, дерев’яні ліжечка, стільці, столики), а також всіма улюблені нині бейблейди і спінери. Наприклад, у минулому столітті спінер був розвивальною іграшкою, яку хлопці використовували як кермо від авта, а дівчата витискали із нього на піску фігурки. Він, як і сучасний спінер, крутиться, хоча дещо повільніше, бо не має підшипників.
А ще в Музеї іграшок є ціла новорічна колекція. Понад тисячу експонатів із неї Павло Морозовський має намір виставити ближче до Дня святого Миколая і Нового року. «У цій колекції більш ніж 100 Дідів Морозів та Снігуроньок. Найстаріший Дід Мороз, який у нас є, це ватяний Мороз Іванович, або Морозко, якому понад 90 років. У той час він приносив дітям не подарунки, а продукти харчування».
Всі експонати тут дозволяють фотографувати, деякими навіть побавитися. «Якщо раніше діти сприймали іграшки візуально і та слух, то тепер – на дотик і смак. Тому їм буде набагато цікавіше їх помацати, побавитися ними. Хоча побавитися не проти й дорослі. Наприклад, навіть поважні жіночки, бабусі, бачачи забавки свого дитинства починають підстрибувати, тішитися, навіть плакати», – веде далі директор музею.

Найкращі критики – діти

Навіть те, що приміщення музею невелике і його катастрофічно не вистачає для всіх експонатів, до нього все одно йдуть відвідувачі. Гамірно і людно тут завжди. Приходять у музей і школярі, цілими класами, і дорослі – львів’яни та гості міста, які дізналися про нього з інтернету.
В руках третьокласниці Аліни, яка навчається у Ліцеї міжнародних відносин ім. В. Стуса, незвичайна іграшка – бегемот, який ковтає кульки. «Я передивилася дуже багато всього. Цей бегемотик такий класний. Хотіла б і собі такого. Про все обов’язково розповім батькам: що бачила, чим бавилася. Може, наступного разу прийдемо сюди разом», – ділиться враженнями дівчинка.
А ось Владику найбільше сподобалася машинка з пультом. «Хотів, щоб у мене вдома була така, а також планшет, на якому можна малювати квадратики і палички. Це так цікаво, але… трохи довго. Не зовсім розумію, як із ним поводитися, але думаю, що розібрався б», – каже хлопчина.
«Тут так цікаво! На жаль, у мене вдома немає жодної іграшки з тих, що є тут. А хотілося б… Особливо машинку, спінер. Я ними довго бавився б», – переконує третьокласник Андрійко.
На екскурсію до Музею іграшок ці учні прийшли не просто так. Їхня класна керівничка Леся Губик каже, що встигла побувати з дітьми у багатьох музеях Львова, але тут вони ще не були.
«Про цей музей я дізналася через інтернет. Запропонувала батькам та дітям, і вони не відмовилися, – розповідає учителька початкових класів згаданого ліцею Леся Губик. – А оскільки в Новій українській школі ми вчимося за новим форматом, то завжди шукаємо нові ідеї для навчання. Не так давно вивчали теми «З бабусиної скрині», «Факти та здогадки», тож завітали сюди, щоб учні дізналися, чим бавилися діти колись. І не помилилися. Емоції через край, бо все на основі спогадів. Сама «упізнала» багато іграшок, якими бавилася в дитинстві. Наприклад, у мене була лялька, яка ходила, телефон, який «тягнув» із однієї кімнати до іншою, машинка з пультом».
Зі слів учительки, нам усім лише здається, що дітей цікавлять тільки смартфони і планшети. Іграшками вони теж хочуть бавитися.
«Можливо, теперішні забавки не такі цікаві, дітям просто не вистачає спілкування. Батьки готові їм купити все, що завгодно, а не сісти побавитися. Тому дітям усе скоро набридає, – каже Леся Губик. – Кожні мама і тато бодай пів години на день повинні спілкуватися з дитиною, питати, як у неї справи, що її турбує. А як насправді? Є час – запитав, немає – відклав на потім».

Хто на майстер-клас?

За попередньою домовленістю в понеділок, вівторок або в інший день у музеї або на виїзді проводять екскурсії та майстер-класи. Найчастіше експонати мандрують у школи та садки. «Кладу до сумки найцікавіші іграшки з різних матеріалів і проводжу з дітьми весело та цікаво час: бавимося в ігри, робимо квести, конкурси, вікторини, плетемо ляльки із сіна, виготовляємо з вати. Виїзна виставка триває до півтори години, майстер-клас – до двох. Є у нас цікава програма – казкочитання, яку проводимо на основі казок львівської письменниці Лесі Кічури. У її книзі казок під назвою «Музей іграшок» розповідається про те, що роблять забавки після опівночі, то ж ми за допомоги своїх іграшок розкриваємо цю таємницю», – каже директор.
Наразі в планах Павла Морозовського розширити площу музею, аби всі три тисячі експонатів були виставлені. «Без нормального приміщення не може бути розвитку», – каже він.
Щоби замовити екскурсію або прийти на майстер-клас, треба написати на сторінку Музею іграшок у фейсбуці.
Директор запрошує і дітей, і дорослих. Обіцяє, що буде цікаво усім. Дорослі зможуть хоча б на годину повернутися в своє далеке дитинство, а діти матимуть змогу подивитися, чим можна було бавилися колись – у часи, коли ще не було комп’ютерів. А також просить усіх приносити з дому ляльки, які припадають пилом і якими вже давно ніхто не бавиться. Через два-три роки вони також можуть стати історією.
Фото: Олег Огородник
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6511 / 4.17MB / SQL:{query_count}