Нереабілітований храм

Цього року 100-ліття з часу побудови церкви відзначає парафія святого апостола Андрія і святого Володимира у Львові. Однак парафіяни досі не мають свого храму…

У день пам’яті святого апостола Андрія Первозваного, який святкуємо сьогодні, 13 грудня, чимало українських парафіяльних громад вшановують його урочистою молитвою як свого небесного покровителя. Хотіли б належно відзначити його і греко-католики мікрорайону Богданівка у Львові. Однак уже не перший рік їм доводиться йти до іншого храму…
Перша письмова згадка про Богданівку датується 1781 роком, і міститься вона в книзі запису контрактів на купівлю-продаж, оренду, заставу та інших майнових договорів, складених міщанами Львова. Львовознавці сходяться на тому, що назва цього мікрорайону походить від прізвища першого заможного землевласника на цих теренах Бернарда Богдановича, який був вірменином.
Проте в українському сере­довищі Львова, зокрема на Богданівці, її пов’язували з іменем Богдана Хмельницького.
До постання в міжвоєнний період так званого Великого Львова Богданівка була північно-західною околицею міста, щорік більшу частину населення якої становили українці.

Задля побудови храму

Однак своєї церкви вони не мали – належали до парафії Рудного. Як розповідає дослідник історії парафії Орест Судейко, найближчим українським греко-католицьким храмом був Святоюрський собор, куди переважно й ходили на Службу Божу мешканці Богданівки. Однак не всі мали на те силу. До того ж по дорозі до собору був римо-католицький костел святої Єлизавети, тож чимало людей спершу завертали туди, а дехто й узагалі перестав ходити до української церкви. Тож аби запобігти асиміляцію та полонізацію українського населення, ще в 1913 році було створене “Українське брацтво на Богданівці у Львові”, одним із завдань якого було задеклароване спорудження української церкви у цьому мікрорайоні. Однак місцева влада, яку представляли поляки, не затвердила статуту, а далі почалася Перша світова війна…
Повернутися до цього питання вдалося лише 1918 року. Щоправда, цього разу до справи долучився сам Митрополит Андрей Шептицький. І от у 1918-ому на Богданівці, на подарованій Митрополитом Андреєм Шептицьким земельній ділянці, була споруджена невеличка дерев’яна каплиця. Місце під її забудову вказав архітектор І. Левинський, щоб у майбутньому не виникало перешкод для зведення поруч мурованої церкви. За свідченням Ореста Судейка, в архіві цієї церкви, який частково зберігся до наших днів, є запис добродія Василя Грицківа про те, що посвячення здійснив Митрополит Андрей Шептицький і проповідь “на підвищенні на дворі до народа висказали примовов гарячов до Бога”. З 1927 року церква здобула статус капеланії, а з 1931-го – окремої парафії.
Навпроти церкви святого апостола Андрія і святого Володимира була розташована читальня “Просвіти”, в діяльності якої брали участь священики. Вулиця, на якій були церква і читальня “Просвіти”, називалася Церковна.

Марні надії

Але богданівці не полишили надії спорудити муровану церкву, яка стала б водночас культурним центром українців цього мікрорайону. У 30-их роках минулого століття вони вже мали проект, автором якого став один із видатних українських архітекторів Євген Нагірний. До речі, серед спроектованих ним більш ніж півтисячі об’єктів – 240 сакральних споруд і 185 – власне церков.
За стилем проект нової мурованої церкви на Богданівці у Львові належить до неовізантизму, хоча до цього напряму архітектор звертався доволі рідко. 
Уже з осені 1939 року хід історії змінився: перша радянська окупація, німецька, друга радянська окупація. У листопаді 1944-го УГКЦ осиротіла – відійшов до Отця праведний Митрополит Андрей. А після сумнозвісного псевдособору 1946-го, організованого комуністичним режимом СРСР задля ліквідації УГКЦ, була заборонена і діяльність парафії. Храм отримала Російська православна церква, а останнього греко-католицького священика церкви на Богданівці, який склав свої повноваження в 1946 році, – отця Йосифа Поберейка було заарештовано і заслано в Сибір. 

Ліквідація парафії

Проте політика комуністичної партії, націленої на позбавлення людей віри в Бога, і далі діяла прицільно. Як відомо, в ті часи усі церковні звіти подавали й у партійні органи. За те, що хтось узяв церковний шлюб чи охрестив дитину, можна було позбутися роботи або принаймні мати серйозні проблеми. Тож чимало християн воліли отримувати таїнства чи хоронити померлого без документування цього факту. У багатьох парафіях було дві книги для реєстрації – одна для звітності перед окупаційною владою, друга, яку нікому не показували, для церкви. Тож очевидно, що кількість офіційних, як тоді писали, “прихожан” з кожним роком суттєво зменшувалася. Зі слів Ореста Судейка, чинили тиск не лише на людей, а й на православного на той час священика.
У 50-их роках храм суттєво оновився, отримав прибудову і щонеділі був переповнений, бо ходили сюди не тільки жителі Богданівки, а й Сигнівки, де храму не було. Але, згідно з документами, релігійне життя тут перебувало на стадії згасання. Тож у 1960 році з метою виконання чергової антирелігійної постанови партійних органів церкву закрили. 21 вересня того року священиком був складений останній передшлюбний протокол, а 9 жовтня в метричних книгах зроблені останні записи хрещення і шлюбу. Рішення Виконкому Львівської міськради від 15 грудня 1960 року за №1245 про знесення церкви було прийняте не без мовчазної згоди на це депутатів.
У 1961 році церкву знесли, а на її місці в 1963-ому збудували п’ятиповерховий житловий будинок (нині вул. У. Кравченко, 1). Проте парафіяльне життя в цьому районі не завмерло. Достеменно відомо, що згодом тут діяла підпільна Греко-католицька церква. Її осередком стало помешкання отця Германа Будзінського на вул. Спокійна, 4.

Відродження і нова боротьба

Перші спроби відновлення парафії були на початку 2000-их. У 2003 – 2004 роках розпочали реєстрацію греко-католицької громади з намірами побудувати нову церкву в мікрорайоні, який колись називався Богданівка. А оскільки звести новий храм на тому місці, де стояла церква, було неможливо, то ініціатори сподівалися зробити це на ділянці біля споруди стадіону (з боку вул. І. Сулими). Наступні спроби робили в 2008 та 2009 роках. І нарешті у 2016-ому надії людей сповнилися: декретами митрополита Львівського УГКЦ  Ігоря Возьняка від 25 листопада була заснована парафія святого апостола Андрія і святого Володимира у Франківському районі Львова та затверджений її статут. Адміністратором парафії призначили отця Олега Зубика.
З 2017 року парафіяни почали збиратися на молитву, а 8 жовтня того ж року на будинку, зведеному на місці дерев’яної церкви, відбулося урочисте відкриття пам’ятної таблиці, яке очолив митрополит Ігор Возьняк.
У 2018-ому громада святкує 100-літній ювілей побудови церкви. З цієї нагоди організували науково-популярну конференцію “Нереабілітований храм: церква св. ап. Андрія і св. Володимира як символ закритих і знесених храмів тоталітарним комуністичним режимом СРСР”. Одним із пунктів заключної резолюції було звернення до представників різних рівнів влади з пропозицією визнати всі дерев’яні церкви, зведені до 1939 року, пам’ятками архітектури та відновити роботу комісії з повернення в Україну вивезених культурних цінностей.
Прихильники зведення храму кажуть, що район його дуже потребує, адже є чимало немічних людей, які не можуть проїхати навіть ті кілька зупинок до іншого храму. Та й матерям із візочками та малими дітьми незручно добиратися.
“Бачу по багатьох інших парафіях, як там вирує життя: проводять не лише катехизацію, а й чимало розвивальних занять із дітьми. Наприклад, знаю такі, де є підготовка до школи, заняття з логопедом, діють різноманітні гуртки. Ці парафії є й місцем зустрічі дорослих, у них діють християнські рухи, товариства, різні пізнавальні програми, – каже жителька мікрорайону Галина. – Як мама двох малих дітей дуже хотіла б, щоб у нас була своя повноцінна парафія, бо не маю змоги не те що возити їх на заняття, а й самій не завжди вдається вибратися на літургію, бо не в кожен транспорт із візочком влізеш”.
Старші мешканці Богданівки дуже стурбовані тим, що криміногенна ситуація в районі значно погіршилася. І причиною цього вважають насамперед те, що там немає храму, живої, діяльної парафії, яка могла б бути не тільки центром духовного виховання і зростання, а й центром дозвілля. Сподіваються, що з Божої ласки наступного року нарешті вдасться вирішити земельне питання і розпочати втілювати в життя давній проект – зведення сучасної церкви, яка стане серцем мікрорайону.

Отець Олег Зубик, адміністратор парафії святого апостола Андрія і святого Володимира:
– На жаль, наша парафія зараз не має регулярного молитовного життя, бо не має приміщення для цього. Час підпільної Церкви минув, щоби збиратися десь по квартирах. Сьогодні це вже здається не зовсім доброю ідеєю. Тож наразі люди мусять обирати, де їм зручно мати літургійне життя. Переважно ходять до храму святих Ольги і Єлизавети, що на Привокзальній, до церкви Положення Пояса Пресвятої Богородиці, що на вулиці Головатого. Але сьогодні церква є духовним осередком – не лише приміщенням, куди приходять на молитву. Крім того, я ще є настоятелем церкви святих Андрія та Йосафата на Левандівці, де триває підготовка дошкільнят, катехизація, інші програми, повним ходом іде душпастирська праця. А на Богданівці такої можливості нема. Тож передусім намагаємося нагадувати про себе і про свої потреби. Встановили меморіальну таблицю на місці, де раніше була церква, організували і провели конференцію, святкування 100-ліття з часу її побудови. Звернулися й до міської ради, подали всі документи згідно з чинним законодавством, перейшли різні комісії, але позитивної відповіді так і не отримали… Переконаний, що міська рада має якісь землі резерву, тож може знайти ділянку взамін тої, яку забрали під житлове будівництво, знісши дерев’яну церкву. Наші побажання щодо цієї ділянки – аби вона була близько до центру мікрорайону, а також до місця, де раніше стояв храм. Поблизу є одне занедбане приміщення, однак вже більш ніж рік не можемо довідатися, хто його власник і чи є змога отримати його для потреб парафії. Раніше ми просили виділити нам ділянку біля стадіону, однак виявилося, що це неможливо. Зараз ведемо перемовини про ділянку на величезній території колишнього заводу “Сільмаш”. На сесії міськради була внесена пропозиція, що під час розробки детального плану території колишнього заводу “Сільмаш” слід врахувати й місце для церкви та будинку “Просвіти”, який воліємо звести поблизу церкви. Бо ж хочеться щось більш сучасне, аніж просто парафіяльний будинок. Хочемо мати свій духовно-культурний просвітницький центр, що є, на мою думку, логічно і потрібно.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8050 / 4.46MB / SQL:{query_count}