Написати ікону може кожен

Для цього потрібні лише бажання, віра, терпіння та знання традиції. Власноруч створена ікона може стати дуже особливим подарунком для дорогої людини

Сьогодні, 28 серпня, християни східного обряду святкують Успіння Пресвятої Богородиці. Це одне з дванадцяти найбільших церковних свят у році і приурочене воно переходу до вічності Божої Матері, а зветься Успенням, бо її тіло після смерті не зотліло, але разом із душею було взяте до неба.
Віддавна в Україні це дуже шановане свято, останнє з найбільших в церковному році, який завершиться через два тижні. Тож доброю традицією було у цей день вирушити на прощу до святинь, названих на честь цього празника, передусім до монастирів та лавр – Києво-Печерської, Почаївської, Унівської. Однією з важливих складових прощі є молитва перед чудотворною іконою, яка зберігається у святині. Перед цією іконою віряни просять Богородицю про опіку і заступництво, про зцілення і порятунок, моляться за дітей і батьків, рідних і близьких.
Однак чудотворною, на переконання богословів, може бути кожна ікона, перед якою стаємо з вірою та смиренням, адже диво творить не вона, а Бог, на ній представлений в ликах святих. Тому й написання ікони здається нам священнодійством, якого ми не гідні, чимось високим і далеким від простої грішної людини, однак в  Іконописній школі Українського католицького університету “Радруж” переконані, що написати ікону може кожен, головне бажання, а викладачі школи допоможуть отримати необхідні теоретичні знання та практичні навички.
У школі вивчають та продовжують традицію західноукраїнського іконописного мистецтва XIV-XVI століть. Про дуже цінний духовний досвід написання ікони, який допоможе глибше пізнати свою віру, будувати себе як особистість та можливості його здобути “Львівська Пошта” спілкувалася з  викладачем, керівником проектів і програм іконописної школи “Радруж” УКУ Уляною Креховець.

Новий досвід віри

– Давня українська ікона отримала визнання, нею захоплюються як творами мистецтва, її вшановують як наше духовне надбання. А ким були її творці, чи були вони якимись особливими людьми?
– Дуже рідко ми можемо з певністю сказати, хто був автором ікони, назвати конкретне ім’я, але можемо з певністю сказати, що ікона виникла у колі майстра з села Ванівка, чи в колі майстра з села Вільшаниця, або села Явора, або села Радруж. Власне село Радруж, що нині на території Польщі, було одним з найдавніших осередків українського іконописання. Там були знайдені ікони XV століття, у селі збереглася дерев’яна церква і було дуже високе малярство. І саме від назви села походить назва нашої школи. Що ми знаємо про тих людей? Це було згуртоване коло іконописців, вихідців з села та навколишніх поселень. Це були прості люди, такі як і ми, які можливо більше навчилися, більше побачили,  мали можливість копіювати, наслідувати.
Звичайно, писали ікони й священники, монахи, монахині, але ніколи ікона не була закритою від людей. Ми самі вирішили розділити, що це є церковне, а це людське. І нині багато людей переконані – це не для мене, я світська людина, як я писатиму ікону, я раніше не мала досвіду малярства та й якихось художніх навиків не маю. Стараємося в нашій школі це знівелювати, адже насправді спробувати написати ікону може кожен.
– Що дає досвід написання ікони?
– Принаймні її розуміння. Якщо людина, яка до того приходила в музей і дивилася на це малярство з думкою, яке воно величне, я нічого не розумію, постояла коло ікони хвильку і йшла далі, взявши участь у наших проектах, затримається перед іконою щонайменше хвилин на десять, бо вже розуміє, як ця ікона була створена, як автор добивався цього кольору, як написана ця лінія, знає, що кожна річ на цій іконі не є випадковою. Адже в іконі кожна річ, кожен жест пояснюється, кожен предмет має своє символічне значення.
– Раніше ікони були мальованим Євангелієм, через яке і неписьменні могли пізнавати віру. Сьогодні всі письменні, можуть прочитати. Чи і нині ікона допомагає пізнати свою віру?
– Багато людей приходить до нас, кажучи: “Я тільки входжу в християнство, тільки починаю розуміти свою віру, ставати практикуючим християнином, я хочу спробувати заглибитися в неї через написання ікони”. І насправді через ікону вони дізнаються набагато більше. Наприклад, зображають святу Параскеву, яка була, як і святий Миколай, дуже шанованою в Україні. Щоб написати цю ікону, чи ікону Миколая з житієм, треба заглибитися в їхне життя, пізнати його. На теоретичних заняттях це питання піднімається. Зазвичай в нас теорія іконопису йде паралельно з практичними заняттями, на яких студенти пишуть ікону. Обирається, наприклад, ікона Богородиця типу Одигітрія, а теоретичний курс розповідає про богородичні ікони – їхні типи, символіку, щоб у людини, яка намагається її написати, було глибше розуміння. І навіть, якщо хто обрав ікону, про яку мовиться менше, то сам студент питається, а де я можу про це прочитати. І це перший крок, людина заглиблюється в Святе Письмо і шукає ті сюжети, описані словом. Якщо там, як у випадку з богородичними іконами, описано дуже стисло, то звертається до апокрифів, інших текстів Церкви, які описують цей сюжет. Так вона входить у світ своє віри, церковного життя все глибше й глибше. Адже написати ікону це не скопіювати її, бо тоді людина не розуміє, кого вона зображає.

Самовдосконалення

– Отже, щоб написати ікону її треба пізнати, зрозуміти, відчути, пережити?
– Так, але це дуже індивідуально. Є люди, які приходять лише за мистецтвом – це переважно художники, або люди, які вже десь навчалися мистецтва. Наприклад, довідалися, що ми навчаємо дуже цінної техніки яєчної темпери, але коли приходять і починають вивчати, то розуміють, що ікона це не лише рідкісна техніка яєчної темпери, це щось значно більше, і заглиблюються в це. Нерідко приходять люди, які мають якісь свої особисті переживання, приміром хтось переживає втрату близької людини і хоче заповнити пустку, яка виникла внаслідок такої втрати. Коли така особа приходить сюди на іконопис, то сприймає це майже фанатично, мовляв, це щось таке глибоке і духовне, я в цьому забудуся. Але потроху входячи в процес, починає розуміти, що є речі символічні, з глибоким змістом, а є речі матеріальні – важливий такий ось пігмент, така послідовність накладання кольорів. Тож маємо два шляхи до написання ікони – матеріальний і духовний – і для створення ікони важливі обидва, бо ж і сама ікона поєднує матеріальне і духовне.
– Як позначається написання ікони на особистісному розвитку?
– Коли починаєш займатися іконописом відчуваєш внутрішні зміни, стаєш набагато акуратнішим, розумієш, що це не просто якесь собі малярство, а щось, в чому маєш бути дуже уважним, ретельним, акуратним, бо ти зображаєш Бога, зображаєш святий лик. Тож це має бути дуже ретельна праця над собою, будування себе.
Багато студентів діляться своїми спостереженнями. Наприклад, раніше для них було не важливо, з якого боку відкрити пакет молока чи крупів. Після якогось часу праці з іконою, завважили, що намагаються робити це “правильно”, тобто поставити рівно підписом. Насправді дуже багато людей стають уважнішими до всяких дрібниць, акуратнішими щодо виконання будь-якої роботи. 
Змінюється духовна свідомість людини. Зокрема, сприйняття розписів в храмі. Якщо людина заходила до церкви і не надавала особливої уваги розписам, то після занять у школі – лекційних і практичних – вона уважніше та з більшим зацікавленням ставиться до храму як до духовної архітектури: чому саме так збудований храм, чому це зображення на південній стороні, а це на північній, чому у східній частині є вівтар, іконостас і чому саме так він вибудуваний, має саме такі яруси. Після перших занять студенти приходять і діляться враженнями, що вони помітили в себе в храмі, на що раніше не звертали уваги. 
– Чи кожен за бажання може написати ікону?
– Почати писати ікони може кожен. Коли телефонують, щоб довідатися і записатися, нерідко починають: “я ніколи не малювала”, “не пам’ятаю, коли востаннє тримала пензлик в руках”, “не маю художніх навиків”. Це не суттєво. Якщо в людини є бажання навчитися, то можемо навчити кожного. Навіть деколи це краще, що людина не має художніх навиків чи досвіду, не є свідомим художником, який прагне працювати творчо. Бо людина, яка прагне працювати творчо, хоче виділитися, зробити щось таке, чого інші ще не робили. Так зазвичай навчають художників, і це правильно щодо світського мистецтва. Але в іконописі дуже важливо знати традицію, розуміти, як раніше писали ікони.
– Для багатьох давні, особливо народні ікони залишаються незрозумілими, а чому все так спрощено, чому нема пропорцій, чому одне око більше, а друге менше. Чи відкривається розуміння після власних спроб?
– Треба розуміти, що ікона, хоч прийшла з Візантії, однак набула тут рис народної, і певний примітивізм є однією з них. Розуміти традицію – це також поставити себе на місце тих творців ікони, які жили кілька століть тому, як вони бачили світ, яких людей вони бачили, як, навіть стилізуючи, вони передавали їх в ликах і постатях святих на іконах. Це насправді дуже важливо. В XVI столітті вже з’являється портретність, можемо вгадувати навіть типажі селян того часу, захоплює колористика, орнаментика. На деяких іконах можна упізнати місцеву  тогочасну архітектуру, місцевість – гірки, галявини, які нагадують щось дуже рідне нам.

Які, чим і на чому

– Знаємо, що попри певні канони ікони бувають доволі різні. Писати які ікони навчають у школі?
– Ми навчаємо західноукраїнського, галицького іконопису. Це ті ікони, які можна побачити в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького. Ми намагаємося продовжити та відродити традицію, навчати саме свого мистецтва. Середньовічні ікони XIV – XVI століття, виконані класичною технікою яєчної темпери, обираємо за зразки, щоби студенти їх наслідували. Саме наслідували, а не копіювали. Співпрацюємо з реставраторами, які нам розповідають, як та ікона первісно могла виглядати. Бо ікона має певну патину часу, під якою розуміємо лакову плівку, яка втягує в себе кіптяву, бруд, в наслідок чого ікона тускніє, стає темною, хоча і в тому є своя краса і загадковість. Але якщо хочемо її наслідувати, тобто писати так, як її написав майстер, то дуже важливо контактувати з  реставраторами, які знають цю ікону зсередини, а копіювати нема сенсу, бо ми копіюємо лише форму, композицію, малюємо її такою, як вона виглядає зараз, для простіше їх сфотографувати.
– Чи технічно важко створити ікону?
– Хоч технічний бік може спершу здаватися складним, насправді таким не є. На заняттях пояснюємо, на що потрібно звернути увагу, як, наприклад, результат може залежати від температури, інших чинників. Працюємо органічними і мінеральними пігментами, створюємо фарбу самостійно на жовтковій емульсії. Розповідаємо, як приготувати ґрунт, підготувати дошку. Ці нюанси дуже важливі, щоб самостійно створити ікону. 
– На чому і чим пишете ікони?
– На липовій дошці. Маємо майстрів, які виготовляють на наше замовлення “іконні щити”, дошку для майбутньої ікони потрібного розміру чи конфігурації. Перед написанням дошку покривають клеєм, наклеюють захисну тканину з натуральних волокон – “паволоку”, а поверх накладають левкас, так в іконописі називають ґрунт. Левкас готують за спеціальним рецептом, цього також навчаємо. Це копіткий процес, який забирає щонайменше тиждень часу, тому переважно цього не робимо ані на надихаючих програмах, ані на літній школі. Ми самі це все готуємо для учасників, але обов’язково про все це докладно розповідаємо і показуємо.
– Нині популярними стали майстер-класи з української ікони на склі. Чи вивчаєте і її?
– Два роки тому наша школа розпочала співпрацю з Музеєм УКУ, який  має колекцію-дарунок Івана Гречка, значною частиною якої є збірка ікон на склі. Ікона на склі нас дуже захопила, почали її вивчати. У Львові доволі багато є нагод навчитися цього, але за спрощеною технологію – акрилові фарби, маркер, щоб це було швидко і кожному під силу. Ми стараємося зробити так, щоб це було дотичне до програми нашої Іконописної школи, і коли проводимо спільні програми з музеєм, намагаємося зробити це в давній авторській техніці, створюємо самостійно фарбу, шукаємо відповідні відтінки, використовуємо перо і туш, а також оформляємо у якісну дерев’яну раму. Намагаємося відродити техніку іконопису на склі.
Ікони на склі здебільшого не такі давні (кінець ХІХ – початок ХХ століття), переважно лише з Карпатського краю, і вони унікальні. Бо хоча малярство на склі побутувало раніше і прийшло до нас з Європи, але воно було світським – пейзажі, натюрморти. В Україні це була виключно ікона, яку малювали як оберіг в хату. Цікаво, що вона майже не траплялася в церквах, але була в кожній гуцульській хаті. Її творцями були люди, які не мали мистецької освіти, хоч деякі займалися цим професійно. Картони з сюжетами можна було купити на ринку, на них прикладали скло, яке тоді було дуже крихке (дуте). До створення ікони була задіяна вся сім’я. Працював над рисунком лише батько, мати замішувала фарби. А діти сиділи на призьбі і пильнували, аби по свіжонамальованій іконі не пробігли кури, котики чи інша живність. У дітей була найвідповідальніша робота – дати іконі просохнути, аби вона залишилася такою, як її створили батьки.

Нагоди для навчання

– Які можливості для навчання пропонуєте, які програми, з чого варто почати?
– В нас є дуже різні програми, докладно про них є на нашому сайті. Однак всім рекомендуємо найперше пройти Літню школу  іконопису – три тижні щоденного заняття іконописом, а також вивчення теорії та інших додаткових предметів, як-от каліграфія, іконографічний рисунок, яким створюється сама схема, база ікони. І це дуже добре пройти літню школу. За ці три тижні людина цілковито занурюється в іконопис, може зрозуміти для себе, чи це її справа, чи їй це цікаво, чи їй це вдається і чи хоче вона продовжувати. Пізніше пропонуємо Сертифікатну програму протягом року, заняття відбуваються по суботах. Але від суботи до суботи чималий проміжок часу, людина займається чимось іншим, має свої клопоти вдома і на роботі, тож підтримувати зацікавленість дуже важко, щоразу треба трохи часу, щоби відкласти все в бік і зосередитися. На літній школі людина має нагоду “захворіти” на іконопис.
Є стаціонарна програма для студентів, які готові опановувати іконопис, як і будь-який інший фах. На ній є більше теоретичних занять, а також лекції, які слухають і студенти філософсько-богословського факультету: корпуси Євангелія, історія Церкви, літургістика та інші, – які допомагають ще більше заглибитися в іконопис. Бо іконопис не є сам по собі, він обов’язково ґрунтується на богословських засадах, які необхідно вивчати.
Є й дитяча іконописна школа. Переважно на канікулах – літніх та посеред року – збираємо дітей на кілька днів, під час яких вони більше довідуються про ікону і створюють свої перші лики святих.
– А щось не таке фундаментальне, де можна відкрити для себе, що таке писання ікони?
– Так, коли ми побачили, що не кожен може дозволити собі літню школу, не кожен може вчитися цілий рік, то розробили надихаючі програми. Не конче мати якісь знання, не конче, аби після цієї ікони була наступна. Це може бути єдина ікона у вашому житті, але ви хочете познайомитися, надихнутися, звідси і назва. Влітку, переважно в червні, або взимку під час канікул стараємося зробити виїзну надихаючу програму. Це можливість пожити в монастирі, спробувати пізнати і створити ікону в її середовищі, щоб всякі щоденні рутинні справи нас не займали. Серед року також пропонуємо надихаючі програми, потрібно лише, щоб зібралася група 4-5 осіб, реєстрація відкрита постійно, заняття відбуваються ввечері, щоб навіть після роботи можна було прийти до нас.
Є в нас також особливі індивідуальні програми. Зараз відроджується традиція ікони як подарунку, наприклад на вінчання, на хрещення, на освячення дому. І такий подарунок матиме особливу цінність, якщо це буде не просто куплена ікона, а створена спеціально до певної події в житті дорогих людей. Таку ікону в нас можна створити власноруч. Звичайно, що людина, яка ніколи до того не писала ікону, не напише її ідеально, на високому мистецькому рівні. Але можна підійти до процесу дуже духовно – бути присутнім при написанні цієї ікони, навіть спробувати долучитися, виконати певні елементи чи навіть етапи роботи, а наш майстер допоможе довести все до пуття.
– Тобто, наприклад подружжя, яке очікує народження дитини, може прийти і створити для неї щось особливе?
– Звичайно. На одній надихаючій програмі в нас була молода пані, вже на пізньому терміні вагітності, яка дуже хотіла написати ікону Ангела для свого синочка, народження якого очікувала. Спочатку брала участь в надихаючій програмі для кількох осіб, а потім через стан здоров’я займалася індивідуально. Ми завжди працюємо над тим, щоб кожному з наших студентів було комфортно навчатися, шукаємо індивідуальний підхід та нові види програм.
У наших програмах можна взяти участь цілою сім’єю і пережити особливий час. На цьогорічній літній школі у нас була сім’я Козураків: тато, мама і двоє дітей. Кожен створив свою ікону. Але неможливо змусити людину, навіть найближчу, писати ікону, треба відчути таку потребу або ж мати родиною якесь намірення, розуміти задля чого ви це робите. Це був дуже гарний приклад. Сподіваємося будуть ще…
Розмовляла
Ольга Хворостовська
Фото надані Іконописною школою УКУ “Радруж”
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9640 / 4.55MB / SQL:{query_count}