Маленький Всесвіт сонячних дітей

У Львові організували пересувну фотовиставку для дітей і про дітей із особливими потребами “Відкрий для себе мій Всесвіт”. Стенди з фотороботами уже можна бачити в міських школах та дитсадках

Вони співають, танцюють, грають на музичних інструментах, декламують вірші, демонструють акторські вміння, займаються у спортивних гуртках, ходять у звичайні садки і навчаються у звичайних школах. В цих діток, можливо, і є особливі потреби, проте вони такі ж, як і решта дітей! Понад те, саме вони як ніхто інший потребують нашої уваги, а ще більше поваги.
На сьогодні у Львові налічується 52 школи, у яких відкриті інклюзивні класи, де навчається 230 дітей із особливими освітніми потребами. Інклюзією в нашому місті охоплені майже половина освітніх закладів. Не відстають у цьому і садочки: у Львові більш ніж 40 дошкільних закладів, де виховується понад 150 дітей із особливими потребами. Зі слів освітян, якоїсь конкретної локації ці заклади не мають. У кожному з шести районів міста є по кілька шкіл та садочків, де навчаються “особливі” діти.
Задля привернення уваги до таких дітей у Львові проводять чимало різноманітних інформаційно-просвітницьких заходів. До прикладу, нещодавно у Міжнародний день людей із синдромом Дауна відбулося відкриття особливої пересувної фотовиставки “Відкрий для себе мій Всесвіт”. Цю фотовиставку презентували у Lviv Film Center, а вже з цього тижня стенди із фотороботами повезли у міські школи та дитсадки, аби даруватиму тепло і позитивну енергетику дитячих оченят щонайбільшій кількості людей.
На відкритті фотовиставки побували і діти, яких знимкували для фотопроекту, і самі фотографи, і освітяни, які працювали над цим соціальним задумом. Також у цей день відбувся фестиваль талантів дітей із особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних класах. Майже дві години вони співали, танцювали, демонстрували свої позашкільні захоплення та доводили усім, які вони талановиті.

Світ “особливих” дітей через об’єктив

Усі герої, зображені на знимках пересувної фотовиставки “Відкрий для себе мій Всесвіт”, – це діти із особливими потребами, які навчаються у звичайних львівських школах та садках. Загалом у фотосесії взяло участь понад 60 учасників із шести садків та 14 шкіл нашого міста.
Над реалізацією інклюзивного фотопроекту працювала велика команда львівських фотографів: Катерина Птаха, Ігор Машталєр, Ганна Свинаренко, Леся Сторощук та інші. Через об’єктив своїх фотокамер вони зуміли не лише показати освітній простір “особливих” дітей, а й розкрити їхній надзвичайний внутрішній світ.
Як призналася “Львівській Пошті” одна із авторів знимок Катерина Птаха, працювати над фотопроектом їй було надзвичайно цікаво. “Оскільки я сама виховую дитину із особливими потребами, то мені насамперед було цікаво дізнатися, чи готові львівські школи до інклюзії, чи можу я свою дитину туди віддати. Багато чого мене, відверто кажучи, вразило. Наприклад, не думала, що побачу так багато “особливих” дітей у звичайних школах. Гадала, їх там одиниці, а насправді подекуди було двоє-троє на клас! Тож вважаю, що у Львові інклюзія на високому рівні, і стосовно цієї теми провадять масштабну роботу, – каже вона. – Назагал працювати із “особливими” дітьми було не так уже й просто. Інколи доводилося приділяти їм більше уваги, інколи бути ніжнішою. Була втомлена, але дуже задоволена роботою”.
Для фотопроекту Катерина Птаха вирішила зробити чорно-білі знимки, адже вважає, що вони найкраще передають душу. Головна місія її робіт –  інформування. “Кожен повинен знати щонайбільше про “особливих” дітей, бути готовим, що в кожній садочковій групі чи школі може з’явитися така дитина. Отож треба навчитися поважати їх, бути добрими до них!” – наголошує фотограф.
Не залишився осторонь, відвідавши кілька шкіл, і фотограф Ігор Машталєр. Особливих труднощів у роботі, з його слів, не виникало, адже він уже не перший рік працює з такими дітьми. “Вже роками працюю з реабілітаційним центром “Джерело”, маю певний досвід спілкування і фотографування дітей із особливими потребами. Тож коли мені запропонували взяти участь у цьому проекті, не відмовився, – каже співрозмовник. – А щоб такі дітки розкрилися, їм треба показати свою щирість, дати зрозуміти, що вони такі ж, як і решта дітей у класі. Завдяки правильній роботі і результат виходить добрий”.

Ми не різні, а рівні!

Участь у фотопроекті “Відкрий для себе мій Все­світ” взяла семирічна Яро­слава Сімка. Талановита та життєрадісна дівчинка, в якої діагностували синдром Дауна, вже чотири роки ходить у садок і невдовзі піде до школи. “Я ходжу в садок, там мені найбільше подобається малювати і бавитися. А ще маю подружок Аню та Софію. Умію сама одягатися, чистити зуби, їсти. Люблю макарони, сосиски, котлети і шоколад. А ось салатів не люблю, бо їх їдять лише гуси”, – запевняє вона.
Зі слів мами дівчинки Мар’яни Матис, ходити в садок її донька дуже любить. Група у їхньому садку №78 не інклюзивна і не логопедична, а звичайна. “Нас усе влаштовує в ньому! Донька вміє говорити, сама себе обслуговує – їсть, одягається, тому проблем не виникає.
Діти сприймають її нарівні зі собою. Саме в садку Ярослава навчилася соціа­лізації, бо, перебуваючи у звичайному колективі дітей та дорослих, усього вчиться, усе намагається повторювати. Це дуже важливо для таких дітей, як моя донька, – зазначає співрозмовниця. – Інколи доводиться чути від дорослих, начебто моя донька хвора. Це не так! Вона така ж, як і решта дітей, але зі своїми особливостями. Просто їй треба більше часу, аби щось зрозуміти чи вивчити. Загалом ми дуже пишаємося своєю дитиною, вона у нас розумничка – ходить на танці, плавання, відвідує музично-драматичний гурток і клуб любителів коней”.
Із розповіді жінки, з вересня Ярослава уже піде до школи. Найімовірніше, в ліцей “Оріяна”. “Зараз збираємо документи щодо відкриття інклюзивного класу в ліцеї, адже доньці потрібна своя програма, за якою вона вчитиметься. Це дуже тривала і копітка робота, потрібні огляди різних лікарів, проходження медкомісії, чимало часу забере паперова тяганина. Та думаю, з усім цим упораємося, – веде далі жінка. – Зараз головне, щоби в школі до неї знайшли підхід, щоби її полюбили дітки, вчителі, щоби там була дружня атмосфера”.
Побачити на фотографіях можна й десятирічного Ігоря Вербовського. Хлопець, у якого діагностували спінальну аміотрофію, хворобу Вердніга-Гоффмана, навчається у четвертому класі школи №95 і має доволі непогані успіхи. “Вчуся я в школі добре. Найбільше люблю малювання, трудове навчання і перерви. Останнім часом з математики став приносити 10 і 12 балів. Сам шокований!” – каже Ігор.
Не перестає пишатися сином і мама Ігоря. “Він у нас великий молодчина. Багато займається фізкультурою, проходить різні реа­білітації, любить плавати. Коли виїжджаємо в Карпати, не пропустить жодної можливості скупатися в гірській річці, навіть коли холодно. Мерзне, але пливе, – каже  жінка. – Успішність у школі в нього також непогана. Бачу, що син має математичний склад розуму, читати не дуже любить”.
У фотовиставці “Відкрий для себе мій Всесвіт” взяли участь і вихованці  дитсадка №160 м. Львова. Загалом, за твердженням практичного психолога цього дошкільного закладу і водночас методиста Навчально-методичного центру Львова, керівника волонтерського проекту “Сонцелеви” Світлани Локоткової, у їхньому садку є дві інклюзивні групи, де виховують двох діток із особ­ливими потребами семи- і трирічного віку. Жінка каже, що з ними працювати і цікаво, і важко водночас. “Перед тим, як “особливі” діти потрапили в наш садок, було виконано чимало роботи. Зокрема, зустрічалися з батьками, обговорювали з ними можливість появи “особливої” дитини, пояснювали, що таке інклюзія і наскільки вона важлива. Провадили розмову і з самими дітьми, зазначаючи, що до них прийде нова цікава дитина. Лише так поступово можна отримати результат, не боячись, що дитинку не приймуть!” – наголошує вона.
Фото:
Катерина Птаха,
Ганна Свинаренко,
Олег Огородник
Зоряна Довганик, головна освітянка Львова:
– Ми живемо в світі, де є досить велика кількість дітей із особливими потребами. Про таких дітей потрібно більше розповідати, вказувати, що вони такі ж, як і решта, робити акцент на їхню соціалізацію. Тому й виникають різні ідеї, як це робити. Одна з них – фотовиставка для дітей і про дітей із особливими потребами “Відкрий для себе мій Всесвіт”. Цей проект ми задумали реалізувати ще торік. Завдяки йому хотіли показати можливості “особливих” дітей, їхній великий потенціал та цінність інклюзії для всіх. Для цього вирішили запросити кількох фотографів – їх було аж вісім, які їздили львівськими школами та садками і знимкували діток із особливими потребами: чим вони займаються, як навчаються, з ким спілкуються. Загалом вважаю, що розвиток інклюзії у Львові на досить високому рівні. Тішить той факт, що нарешті в нас появилося розуміння того, що всі ми рівні. І якщо ще кілька років тому батьки “особливих” дітей просили їм допомогти, не залишати наодинці з проблемами, розповідали про відсутність розуміння, то зараз цього майже немає. Їхні діти ходять у звичайні садочки, навчаються в звичайних класах. Також є багато людей, готових підтримати такі сім’ї. Не можу не тішитися і з того, що батьки здорових дітей також починають розуміти, що всі діти різні, і вже не так “прискіпливо” сприймають тих, що з особливими потребами. І все це завдяки співпраці! Садків та шкіл, де є інклюзивні групи і класи, чимало. Та щоразу надходять нові звернення, які стосуються відкриття таких нових груп та класів. І якщо три роки тому це було неможливо зробити, то зараз вони працюють на повну. Сподіваюся, така плідна праця триватиме й далі.
Наталія Приймак, методист відділу методико-педагогічного супроводу інклюзивного навчання Навчально-методичного центру освіти Львова:
– На сьогодні у Львові вже є чимало шкіл і садків, де навчають та виховують дітей із особливими потребами. Всі вони дуже різні, з різними нозологіями, порушеннями. Зокрема, із синдромом Дауна, аутизмом, порушенням зору, слуху, незрячі. Проте вони не мають жодних протипоказань, аби не залучати їх до навчально-освітнього процесу! Як відомо, у 2017 році Закон України “Про освіту” вийшов зі змінами. У ньому чітко вказано, що діти із особливими потребами мають право на освіту в усіх навчальних закладах! І якщо батькам зручно водити дітей до школи поблизу дому, вони мають право прийти до керівництва закладу і просити про відкриття інклюзивного класу саме в цій школі, навіть якщо такого класу там не було. Це саме стосується садочків. Звісно, інклюзія у навчальних закладах передбачає створення певних умов для перебування дітей із особливими потребами. Наприклад, супроводу асистента вчителя у школі, супроводу асистента вихователя в садочку. Крім того, діти, які навчаються на інклюзивній формі, повинні мати корекційні заняття, ними має займатися або шкільний психолог, або фахівці з інших установ. Підтримки потребують і самі вчителі та асистенти. Консультуємо їх, проводимо семінари, тренінги. Зокрема, Львівський навчально-методичний центр тісно співпрацює з такими навчально-реабілітаційними центрами, як “Довіра”, “Мрія”, “Оберіг”, “Джерело” тощо. Однак сказати, що у Львові з інклюзією все ідеально, не можу. Насправді цей процес дуже тривалий. Але ми стараємося, щось змінюємо, додаємо, покращуємо. Відчуваємо велику підтримку держави і щодо доплати за корекційні години, і щодо забезпечення корекційним обладнанням. Наприклад, школи, де інклюзія розвинута найбільше, зокрема №95 і №82, вже мають цілі ресурсні кімнати. Там, до речі, можуть перебувати та релаксувати не лише діти із особливими потребами, а й нормотипові.
Тетяна Діжовська, учителька інклюзивного 4-А класу школи №95 м. Львова:
– У нашому класі навчається одна дитина із особливими потребами – Ігор Вербовий. Працюємо і вчимося з ним ще від першого класу. Звісно, спочатку було багато запитань: наскільки ми можемо допомогти йому? Що він сам зможе? Чи легко йому буде адаптуватися? Зараз уся робота з ним налагоджена. Щоправда, певні обмеження є, насамперед у доступі до школи і пересуванні школою, бо дитина на візку. Діти у класі не бачать різниці між собою та Ігорем, сприймають його добре, легко спілкуються, мають багато спільних інтересів. А ось дорослі по-різному ставляться до таких дітей… Ігор дуже комунікабельний і талановитий. Зокрема, бере участь у виставі “Косючий собака”, грає у ній голов­ну роль. Всі учасники цієї вистави – учні інклюзивних класів. Вони у цій виставі показують самих себе, показують ставлення одне до одного, свою дружбу, доносять інформацію про те, що кожен різний, кожен має свої особливості – чи то в поведінці, чи то в зовнішності. Але вони також вміють дружити і хочуть, щоб усі навколо розуміли, що вони не “кусючі”, а цікаві, що разом можна зробити набагато більше, тому дружити треба всім. Насправді ніхто не захищений від несподіванок, у кожній сім’ї може народитися “особлива” дитина, тому маємо сприймати такі речі належно. Насамперед докладати всіх зусиль, щоби покращити життя людям, які поруч, адже саме для цього живемо на цьому світі.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.2581 / 4.55MB / SQL:{query_count}