Нове життя польського “Манчестера”

Як за три дні відвідати незвичні варшавські музеї, побачити відновлені фабрики колишньої ткацької столиці Польщі, побувати в “Стайні Пегаса” та наступити на “зірку” Романа Поланського

Рівно шоста ранку, хочеться спати, але попереду мандрівка на традиційний осінній польсько-український туристичний форум журналістів, який цього року Закордонний осередок Польської туристичної організації у Києві проводив у Варшаві та Лодзі. Отож, вмощуюся в літаку з надією ще поспати, але дарма – о 6.05 літак авіакомпанії LOT приземляється на Варшавському летовищі ім. Шопена. Насправді політ тривав годину і п’ять хвилин. Але через різницю в часі годинник довелося переводити лише на п’ять хвилин.

Музей історії польських євреїв Polin

Найдорожчий музей Європи і три келишки оковитої після екскурсії

Описувати Варшаву, думаю, не потрібно. Певно, більшість читачів бували, може, й не раз, у цьому прекрасному місті над Віслою, яке після Другої світової війни лежало в суцільних руїнах. Поляки ретельно відбудували свою столицю за старими фотографіями і картинами. Отож, замість того, щоб розповідати про варшавську “старувку” (Cтаре місто) – всі ж бо знають, що краще побачити все на власні очі, аніж читати чиїсь дописи – порадимо майбутнім туристам два цікаві варшавські музеї.
Від 2014 року в Муранові – центрі колишнього єврейського кварталу на історичній території Варшавського гетто – постав суперсучасний Музей історії польських євреїв Polin (так на івриті звучить назва Польщі). На даний час це найдорожчий музей у Європі! Спорудження будинку за проєктом фінських архітекторів на чолі з Райнером Махламякі та облаштування експозицій обійшлося у 80 млн EUR, половину з яких зібрали самі поляки, ще 40 млн EUR надав уряд Держави Ізраїль. У 2016 році Polin отримав статус Європейського музею року.
 
 Реконструйоване склепіння і біма Гвоздецької синагоги в Музеї історії польських євреїв Polin

Експозиція включає мультимедійні розповіді з інтерактивними інсталяціями, картини, усні історії. Вісім галерей відображають тисячолітню історію єврейської громади в Польщі, майже повністю винищеної нацистами в роки Другої світової війни, під час якої чисельність єврейського населення скоротилася від майже 3,5 млн до 300 тис. осіб.
Надзвичайно вражаючою є реконструкція стелі та біми (підвищене місце в синагогах, на якому розміщується кафедра для читання П’ятикнижжя. – “Львівська Пошта”) дерев’яної Гвіздецької синагоги XVII століття. Сама споруда, що була в Коломийському районі на Івано-Франківщині, згоріла під час Першої світової війни, але її елементи відтворили за оригінальними ескізами та фотографіями XIX століття.
Зал “На єврейській вуличці” є справжньою брукованою вулицею всередині будівлі. Можна зайти в аптеку, на залізничну станцію, посидіти в кінотеатрі, де на екрані показують чорно-білий фільм. Межа між сьогоденням та історією стирається – ти ніби насправді блукаєш реальним єврейським кварталом.
Але чому не видно самих євреїв? Зала “Голокост” – страшна і гнітюча. Стіни завішані оригінальними наказами часів війни, на яких польською і німецькою євреям обіцяють розстріл за найменшу провину, з динаміків звучить грізне Halt!, вибиратися доводить через сходи, де на кожній сходинці – назва вулиць, які колись входили до Варшавського гетто і мешканці яких були майже до ноги знищені.
Дві корисні поради: по-перше, будьте готові, що на вході доведеться пройти таку саму перевірку, як і в аеропорту (з металорамкою і перевіркою сумок). Що вдієш, ще досі не перевелися люди, готові завдати євреям будь-якої шкоди. По-друге, візьміть на рецепції аудіоплєєр з українським записом. Користуватися ним дуже просто: кожен експонат позначений цифрами, натиснувши які на плєєрі, можна прослухати відповідну інформацію українською.
Ідемо далі. Наступний пункт значно веселіший – Музей польської горілки у приміщенні давнього Варшавського заводу з виробництва горілки Koneser. У міжвоєнні роки тут винайшли рецепти таких знаних марок польської оковитої, як Wyborowa чи Luksusowa. Інтерактивна експозиція музею дозволяє ознайомитися з еволюцією технології виробництва, з традиціями і звичаями, пов’язаними із вживанням цього улюбленого і поляками, і українцями трунку. А на завершення – найцікавіше. Як і на кожній пристойній дегустації напитися не вдасться (дадуть потягнути лише три маленькі келишки), зате порівняти смаки різних горілок можна. Ту, що найбільше припаде до смаку, є змога придбати в крамниці при музеї.

Після екскурсії Музеєм польської горілки готуйтеся до дегустації

Сировину везли з-за океану та власних плантацій у Середній Азії

Після дегустації дві години переїзду до Лодзі минають непомітно. До початку ХІХ століття це було фактично велике село (хоча й засноване ще в XIII столітті). Усе змінилося, коли в 1824 році тут постала перша ткацька фабрика. Колись сонне містечко перетворилося на центр ткацької промисловості в Польщі у 1839 році, коли фабрикант Людвік Ґеєр побудував величезну прядильню з паровою машиною аж на 60 кінських сил. Відтоді місто отримало прізвисько польський “Манчестер”.
Бавовну на фабрики в Лодзі везли з усього світу, найбільше – з-за океану. Але коли в США почалася громадянська війна, польські фабриканти переключили свою увагу на Середню Азію (Лодзь після Третього поділу Речі Посполитої в 1795 році була захоплена Російською імперією). У Казахстані та Узбекистані підприємливі поляки скупили величезні бавовняні плантації.
Фабриканти з Лодзі Людвік Ґеєр, Кароль-Вільгельм Шайблер та Ізраель Познанський були справжніми олігархами, розбудувавши величезні промислові комплекси, які тут досі поважно іменують “імперії”. Друга світова війна не оминула місто. Найбільше, як і в цілій Польщі, постраждала єврейська громада. Тутешнє гетто було одним із найбільших у країні, причому його в’язні до останнього сподівалися на порятунок, адже й далі працювали на ткацьких фабриках, які забезпечували вермахт уніформою. Та не склалося… Із наближенням радянських військ німці оголосили “остаточне вирішення єврейського питання”. До нацистської окупації в Лодзі жили 230 тис. євреїв, які становили третину населення міста, після війни їх залишилося лише близько 900. У Лодзі є так званий загублений район. Нині це парк, висаджений після війни на місці колишнього гетто. Колись це був жвавий квартал, де буяло життя, від нього не залишилося абсолютно нічого.

Колись похмурий фабричний комплекс “Ксьонжий млин” повертається до життя завдяки ревіталізації

Ревіталізація – повернення до життя

Але повернімося до сучасності. У 1990-их ткацька промисловість занепала (зараз у місті лише дві діючі фабрики), збудовані корпуси з червоної цегли – колись величні “імперії” – заростали бур’янами і перетворилися на пустки. Та після вступу Польщі до Європейського Союзу ситуація разюче змінилася.
Наш польсько-україн­ський туристичний форум журналістів був присвячений темі ревіталізації (відновлення, буквально – “повернення до життя”) промислових об’єктів і перетворення їх на туристичні атракції. І владі Лодзі це вдалося блискуче.
Колись занедбані фабричні корпуси, які є пам’ятками промислової архітектури, старанно відновлені, причому із максимальним збереженням як фасадів, так і елементів інтер’єру. Як розповів нам один із керівників ревіталізації колишньої горілчаної мануфактури “Монополіс”, власне будівельні роботи тривають лише півтора року і до кінця 2019-го будуть повністю завершені. Натомість узгодження проєкту з представниками польської Служби охорони пам’яток тривало майже шість років. На місці старого горілчаного виробництва постане сучасний комплекс офісів, магазинів, розважально-відпочинкових закладів.
У схожий спосіб повертається до життя найбільший в Лодзі історичний фабричний комплекс “Ксьонжий млин”, збудований у другій половині XIX століття на місці колишнього млинарського поселення підприємцем Каролем-Вільгельмом Шайблером. Комплекс охоплює фабричні будівлі, житлові райони, резиденції власників, директорські вілли, школу, лікарні, пожежну частину, газорозподільну станцію, фабричний клуб, а також сади і парки.
Похмурі житлові будинки, де колись мешкали робітники, капітально реконструюють, не лише зчищаючи багаторічний бруд із цегляних стін, але й прокладаючи сучасні комунальні комунікації, яких у XIX столітті просто не існувало. Тутешні мешканці досі, за перепрошенням, бігають до “виходків” у дворах. На час ревіталізації жителів відселяють у інші райони, залишаючи вибір: або повертатися назад у відновлені помешкання, або лишатися в нових. І оскільки квартири в “Ксьонжому млині” перебувають у власності міста, юридичних проблем із цим не виникає. До речі, багато хто не погоджується повертатися в історичні будинки, оскільки комунальні видатки там більші, аніж у нових спальних районах.
 
  Центр науки і техніки – колишня теплова електростанція
Ще один приклад успішної ревіталізації – Центр науки і техніки. У будівлях найстарішої міської теплової електростанції створили сучасний осередок культури, науки та мистецтва під назвою “EC1 Лодзь – місто культури”. Сьогодні в комплексі містяться Центр науки і техніки, планетарій і Національний центр кінокультури.

Наступи на Романа Поланського

Лодзь, до речі, є столицею польського кінематографу. Впродовж багатьох років у місті діяли кіностудії художніх, науково-популярних і мультиплікаційних фільмів, студії звукозапису та виробництва кінокопій. Тут розташована всесвітньо відома Вища школа кінематографу, телебачення і театру. Є й відповідний музей, куди ми, на жаль, так і не потрапили, оскільки там триває ремонт.
На головній вулиці міста Пьотрковській (одній із найдовших торгових вулиць Європи – її довжина сягає 4,2 км) розташована “Алея зірок” випускників кіношколи. Від викарбуваних на металевих зірках, що вмуровані в хідники, прізвищ голова йде обертом: Роман Поланський, Анджей Вайда, Кшиштоф Зануссі, Барбара Брильська. Навіть страшно топтати черевиками ці знамениті прізвища.
Але куди подітися? Не будеш же весь час дивитися під ноги? На Пьотрковській можна побачити розкішні палаци, багато оздоблені кам’яниці, колишні фабрики, що нагадують готичні фортеці. Особливе враження справляє провулок, у якому стіни будинків суцільно вкриті уламками дзеркал. На жаль, ми туди потрапили вже у сутінках, але, як нам пояснили, вдень сонячні промені, що відбиваються від дзеркальних стін, створюють незабутнє враження. До речі, ви, можливо, будете здивовані, але Пьотрковською найзручніше пересуватися не лише пішки, але й на велорикші. Жодного натяку на, як любили казати в радянські часи, “експлуатацію людини людиною”. Хлопці заробляють на життя, натомість туристи мають непогану атракцію.
Ще одна цікавинка Пьотрковської – така собі “стайня Пегаса”. У цьому місці сходяться маршрути кількох трамвайних ліній, тому для зручності пасажирів тут спорудили чималий модерновий дашок. Пегас теж у наявності, хоча витрачені на футуристичний пам’ятник чималі гроші з міського бюджету спричинили обурення частини мешканців. Але нічого – Пегас прижився і тепер є однією з візиток Лодзі.

Знаменита “Мануфактура” – ревіталізована колишня ткацька “імперія” Ізраеля Калмановича-Познанського

Проте справжнім символом колись славного фабричного міста, а нині одного з центрів туризму в Польщі є в’їзна брама колишньої ткацької “імперії” Ізраеля Калмановича-Познанського. “Мануфактура” стала першим великим прикладом ревіталізації: на місці величезного фабричного комплексу постав один із найбільших торгово-розважальних комплексів у Польщі. В “Мануфактурі” понад 300 магазинів, ресторани, боулінг, стіна для скелелазіння, кінотеатр і готель. Тут завжди людно. Хтось приходить на закупи, хтось розважається, зрештою, не бракує й тих, що здійснюють звичайну “віцєчку”. Радимо відвідати невеличкий, але цікавий місцевий музей, де вам запустять справжній ткацький станок XIX століття, завдяки чому ви зможете відчути усі “принади” роботи в цеху, де одночасно гуркотіли сотні таких станків. Для відчайдухів – “тіролька” (натягнутий між двома будівлями трос, яким можна з вітерцем промчати над усім комплексом).
Ось такою виявилася ця мандрівка – безліч цікавинок лише за три дні! Дістатися до Варшави зі Львова не проблема, ще дві години автобусом, і ви в Лодзі – польському “Манчестері”, який із фабричного міста перетворився на туристичний та культурний центр.
Львів – Варшава – Лодзь – Львів
Фото: depositphotos.com, lodz.travel,
muzeumpolskiejwodki.pl, polscha.travel, polin.pl



Організатори поїздки: Закордонний осередок Польської туристичної організації в Києві та Лодзинська туристична організація (Томаш Коралевський і Ольга Легчиліна).
Редакція “Львівської Пошти” висловлює подяку за організацію престуру директору Закордонного осередку Польської туристичної організації в Києві Влодзімєжу Щуреку, а також Юлії Косинській та Кшиштофу Каві!

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.3748 / 4.23MB / SQL:{query_count}