Подбати про душу після війни

Якою на шостому році війни має бути психологічна реабілітація ветеранів і як бачать її вдосконалення бійці, волонтери і психотерапевти

Війна залишає свій слід на кожному, хто так чи інакше має до неї стосунок. Часто на фронті військові втрачають фізичне здоров’я, а також переживають випадки, які позначаються на їхньому психологічно-емоційному стані. А після повернення додому починається чи не найважчий у житті учасника бойових дій етап. Мовиться про адаптацію у цивільному житті після тривалого перебування у воєнних умовах.
Та, на жаль, на шостому році війни на сході України в країні ще немає системного підходу щодо психологічної реабілітації бійців, як, наприклад, у США, де кожен боєць, який повернувся з війни, обов’язково проходить таку реабілітацію.
На думку психотерапевтів і ветеранів російсько-української війни, психологічна реабілітація вкрай потрібна кожному українському бійцеві, який повернувся зі сходу України. Адже невирішені психологічні проблеми учасників АТО/ООС сповільнюють адаптацію і мають ще низку негативних наслідків для учасників бойових дій, їхніх друзів і сімей.
“Львівська Пошта” довідалась, на якому рівні в Україні сьогодні є психологічна реабілітація бійців, чому варто відвідати психолога після повернення з війни і якою ветерани російсько-української війни та психотерапевти хочуть бачити цю реабілітацію в майбутньому.


Чи є в Україні психологічна реабілітація для бійців?

Людина, яка повернулась із війни, далеко не завжди може взяти себе в руки, побачити свої проблеми і самотужки звернутись із ними до психолога. Допомога психолога потрібна кожному, але далеко не всі бійці наважуються на це. Тому потрібно, щоб цим питанням займалися на державному рівні, пояснювали, що похід до психолога чи психотерапевта – це не соромно, що бійцям буває важко адаптуватися до мирного життя, але їм готові у цьому допомогти.
Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України повідомляє: психологічну реабілітацію можуть проходити учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни, постраждалі учасники Революції Гідності. А що стосується військовослужбовців і учасників бойових дій, які брали участь АТО/ООС, обов’язково повинні пройти безоплатну психологічну, медико-психологічну реабілітацію у відповідних центрах. Держава зобов’язується відшкодувати вартість цієї реабілітації, проїзду до цих центрів у два боки, проживання та харчування в умовах стаціонару.
Щоб пройти реабілітацію державним коштом, потрібно звернутися до районного органу соціального захисту за місцем реєстрації, за місцем фактичного проживання або за місцем розташування військової частини. Потім потрібно вибрати реабілітаційну установу із запропонованого органом соціального захисту переліку і подати необхідні документи: заяву, копію посвідчення (УБД, інваліда, учасника війни чи постраждалого учасника Революції Гідності), копію документа, що підтверджує безпосередню участь в АТО/ООС або забезпеченні її проведення з безпосереднім перебуванням в районах АТО/ООС у період її проведення. Згодом потрібно укласти тристоронній договір із органом соцзахисту та реабілітаційною установою.
Проте бійці не завжди мають достатньо інформації, часу і зусиль, аби організувати собі реабілітацію, а потім ще зібрати пакет документів і отримати компенсацію. Роман Лобай, консультант із психофізичного здоров’я, розповів “Львівській Пошті” про те, яку допомогу потребують військові після повернення із зони бойових дій і що вони кажуть про реабілітацію, яку їм надавали.
“Я дуже часто чую від військових, що державні структури, медичні установи і українці загалом за роки війни так і не навчились правильно спілкуватись і працювати з військовими, які повернулись із війни. Роблю з цього висновки, що до психологічної реабілітації бійців у нас сьогодні немає системного і комплексного підходу. І про цю проблему необхідно говорити багато, аби нас почули, – каже Роман Лобай. – Як фізичний терапевт і психотерапевт я не можу розглядати окремо психологічну й фізичну реабілітацію, бо вони взаємопов’язані. Після війни кожен боєць має отримати комплексну допомогу від спеціалістів, які допоможуть відновити й покращити здоров’я після довгого періоду перебування у стресовій ситуації. Наголошую: кожному, хто повернувся з війни, потрібна реабілітація!”.
Зі слів співрозмовника, зараз в Україні ситуація зі психологічною реабілітацією бійців у різних регіонах не є однозначною. Психотерапевт каже, що не знає, які спеціалісти працюють із учасниками АТО/ООС, але зі слів військових може зробити висновок: спеціалістів із психологічної реабілітації зараз в Україні бракує. “Бійці скаржаться, що їх просто слухають, але не вникають у їхні проблеми, не пропонують можливі шляхи вирішення і тому не дають результату. А насправді людині після перебування у зоні бойових дій дуже складно розкритися. І спеціаліст має до кожного знайти “ключик”, аби відкрити душу, дізнатися про найбільші страхи, побачити проблему і допомогти. Головне знайти підхід не лише до людини, яка повернулась із війни, а й до її оточення”, – додає консультант із психофізичного здоров’я.
Співрозмовник зазначає, що психологічна реабілітація після війни бійцям потрібна й тому, що їм складно адаптуватися до мирного життя. Часто учасники бойових дій хочуть захистити себе від зовнішніх подразників або й повернутися на фронт, бо там є їхні побратими, які розуміють і допомагають. У мирному житті ветерани зустрічаються з несправедливістю, хабарництвом тощо, це їх спонукає замикатися в собі чи конфліктувати з іншими, бути агресивними. Рішення проблеми непоширеної в Україні психологічної реабілітації Роман Лобай бачить у створенні державної програми піклування про людей, які повернулись зі зони бойових дій. Тобто за станом бійця мають стежити місцеві державні організації й надавати різнопланову допомогу: психологічну, медичну чи юридичну. І робити це мають не тоді, коли сам ветеран звернеться, а тоді, коли людина повертається зі зони бойових дій, коли про проблему повідомляють рідні бійця.

Найкращий психолог для ветерана – це рідна людина

Бійцям після війни найбільше потрібна підтримка рідних і друзів. Тоді адаптація стає значно простішою, і долати проблеми у мирному житті після довгого періоду перебування на війні теж стає легше. Як писала “Львівська Пошта” у інтерв’ю з Боженою Милян, психологом центру психічного здоров’я Шпиталю імені митрополита Андрея Шептицького, (№65 (1975), субота, 19 серпня 2017 року), людина повертається з війни іншою не лише психологічно, а й з іншим фізичним здоров’ям, яке також впливає на поведінку.  І допомогти у цьому насамперед можуть рідні люди, адже вони її люблять, а це надзвичайно важливо.
“Родина – це добрий лікар для військового, який повернувся з війни. Родичі та близькі повинні пам’ятати, що вони можуть поділитись із бійцем тільки тим, чим вони вже самі наповнені. Якщо мати дбає про своє здоров’я, щоб бути в силах, тоді вона матиме більше можливостей допомогти тому, хто цієї допомоги потребує. Лише той, хто сильніший, може допомогти тому, хто слабший”, – зазначала Божена Милян.
А Роман Лобай каже, що через труднощі адаптації до мирного життя часто страждають рідні бійців. Із його слів, адаптація до цивільного життя для військових часто стає продовженням війни, тому без допомоги психолога ветеран може бути агресивним, почати вживати алкоголь або наркотики, це залишатиме негативний слід на стосунках із друзями та сім’єю та може зруйнувати їх взагалі.
“Сім’я – це найкращий психотерапевт для бійців, адже перед рідними розкритися найлегше, їм можна довіритися. Але часто рідні не знають, як правильно висловити свої почуття, як спілкуватися з людиною, що бачила війну. Через це відбуваються конфлікти, руйнуються сім’ї і страждають діти. Тому психологічну допомогу часто потрібно надавати не лише бійцеві, а й, наприклад, його дружині”, – зазначає співрозмовник.
До слова, Роман Лобай є одним із організаторів табору для учасників АТО/ООС «Найрідніші», мета якого покращити стосунки у сім’ях ветеранів. До слова табір організовують за сприяння Ліги Українок Канади відділ Торонто. Зараз місць у таборі вже немає, але бійці дуже зацікавились такою пропозицією, тому психотерапевт хоче надалі організовувати такі заходи, якщо буде фінансування. Також, із його слів, сьогодні є попит від військових на сімейну психологічну реабілітацію, але все залежить від коштів.

Львів має досвід якісної психологічної реабілітації військових

Олена Пасевич, депутат Львівської міськради, радниця міського голови з питань АТО/ООС та їхніх сімей, вважає наше місто одним із найбільш прогресивних в Україні щодо якісної реабілітації військових після війни, зокрема й психологічної. Cпіврозмовниця нагадує: у Львові при Центрі надання послуг учасникам бойових дій щодня працює психолог, який проводить консультації з бійцями і комплексно займається їхньою психологічною реабілітацією.
“При львівському центрі спеціально для учасників АТО/ООС та сімей загиблих регулярно, а головне ефективно діють групи з іпотерапії. Ці заняття є видом психологічної реабілітації, яка відбувається під час взаємодії з кіньми. Таке заняття призначає психолог, поспілкувавшись із бійцем. Іпотерапія розслабляє, заспокоює і допомагає ветеранам швидше розкритися перед психологом”, – зазначає Олена Пасевич.
Вона додає, що у Львові є консультативні психологічні кабінети, які надають свої послуги учасникам бойових дій безкоштовно. Cпіврозмовниця особисто рекомендує групу психологів, яка функціонує при Українському католицькому університеті. З її слів, ці спеціалісти мають досвід роботи з психологічними травмами і посттравматичним синдромом.
Олена Пасевич зазначила, що зараз працює з робочою групою, яка створює законопроєкт щодо захисту інтересів учасників бойових дій. “Ми бачимо, що тема психологічної реабілітації бійців в Україні є дуже болючою. Сьогодні маємо дві проблеми: немає достатньої кількості фахівців і низька готовність ветеранів просто звертатись до спеціалістів зі своєю проблемою. Тому психологічна реабілітація на державному рівні має бути реалізована дуже тонко: через групові заняття, через особливий підхід, санаторно-курортне лікування тощо”, – каже співрозмовниця.
З її слів, якщо за закон проголосують, то на державному рівні буде затверджено комплексну допомогу людям, які повернулись із війни.

Андрій Посікіра, керівник Центру реабілітації бійців “Фенікс”:
– Останнім часом військові дедалі частіше звертаються до нас за психологічною допомогою. Посттравматичний стресовий розлад проявляється у бійців найяскравіше після трьох років після повернення з війни. У багатьох ветеранів за кілька років порушується сон, увага, з’являється тривога і навіть суїцидальні думки. Тоді ж загострюється почуття провини перед загиблими побратимами. У такий період також починається криза у стосунках бійців із дружинами і сім’єю. Проявляється цей розлад раптово й обов’язково потребує лікування. Натомість часто ветерани шукають розраду в алкоголі та стають агресивними. Добре, коли люди до нас звертаються, довіряють нашим психологам, ходять на індивідуальні й групові заняття, діляться досвідом, тож їм стає легше. А ще для ефективної психологічної реабілітації необхідно призначати бійцям багато занять, фізичну активність, арт-терапію, щоб відволікати їх від поганих думок. До слова, я впевнений, що психологічна реабілітація потрібна кожному, хто пройшов війну. Та зараз є й загроза психологічній реабілітації в нашому центрі. До 2020 року ми підпорядковуємось Міністерству охорони здоров’я, але наступного року це міністерство перестане виділяти нам кошти на психологічну реабілітацію учасників АТО/ООС. Є ризик втратити те, що ми створювали і розвивали п’ять років задля підтримки ветеранів. А за ці роки ми сформували команду з п’яти психологів і одного психотерапевта, яким довіряють і яких цінують бійці. Якщо центрів психологічної реабілітації поменшає, то це буде гірше для суспільства. Бійці не матимуть до кого звертатися, а свої невирішені проблеми й агресію будуть виливати на інших. Подібні випадки були у США та інших країнах, які воювали, а потім не займались ветеранами, аж поки не з’явились негативні наслідки цієї бездіяльності.
Артур Кирєєв, боєць 93-oї механізованої бригади “Холодний Яр”:
– Українці, на жаль, ще не доросли до того, щоб вільно й без упереджень прийти до психолога і розповісти йому про свою проблему. Чомусь наші люди наразі похід до психолога вважають чимось неправильним. Але людям, які повертаються з війни, потрібно, щоб їх вислухали, підтримали, щоб їм допомогли. Сьогодні деяких ветеранів рятує те, що у них є підтримка дітей, дружини, родини чи друзів – людей, які люблять цього бійця. А коли людина після війни приходить додому, а там її не підтримують або ж немає таких близьких людей, тоді спілкування з психологом, на мою думку, є необхідністю. Зі свого досвіду можу сказати, що повернення до мирного життя – це досить складно, бо війну не на фронті мало хто відчуває. Кожен живе своїм життям, забувши про те, що на сході триває війна і гинуть люди. Потрапивши у таке віддалене від війни середовище військовий не може зрозуміти, для чого він там воював, якщо тут майже всім байдуже на війну. Бійці, коли повертаються додому, часто не можуть впоратись зі своїми проблемами в мирному житті і починають шукати розраду в алкоголі, а це погіршує ситуацію. У наш час є покоління військових вікової категорії 40+, яким соромно піти до психолога, але не соромно заспокоювати себе горілкою. І це дуже сумно. Гадаю, має змінитися загальні думка українців про психологів, і тоді ветеранам буде легше до них звернутися. Це дуже потрібно, бо зовні здорові хлопці і дівчата можуть мати багато проблем, які заважають їм нормально жити.
Ніка Арєстова, медичка Добровольчого батальйону ОУН, волонтерка першого в Україні Жіночого ветеранського хабу Re:hub:
– Зі психологічною реабілітацією бійців в Україні сьогодні справді є велика проблема. Бачу з власного досвіду, що така реабілітація майже не відбувається, а багато державних медичних установ не можуть надати потрібну психологічну допомогу учасникові бойових дій, зокрема щодо лікування посттравматичного стресового синдрому. Одні з небагатьох таких закладів, де ветеранам можуть допомогти якісно і кваліфіковано, – це військові госпіталі. Також знаю ще про Центр психологічного консультування та травматерапії Open Doors, який надає бійцям свої послуги безкоштовно. Але, на жаль, розташований центр у Києві, тому не кожному бійцеві буде зручно проходити реабілітацію саме там. До слова, якщо і створюють програми зі психологічної реабілітації для військових, то не завжди вдається знайти фінансування і продовжувати свою діяльність. А ще ці програми часто пристосовані до можливостей бійців. Наприклад, не кожен може кілька днів не приходити на роботу, щоб відвідувати потрібні заняття. Та попри все психологічну реабілітацію потрібно пройти кожному, кого зачепила війна. Що стосується військових, то часто найважчим процесом для них є адаптація до цивільного життя. На фронті військові перебувають в іншому психологічному стані, живуть за іншими правилами, а коли повертаються в мирне життя, то думають, що вже нікому тут не потрібні, що їх ніхто не чує і не розуміє. У зоні АТО/ООС ми, учасники бойових дій, не залишаємо один одного наодинці з проблемами чи загрозами. А в мирному житті все інакше, далеко не кожен помагатиме ветеранові у його проблемах, бо всі мають свої проблеми і вирішують їх самостійно. Та це ще не найгірше, адже буває й таке, що бійцям, які кілька років захищали країну, кажуть “навіщо ти туди йшов? Я ж тебе не посилав”. Через такі слова, таке ставлення і поведінку ветерани впадають в депресію, їм тоді також потрібна кваліфікована допомога. На мою думку, для покращення рівня психологічної реабілітації ветеранів в Україні наші спеціалісти повинні мати більший досвід. Обмін досвідом із закордонними колегами, які багато років надають психологічну допомогу військовим у своїх країнах. Гадаю, у цьому питанні нам змогли би допомогти спеціалісти з Ізраїлю та США, адже там психологічна реабілітація військових є на високому рівні. Якщо є потреба жінкам, які пройшли війну звернутися по допомогу, то чекаємо у Першому українському жіночому ветеранському простору Re:hub. Подзвонити можна за номером телефону гарячої лінії: +38 (097) 952-02-90. Написати повідомлення на сторінці Re:hub у Facebook. Прийти до реабілітаційного центру “Фенікс”, що на вул. Кульпарківська, 95. Графік роботи: понеділок, середа та п’ятниця з 12.00 до 16.00.
Павло Лучків, боєць 24­ої механізованої бригади імені Короля Данила:
– Психологічна реабілітація безсумнівно потрібна для всіх бійців. Бо весь негатив, який у тобі назбирався, потрібно відпускати. Втім, вона не потрібна нам в такому вигляді, в якому вона є сьогодні. Маю на увазі те, що зараз вона більше є на папері, ніж у житті. Єдина “реабілітація”, яку я отримав за останній період – це розмова зі психологом. Він покивав головою і сказав, що співчуває. Але це не реабілітація! Це якісь радянські методи – просто вислухати і сказати “пийте анальгін, лягайте спати”. Гадаю, найкращим і найелементарнішим видом психологічної реабілітації для нас були би групові зустрічі ветеранів АТО/ООС, де ми могли б обговорювати те, що нас турбує з людьми, які нас зрозуміють, як ніхто інший. Але поки що немає навіть цього. Взагалі, наскільки мені відомо, сенс реабілітації полягає у тому, щоб тебе вислухали, допомогли зрозуміти, що тебе турбує і знайти методи подолання тої чи іншої проблеми. Можна сказати, що це такий повноцінний лікарняний курс. Поки що це просто зустрічі з чужими людьми, після яких нібито психологи ставлять собі галочки за виконане завдання. Але для нас, ветеранів, це дещо важливіше, ніж просто галочка. Ще одним “корисним” видом реабілітації є відпустки у санаторіях. І це дійсно гарний метод, якщо не враховувати того, що хлопців відправляють у заклади, які просто розвалюються і смердять каналізацією. Замість того, щоб відпочивати, багато ветеранів просто спиваються. Чому б не зробити по-іншому? Наприклад, організовувати поїздки на курорти не лише для воїнів, а й для їхніх сімей. Спілкування з рідними теж є невід’ємною частиною будь-якої реабілітації! Ба більше, спілкування людьми є певною частиною відновлення. Тому дуже неприємно, коли оточення дивиться на тебе, як на якогось іншого. Елементарний приклад ситуації у громадському транспорті: ти показуєш водієві посвідчення, а на тебе дивляться з-під лоба… Це нерозуміння. Причому з обох боків. Люди не розуміють, що ми пережили. А ми не розуміємо, чому після війни ми раптом стали нікому не потрібними.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
7.6459 / 4.31MB / SQL:{query_count}